Література.

1. Жукова Т.В. Особенности доказывания незаконного сбыта наркотических средств, совершаемого организованными группами. Автореф. дисс... канд. юрид. наук. – М., 2000.

2. Игнатенко Г.В. Международное сотрудничество в борьбе с преступностью. – Свердловск, 1980.

3. Криминалистика. /Под ред. И.Ф.Герасимова, Л.Я.Драпкина. – М., 2000.

4. Криминалистика. /Под ред. А.Г.Филиппова. – М., 2004.

5. Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции о органов предварительного расследования. /Под ред. Т. В. Аверьяновой, Р. С. Белкина. – М., 1997.

6. Лозовицкая Г.П. Проблемы борьбы с межрегиональными преступлениями в сфере незаконного оборота оружия, совершаемыми организованными преступными формированиями на территориях России и стран ближнего зарубежья. //Российский следователь. – 2001. – № 5.– С. 37-39.

7. Меретуков Г.М. Расследования преступлений, связанных с незаконным оборотом наркотических средств. /Под ред. А. Л. Хмырова. – М., 1992. 4

8. Музика А. Об'єкт злочинів, пов'язаних з наркоманією. //Право України. – 1997. – № 12.

9. Невский С.А. Борьба с незаконным оборотом оружия. – М., 2003.

10. Николаева Н.И. Методика расследования незаконного оборота наркотических средств. //Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции и органов предварительного расследования. /Под ред. Т. В. Аверьяновой и Р. С. Белкина. – М., 1997. – С. 269-285

11. Подшибякин А.С. Расследовавание контрабанды. //Криминалистика. /Под ред. А.Ф. Волынского. – М., 1999. – С.550-551

12. Подшибякин А.С., Ухаль А.М. Борьба с незаконними ношением, хранением, приобретением, изготовлением и сбытом огнестрельного и холодного оружия. – Ужгород, 1999.

13. Расследование контрабанды. /Богданович А.А., Гармаев Ю.П., Диканова Т.А. – М., 1999.

14. Соловьев А.В. Криминалистическая характеристика преступлений, связанных с незаконным оборотом наркотических средств. //Следователь. – 1998. – № 5. – С. 40

15. Справочная книга криминалиста. /Под ред. Н. А. Селиванова. – М., 2000.

16. Указ Президента України «Про Положення про державний експортний контроль в Україні» від 13 лютого 1998 № 117/98.

17. Угода між Кабінетом Міністрів України, Урядом Республіки Болгарія, Урядом Республіки Молдова і Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі транспортування ядерних матеріалів між Республікою Болгарія і Російською Федерацією через територію України та територією Республіки Молдова від 28.11.1997 року.

18. Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про організацію військових міждержавних перевезень та розрахунки за них від 12.09.2002 року.

19. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Держави Кувейт про умови тимчасового перебування з метою транзитного переміщення та статус миротворчого контингенту на території Держави Кувейт від 1 серпня 2003 року (у формі обміну листами).

20. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про порядок взаємодії при здійсненні експорту товарів (продукції) військового призначення до третіх країн від 24.03.2004 року.

21. Чередніченко В.В. Торгівля зброєю як чинник міжнародних відносин. //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченко. – Вип. 17. – 2000. – С. 19-23.

22. Шевчук В.М. Розслідування контрабанди: проблеми типізації та дослідження слідчих ситуацій. //Митна справа. – 2003. – №1. – С.9-11

Лекція 15. Особливості розслідування злочинів, пов’язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом

Поняття економічної злочинності. Економічна злочинність як головний напрямок організованої злочинної діяльності.

Особливості діяльності організованих злочинних спільнот в кредитно-фінансовій сфері, сфері приватизації, зовнішньоекономічної діяльності, топливно-енергетичного комплексу. Використання нових інформаційних технологій організованими злочинним спільнотами у вчиненні злочинів економічної спрямованості (комп’ютерна злочинність).

Система державних органів, які здійснюють контрольні функції в сфері економіки.

Приоритетні напрямки вдосконалення діяльності правоохоронних органів по протидії економічній злочинності.

Поняття легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, згідно чинного законодавства та деяких міжнародних актів.

Способи та механізм вчинення злочину. Особливості виявлення фактів, легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Проблеми протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Процес відмивання коштів має на меті приховування джерела їх походження. Організовані злочинні угруповання шляхом трансакцій, проведених через банківські та небанківські кредитно-фінансові установи, вкладають злочинно здобуті кошти в легальну економіку, використовують їх для приватизації стратегічно важливих об’єктів та власного збагачення.

Прийомів легалізації (відмивання) може бути стільки скільки їх здатний вигадати людський розум, проте їх різноманітність – це не більш ніж варіації на одну й ту ж тему. Тому численні фінансові маніпуляції мають спільні характерні риси. В основу діяльності всіх злочинних організацій покладено один і той же принцип із незначними по суті змінами. Як правило, грошові кошти спочатку вводяться до національної фінансової системи, а потім переказуються на різноманітні рахунки у закордонних банках, де починають циркулювати. Наступним кроком є повернення коштів у країну їх початкового отримання під виглядом переказу фізичним особам або у якості інвестицій.

Мета всіх цій дій – залучити до обігу гроші, які були отримані злочинним способом, не привернувши при цьому уваги правоохоронних та контролюючих органів.

Серед типових прийомів відмивання коштів слід виділити:

1. Контрабанда валюти.

Найбільш простий та популярний спосіб вивезення готівки за межі держави. Як правило, саме з фізичного переміщення готівки за кордон починається процес відмивання коштів. Кур’єри перевозять гроші в основному у вигляді доларів США. Для перевезення готівки використовуються різноманітні сховища, спеціально обладнанні у валізах, транспортних засобах, а також у предметах, що дозволяють помістить в себе велику суму готівки без зовнішніх ознак зміни початкового вигляду предмета. Крім цього кошти перевозяться у контейнерах морським та повітряним шляхом, які рідко підлягають перевірці.

При виборі країни, у яку переміщують готівкові валютні кошти, перевага віддається тим зарубіжним країнам, в яких відсутній належний валютний контроль, а банківська таємниця суворо охороняється на законодавчому рівні. У подальшому кошти вносяться на заздалегідь відкритий у банку цієї країни депозитний чи поточний рахунок, звідки кошти, через деякий час, за дорученням клієнту переводяться на рахунки в інших банках.

Серед країн, в які переправляються готівкові кошти, насамперед слід виділити країни Балтії, Угорщину, Швейцарію, Ліхтенштейн, а також офшорні юрисдикції.

Для транспортування готівки вибираються складні транспортні маршрути. Практика свідчить, що за свої послуги кур’єри отримують винагороду від 2-х до 5-ти відсотків від суми контрабанди.

2. Структурування.

Структурування є одним із способів, який використовується в процесі відмивання коштів з метою уникнення документальних слідів проведеної фінансової операції. Суть його полягає у штучному роздрібленні такої фінансової угоди на декілька одиничних операцій з невеликими сумами. При цьому грошові кошти переказуються з використанням не тільки банківських установ, а й різноманітних поштових відділень, ломбардів та ін.

У кінцевому результаті кошти акумулюються на одному чи декількох рахунках, звідки переводяться під цілком законним приводом у банк іншої країни.

3. Використання офшорних юрисдикцій.

Термін “офшорна зона” у світовій практиці застосовують у випадку, якщо певна країна, або її частина, має низький рівень оподаткування прибутків та господарських операцій, яка зареєстрована в якості офшорної, за умови якщо вона своєчасно сплачує встановлений щорічний збір та не проводить фінансово-господарських операцій з компаніями-резидентами цієї країни. Крім цього, існує ряд країн, які юридично не є офшорними, але використовуючи місцеве законодавство, можна домогтися того, що втрати на податках становитимуть 3-5 відсотків.

Незважаючи на те, що Кабінет Міністрів України щорічно оприлюднює список офшорів (до них входять близько 40 юрисдикцій), як правило, 5-7 територій, які є класично офшорними, до цього списку не потрапляють. Крім того, існує певна кількість країн, які не є офшорними за визначенням і з якими Україна має конвенцію про недопущення подвійного оподаткування. Використовуючи певні схеми і працюючи через ці країни, податки можна звести до мінімуму. У світі щороку зникають 3-4 офшорні зони і стільки ж з’являється. Це дає підприємливим “дільцям” додатковий простір для маневру, оскільки уряд технічно не може оперативно реагувати на офшорні зміни.

Метою використання офшорних компаній являється:

А) Засіб для відкриття рахунку.

Використовуючи компанію, в офшорних юрисдикціях або в юрисдикціях з пільговим оподаткуванням, можливо відкрити розрахунковий рахунок у вільноконвертованій валюті в банках країн Західної Європи та мультивалютний рахунок (в т.ч. в українських гривнях) в країнах Балтії та Росії.

Б) Переміщення прибутку при експорті та імпорті.

Основний дохід від операції акумулюється на рахунок офшорної компанії. Остання виступає в якості фінансового посередника.

В) Кредитування.

Офшорні компанії розміщають фіксований депозит в іноземному банку, виступаючи гарантом валютного кредиту, який буде надано банком резиденту України.

Г) Легалізація фінансових коштів.

Кошти з приватного закордонного рахунку переводяться на рахунок офшорної компанії під виглядом кредиту і надалі використовується в обігу цієї компанії або використовується в якості іноземних інвестицій в Україну, а також при створенні на території України підприємств з іноземними інвестиціями.

Д) Самофінансування.

Офшорна компанія надає резиденту України валютний кредит з узгодженим процентом. Виплачені проценти за користування кредитом знижують оподатковану базу Українського підприємства, але не підлягають оподаткуванню в офшорній зоні.

Е) Боргові зобов’язання.

Офшорна компанія купує боргові зобов’язання українських підприємств з дисконтом, а потім погашає їх за номінальною вартістю.

Ж) Компанія-холдінг.

Офшорна компанія купує акції українських підприємств. У реєстрів акціонерів реальний власник не фігурує. Дивіденди та прибуток перераховуються на офшорну компанію, не оподатковуючись за умови наявності у компанії заяви про звільнення від подвійного оподаткування.

З) Гонорари та виплати.

Офшорні компанії виставляють рахунок (інвойс) українському підприємству за начебто надані послуги, проведені дослідження ринку, консультації, освіту та ін.

4. Конвертаційні центри

Аналіз матеріалів практики та юридичної літератури дає підстави вважати, що найбільш поширеним способом незаконного переміщення коштів, на теперішній час, продовжує залишатися так звана протиправна конвертація грошових коштів.

Проникнення “брудних” коштів в легальну економіку з подальшим встановленням контролю за діяльністю підприємницьких структур, веде до криміналізації економіки і суспільства, підпорядкування економічних важелів та політичної влади злочинним угрупованням, сприяє поширенню дії останніх у міждержавному просторі.

Крім грошей, у тіньовому обігу знаходиться значна частина різноманітної продукції, інші об’єкти власності, кошти від реалізації яких теж акумулюються в тіньовому секторі і поповнюють нелегальну грошову масу.

За оцінками вітчизняних і зарубіжних експертів на період незалежності України за її межі незаконно вивезено капіталів на загальну суму до 40 млрд. доларів США.

І хоча 28 листопада 2002 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) надходжень, одержаних злочинним шляхом”, у якому дається визначення поняття легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та урегульовані інші суттєві питання організації протидії процесам легалізації (відмивання) брудних коштів, механізм реалізації окремих положень цього Закону ще не розроблений. До таких положень можна віднести процедуру отримання компетентними органами інформації про значні та сумнівні операції клієнтів фінансових установ. Відсутність подібного механізму сприяє існуванню так званих “конвертаційних центрів”.

Через вказані “підпільні банки” проходять практично всі тіньові фінансові потоки, інформацію про які правоохоронним органам не можливо отримати у зв’язку з певними законодавчими обмеженнями.

Діяльність “конвертаційних центрів” направлена на протиправне обслуговування резидентів України, які з їх допомогою проводять операції по акумулюванню неконтрольованих прибутків на рахунках в закордонних банках з подальшим їх використанням як з метою особистого збагачення, так і для використання відмитого капіталу в якості інвестиції для приватизації стратегічно важливих для економіки держави об’єктів власності.

Для відмивання злочинно здобутих капіталів організовані злочинні угруповання активно використовують всі недоліки існуючої системи банківських розрахунків, державної реєстрації та перереєстрації права власності на субєкти підприємницької діяльності. У зв’язку з цим, в останні роки, широкого розповсюдження набув процес створення розгалуженої системи так званих фіктивних підприємств.

Державна реєстрація таких підприємств, як правило, проводиться за втраченими та викраденими паспортами або на номінальних власників. У подальшому готується повний пакет документів на відкриття поточного рахунку, який подається у банківську установу.

На відкритому фіктивному підприємству рахунку, протягом певного часу акумулюється безготівкові гривневі кошти, які надходять від резидентів України.

У подальшому кошти переводяться на рахунок іншої фіктивної фірми, або отримуються по чеку готівкою.

Представлені способи і прийоми легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, можуть послужити основою для розробки теоретичних та методичних рекомендацій по запобіганню та протидії легалізації (відмиванню) надходжень, одержаних злочинним шляхом

Процес легалізації являє собою складну схему послідовних дій, спрямованих на заплутування дійсних джерел одержання доходів. Він торкається багатьох сфер діяльності і у більшості випадків тісно співпрацює з абсолютно правомірними діями економічного характеру.

Хотілося б відзначити, що робота по виявленню операцій, які вказують на можливу легалізацію злочинних капіталів, і передачі інформації про такі операції в уповноважений орган для наших правоохоронних структур, кредитних та банківських організацій є фактично новою.

Тільки 28 листопада 2002 року прийнятий Закон України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) надходжень, одержаних злочинним шляхом”, у якому дається визначення: “легалізація (відмивання) надходжень – це вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів або іншого майна, одержаних внаслідок вчинення предикатного злочину, з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню надходженнями, або дій, спрямованих на приховування джерел походження таких надходжень”.

В даний час застосовуються міри, спрямовані на реалізацію положень Закону. У зв'язку з цим представляється корисним аналіз досвіду розслідування злочинів, пов'язаних з відмиванням брудних грошей, що був накопичений на основі уведення в дію з 2001 р. статті 209 та 306 КК України.

Джерелами одержання злочинних коштів, що потребують подальшої легалізації (відмивання) являються злочини, які відповідно до чинного законодавства можливо розподілити на дві групи:

• наркобізнес, незаконне виготовлення і торгівля зброєю, керована проституція, торгівля людьми і ін. — матеріальна вигода (тіньовий капітал) від здійснення яких, як правило, іде «у тінь»; по оцінках міжнародних експертів, наявний обіг від таких операцій складає від 4 до 12 % ВВП;

• злочини в сфері економічної діяльності і високих технологій; незаконне присвоєння коштів (у тому числі бюджетних) чи іншого майна шляхом розкрадання, шахрайства, помилкового банкрутства, підробки платіжних документів, контрабанди, — матеріальна вигода (тіньовий капітал) від здійснення яких супроводжується хоч якоюсь часткою безготівкового обороту і складає близько 28%, що приблизно відповідає оцінкам державної статистики.

Можна умовно вивести дев'ять правил, якими керуються злочинці при легалізації протиправних доходів:

1. Чим краще механізм відмивання грошей імітує характер і процедури законних угод, тим менше імовірність його виявлення.

2. Чим глибше незаконна діяльність проникає в легальну економіку, тим менше можливостей для їх інституціонального і функціонального поділу.

3. Чим нижче частка незаконних засобів у легальних фінансових потоках, тим складніше їх виявити.

4. Чим вище питома вага сфери послуг в економіці країни, тим легше в цій країні «відмивати» гроші.

5. Чим більше ділова структура виробництва і розподілу нефінансових товарів і послуг залежить від дрібних фірм, тим сутужніше відокремити законні угоди від незаконних.

6. Чим менше можливості використання кредитних карток і інших безготівкових інструментів оплати для здійснення незаконних фінансових операцій, тим складніше виявити випадки відмивання грошей.

7. Чим вище ступінь фінансового саморегулювання законних угод, тим складніше відслідковувати незаконні грошові потоки.

8. Чим менше частка незаконних потоків в обсязі законних надходжень у країну через границю, тим сутужніше їх знайти.

9. Чим гостріше протиріччя між глобальним характером фінансових ринків і їх державним регулюванням, тим складніше виявити випадки відмивання грошей.

Виявлення ознак легалізації тісно пов'язано з розпізнаванням складу злочину і охоплює комплекс оперативно-розшукових заходів, а також оперативний і аналітичний пошук.

При виявленні ознак легалізації злочинних доходів оперативні співробітники звичайно зіштовхуються з наступною інформацією:

• використання безлічі «поточних» внесків, що дозволяє знімати з них готівку без декларування;

• здійснення різних операцій з майном особами, що раніше ніколи не займалися цим бізнесом;

• погашення корпоративних чеків у комерційних фінансових установах;

• покупка великої кількості банківських чеків, акредитивів, інших цінних паперів, здійснення безлічі поштових і телеграфних грошових переказів і т.п.

• використання фінансистів-професіоналів і їхніх підставних рахунків для скупки акцій і власності з доручення підозрюваних злочинців;

• наявність індивідуальних чи корпоративних рахунків, використовуваних не для ділових операцій, а як тимчасове сховище кримінальних грошей;

• численні внески, непорівнянні з типом бізнесу, яким займається вкладник, а також значна кількість перекладів грошей з рахунка на рахунок;

• наявність осіб, що роблять банківські переведення в, з чи через транзитні країни, відомі закритістю банківського законодавства;

• використання великої кількості пунктів обміну валюти для конвертації значних сум готівки;

• організація підставних компаній і «фірм-одноденок», що мають розгалужену закордонну мережу філій і банківських рахунків;

• використання підпільних банківських систем, таких як «хавала» (Індія), «фей чьен» (Китай) і «хунди» (Пакистан);

• перекази через спеціалізовані «компанії по обслуговуванню грошей» великих грошових сум за рубіж.

Узагальнення досвіду показує, що ефективне розслідування забезпечує комплекс заходів, у які повинні входити (мінімум):

• наведення довідок про акціонерів, засновників і керівників материнських і дочірніх структур; представниках і керівниках акредитованих іноземних фірм, а також їхніх родичах і інших особах;

• дослідження документів, отриманих з різних джерел, — податкова звітність, зведення з ДПС про кількість автотранспорту, довідки з бюро технічної інвентаризації про займану площу, акти перевірки органами санепідемнадзору, пожежної інспекції та інші зведення.

Порівняльний аналіз отриманої інформації дозволяє встановити різницю між дійсним обсягом виробництва підприємства і «паперовим», вичленити так звані «фірми-одноденки».

Мережа «фірм-одноденок» — головний механізм незаконного вилучення коштів з економіки України. За даними податкових органів, третя частина юридичних осіб не представляють звітність, або звітують «нульовими» балансами. Вони і складають основу «тіньової» економіки.

Велика кількість схем відмивання диктує необхідність у комплексному використанні можливостей різних державних структур, а також залученні фахівців у сфері економіки, банківської і біржової справи.

У зв'язку з цим досить цікавий досвід, накопичений Міжвідомчим центром при МВС Росії по протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, який був сформований рішенням Уряду РФ у липні 1999 року. До складу Центра увійшли співробітники органів внутрішніх справ, безпеки, митниці, податкової поліції, представники Мінекономіки, Мінфіну, Міністерства по податках і зборам і Банку Росії.

Основна мета Центра — формування механізму державного контролю незаконних фінансових потоків, що дозволяє не тільки виявляти і документувати ці процеси, але і конфіскувати незаконні доходи. Свою роботу Центр побудував по двох основних напрямках:

• забезпечення взаємодії федеральних органів виконавчої влади в сфері боротьби з легалізацією доходів;

• здійснення попередньої перевірки отриманої інформації з використанням оперативно-розшукової діяльності (виходячи з повноважень ввійшли в його склад співробітників правоохоронних структур).

Міжвідомчий центр більш двох з половиною років був єдиним органом у Росії, що організовував боротьбу з відмиванням «брудних» грошей. На цій основі в листопаді 2001 року Указом Президента Росії був утворений Комітет Російської Федерації по фінансовому моніторингу. Його головні задачі — збір, обробка й аналіз інформації про операції, що підлягають обов'язковому контролю; створення єдиної інформаційної системи і ведення федеральних даних у сфері протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом; направлення відповідної інформації в правоохоронні органи.

В результаті у правоохоронних органів з'явилася можливість цілком легально одержувати з Комітету з фінансового моніторингу зведення про підозрілі угоди.

Практика створення міжвідомчої бази даних у Міжвідомчому центрі при МВС Росії, а також закордонний досвід свідчать, що можливість зведення різної відомчої і державної звітності в єдину базу даних дозволяє ефективно застосовувати методи автоматизованого пошуку і встановлення підозрілих осіб, що особливо актуально в епоху глобалізації економіки та інформаційних систем.

Спільними зусиллями правоохоронних органів і ряду міжнародних спеціалізованих структур різних країн в останні роки були розроблені дуже ефективні методики відстеження фінансових операцій по легалізації незаконних доходів. Суть їх полягає у тому, що, крім обов'язкових повідомлень про підозрілі операції, компетентні органи орієнтуються на систематичний аналіз інформації про рух капіталів. Така система ефективно діє в США, Німеччині, Франції, Великобританії, Австралії і ряді інших країн. Країни СНД прагнуть увійти в число користувачів цієї системи. У її основі — звіти кредитно-фінансових інститутів про операції на великі (вище граничної) суми і довідки про підозрілі операції, а також електронне зіставлення і первинний аналіз документів, за результатами яких конкретні особи або фірми можуть бути взяті в активну оперативну розробку. За допомогою комп'ютерної техніки співробітники правоохоронних органів можуть одержати повну картину здійснення процесу легалізації незаконних доходів. Завдяки цьому з'являються важливі докази і переконлива доказова база. Саме складне в даному процесі — знайти той ланцюг ланок, що повинен ідентифікувати і зв'язати воєдино фрагменти інформації. Роль цього «ланцюга» виконує спеціальне програмне забезпечення.

Тема відмивання грошей, отриманих від злочинної діяльності, останнім часом є предметом постійних дискусій. Україна не менше інших країн зацікавлена в тому, щоб брудні гроші, які мають українське походження, не відмивалися через закордонні банки та інші фінансові інститути. Але в той же час наша країна не повинна стати і місцем відмивання брудних грошей міжнародними злочинними синдикатами. Головна мета боротьби з відмиванням грошей полягає в тому, щоб завдати удару по транснаціональних злочинних організаціях у самому вразливому місці. Грошові доходи, отримані в результаті злочинної діяльності, важко приховати; у деяких випадках вони є головним доказом злочину. Грошові перекази злочинних організацій у рамках фінансових систем піддаються виявленню, якщо створені необхідні контрольні механізми. І правоохоронні структури при взаємодії з кредитними та банківськими структурами України повинні розробити ряд відповідних заходів, спрямованих на припинення даного виду злочинної діяльності.

Так, кредитним організаціям з урахуванням особливостей і напрямків діяльності, клієнтської бази і рівня ризиків, пов'язаних із клієнтами і їх операціями, необхідно розробити комплекс програм здійснення спеціального внутрішнього контролю. Не прагнучи поставити кредитні організації у тверді рамки і обмежити їхню ініціативу, проте, ми запропонували би розробку шести таких програм. Це програми:

• ідентифікації і вивчення кредитною організацією своїх клієнтів, що включає анкетування клієнтів і оцінку ризику здійснення ними легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом;

• виявлення в діяльності клієнтів операцій, що підлягають обов'язковому контролю, і інших операцій з коштами і майном, пов'язаних з відмиванням злочинних доходів;

• перевірки інформації про клієнта або операції клієнта для підтвердження чи обґрунтованості спростування підозр здійснення клієнтом відмивання злочинних доходів;

• документального фіксування інформації;

• збереження інформації і документів, отриманих у результаті реалізації програм здійснення внутрішнього контролю;

• навчання співробітників кредитної та банківської організації з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом.

В основу такої роботи повинні бути закладені три принципи:

По-перше, оперативність передачі інформації. Усі кредитні організації повинні передати інформацію про операції клієнтів, що підлягають обов'язковому контролю, уже наступного дня після її здійснення.

По-друге, захищеність переданої кредитними організаціями інформації з метою гарантованого забезпечення інформаційної безпеки і неможливості несанкціонованого ознайомлення з нею третіми особами. Так, Банк Росії встановив порядок передачі формованих кредитними організаціями зведень тільки в електронній формі і з застосуванням двох ступенів засобів криптографічного захисту – електронного цифрового підпису і шифрування.

По-третє, надійність інформаційно-технологічної системи в цілому. Саме тому з метою безумовної реалізації «противідмивочного» закону ми повинні мати доступ до міжнародної інформаційно-технологічну системи та інформаційно-технологічної системи СНД.

Особливість порушення кримінальних справ про легалізацію грошових коштів полягає в тому, що процесу відмивання повинне передувати якесь кримінальне діяння, суть якого - незаконне надбання грошових коштів або майна. Інакше без злочинного надбання грошових коштів нічого б було і відмивати. Тому розслідування легалізації починається з аналізу іншого незаконного діяння по створенню неврахованого майна, "тіньового" капіталу, укритого від оподаткування.

Ознаки легалізації можна виявити при аналізі даних про фінансові операції з грошовими коштами, купівлі-продажі, оренді, позиці і інших майнових операціях, здійснюваних в ході підприємницької або іншої економічної діяльності.

Процесу легалізації як злочинній діяльності завжди передують дві обставини: а) накопичення незаконного прибутку ("брудних" грошей); б) зберігання, приховування від обліку і оподаткування. Обидва ці факти відображаються в офіційному документообігу і "чорній бухгалтерії", яку злочинець, як правило, веде паралельно "для пам'яті".

Ознаки накопичення незаконного прибутку стають очевидними в ході аналізу економічної діяльності юридичної або фізичної особи, вони відображають спосіб виробництва, рух товару. Якщо підприємство, фірма виробляє продукцію, то ознаки незаконного накопичення пов'язані з витратою сировини на одиницю продукції, заміною дорожчих інгредієнтів дешевими, порушенням технологічного процесу, що призводить, до створення неврахованих "надлишків" сировини або готової продукції. При реалізації і постачаннях продукції накопичення йде за рахунок обважування, фальсифікації, шахрайства, підроблення документів і т. ін.

Незаконно накопичена продукція концентрується на складах зберігання і ретельно переховується від обліку і оподаткування. У офіційні документи в цьому випадку вносять виправлення. Нерідко сировина, гроші, товари передаються в інші підставні організації на якийсь час, наприклад, інвентаризації, ревізії, звірки. У матеріально відповідальної особи, як правило, ведеться "чорна бухгалтерія".

Найбільш поширені сфери відмивання "брудних" грошей - це фінансове шахрайство в кредитно-фінансовій і банківській діяльності; у приватизаційних процесах державного майна і інвестиційної діяльності різних фондів.

Однією з головних ознак легалізації є відсутність легальних джерел доходу у фізичних або юридичних осіб або невідповідність доходів фінансовим операціям, що проводяться, операціям з нерухомістю. Особливо ознаки легалізації виявляються на первинному етапі, коли відбувається відокремлення грошових коштів від злочинного джерела і їх інтеграція на рахунках державних і комерційних банків й інших кредитних установ у фінансову систему держави або переміщення на рахунки іноземних банків.

Фінансові операції мають широку сферу, охоплюючи розрахункові, депозитні й інші операції. Поширеним прийомом є звільнення від наявності грошей на банківських рахунках злочинців шляхом переміщення їх на рахунки підставних осіб, родичів, знайомих, співучасників і партнерів по бізнесу.

Фінансове шахрайство - один з найбільш поширених видів злочинної діяльності, безпосередньо пов’язаної з приватними інвестиційними фондами типу "Селінг", "Скажені гроші", коли вклади громадян привласнювалися шахраями, акумулювалися в іноземних банках. Прикладом є справа П. Лазаренко, депутата В. Агафонова і ін.

Про легалізацію у сфері приватизації можуть свідчити такі ознаки:

1) заниження балансової вартості приватизуємих об'єктів;

2) придбання посадовцем акцій на суму понад 5% статутного капіталу;

3) привласнення державного майна акціонерним товариством або передача його без згоди акціонерів благодійним фондам;

4) використання державних коштів від приватизації для придбання дач, транспорту, проведення євроремонту;

5) використання на аукціонах підставних осіб;

6) необґрунтована відмова особам, що подали заяву на участь в аукціоні;

7) внесення фальсифікацій в договори оренди і передачі в довгострокову оренду державного і громадського майна.

Наведені особливості легалізації свідчать про складність збирання інформації, достатньої для порушення кримінальної справи про легалізацію як самостійний злочин, для якого головною ознакою є встановлення незаконного походження грошових коштів і майна. Тому кримінальні справи порушують: 1) за матеріалами різних перевірок, аналізу суміжних злочинів, пов'язаних з легалізацією, і 2) за матеріалами оперативних розробок органів дізнання СБУ і МВС України.

У першому випадку матеріали надходять від спеціалізованих підрозділів по боротьбі з економічною злочинністю (УДСБЕЗ) і організованою злочинністю (УБОЗ) в системі МВС і СБУ. Слідчий спільно з органом дізнання розроблює план реалізації матеріалів і порушення кримінальної справи.

У другому випадку складається майже аналогічна ситуація, коли органи дізнання у порядку ст. 103 КПК здійснюють оперативно-розшукові заходи по фактах виявлення ознак легалізації або проводять перевірку за повідомленнями, заявами. Зібрані матеріали надають слідчому, який вирішує питання про порушення справи і початок розслідування. Складають план реалізації оперативних матеріалів і розробляють тактичні операції, наприклад: "Затримання на місці злочину", "Одночасне вилучення незаконного прибутку у декількох осіб", "Обшук робочого місця і затримання", "Арешт рахунків в банках", "Одночасна виїмка документів у відповідних установах" і т. ін.

Механізм легалізації - це складний ланцюг взаємодій різних осіб і установ, який залежить від моменту часу легалізації, характеру тактичної операції і її ознак. В усякому разі, взаємодіють два суб'єкти: а) злочинець – власник «брудних» грошей, що робить дії до їх легалізації; б) співучасник – державний службовець, посадовець, безпосередньо виконуючий функцію легалізації за певну винагороду, тобто корупціонер.

Якщо прийняти за основу цю схему «злочинець - корупція», то в момент порушення кримінальної справи про легалізацію виникають три слідчі ситуації.

Перша ситуація характеризується наявністю інформації про факти і ознаки легалізації: відомий злочинець, затриманий на місці злочину; перевіркою, ревізією встановлено не законно нажитий прибуток – грошові кошти, майно, але невідомі безпосередній виконавець – корупціонер, та спосіб легалізації.

Друга ситуація характеризується наявністю незаконних операцій легалізації «брудних» грошей в певній державній структурі (наприклад, розслідувано справу про корупцію, отримання хабара), але невідомі джерело «брудних» грошей, їх хозяин-злочинець.

Третя ситуація виникає, коли є інформація про досконалі факти легалізації, відомий злочинець-корупціонер, але невідомі інші особи, які беруть участь в процесі відмивання «брудних» денег.

Розглянемо організаційно-тактичні дії слідчого в типових ситуаціях досудового слідства. Відповідно до особливостей порушення кримінальних справ про легалізацію і виникаючими слідчими ситуаціями розслідування починається з аналізу структури організації (підприємства), її виробничої, економічної і фінансової діяльності, виявлення «ланцюжка» документообігу і встановлення місця знаходження документів для їх вилучення. Для цих цілей проводяться допити свідків, підозрюваних, виїмки документів, обшуки на робочих місцях підозрюваних, огляд документів, їх слідче дослідження, проведення досліджень спеціалістом, проведення ревізій, судово-бухгалтерських, економічних і криміналістичних експертиз.

Разом з тим слідчий продовжує співпрацю з органом дізнання по збиранню бракуючого доказового матеріалу шляхом дачі окремих доручень.

Зібраний органом дізнання і слідчим при перевірці заяв, повідомлень матеріал дозволяє визначити загальний напрямок розслідування і висувати слідчі версії, формулювати слідчі ситуації, що склалися.

Так, в першій ситуації, при затриманні злочинця на місці злочину, висунення слідчих і оперативних версій максимально прив'язується до конкретних сфер фінансової, підприємницької і економічної діяльності злочинця. Мета версії – з'ясування місця знаходження джерела грошових коштів або іншого майна, нажитого незаконним шляхом, встановлення зв'язків з корупціонерами. Версії будують по двох напрямках: 1) про суб'єкта – співучасника легалізації і 2) про спосіб легалізації, встановлення механізму і осіб, що беруть участь в ній.

При обробці першого напряму, коли підозрюваний затриманий на місці злочину, а корупціонера-співучасника «відмивання» грошових коштів не відомий, висуваються три версії:

1) чи затриманий злочинець, а виявлені у нього грошові кошти (майно, коштовності, цінні папери) придбані злочинним шляхом і приховані від обліку і оподаткування;

2) хто є посередником-корупціонером, що безпосередньо здійснює фінансові махінації для легалізації «брудних» грошей;

3) можливо, підозрюваний не є злочинцем, а виявлені грошові кошти є законною власністю фізичної або юридичної особи.

Якщо підозрюваний – юридична особа, то окремі версії бажано будувати про структуру підприємства, господарські зв'язки (внутрішні і зовнішні), фінансове становище, наявність представництв, філіалів, дочірніх підприємств. Особливого значення набувають версії:

1. хто є засновником (можливо, підозрюваний – лише співучасник, учасник злочинної групи);

2. хто володіє контрольним пакетом акцій. Власне власники таких пакетів і є керівниками юридичних осіб, які найчастіше фігурують як підозрювані.

При обробці другого напряму – встановлення способу і механізму легалізації – версії будують щодо схеми фінансової операції, руху грошових коштів, що легалізуються. З'ясовують установу і особу, що отримала окремі частки грошових коштів від приховуваного джерела; якими документами і ким це оформлено. Потім простежується рух коштів, що легалізуються, за системою фінансово-банківських установ. Частні версії можуть бути побудовані по суб'єкту і способу легалізації, наприклад: бухгалтер банку, управляючий і головний, є співучасниками - корупціонерами при виконанні фінансової операції, яку роль вони відіграють у відмиванні незаконних коштів, який спосіб фінансової комбінації, хто ще задіяний в ній і т.п. Остання версія спрямована на встановлення свідків.

Допит свідків має свої особливості, оскільки вони нерідко не бажають повідомляти об'єктивну інформацію про способи легалізації, в яких вони брали участь як працівники державної або комерційної установи, і свідчити проти себе не зобов'язані, оскільки це їх право. В зв'язку з цим допит треба будувати на фактах, документах, оперативних даних, отриманих в ході слідства. Традиційний прийом встановлення психологічного контакту в таких випадках майже не спрацьовує. Необхідне пред'явлення доказів так само як це рекомендується при допитах.

Друга слідча ситуація діаметрально протилежна першій. Тут відома корупція, оскільки його затримано на місці злочину при виконанні незаконних фінансових операцій під час ревізії або перевірки контрольно-ревізійним управлінням. Є документи – факти фінансового зловживання в наявності. В цьому випадку відпрацьовуються такі напрями: «чи є виявлена незаконна операція відмиванням або це помилка або законна операція»; «хто є замовником, тобто хазяїном – злочинцем легалізованих грошових коштів» і т п.

Кримінальна справа в цій ситуації, як правило, порушується за матеріалами перевірок, тому розслідування починається з розслідування з вивчення документообігу і встановлення схеми його руху, тобто визначення місць знаходження документів, що фіксують незаконну фінансову операцію. Тут первинними слідчими діями служить виїмка документів або обшук для вилучення документів їх огляд і слідче дослідження. Іноді виїмка документів проводиться суцільно, наприклад, за якийсь період. Така тактика виїмки ускладнює роботу судово-бухгалтерських і інших досліджень, вимагає багато сил і засобів. У цих випадках, готуючись до виїмки або обшуку, слід запросити спеціалістів і скласти схему руху фінансових документів, що відображають конкретну операцію, встановити місця знаходження (зберігання) документів і лише після цього провести одночасну виїмку необхідних документів. На підприємстві і в установі призначають ревізію інколи з повним відновленням бухгалтерського обліку. При цьому призначають судово-бухгалтерські або економічні експертизи, а у випадках виявлення в документах виправлень, підробок, матеріальної або інтелектуальної фальсифікації – відповідні експертизи.

При вирішенні даної ситуації можуть проводиться: затримання підозрюваних, обшук на робочих місцях і за місцем проживання підозрюваних і звинувачених.

Таким чином, для першої і другої слідчих ситуацій характерними слідчими діями є: виїмка, затримання, обшук, допит, огляд, проведення ревізії, судових експертиз.

Третя слідча ситуація найбільш сприятлива, коли відомий злочинець-корупція, але не повністю відомі способи легалізації, коло осіб, які беруть участь в ній, розмір і походження джерела «брудних» грошей осіб. Своєчасна виїмка документів і робота з ними є характерною особливістю розслідування економічних злочинів взагалі і відмивання «брудних» грошей в частности. Тут треба мати на увазі, що легалізація грошових коштів або іншого майна може здійсниться шляхом інших цивільних угод, коли одна операція маскує іншу, що приховує дійсні наміри сторін. Зовні це може виглядати у вигляді укладення договору дарування, позики, зберігання, купівлі-продажу і ін. Операція може бути обрамлена відкладальними умовами в цілях істинного її маскування. У даній ситуації необхідно вилучати всі документи, що стосуються операції, і окремо допитувати не лише учасників операції, але і всіх осіб, що беруть участь в її оформленні. Всі угоди передбачають отримання незаконного прибутку.

Легалізація може бути здійснена способом, не пов'язаним з одержанням прибутку як основної мети. Відмивання може відбуватися через використання коштів на добродійні цілі, охорону здоров'я, розвиток спорту, захист прав, законних інтересів, інших нематеріальних потреб громадян для досягнення суспільних благ. Створення різних благодійних фондів – один з поширених способів легалізації. При розслідуванні такої легалізації треба звернути увагу на дві особливості:

а) розшук і забезпечення збереження майна, придбаного шляхом оформлення цивільних операцій, для подальшої його конфіскації;

б) вживання заходів цивільно-правового характеру про визнання операцій нікчемними і недійсними.

Первинні і подальші слідчі дії при розслідуванні економічних злочинів взагалі і легалізації зокрема проводяться з дотриманням загальних процесуальних норм і рекомендацій криміналістичної тактики. Слідчий використовує всі вербальні і невербальні тактичні засоби, розглянуті вище. Разом з тим деякі слідчі дії відрізняються особливостями, зокрема, затримання, допит, огляд і попереднє дослідження документів.