Література.

1. Амирбеков К.И. Проблемы эффективности борьбы с похищениями людей. //Следователь. – 2002. – №7. – С.24-26

2. Валеев М.Х. Место совершения вымогательства как элемент его криминалистической характеристики. //Новое Российское законодательство и практика его применения. – Барнаул, 1997. – С.43-45.

3. Волков А.С. Современное состояние и проблемы борьбы с преступлениями, связанными с похищением человека. //Юристь-Правоведъ, 2001. № 2 (3). – С. 46-49.

4. Грохольский В.Л., Долженков А.Ф. К вопросу об оперативно-розыскном обеспечении первоначального этапа расследования. //Актуальные проблемы государства и права. – Одесса, 1996. – С.295-303.

5. Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции и органов предварительного расследования. /Под ред. Т.В. Аверьяновой и Р.С. Белкина. – М., 1997.

6. Куликов В.И. Бригадная методика расследования организованной преступной деятельности: принципы формирования. //Актуальные проблемы уголовного процесса и криминалистики на современном этапе. – М., 1993. – С.157-162.

7. Куликов В.И. Основы криминалистической теории организованной преступной деятельности. – Ульяновск, 1994.

8. Курс криминалистики. /Под ред.. О.Н.Коршуновой, А.А.Степанова. – СПб, 2004. – Т.2.

9. Лысенко В.В. Расследование вымогательств. – Х., 1996.

10. Осин В.В. Документирование преступной деятельности вымогателей, основания и возможности. //Проблемы борьбы с организованной преступностью. – М., 1990. – С.67.

11. Основы борьбы с организованной преступностью. /Под ред. В.С. Овчинского, В.Е. Эминова, Н.П. Яблокова. – М., 1996.

12. Отряхин В.И. Криминалистика. Методика расследования преступлений новых видов, совершаемых организованными преступными сообществами. – М., 1999.

13. Расследование похищения человека. /А.И. Дворкин, Ю.М. Самойлов, В.Н. Исаенко, А.Ш. Ризаев. – М., 2000.

14. Скобликов П. Незаконное лишение свободы, похищение человека и захват заложника в новом уголовном законодательстве. //Законность. – 1997. – № 9

15. Скотников П.А. Взымание долгов и кримінал. – М., 1999.

16. Тищенко В.В. Корыстно-насильственные преступления: криминалистический аналіз. – Одесса, 2002.

17. Чечетин А.Е. Лидерство в криминогенной группе. //Актуальные проблемы борьбы с групповой преступностью. – Омск, 1983. – С.35-41.

18. Эйсман А.А. Проблема процессуальной регламентации деятельности следственных бригад. //Вопросы совершенствования предварительного следствия. – СПб, 1992. – Вып. 7. – С.107-110.

Лекція 13. Розслідування фактів торгівлі людьми та незаконної міграції

Кримінально-правова, кримінологічна та криміналістична характеристика злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми та незаконною еміграцією.

Механізми вчинення злочинів.

Особливості взаємодії правоохоронних органів України з іншими держави в процесі виявлення та розслідування.

Аналіз міжнародно-правових актів та наукових публікацій дозволяє виділити декілька підходів до з`ясування сутності торгівлі людьми. Часто торгівля людьми розглядається як проблема боротьби зі злочинністю. Стратегія протидії їй полягає у цьому випадку у застосуванні кримінального покарання, розвитку міжнародної координації дій поліції та інших заходах, що дають змогу більш ефективно переслідувати злочинців. У цьому розумінні боротьба із торгівлею людьми обмежується лише боротьбою із злочинністю.

Останнім часом торгівля людьми все більше ототожнюється з нелегальною міграцією, особливо в країнах Західної Європи та Північної Америки. У межах цього підходу, запобігання торгівлі людьми означає запобігання в`їзду потенційних жертв до тієї чи іншої країни. Боротьба проти торгівлі людьми перетворюється, таким чином, у боротьбу проти нелегальної міграції.

Торгівля людьми розглядається і як проблема розподілу трудових ресурсів. Розгляд проблеми через призму організації праці приводить до висновку, що торгівля людьми – не що інше, як експлуатація людини, примушування її до виконання тих чи інших трудових функцій. Протидія торгівлі людьми з точки зору прихильників такого підходу зводиться до створення належних умов праці, які виключають експлуатацію людини.

Дуже часто торгівлю людьми розглядають у контексті проблеми проституції. Такий підхід близький до попереднього. Досліджуючи цей аспект проблеми, потрібно проводити межу між добровільною проституцією та примусовою. У багатьох країнах проституція легалізована, а злочином є тільки примус жінки до зайняття проституцією. Така ситуація спостерігається, наприклад, в Німеччині та Нідерландах.

Відповідно до кожного з перерахованих підходів формуються не тільки визначення феномену торгівлі людьми, його основні риси, але й заходи по боротьбі з ним, вибираються відповідні ресурси. Перелічені вище підходи можна розділити на дві групи. Перша об`єднує репресивні напрями щодо боротьби з торгівлею людьми. Вони націлені на знищення організованої злочинності, нелегальної міграції та проституції. Друга об`єднує підходи, які базуються на ідеях підвищення та укріплення статусу особи у суспільстві, зміцненні її прав, що в перспективі виключає саму можливість продавати та купувати людей.

Основними елементами в акті торгівлі є: купівля-продаж людини; наявність обману; насильство; боргова кабала; експлуатація різних можливостей та здібностей людини.

Класифікувати торгівлю людьми за суб’єктами можна наступним чином:

• торгівля людьми, що вчинюється одноособово;

• торгівля людьми, що вчинюється неорганізованими злочинними групами.

• торгівля людьми, що вчинюється організованими злочинними угрупованнями;

Якщо вже мова йде про особу злочинця, доречним буде по ходу навести класифікацію суб’єктів. Без сумніву, критерії криміналістичної класифікації особи злочинця покликані сприяти систематизації даного виду злочинів таким чином, щоб, використовуючи типові характеристики окремих груп злочинців, можна було вирішувати завдання виявлення й розслідування злочинів.

Класифікація організованих суб’єктів злочинної діяльності можна розділити за ступенем організованості на:

• невеликі злочинні групи, жорстко орієнтовані на певний вид торгівлі;

• транснаціональні групи на досить високому рівні організованості(великі, більш структуровані, займаються й іншими видами кримінальної діяльності).

За соціальним статусом члени злочинних угруповань:

• явно кримінальні елементи;

• зовнішнє законослухняні співробітники комерційних структур, іноді високопоставлені співробітники банків, правоохоронних органів, туристичних фірм, ЗМІ.

За правовим станом: громадяни України; особи без громадянства; іноземні громадяни.

За функціональною приналежністю членів організованих злочинних угруповань можна виділити наступні фігури: організатор; вербувальник; сутенер; диспетчер; бойовики-охоронці; водії; особи, що надають приміщення у користування злочинців; спостережники; особи, які сприяють здійсненню злочинної діяльності на окремих її етапах, але безпосередньо до групи не входять (фотографи, працівники паспортної служби, “провідники”).

Повертаючись до класифікації торгівлі людьми за елементами діяльності, наступним критерієм обираємо предмет злочинного посягання. Це поняття стосовно даного виду злочинів співпадає з категорією жертва злочину. Отже за обраним критерієм можна виділити наступні види торгівлі людьми:

• торгівля жінками;

• торгівля дітьми (кваліфікований вид торгівлі людьми);

• торгівля чоловіками.

Торгівля жінками і дітьми – найбільш поширений вид торгівлі людьми на Україні. Це явище обумовлене багатьма факторами об’єктивного та суб’єктивного характеру.

Деяку увагу слід приділити внутрішній класифікації жертв торгівлі людьми. Критеріями такої класифікації будуть наступні:

1. За ступенем добровільності жертв торгівлі можна поділити на:

• добровільних жертв, які дали згоду на свій продаж;

• жертв, яких продали без їх згоди.

2. За віковим критерієм на:

малолітніх; неповнолітніх; повнолітніх.

3. За соціальним становищем на:

безробітних; тих, хто шукає роботу; морально дезорієнтованих.

4. За фізичним станом на:

фізично здорових осіб; інвалідів.

Більшість дослідників вважає, що особистість “переважає” над ситуацією, мотив формує мету. Отже за мотивами злочинної діяльності торгівлю людьми можна класифікувати на торгівлю:

• з корисливих мотивів;

• з інших мотивів (помста, заздрість, почуття помилково зрозумілого обов’язку).

Домінуючим серед різних мотивів є користь. У кримінальному законі не називається корисливий мотив або мотив наживи у вчиненні торгівлі людьми, але корислива мотивація у перших двох формах торгівлі людьми незаперечна. Її наявність однозначно витікає із факту продажу або іншої оплатної передачі. Для третьої форми торгівлі людьми корисливий мотив є необов’язковим. Суб’єкт може керуватися будь-якими іншими мотивами.

В літературі дуже поширений вираз: “мотив відповідає на запитання що спонукає людину до руху, а мета - куди спрямований її рух”. Тобто мета – це уява про кінцевий результат, на який спрямований злочин. З огляду на мету можна виділити наступні різновиди торгівлі людьми:

• з метою сексуальної експлуатації та використання в порнобізнесі;

• з метою втягнення у злочинну діяльність;

• для усиновлення/удочеріння;

• в комерційних цілях;

• з метою використання у збройних конфліктах;

• для експлуатації праці;

• з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин, для трансплантації чи насильницького донорства.

Здебільшого злочинні угруповання, що займаються торгівлею людьми, спеціалізуються на якомусь одному виді торгівлі. Закріплення у статті 149 КК України злочинної мети обумовлюється, насамперед, необхідністю відмежовувати злочинні діяння від існуючих у суспільстві звичаїв (викуп за наречену) або законних угод (трансфертні угоди щодо спортсменів). Усі мотиви і цілі торгівлі людьми підлягають з’ясуванню та доказуванню.

Способи вчинення злочину, які є проявами необмеженої злочинної фантазії торгівців, дають нам змогу класифікувати злочин, що вивчається на наступні види:

• торгівля людьми з використанням насильства щодо жертви (викрадення);

• торгівля з використанням обману та зловживання довірою;

• торгівля за згодою жертви.

Сучасні работоргівці переважно використовують не пов’язані з насильством способи втягнення жертви у свої тенета. Введення жертви в оману дає ті ж самі результати з меншим ступенем ризику. Діяльність спрямована на реалізацію злочинного умислу складається з кількох взаємопов’язаних етапів, серед яких виділяються:

• дії, направлені на реалізацію злочинного умислу, що вчиняються на території України;

• дії, що мають місце за кордоном.

Поряд з елементами діяльності критерієм класифікації є результати такої діяльності. На цій основі торгівлю людьми можна класифікувати таким чином:

• злочинна діяльність, що досягла своєї мети;

• злочинна діяльність, що не досягла своєї мети (наприклад, жертву вивезено за кордон, за неї отримано гроші, але експлуатація не мала місця з причин, що не залежать від злочинців).

Наприкінці дозволю собі виказати думку, що було б доцільним зробити ще одну класифікацію торгівлі людьми, критерієм якої є наявність або відсутність перетину державного кордону:

• торгівля людьми в межах України;

• торгівля людьми з перетином державного кордону.

Як свідчать засоби масової інформації найбільш "популярними" країнами, в які постачаються українські громадяни, є Угорщина, Чехія, Болгарія, Туреччина і США.

Дослідники проблеми торгівлі людьми наводять різні дані про суми, за які продаються жінки: в Італії і Португалії - $800-1000, Німеччині - від $3 до $30 тис., в ОАЭ - біля $7 тис., у Туреччині - $2 тис. У ході таких операцій вербувальник в Україні одержує $200-$5 тис.

За соціальним статусом торговців людьми можна розділити на дві групи: явно кримінальні елементи, члени злочинних угрупувань, з одного боку, і зовнішнє законослухняні співробітники комерційних структур, іноді високопоставлені співробітники банків, правоохоронних органів, туристичних фірм, засобів масової інформації – з іншої.

Посібниками злочину виступають безробітні, соціально неадаптовані громадяни, багатодітні й навіть психічно хворі особи, які можуть перебувати під наглядом психіатра чи невропатолога.

У вчиненні торгівлі людьми часто приймають спільну участь громадяни України і іноземні громадяни, або особи без громадянства. Причому продавцями, як правило, виступають громадяни України, а покупцями навпаки – іноземні громадяни.

Іноді подібні діяння вчиняють, умовно кажучи, одинаки, яких приваблює можливий високий заробіток.

Наявні матеріали оперативно-розшукових та кримінальних справ свідчать, що торгівля людьми вчиняється організованими групами на досить високому рівні організованості. Такі групи створюються, як правило, на ґрунті особистих знайомств, до їх складу входять як громадяни України, так і іноземці (тобто вже йдеться про наявність міжнародних зв`язків), у більшості випадків для вчинення злочинів (зокрема, для оформлення закордонних паспортів, інших необхідних для виїзду за кордон документів, або для нелегального переміщення за кордон України, або для забезпечення так званого “даху” для злочинців) використовуються досить розгалужені корумповані зв'язки з працівниками відповідних державних органів, установ та організацій. Безперервна робота системи, видача “кабального кредиту” жертві потребують наявності спільного банку грошових коштів. Отримання надприбутку забезпечується транснаціональним характером злочинності.

Злочинні угрупування, які займаються торгівлею людьми, як правило, спеціалізуються на окремих видах торгівлі людьми, а саме: торгівля жінками та підлітками з метою їх сексуальної експлуатації та використання в порнобізнесі; торгівля дітьми – з метою протиправного усиновлення; торгівлі чоловіками – для експлуатації їх праці та використання в збройних конфліктах. Найбільш небезпечним видом цієї діяльності є торгівля людьми з метою трансплантації органів та тканин, а також насильницького донорства.

Функції організатора, як правило, містяться у загальному керівництві діяльністю об`єднання, забезпеченні ефективного використання та розподілу між учасниками прибутків від злочинної діяльності, підтриманні контакту з державними службовцями, які являють собою корумповані зв`язки злочинного об`єднання, налагоджені міжнародних контактів, плануванні злочинної діяльності, об`єднання та заходів протидії зусиллям правоохоронних органів, спрямованим на викриття його діяльності. Трапляються випадки поєднання організатором функцій вербувальника і сутенера.

Вербувальником здійснюється підшукання та втягнення жертв у заняття проституцією або ж схилення до укладання певних угод щодо удаваного працевлаштування за кордоном за допомогою обману, або деякими іншими способами.

Сутенер фактично безпосередньо здійснює сексуальну експлуатацію потерпілих, пошук приміщення для їх перебування, а крім того, стеження за їх станом здоров`я, слідкує за поведінкою потерпілих та вживає заходів щодо недопущення з їх боку втечі чи відмови від заняття проституцією, спілкується з клієнтами проституток, в ряді випадків безпосередньо підтримує зв`язок з організатором злочинного об`єднання, а інколи і з корумпованими посадовими особами, координує діяльність підпорядкованої йому частини злочинного об`єднання.

Диспетчер використовується злочинними об`єднаннями, що здійснюють свою діяльність під видом різноманітного надання послуг. Його завданням є прийняття замовлень від клієнтів та повідомлення їх сутенерові, забезпечення підтримання зв`язку між різними частинами об`єднання.

Віднесення до учасників злочинних об`єднань проституток має умовний характер. Оскільки воно може бути застосовано лише до тих жінок, які добровільно увійшли до складу злочинного об`єднання та зайнялися проституцією або почали надавати допомогу учасникам злочинного об`єднання у вербуванні нових потерпілих чи вчиненні інших злочинних дій.

Бойовики-охоронці виконують функцію супроводження жертв до місця перебування клієнтів, контролюють їх повернення, отримують від клієнтів гроші, охороняють приміщення, де розташовуються будинки розпусти або ж перебувають жертви, утримувані насильницьким шляхом, беруть участь у вирішені конфліктів з конкуруючими злочинними об`єднаннями.

Водіями виконуються функції перевезення незаконно утримуваних осіб, проституток та інших учасників злочинного об`єднання, але інколи їм доручається виконання окремих функцій охорони.

Особи, що надають приміщення у користування учасникам злочинного об`єднання, виконують функції належного утримання цього приміщення і, в залежності від його призначення – використання в якості будинку розпусти, місця виготовлення порнопродукції, зберігання майна злочинного об`єднання, незаконного утримування потерпілих – деякі інші функції.

Функція спостереження має на меті попередження злочинного об`єднання про виникнення подій загрозливого для нього характеру – захоплення працівниками правоохоронних органів, нападу конкуруючого угруповання, небажаного виявлення злочинної діяльності сторонніми особами тощо.

Цей перелік злочинців не є вичерпним, можуть бути й інші функціональні ролі учасників, можливою є ситуація поєднання в одній особі кількох функцій.

Мають місце й випадки, коли особи, що сприяють здійсненню злочинної діяльності на її окремих етапах, безпосередньо не входять до складу групи та необізнані з кінцевою метою такої діяльності. До них можуть відноситися:

• фотографи, які займаються виготовленням фотографій, необхідних для оформлення закордонних паспортів, інших відповідних документів або фотознімків для реклами серед іноземних покупців, підшукання для продажу осіб;

• працівники паспортної служби та ВВІР, які займаються оформленням та видачею закордонних паспортів та інших документів;

• “провідники”, які займаються незаконними (взагалі без будь-яких документів) переміщенням людей через державний кордон України.

Наявність корумпованих зв`язків є передумовою тривалої успішної та безкарної діяльності злочинного об`єднання, причому корумпованість є характерною не лише для посадових осіб країн Східної Європи, але й для чиновників інших держав. До діяльності злочинних об`єднань, які займаються торгівлею людьми, найчастіше втягуються посадові особи правоохоронних органів, працівники паспортних та еміграційних служб, посольств, органів місцевого самоврядування. Саме за допомогою цієї категорії осіб учасники злочинних об`єднань, які спеціалізуються на торгівлі людьми, вирішують проблеми виготовлення паспортів для осіб, що втягуються до нелегальної діяльності, отримання віз, розв`язання проблем, пов`язаних з наданням видимості легальності перебуванню потерпілих за кордоном у ряді випадків, вирішення питань надання приміщень для незаконної діяльності, інформування про плановані заходи проти злочинців, перешкоджання проведення повних та об`єктивних розслідувань діяльності злочинних об`єднань, роботі неурядових структур, журналістів, іншого прикриття діяльності злочинців.

Звичайно, не усі жінки втягуються в заняття проституцією і не усі повії продаються, але очевидно, що саме з числа бажаючих виїхати за кордон вербувальники знаходять дешеву "робочу силу" для секс-бізнесу.

Першу категорію, серед тих, хто виїжджає складають жінки, що намагаються виїхати з України по економічних мотивах. Відсутність робочих чи місць украй низька заробітна плата, часто нижче прожиткового мінімуму, змушують жінок свідомо приймати кабальні умови наймання на роботу різних агентств.

Середній вік жінок, що входять у цю категорію – 27-35 років. Як правило, ця категорія жінок щиро вірить у можливість легального працевлаштування за кордоном, не потребуючої високої професійної кваліфікації. Жінки з цієї категорії шукають серйозну роботу: санітарки в госпіталях, кухаря, будівельника й ін.

В другу категорію потрапляють жінки, що мріють побачити світ і одержати легкий заробіток. Вони керуються психологічними установками в пошуках роботи. До числа таких можна віднести гендерні стереотипи, сформовані фільмами, сучасними "дамськими" романами, порнографією й іншими засобами масової інформації.

Третю категорію потенційних жертв сексуальної експлуатації складають жінки і дівчини, що працюють у фірмах розваг. Мова йде про професійних повій.

У четверту категорію потрапляють жінки, що мріють вийти заміж за іноземця. Вони легко піддаються вербуванню за допомогою шлюбних оголошень і довіряють сумнівним клубам знайомств і шлюбних агентств. Жагуче бажання змінити своє життя приводить до безцільної витрати грошей, розчаруванню, а в гіршому випадку, - до експлуатації праці.

Попитом на цьому ринку користуються як хлопчики так і дівчатка в рівній мірі. Вік може бути різним.

Простежується тісний зв'язок між торгівлею дітьми, дитячою проституцією і порнографією. Подібна практика отримала поширення в різних країнах світу.

Крім того діти можуть потрапляти до рук злочинців й іншими шляхами. Навіть діти з благополучних родин викрадаються та продаються для подальшої експлуатації в порнобізнесі. Ця категорія жертв також найбільш принадна для умовляння, тут вже мова навіть не йде про ефемерні високі заробітки та щасливе життя.

Як відомо попит викликає збільшення на ринку того чи іншого виду товарів або послуг. Отже останнім часом жертвами торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації стають і чоловіки, які потрапляють до рук сутенерів або добровільно або обманним шляхом. Необхідність забезпечувати родину, почуття морального обов`язку та низький рівень поінформованості про реальне життя за кордоном – причини прагнення покинути країну, вони співпадають з тими, які були описані щодо жінок.

Стосовно іншого виду торгівлі людьми – торгівлі з метою незаконного усиновлення/удочеріння, жертвами його є діти, різної статі та віку, переважно, але не виключно, фізично здорові.

Комплекс причинних факторів даного виду незаконної торгівлі багато в чому схожий з детермінантами торгівлі з метою сексуальної експлуатації. Незаконній торгівлі дітьми сприяють соціальні фактори, пов'язані із станом родини та положенням дитини.

Як правило, злочинцями використовується декілька наступних способів переміщення жертв через державний кордон України.

1. Переміщення через кордон на законних підставах.

2. Незаконне переміщення через кордон за підробленими документами.

3. Незаконне перетинання кордону без будь-яких документів.

Виділені слідчі ситуації можна узагальнити і звести їх до таких:

1. Є дані про факт(и) торгівлі людьми, конкретних потерпілих, виявлені особи (всі або окремі), що займаються цим кримінальним бізнесом. Якщо такі факти стали відомі за матеріалами окремих розробок або кримінальних справ є можливість використати фактор раптовості і провести тактичні операції по закріпленню зібраних і пошук нових доказів.

Типовий перелік невідкладних слідчих дій з розглядуваної типової ситуації може охоплювати:

1. затримання, особистий обшук підозрюваних;

2. допит підозрюваних;

3. допит свідків і потерпілих;

4. виїмки у приміщеннях державних органів, організацій та установ, причетних до оформлення необхідних для виїзду документів, з метою вилучення всіх наявних примірників, копій, що пов'язані з їх оформленням та подальшим використанням, і, при необхідності, призначення по ним експертиз;

5. обшуки за місцем роботи, проживання осіб, які причетні до вчинення вказаних злочинів, у тому числі і посадових осіб державних органів, організацій та установ;

6. накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію.

При цьому необхідно, перш за все, забезпечити повне та всебічне розслідування саме тих конкретних епізодів злочинної діяльності, по яким вже наявні достатні докази вини затриманих осіб. Отримані таким чином фактичні дані повинні використовуватися й під час планування, розроблення відповідної тактики та проведення у подальшому допитів інших причетних до вивчення злочинів осіб.

З урахуванням зібраних доказів невідкладно вирішується питання про визнання осіб потерпілими (коли безперечно встановлені всі фактичні обставини, пов'язані із заволодінням останніми, з примушуванням їх до зайняття проституцією і т. ін.) та їх допит за схемою, що використовувалася при їх опитуванні, зрозуміло, після ретельної підготовки до його проведення, зокрема, з урахуванням психологічних аспектів, про які вже йшлося.

Після допиту потерпілого слідчий негайно повинен вирішити наступні питання:

1. Визначення доказової бази: встановлення осіб, яким відомі обставини, що відносяться до справи, та їх допити в якості свідків; вилучення документів та предметів, що мають доказове значення у справі.

2. Напрями перевірки показань потерпілого та отримання додаткових доказів (для підтвердження показань потерпілих, свідків, підозрюваних тощо).

3. Необхідність призначення та проведення судово-медичної експертизи.

4. Можливість проведення очної ставки (ст.ст. 172, 173 КПК України) та впізнання (ст.ст. 174, 176 КПК України).

5. Необхідність оформлення клопотань про міжнародну правову допомогу до іноземних країн та негайне їх оформлення.

6. Передбачувана тривалість досудового слідства та ймовірність продовження терміну слідства згідно з положеннями ст.ст. 120 КПК України.

Методи встановлення надійності показань потерпілої особи пов'язані з наявністю незалежних доказів для підтвердження фактів, викладених у них. Окрім того, кожний додатковий доказ у справі суттєво зміцнює доказову базу обвинувачення проти торгівців людьми.

Можливість підтвердження показань залежить від обставин конкретної справи, від обраних слідчим заходів та від оперативності їх проведення. Якщо показання стосуються нещодавніх подій і вживаються заходи негайного втручання, то можливості для отримання додаткових доказів будуть максимальними.

З метою перевірки показань потерпілих та підозрюваних необхідно невідкладно встановити осіб, на яких посилаються останні, та допитати їх про вказані обставини, а також про інші обставини, що можуть бути їм відомі.

У разі виникнення суперечностей у показаннях підозрюваних, потерпілих та свідків між ними проводяться очні ставки, при цьому їм в обов'язковому порядку передує впізнання, оскільки потерпілі спілкувалися зі злочинцями, як правило, протягом досить нетривалого часу; а з даними про їх особу (прізвище, ім'я та по батькові) потерпілі можуть бути обізнані (якщо їм взагалі це відомо) тільки зі слів останніх.

Особливу увагу необхідно звернути на те, щоб особи, які причетні до вчинення злочину, не могли спілкуватися між собою до закінчення слідчих дій за їх участю.

Для доведення вини причетних до вчинення злочину осіб суттєве значення також має проведення криміналістичних експертиз, у тому числі почеркознавчих по вилучених документах з метою встановлення виконавців підписів та рукописних текстів, технічних засобів, які використовувалися при складанні завідомо неправдивих документів і т.ін.

Крім цього, у разі наявності даних про заподіяння потерпілим під час сексуальної експлуатації або при примушуванні до цього ушкоджень, зараження венеричною хворобою або вірусом імунодефіциту тощо, про звернення останніх у зв'язку з цим до медичних установ необхідно проводити судово-медичні експертизи з метою встановлення характеру і тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень, оскільки їх висновки можуть мати суттєве значення для кваліфікації дій злочинців, зокрема, як за відповідними частинами ст. 149 КК України, так і за іншими його статтями.

У ряді випадків, за наявності достатніх підстав, для вияснення тяжкості вчиненого злочину і для визначення заподіяної потерпілій шкоди, може виникнути необхідність у проведенні також судово-психіатричних та судово-психологічних експертиз щодо визначення психічного стану потерпілих. Якщо, наприклад, потерпіла звернулася до правоохоронних органів через деякий час, коли спеціалісти не зможуть в повній мірі визначити фізичну або психологічну шкоду, заподіяну потерпілій, то необхідно встановити, до яких медичних закладів зверталася потерпіла (якщо цей факт взагалі мав місце). Вказані обставини підлягають обов'язковій перевірці шляхом вивчення відповідних медичних документів (реєстраційних обліків, карток, історій хвороб), а також шляхом допиту медичних працівників.

Під час проведення експертиз необхідно вжити заходів до пошуку додаткових та закріплення наявних доказів, що стосуються не лише фактичних обставин вчинення злочину, але й ступеню обізнаності з ним причетних до цього осіб для доведення їх умислу на вчинення злочину, а також перевірити версії про співучасть у злочинній діяльності посадових осіб державних органів, установ та організацій.

З метою остаточного закріплення доказів про торгівлю людьми необхідно, використовуючи наявність міжнародних угод про надання правової допомоги, перевірити показання потерпілих через правоохоронні органи іноземних країн, до яких вони вивозилися, щодо обставин, пов'язаних з перебуванням останніх за кордоном, примушуванням до зайняття проституцією, інших форм сексуальної експлуатації, позбавленням їх можливості повернутися в Україну і т. ін. Тому з урахуванням тривалості строків виконання міжнародно-правових доручень, доціль­но невідкладно підготувати відповідні доручення про надання правової допомоги, передбачивши вилучення всіх необхідних документів, допити осіб, які були причетні до вказаних подій, а також осіб, з якими можливо спілкувалися потерпілі з цього приводу.