Література.

1. Быков В.М. Проблемы разработки методики расследования групповых преступлений. //Проблемы групповой и рецидивной преступности. – Омск, 1981. – С.145-155.

2. Гевко В.І. Використання оперативно-розшукової інформації у боротьбі з організованою злочинністю. //Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. – К., 1997. – Том 7. – С.248-250.

3. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. – М., 1996.

4. Коновалова В.О. Криміналістичні аспекти боротьби з організованою злочинністю. //Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. – Х., 1995. – С.343-345.

5. Куликов В.И. Криминалистическая операция как средство разрешения сложных ситуаций расследования организованной преступной деятельности. //Актуальные проблемы расследования и предупреждения преступлений в условиях перехода к рыночной экономике. – Барнаул, 1993. – С.37-39.

6. Куликов В.И. Основы криминалистической теории организованной преступной деятельности. – Ульяновск, 1994.

7. Мешков В.М., Попов В.Л. Оперативно-розыскная тактика и особенности легализации полученной информации в ходе предварительного следствия. – М., 1999.

8. Овчинский С.С. Оперативно-розыскная информация. – М., 2000.

9. Оперативно-розыскная деятельность. /Под ред. К.К.Горяинова, В.С.Овчинского, А.Ю.Шумилова. – М., 2001.

10. Основы борьбы с организованной преступностью. /Под ред. В.С. Овчинского, В.Е. Эминова, Н.П. Яблокова. – М., 1996.

11. Основы оперативно-розыскной деятельности. /Под ред. В.Б. Рушайло. – СПб, 2000.

12. Погорецький М.А. Функціональне призначення оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі. – Х., 2007.

13. Шепитько В.Ю. Тактика расследования преступлений, совершаемых организованными преступными группами и преступными организациями. – Х., 2000.

14. Шумилов А.Ю. Курс основ оперативно-розыскной деятельности. – М., 2008.

Лекція 7. Проблеми використання оперативно-розшукових матеріалів при розкритті та розслідуванні злочинів

Особливості використання непроцесуальної інформації як доказів при розслідуванні кримінальних справ.

Проблеми вдосконалення правового механізму процесуального закріплення непроцесуальної інформації як доказів.

Форми та тактичні прийоми забезпечення результатів оперативно-розшукової діяльності ознаками процесуальних доказів.

Практика останніх років свідчить, що успіх боротьби зі злочинами, що мають організований характер, забезпечується застосуванням разом із процесуальними засобами (вони залишаються основними, оскільки саме вони складають зміст досудового розслідування і судового розгляду справи) методів оперативно-розшукової діяльності.

Використання методів оперативно-розшукової діяльності в процесі проведення різних оперативно-розшукових заходів дає, наприклад, можливість встановити місце насильницького утримання викраденого, умови його звільнення, а також отримати інформацію про склад, структуру злочинного угрупування (формування), що організувало викрадення, її зв'язки.

Специфічність методів і тактичних прийомів оперативно-розшукової діяльності, які мають, як правило, прихований характер, полегшує, з одного боку, установлення ознак протиправної діяльності, а з іншого боку - ускладнює використання інформації для потреб кримінального процесу.

До методів оперативно-розшукової діяльності належать перш за все такі, як спостереження, прослуховування телефонних переговорів, контроль поштових відправлень, телеграфних і інших повідомлень, оперативне впровадження в злочинні угрупування, використання при цьому необхідних технічних засобів. Результати застосування оперативної відеозйомки при передачі викупу за звільнення викраденого часто є найважливішим доказом, що викриває злочинців.

Необхідно мати на увазі, що при всьому значенні даних, отриманих в результаті оперативно-розшукових заходів, вони не можуть використовуватися в кримінально-процесуальному доказуванні прямо, безпосередньо, а повинні вводитися в кримінальний процес відповідно до положень кримінально-процесуального законодавства, що регламентують збирання, перевірку і оцінку доказів.

Отримавши матеріали, набуті в ході оперативно-розшукових заходів, слідчому належить перевірити наступне:

• чи дотримані положення закону про те, в яких цілях проведено даний оперативно-розшуковий захід;

• чи проведений оперативно-розшуковий захід, результати якого представляються, уповноваженим на те державним органом;

• чи передбачені законом оперативно-розшукові заходи, в результаті яких отримана інформація, що представляється;

• чи були передбачені законом підстави для проведення оперативно-розшукових заходів;

• чи дотриманий установлений законом особливий порядок проведення оперативно-розшукових заходів, який пов'язаний з обмеженням таких конституційних прав громадян, як таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфних й інших повідомлень, а також прав на недоторканість житла. При розслідуванні вимагання, пов'язаного з незаконним позбавленням волі, ця обставина має особливе значення, оскільки встановити викрадачів і місце знаходження потерпілого вдається здебільшого лише шляхом прослуховування телефонних переговорів, а викрити викрадачів-вимагачів – за допомогою оперативної відеофіксації моменту отримання ними викупу за визволення потерпілого.

Позитивний результат вказаної перевірки дає можливість приступити до складання процесуальних документів, які і додадуть даним, отриманим при проведенні оперативно-розшукових заходів, статус доказів.

У всіх випадках для посвідчення фактів, викладених в представлених слідчому матеріалах, потрібно процесуально зафіксувати джерело їх встановлення.

Тому, якщо оперативний працівник або особа, яка йому сприяє, безпосередньо спостерігали ті факти, що мають значення для справи, складається протокол їх допиту як свідків відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства.

Умовно інформацію, отриману в процесі оперативно-розшукової діяльності, розділяють на три групи.

До першої групи входять відомості, які вказують на можливі джерела одержання доказів (дані про очевидців злочину, потерпілих, особах, яким відомо про протиправну подію, об'єкти й засоби злочинних дій і т.ін.).

Друга група – це відомості, які зафіксовані на об'єктах носіях (документи, фотознімки, відео- і фонограми об'єктів зі слідами злочинних дій і ін.).

До третьої групи входять відомості, які вказують на можливі напрямки й шляхи оперативно-розшукового і кримінально-процесуального пошуку судових доказів або конкретних джерел доказів (дані розвідувального опитування, особистого пошуку, повідомлення представників громадськості й т.п.).

Схожість всіх трьох груп оперативно-розшукової інформації укладається в тім, що вони вміщають відомості про факти й джерела можливих судових доказів, відмінності – про спосіб закріплення цих відомостей.

Деякі, найбільш значущі, на нашу думку, проблеми вирішення оперативних і слідчих завдань інформації розглянемо докладніше.

1. Інформація, здобута в процесі оперативно-розшукової роботи, підлягає обов'язковій перевірці, причому вона повинна містити як перевірку самих відомостей, так і джерела, з якого ці відомості отримані. Найпоширенішими способами вирішення цього завдання є:

- зіставлення отриманих відомостей з тими, які вже перевірені оперативно-розшуковим або процесуальним шляхом;

- зіставлення відомостей про виявлені процеси шляхом збирання інформації з гласних і негласних джерел;

- безпосереднє сприйняття оперативним співробітником характеристик протиправних явищ, які вивчаються шляхом особистого здійснення перевірочних негласних заходів;

- аналіз добутої інформації й зіставлення її з наявністю об'єктивних можливостей її одержання й реалізації.

2. Оцінка оперативно-розшукових даних містить:

- розгляд перспективи її використання в доказуванні;

- оцінка їхньої значимості для подальшої організації оперативно-розшукової діяльності.

Оцінюючи можливості використання добутих під час оперативної розробки даних у кримінальному процесі, потрібно мати на увазі, що тут можуть і повинні використовуватися лише ті з них, які відповідають обов'язковим правовим умовам:

- у матеріалах повинні міститися прямі вказівки на обставини злочину;

- існує можливість процесуального оформлення даних, отриманих у ході здійснення негласних заходів;

- відсутні інші можливості гласного одержання відомостей, які містяться в оперативних матеріалах;

- повинна бути можливість зашифровування конфіденційного джерела отриманих даних при процесуальному оформленні доказової інформації;

- фіксація даних повинна проводитися в певній формі, що дозволяє згодом легалізувати отриману інформацію.

До числа носіїв доказової інформації, на нашу думку, належать:

а) складені представниками громадськості акти й інші документи, які відображають факти одержання, вивозу, передачі й реалізації викраденого майна, його кількість, асортименти, упакування й т.п.

б) акти, довідки, рапорти про застосування оперативно-технічних засобів, у яких вказується час, місце й інші обставини їхнього проведення, з додаванням фотознімків, кінострічок, аудіо- і відеозаписів;

в) результати аналізів, висновків, досліджень фахівців;

г) документи, які відображають результати контрольних перевірок, оглядів, оперативних закупівель, контрольних поставок і т.п.

Матеріали, які не відповідають зазначеним вимогам, до кримінальної справи не додаються, виконують лише орієнтовну функцію при проведенні подальшої оперативної роботи, а частина з них із дотриманням процесуальних вимог використовується при плануванні слідчих дій.

3. Оцінка даних, отриманих у ході допроцесуальної діяльності, фактичних даних, є прерогативою працівників оперативних апаратів. Слідчий має право ознайомитися з результатами оперативно-розшукової діяльності при вирішенні питань щодо порушення кримінальної справи лише після того, як оперативний співробітник доходить висновку про можливості реалізації матеріалів, подасть матеріали слідчому в офіційному порядку.

Аналіз спеціальної літератури, нормативних актів Міністерства внутрішніх справ України, матеріалів практики дозволяють дійти висновку, що для вирішення питання про порушення кримінальної справи слідчому повинне передаватися не вся оперативно-розшукова справа, а лише її частина - матеріали, які містять фактичні дані про події злочину й особи, які його вчинили, тобто матеріали, які розглядаються як підстави для порушення кримінальної справи, і можуть бути легалізовані й використані як докази.

Оперативно-розшукова інформація, що не задовольняє зазначеним вимоги, може бути використана як орієнтир для висування версій, визначення тактичних прийомів здійснення процесуальних дій, а слідчий не повинен знати про джерела й способи її одержання. Співробітник оперативного апарата відповідає за конспірацію негласних джерел і методів одержання фактичних даних про злочин і осіб, які їх вчинили, і тому саме він визначає порядок і тактичні прийоми використання при розслідуванні відомостей, добутих негласним шляхом, і заходи щодо створення умов для встановлення й закріплення таких даних шляхом проведення слідчих дій, тобто ініціатива при порушенні кримінальної справи по оперативно-розшукових матеріалах повинна виходити від оперативного співробітника.

4. Одним з найбільш ефективних тактичних прийомів легалізації оперативно-розшукових даних є затримання на гарячому. Точніше, це затримання "при доказах", коли на особу вказують безсумнівні ознаки злочину й очевидна причетність затримуваного до його вчинення. Тому затримання по гарячих слідах потрібно розглядати як затримку при підготовці до вчинення злочину, у момент його вчинення, а також через деякий час після вчинення злочину, якщо предмети злочину перебувають при затримуваному й викривають його у вчиненому.

Реалізація оперативних матеріалів, на думку переважного числа опитаних оперативних працівників, повинна, по можливості, починатися із затримки злочинців по гарячих слідах, оскільки це, як правило, викликає в них емоційну депресію, розгубленість, стан психологічного шоку, при якому вони нерідко каються у вчиненому, стають відвертими й прагнуть перенести частину провини на співучасників.

Крім того, злочинці не встигають знищити сліди злочину, попередити співучасників, сховатися від слідства й суду, вжити заходів до утаювання придбаних злочинним шляхом цінностей.

І зрештою, затримання на місці злочину дозволяє заповнити прогалини оперативної роботи й забезпечує в ряді випадків шифрування джерел конфіденційної інформації, які працюють по конкретній справі.

Затримання на місці злочину в період здійснення підготовчих дій доцільно, оскільки в цьому випадку:

- злочинна діяльність не доводиться до кінця;

- виявляються приготовлені до вчинення злочину матеріальні носії інформації, що не завжди можливо виявити після закінченого злочину;

- відпадає потреба в здійсненні цілого комплексу складних, а іноді небезпечних заходів, спрямованих на затримку злочинців у момент здійснення суспільно небезпечної дії.

Затримання на місці злочину особливо доцільна по справах про економічні злочини, у першу чергу, у тому випадку, якщо в результаті оперативної роботи зібрані достатні дані про способи вилучення викраденого, місцях збуту, зв'язках злочинців з особами, які діють поза підприємством, а спосіб створення надлишків і коло причетних до злочину осіб усередині самого підприємства встановлений недостатньо. У першу чергу цей прийом приносить бажані результати, якщо є дані про створення неврахованих надлишків у виробничих цехах, а механізм цих дій до кінця не з'ясований.

Проведення затримання на місці злочину на стадії підготовки до злочину вимагає залучення більшої кількості учасників, оскільки в цьому випадку необхідно перекрити не тільки конкретний цех, де за інформацією здійснюється розкрадання, але й інші об'єкти, де злочинці можливо переховують створені ними надлишки й можуть їх знищити.

Потрібно вжити заходів також і до затримання відомих співучасників злочину, як усередині, так і поза межами підприємств, оскільки про проведення описаних дій стає відомо значному колу осіб, які можуть попередити арешт причетних до злочинної діяльності осіб.

Затримання на місці злочину в період вчинення злочину здійснюється при вивозі викраденого з підприємства, при транспортуванні до місця зберігання або збуту й при збуті. Зазначений прийом застосовується також при доставці на підприємство надлишків, створених на підприємствах постачальниках.

На стадії реалізації матеріальних цінностей затримання доцільно проводити, якщо:

- не був досить повно зафіксований збут матеріальних цінностей у процесі оперативної роботи;

- затримання підозрюваних на більш ранніх етапах злочинної діяльності не дає бажаного результату (розкрадачі, використовуючи підготовлені заздалегідь документи, зможуть відмовитися від розкрадання, упускається можливість відшкодування матеріального збитку й т.п.);

- необхідно законспірувати конфіденційне джерело інформації;

- необхідно виявити свідків збуту.

Як свідчить практика, при збуті викраденого часто організується ціла мережа, де кожний зі збувальників має обмежену кількість товару. Більшя його частина переховується у квартирах, машинах, схованках недалеко від місця продажу. Тому перед затриманням на місці злочину потрібно провести оперативно-розшукові заходи щодо встановлення таких сховищ, зафіксувати (за участю громадськості й застосуванням технічних засобів) факти кількаразового продажу предметів, виявити й опитати покупців.

Потрібно також ураховувати, що організатори злочинів встановлюють контроль за діями збувальників, тому затримання необхідно проводити з урахуванням цієї обставини.

Треба ще раз підкреслити, що затримання на місці злочину представляє не тільки специфічний оперативно-розшуковий засіб, але цінність зазначеної дії визначено також тим, що його результати мають і процесуальне значення, по-перше, як юридична підстава до порушення кримінальної справи й, по-друге, за його допомогою здійснюється здобуття безпосередніх доказів.

Значення оперативно-розшукового забезпечення обшуку й виїмки визначається можливістю встановити, чим є об'єкти майбутнього обшуку й виїмки, де вони перебувають, як сховані, хто знає про місцезнаходження розшукуваних предметів і документів, де зберігаються гроші й цінності, нажиті злочинним шляхом, відшкодування матеріальної шкоди.

До тактичних особливостей оперативно-розшукового забезпечення обшуку й виїмки належать:

- необхідність у ряді випадків негайного й одночасного здійснення обшуку й виїмки в цілому ряді місць, оскільки зволікання може привести до втрати (знищенню) цінних доказів;

- доцільність ретельної підготовки до обшуку й виїмки, які включають проведення в необхідних випадках оперативно-розшукових заходів;

- збирання даних про особу, у якої намічається обшук, про його професію, спосіб життя, розпорядок дня, зв'язки;

- залучення спеціалістів до проведення обшуку й виїмки;

- необхідність проведення особистого обшуку підозрюваних перед початком обшуку й виїмки в службових і житлових приміщеннях; доцільність проведення повторних обшуків за місцем проживання злочинців і їхніх зв'язків, оскільки в цих випадках є реальні можливості одержання додаткових доказів, раніше прихованих і невстановлених.

Коло предметів і документів, які є предметом пошуку, великою частиною визначаються способом вчинення злочину, інформація про який при порушенні кримінальної справи по оперативних матеріалах, здебільшого, надходить із конфіденційних джерел.

Допит - одне з найважливіших слідчих дій, метою якого є одержання від допитуваного інформації про відомі йому обставини, які входять у предмет доказування в справі. При його підготовці й проведенні значне місце належить оперативним апаратам, участь яких робить цю дію більш цілеспрямованим і ефективним. Загальні тактичні й психологічні положення допиту освітлені в літературі. Разом з тим, існують деякі особливості, які складаються насамперед у процесуальному положенні допитуваного (свідок або підозрюваний, обвинувачуваний).

Оперативно-розшукова інформація при допитах свідків використовується:

- при підготовці до допиту. Негласно зібрані дані дозволяють попередньо вивчити особистість свідка, його спосіб життя, взаємини з підозрюваним, психологічні особливості, які дозволяють намітити тактику допиту;

- для визначення черговості допиту конкретних осіб. При цьому негайно повинні бути допитані очевидці, від яких раніше були отримані пояснення із приводу розслідуваної події;

- для оцінки показань допитуваних.

Допит підозрюваних залежить від сформованої слідчої ситуації, повноти і якості наявної оперативно-розшукової інформації про їхню злочинну діяльність. Найкращий результат досягається при проведенні цієї слідчої дії при наявності таких факторів:

- проведення допиту відразу після затримання "на гарячому". Наявність безперечних доказів, раптовість затримання визначає одержання правдивих показань;

- наявність зібраних за допомогою оперативно-розшукових заходів достатніх доказів про злочинну діяльність осіб, що розроблюються (запідозрених);

- використання орієнтуючої інформації у сукупності із процесуальними доказами.

Дії з попередження можливого ухилення підозрюваних від слідства повинні проводитися в кожному випадку порушення кримінальної справи за матеріалами оперативних апаратів.

Необхідно підкреслити, що оптимальне співвідношення оперативно-розшукової й слідчої функцій, особливо при порушенні кримінальної справи по оперативних матеріалах, є діючим способом підвищення ефективності боротьби зі злочинністю.

Домінуюча більшість інформаціЇ, отриманої в ході проведення оперативно-розшукових заходів, уводиться в процес доказування шляхом проведених слідчих дій. Однак у Законі нічого не сказано про порядок перетворення важливої для розслідуваної справи інформації, отриманої внаслідок здійснення оперативно-розшукових заходів, у процесуальні джерела доказів.

Можна припустити, що в процесі доказування може бути уведена та оперативно-розшукова інформація, про яку повідомляють два й більше незалежних один від іншого джерел, або відомості, на підставі яких порушується кримінальна справа, задокументовані в довідках, рапортах. Не можна не відзначити того факту, що оперативно-розшукові апарати мають свої, тільки їм властиві джерела інформації, які через негласність не можуть бути уведені в процесуальну діяльність, оскільки це прищепило б до розшифровки даних джерел.

Процес введення оперативно-розшукової інформації в доказування являє собою взаємозалежну методологічну й тактичну діяльність оперативного працівника й слідчого. Так, оперативний працівник за допомогою опитування конкретних осіб, що проводиться, наприклад, під час проведення огляду місця події, одержить інформацію про зовнішній вигляд злочинців. Слідчий шляхом допиту цього ж злочинця процесуально закріплює інформацію й вирішує завдання про причетність до розслідуваного злочину конкретної особи.

Інформація, отримана внаслідок здійснення таких оперативно-розшукових заходів, як оперативний огляд, особистий обшук, може бути уведена в процесі доказування проведенням слідчим оглядів, обшуку. За допомогою обшуку вводиться в доказування інформація, що отримана оперативним працівником про місце знаходження предметів або особи, що цікавить слідство.

Не менш важливими засобами реалізації оперативно-розшукових даних є така слідча дія як пред’явлення для упізнання. Часто за допомогою упізнання встановлюються злочинці, розшукувані й затримані оперативними працівниками за ознаками зовнішності (або по композиційних портретах), установлені при допиті потерпілих або свідків злочину, а також викрадені предмети, які розшукуються оперативними працівниками.

У випадках прикріплення інформації, отриманої оперативними працівниками оперативними засобами й коли питання слідчого (або суду) ставлять оперативника перед необхідністю розкрити оперативно-розшукові методи одержання інформації, він має право відмовитися відповідати на такі питання, опираючись на Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність», у якому в переліку оперативно-розшукових заходів згадані й негласні, без їхньої конкретизації. Уважається, що така відмова оперативного працівника не може спричинити негативних наслідків, оскільки відмова від дачі свідчень із метою перешкоди встановленню істини в справі істотно відрізняється від відмови, від дачі свідчень із метою збереження службової таємниці.

На даний час важливим питанням є легалізація матеріалів, отриманих у ході проведення оперативно-розшукових заходів. Уважаємо, що це можливо шляхом подання рапорту оперуповноваженого працівника, у якому були б зазначені результати здійснення ним оперативно-розшукової роботи. Слідчий має перевірити отриману інформацію при проведенні допитів установлених осіб, а при необхідності - посадової особи, що здійснила оперативно-розшукові заходи. Однозначно, що при цьому не будуть розкриватися методи такої діяльності. Разом з тим, рапорт оперуповноваженого працівника повинен перебувати в кримінальній справі, на нього як на документ згідно ст. 83 КПК посилаються слідчі при аналізі й оцінці доказів, складанні обвинувального висновку або постанови про припинення справи, про застосування мір примусу медичного характеру. В інших випадках, у тому числі й при неможливості легалізації матеріалів, ними можна користуватися з тактичною метою для визначення напрямків подальшого розслідування, пошуку й закріплення доказів.

Слід зазначити, що оперативно-розшукова діяльність не завжди буває первинною, а кримінально-процесуальна - вторинною. У практиці розслідування злочинів неодиночними є випадки, коли слідчий виявляє латентні злочини, або необхідно встановити місцезнаходження знарядь вчинення злочину, предметів злочинних зазіхань і т.п. по нових епізодах злочинної діяльності, які виявлені слідчим у ході розслідування конкретної кримінальної справи. Взаємодія в таких ситуаціях здійснюється згідно ч.1 ст.103 і ч.3 ст.114 КПК. Але перевірка віднесеності й допустимості отриманих у таких випадках оперативно-розшукових даних з метою використання в розслідуванні злочинів не має особливостей, а проводиться в загальному порядку.

На необхідність наукового дослідження й впровадження в практику тактичних прийомів розкриття й розслідування злочинів з використанням можливостей оперативних підрозділів різних правоохоронних органів держави вказується в літературі. Стратегічним напрямком теорії оперативно-розшукової діяльності називають розробку й впровадження в практику механізму реалізації окремих положень Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" і серед них: легалізація оперативно-розшукової інформації в кримінальному судочинстві; застосування й використання оперативно-розшукових даних, отриманих із застосуванням оперативно-технічних засобів, на різних стадіях кримінального процесу; теоретичні дослідження й обґрунтування допустимості оперативно-розшукових матеріалів як джерел доказової інформації.

Тактичні підходи до використання матеріалів оперативно-розшукових заходів обумовлюються необхідністю звести до мінімуму розшифровку методів оперативно-розшукової діяльності, відсутністю обставин, які можуть заважати їхній передачі в суд (загроза життю або здоров'ю громадян, які надають негласну допомогу, можлива розшифровка агентур і довірених осіб, тактики застосування оперативно-технічних засобів, незавершеність оперативного заходу й т.д.), а також можливістю нейтралізувати створюваного окремими засобами масової інформації враження про глобальне поширення й використання оперативно-технічних засобів.

Звертається увага на необхідність припинити поширення відомостей про негласну сторону оперативно-розшукової діяльності. Зокрема, на те, що законодавець визначив загальні границі оперативно-розшукової діяльності, скажемо: про права оперативних підрозділів мати негласних співробітників, проводити негласних огляд і інші раніше засекречені прийоми.

У той же час у професійному середовищі правоохоронних органів, у журналістських кореспонденціях, популістських виступах окремих посадових осіб починає розкриватися тактика цих прийомів і методів, даються поверхневі судження й висновки про сутність агентурно-оперативної роботи, аморальності негласного співробітництва й т.д. Поінформованість кримінального елемента про негласні засоби й методи дає йому можливість активно протидіяти зусиллям правоохоронних органів у роботі щодо розкриття й попередження злочинів.

Таким чином, розробка питань тактики використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності в розслідуванні злочинів проводиться, так би мовити, із двох сторін: з погляду теорії оперативно-розшукової діяльності й з погляду криміналістики. Чіткої межі між ними не існує.

У цей час почастішали випадки організованої протидії об’єктивному здійсненню кримінального судочинства, особливо на стадії судового розгляду. І якщо проблеми, пов'язані з оперативно-розшуковим супроводом досудового слідства, у певній мері розглядаються в юридичній і спеціальній літературі, то аналогічні питання, які стосуються судового розгляду, чекають на своє вирішення.

Чому саме цей етап діяльності системи юстиції "обраний" кримінальним середовищем для активізації своєї протидії? З цього приводу можна дати наступні пояснення.

На відміну від етапу досудового слідства злочинці вже знають про повний обсяг зібраних доказів, на яких будується обвинувачення, з метою їхнього наступного руйнування. Цьому сприяє передбачений кримінально-процесуальним законом порядок ознайомлення обвинувачуваного з усіма матеріалами кримінальної справи.

"Відключення" оперативно-розшукових апаратів, відсутність оперативного контролю за діями обвинувачуваних і осіб, які їм сприяють, дають можливість здійснювати протиправну діяльність, спрямовану на фальсифікацію доказів, створення неправдивого алібі й т.д. По суті, з моменту закінчення досудового слідства до початку судового розгляду система слідства віддає ініціативу в руки обвинувачуваних, їхніх помічників, а на етапі судового розгляду залишає найчастіше суд наодинці з добре організованою злочинною системою.

У результаті недосконалості правового регулювання судового процесу різні дії, спрямовані на перешкоджання нормальному здійсненню правосуддя, часто не тягнуть ніяких правових наслідків. Повною мірою це стосується несумлінних захисників, які нерідко самі беруть участь у впливі на свідків, потерпілих. Сюди ж потрібно віднести й недосконалість правового регулювання діяльності різних приватних детективних і охоронних служб, які за свої послуги кримінальним структурам в організації протидії реально не несуть ніяких правових санкцій.

Проблеми організації оперативно-розшукового супроводу на стадії судового розгляду достатньою мірою нормативно не відрегульовані з боку Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури.

Таким чином, через відсутність належного оперативно-розшукового супроводу на стадії судового розгляду злочинцям вдається домагатися мінімального покарання, а іноді виправдувальних вироків або відправлення справи на додаткове розслідування, що як правило, закінчується його припиненням.

Питання про те, хто повинен займатися оперативно-розшуковим супроводом судового розгляду, у нормативних актах не вирішений. Разом з тим оперативно-розшукові апарати постійно одержують оперативну інформацію про дії обвинувачуваних, їхніх зв'язках, які здійснюють тиск на свідків, потерпілих й інших учасників процесу. У рідких випадках ця інформація передається прокуророві або суду, але й у випадку надходження, як правило, на неї не реагують.

Єдиною формою реалізації оперативної інформації про підготовлені акції, спрямованих на здійснення протидії суду, є в практиці затримки осіб, які беруть участь у цьому, і застосування до них адміністративних санкцій, якщо є підстави (погрози свідкам і потерпілим у залі судового засідання, створення нервозної обстановки й т.д.). Однак ці заходи стосуються, як правило, безпосередніх учасників таких дій, а їхні організатори залишаються непокараними. Тому навряд чи дану форму можна розглядати як ефективний напрямок нейтралізації організованого протиборства судовому розгляду.

Перш ніж запропонувати деякі рекомендації, необхідно усвідомити, що процес оперативно-розшукового супроводу судового розгляду базується на досудовому розслідуванні. На стадії судового розгляду, так само, як і на досудовому слідстві, спостерігається енергійна й цілеспрямована протидія злочинних елементів.

Організація й тактика боротьби із протидією на стадії судового розгляду визначаються тими методами, якими діють злочинці.

При організації оперативно-розшукових або інших заходів, покликаних нейтралізувати протиправну діяльність по зазначених напрямках, необхідно враховувати, що дії злочинців є добре продуманою й активною системою, а факти використання кримінально злочинними елементами хитрувань і контр оперативних дій потрібно розглядати як елементи професіоналізму, які практикуються в нових умовах.

Дії злочинців, які належать до групи протидії, при одержанні інформації можуть нейтралізуватися не тільки комплексом оперативно-розшукових заходів, але й застосуванням кримінально-правових норм (наприклад, залучення до кримінальної відповідальності за розголошення державної таємниці або хабар). Однак при організації оперативно-розшукових заходів щодо нейтралізації дій по протидії здійсненню правосуддя робота повинна вестися головним чином за допомогою оперативно-розшукових прийомів і засобів.

Практика диктує такі основні способи передачі оперативно-розшукової інформації суду:

- усне інформування судді керівником оперативного апарата про протиправні дії злочинців, які готуються або здійснюються й спрямовані на перешкоду здійсненню правосуддя;

- надання судді пояснень від імені про дії злочинців і їхніх зв'язків;

- надання судді письмової інформації без указуванні способів і джерела її одержання;

- надання судді матеріалів, які містять фактичні дані, отримані оперативно-розшуковими апаратами й достатні для прийняття процесуальних рішень.

Наступним етапом є аналіз отриманої інформації і її використання. Таку інформацію доцільно класифікувати за рівнем можливості її використання в забезпеченні нейтралізації протидії злочинців здійсненню правосуддя:

- оперативно-розшукова інформація тактичного призначення;

- оперативно-розшукова інформація, придатна для прийняття процесуальних рішень.

Оперативно-розшукова інформація тактичного призначення, адресована судді, може враховуватися суддями при підготовці до судового розгляду, а також підготовці всієї його тактики. Якщо суддя заздалегідь буде знати, що підсудні, свідки або інші учасники процесу змінять показання, представлені ними на досудовому слідстві, і, головне, з яких причин, він може виробити лінію поводження суду й приготувати необхідні контраргументи.

Оперативно-розшукова інформація, що впливає на процесуальні рішення, відповідно до запропонованій нами класифікації - це перевірені фактичні дані, отримані в результаті оперативно-розшукової діяльності, по своєму змісті вони можуть служити джерелом для прийняття процесуальних рішень, подібна інформація, представлена судді по запропонованим нами каналам, може бути розглянута їм самостійно або в розпорядницькому засіданні.

Оперативно-розшукова інформація може служити підставами для рішення судді або суду в розпорядницькому засіданні про зміну місця й часу проведення судового засідання, а також допомогти вирішити питання про розгляд справи в закритому засіданні.

У ситуаціях, коли в результаті впливу на свідків і потерпілих, ті мають намір відмовитися від показань, наданих на досудовому слідстві, або дати їх неправдивими, суд може, одержавши оперативно-розшукову інформацію про це на стадії судового слідства, винести рішення не викликати таких свідків і потерпілих на судове засідання, а обмежитися оголошенням у судовому процесі показань, даних ними на досудовому слідстві.

Оперативно-розшуковий супровід судового розгляду є одним з важливих факторів, що забезпечує успішне виконання завдань, які постають перед системою кримінальної юстиції.

Одним зі шляхів підвищення ефективності роботи органів внутрішніх справ про боротьбі зі злочинністю є оптимізація форм і методів взаємодії слідчих і оперативних апаратів при здійсненні пошуку обвинувачуваних, які ховаються. Кримінально-процесуальний закон (ст. 137 КПК України) зобов'язує слідчого вжити всі можливі заходи з метою встановлення таких осіб. Досить обґрунтованим є судження про те, що пошук обвинувачуваних, місцезнаходження яких невідомо, належить до однієї з найважливіших функцій слідчого.

Деякі слідчі вважають, що пошук обвинувачуваного є винятковою компетенцією апаратів карного розшуку, що справа слідчого - провадити слідство тільки щодо осіб, які є в "наявності", а якщо обвинувачуваний ховається, то слідчому залишається лише повідомити належним оперативним службам про проведення розшуку, а справу призупинити до розшуку обвинувачуваного.

Така точка зору є неправильною. Слідчий зобов'язаний зробити все, що залежить від нього, для того, щоб самому встановити місцеперебування обвинувачуваного. Слідчому, що знає матеріали кримінальної справи в деталях, завжди краще, ніж кому-небудь іншому, використати відомі способи й прийоми, за допомогою яких можна освітити це питання.

У встановленні місця перебування обвинувачуваного, котрий ховається, більшу допомогу можуть надати працівники підрозділів паспортної, реєстраційної й міграційної роботи органів внутрішніх справ. Тому зазначені установи таких територій, на яких може бути розшукуваний, повинні бути проінформовані про проведений розшук.

При перевірці пошукових версій слідчий і працівники органа дізнання повинні активно використати можливості криміналістичних обліків.

Важливим напрямком загальної пошукової діяльності слідчого й оперативних апаратів органів внутрішніх справ є ретельна перевірка території (району, міста, області), де проводилося досудове слідство й на якій проживає обвинувачуваний. Тут спільними зусиллями слідчого й оперативних працівників проводиться перевірка квартир родичів і знайомих розшукуваного, лікувальних установ, у які він міг потрапити. В обов'язковому порядку перевірці підлягають морги, пункти набору робочої сили й інші установи, які можуть надати важливу для пошуку інформацію.

Досить ефективними засобами пошуку є перевірка зв'язків обвинувачуваного, котрий ховається. Вона може проводитися й слідчим шляхом. Однак більше ефективним є з'єднання слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Ціль загальної роботи слідчого й органа дізнання в цьому випадку - використання зв'язків обвинувачуваного з метою пошуку.

Таким чином, поліпшення організації й тактики загальних слідчих і оперативно-розшукових заходів є ефективними засобами подолання зростаючої протидії правозастосовної діяльності з боку злочинного елемента.