- •1. Політико-правова система сучасного українського конституціоналізму: поняття, принципи, зміст. Поняття та структура методології сучасного конституціоналізму.
- •2. Предмет та метод конституційного права України. Джерела конституційного права України. Законопроектні роботи на сучасному етапі розвитку України як демократичної, правової держави.
- •3. Конституційно-правові норми: особливості структури і механізму дії. Конституційно-правові інститути.
- •4. Конституція України (1996 р.): загальна характеристика, структура, тенденції розвитку. Правова охорона Конституції України: організаційно- правові засоби та інститути.
- •5. Основні етапи вітчизняного конституційного будівництва. Сучасний етап конституційних перетворень в Україні: конституційна модернізація та реформування в Україні (1989-2013 р. Р.).
- •6. Поняття, склад і види правовідносин у конституційному праві. Проблема конфліктності в конституційно-правових відносинах.
- •7. Конституційно-правова відповідальність: поняття, особливості, функції. Поняття та склад конституційного правопорушення (делікту).
- •8. Конституційно-процесуальне право: поняття і предмет. Конституційний процес, конституційна процедура, конституційні провадження.
- •9. Конституційний лад: поняття і зміст. Проблема співвідношення громадянського суспільства і правової держави.
- •10. Поняття виборчої системи, виборчого права, виборчої кампанії. Структура законодавства про вибори представницьких органів публічної влади і пу.
- •11. Виборчий процес: поняття, принципи, суб'єкти, зміст етапів.
- •8) Подсчет голосов избирателей и установление итогов голосования;
- •12. Структура і принципи самоорганізації громадянського суспільства. Основні інститути громадянського суспільства, конституційно-правові засоби забезпечення їх функціонування.
- •14. Громадські об'єднання у системі громадянського суспільства: види, правовий статус, відносини з державою.
- •15. Політичні партії в системі громадянського суспільства. Розвиток багатопартійності в Україні.
- •16. Конституційний статус людини і громадянина. Міжнародно-правові стандарти та внутрішньодержавне (конституційне) законодавство про правове становище людини і громадянина.
- •17. Громадянські (правові) стани особистості. Загальна характеристика конституційно-правового статусу окремих видів громадянських станів особистості.
- •18. Громадянство України: поняття, принципи, підстави і порядок набуття та припинення. Правове регулювання інституту громадянства в Україні.
- •19. Правовий статус іноземців в Україні. Проблема полігромадянства.
- •20. Правова природа, поняття, класифікація та гарантії конституційних прав свобод та обов'язків людини і громадянина.
- •III. По степени распространенности гарантии классифицируют на:
- •21. Державний лад України: поняття та принципи. Державні символи Україн і правовий порядок їх використання
- •22. Поняття і принципи державного устрою. Конституційні засоби гармонізації міжнаціональних відносин в Україні.
- •23. Конституційні ознаки унітарної держави України. Автономна Республ Крим у складі України.
- •24. Поняття та склад державної території. Державний кордон: поняття, види, режим, порядок встановлення та перетинання.
- •25. Адміністративно-територіальний устрій України і порядок виріїш питань адміністративно-територіального поділу.
- •26. Конституційна система органів державної влади в Україні. Зміст і практична реалізація принципу поділу державної влади в Україні.
- •27. Верховна Рада України: склад, компетенція, організаційні 4 діяльності, акти. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
- •28. Народний депутат України: правовий статус (права, обов'я відповідальність), правові і соціальні гарантії здійснення депута- повноважень.
- •31. Система виконавчої влади в Україні.
- •Державні служби
- •Державні агентства Агентства будуть наділені управлінськими функціями щодо державного майна й надаватимуть послуги юридичним особам, які пов'язані з об'єктами державної власності.
- •Інші центральні органи виконавчої влади
- •Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом
- •31. Конституційні основи судової влади та прокуратури в Україні.
- •32. Конституційний Суд України: порядок формування, компетенція, акти.
- •33. Поняття, система та принципи місцевого самоврядування в Україні.
- •34. Органи місцевого самоврядування: система, способи формування, компетенція та їх відношення (взаємодія) з місцевими і центральними органами державної влади.
- •35. Правовий статус депутата місцевої ради.
- •Основні гарантії депутатської діяльності Систему гарантій депутатської діяльності складають заходи щодо забезпечення успішного здійснення депутатами своїх повноважень.
- •36. Адміністративне право в системі права України. Соціальне призначення адміністративного права.
- •37. Тенденції розвитку адміністративного права в умовах реформування.
- •38. Адміністративне право, державне управління і виконавча влада.
- •39. Предмет адміністративного права та основні напрямки його оновлення.
- •41. Система адміністративного права: підгалузі та правові інститути.
- •42. Джерела адміністративного права: поняття, система, види. Основні законопроектні роботи у сфері державного управління.
- •43. Систематизація адміністративного права в умовах реформування.
- •44. Сутність та особливості адміністративно-правових норм, їхня реалізація, дія у просторі, часі, за колом суб'єктів.
- •45. Адміністративні правовідносини: сутність, види, структура.
- •46. Суб'єкти адміністративного права: сутність, види, особливості адміністративної правосуб'єктності.
- •47. Державнеуправління: поняття, принципи, функції.
- •48. Форми державного управління: сутність, види.
- •49. Методи державного управління: сутність, види.
- •51. Режими і рівні державного управління.
- •52. Центральні органи виконавчої влади як суб'єкти державного управління.
- •53. Місцеві органи виконавчої влади як суб'єкти державного управління.
- •54. Державна служба: сутність, принципи, види, правове регулювання.
- •55. Державний службовець: сутність, види, правове становище.
- •56. Адміністративний примус: сутність, особливості, види і правове регулювання.
- •57. Адміністративна відповідальність: поняття, особливості, підстави. Особливості правового регулювання.
- •58. Адміністративний проступок: сутність, ознаки, склад.
- •59. Адміністративні стягнення: сутність, види, порядок накладення.
- •60. Державний контроль: сутність, види, правове регулювання.
- •61. Адміністративний нагляд: сутність, види, правове регулювання.
- •62. Звернення громадян: сутність, види, правове регулювання.
- •63. Адміністративні процедури: поняття, види, правове регулювання.
- •64. Адміністративні провадження: поняття, види, правове регулювання.
- •66. Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі юстиції.
- •67. Адміністративно-правове забезпечення управління державною службою.
- •69. Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі митної справи.
- •71. Поняття та ознаки адміністративного процесу.
- •72. Принципи адміністративного процесу.
- •74. Споры физических или юридических лиц с субъектом властных полномочий относительно обжалования его решений, действий или бездействия
- •75. Споры по поводу принятия граждан на публичную службу, ее прохождения, увольнения с публичной службы
- •76. Споры между субъектами властных полномочий по поводу реализации их компетенции в сфере управления, в том числе делегированных полномочий
- •77. Споры относительно заключения и выполнения административных договоров
- •78. Споры по обращению субъекта властных полномочий в случаях, установленных законом
- •79. Споры относительно правоотношений, связанных с избирательным процессом или процессом референдума
- •80.Поняття и виды подсудности административных дел.
- •81 Особи, які беруть участь у справі, їх процесуальні права та обов’язки.
- •82 Сторони в адміністративному процесі.
- •83 Треті особи в адміністративному процесі.
- •84 Представництво в адміністративному процесі.
- •85 Поняття та етапи доказування в адміністративному процесі.
- •86. Поняття та види доказів в адміністративному процесі.
- •87. Поняття і види процесуальних строків.
- •88. Характеристика заходів процесуального примусу.
- •89.Право на административный иск. Право на предъявление административного иска и процессуальный порядок его реализации
- •90. Отказ в открытии производства по административному делу.
- •91. Открытие производства по административному делу и его правовые последствия.
- •92. Судовий розгляд справи по суті.
- •93. Поняття та види судових рішень в адміністративному процесі. Вимоги, яким має відповідати судове рішення.
- •95. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, пу, Вищої ради юстиції.
- •96. Особливості провадження у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
- •97.Особливости производства по делам по поводу решений, действий или бездеятельности государственной исполнительной службы.
- •98. Особливості провадження у справах про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання та про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання.
- •99.Особливості провадження у справах за адміністративними позовами про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.
- •100 Скорочене провадження.
- •101 Поняття, мета та завдання апеляційного провадження.
- •102 Поняття, мета та завдання касаційного провадження. Право на касаційне оскарження та процесуальний порядок його реалізації.
- •103 Поняття, мета та завдання перегляду судових рішень Верховним Судом України.
- •104.Розгляд дела Верховным Судом Украины.
- •105.Характеристика мер процессуального принуждения.
- •Раздел VI Меры процессуального принуждения
82 Сторони в адміністративному процесі.
Стаття 50 КАС. Сторони
1. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. 2. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. 3. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. 4. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;
2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;
3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;
4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);
5) в інших випадках, встановлених законом. Сторонами в адміністративному процесі є особи, публічно-правовий спір між якими становить предмет розгляду та розв’язання в адміністративному судочинстві. Сторони виступають головними учасниками в адміністративному провадженні, без яких не можливий сам процес. Сторони шукають в суді захисту коли вважають, що порушено їхні права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин. Тобто публічно-правовий спір може мати місце й тоді, коли порушення прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин не мало місця в дійсності. Суд повинен буде розглянути такий спір, тому що правосуб’єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що їхні права, свободи та інтереси порушені. Сторони в адміністративному процесі, як і всі особи, що беруть участь у справі, мають юридичний інтерес в результаті вирішення справи. Цей інтерес має особистий, як матеріальний, так і процесуальний характер. Характерною рисою сторін є також те, що процес в адміністративній справі ведеться від імені та в інтересах сторін, навіть у тому випадку коли справу порушує не особисто позивач, а інші особи в його інтересах або сторони особисто не беруть участі в процесі. Крім вищезазначених, ознаками сторін є наступні: постановлення судом рішення саме з приводу справи сторін;
поширення на сторони всіх правових наслідків судового рішення;
несення сторонами судових витрат. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду (див. коментар до ст. 3 КАСУ). Позивач може заявити вимогу про захист в суд особисто або в її інтересах, у передбачених ЗУ випадках, в суд можуть звернутися інші особи (ст. 60 КАСУ). Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Позивач є ініціатором порушення адміністративного процесу. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (див. коментар до ст. 3 КАСУ). Згідно зі ст. 3 цього Кодексу під суб'єктом владних повноважень в цьому Кодексі мається на увазі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідач не звертається до суду, останній притягує його до участі у справі. Відповідачем в адміністративній справі може бути не тільки суб'єкт владних повноважень. Відповідачами в адміністративному процесі можуть бути: громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень. Проте законодавцем чітко визначено, що це можливо за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;
2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;
3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;
4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо). Наведений перелік не є вичерпним – в законодавстві можуть бути встановлені інші аналогічні випадки.
Стаття 51. Права та обов'язки сторін1. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. 2. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову. 3. Сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі. 4. Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.
Для забезпечення виконання своїх процесуальних функцій сторони в адміністративному процесі наділені великим обсягом процесуальних прав та обов’язків. Сторони мають рівні процесуальні права та обов'язки, тобто їм надано рівні можливості щодо відстоювання своєї позиції в ході розгляду адміністративної справи.
Позивач і відповідач відносяться законодавцем до групи осіб, які беруть участь у справі. Це означає, насамперед, що вони володіють тими ж самими правами та мають ті самі обов’язки, що й особи, які беруть участь у справі (ст. 49 КАСУ). Проте сторони займають особливе, як було зазначене вище, головне положення в розгляді справи, тому вони наділяються додатковими, досить важливими процесуальними правами. Завдяки цим процесуальним правам сторони можуть чутливо впливати на хід справи. Ч. 1 статті передбачає наступні диспозитивні права позивача: право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду.
Право на відмову від адміністративного позову є досить істотним диспозитивним правом, бо наслідком його реалізації може бути закриття провадження у справі. Відмову від позову вважають одностороннім волевиявленням позивача, яке має на меті врегулювання спору та закінчення справи. Порядок та наслідки відмови від адміністративного позову під час підготовчого провадження врегульовано ст. 112 цього Кодексу, а під час судового розгляду справи - ст. 136 цього Кодексу.
Позивач має право відмовитися від адміністративного позову й у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (ст. ст. 194 КАСУ, 219 КАСУ відповідно). Що стосується відповідача, то стаття у ч. 2 крім прав та обов'язків, визначених ст. 49 цього Кодексу, надає йому право визнати адміністративний позов повністю або частково, а також подати заперечення проти адміністративного позову. Визнання позову також розглядається у якості одностороннього волевиявлення відповідача, спрямоване на врегулювання спору.
Наслідками часткового визнання адміністративного позову відповідачем і прийняття його судом є ухвалення постанови суду про задоволення визнаних відповідачем позовних вимог відповідно до статті 164 цього Кодексу. При повному визнанні відповідачем адміністративного позову і прийнятті його судом, приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.
Порядок визнання адміністративного позову під час підготовчого провадження врегульовано ст. 112 цього Кодексу, а під час судового розгляду справи - ст. 136 цього Кодексу. В суді апеляційної чи касаційної інстанції визнання адміністративного позову відповідачем вже неможливе. Заперечення проти адміністративного позову – це один з способів захисту відповідача від вимог, висунутих позивачем. Заперечення проти адміністративного позову виражається у відхиленні позову відповідачем з обґрунтуванням своєї позиції певними обставинами та пред’явленими доказами. Воно може набувати процесуальний або матеріально-правовий характер. В першому випадку відповідач заперечує проти виникнення справи, посилаючись на процесуальні обставини (справа непідсудна даному або взагалі адміністративному суду, тотожна справа вже розглядається судом тощо). В другому випадку підставами для заперечення позову відповідачем є матеріально-правові обставини (відсутність якого-небудь права позивача, наприклад, права на отримання пільг тощо), тобто це – заперечення проти задоволення позову. Ще одним важливим правом сторін є можливість закінчити адміністративну справу на будь-якій стадії адміністративного процесу примиренням. Позивач та відповідач можуть піти на взаємні поступки у справі та повністю або частково врегулювати спір на цій основі.
Таким чином, сторони можуть здійснити примирення, яке є їх двостороннім волевиявленням, націленим на врегулювання спору шляхом взаємних поступок. У разі примирення сторін суд, згідно зі ст. 157 КАСУ, постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. У разі коли суд прийняв ухвалу про закриття провадження у справі на підставі досягнення сторонами примирення, повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається (ст. 157 КАСУ). Здійснення примирення сторін під час підготовчого провадження врегульовано ст. 113 цього Кодексу, а під час судового розгляду справи - ст. 136 цього Кодексу.
Сторони можуть прийняти рішення про примирення у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (ст. ст. 194 КАСУ, 219 КАСУ відповідно). Розпорядження диспозитивними правами повинно перебувати під уважним наглядом суду, оскільки спір між двома сторонами в публічно-правовій сфері може торкатися інтересів держави, територіальної громади, великого кола осіб тощо. Тому законодавець передбачив обставини при наявності яких адміністративний суд не прийматиме відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнаватиме умов примирення сторін. Таким чином, якщо вищезазначені процесуальні дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси, суд продовжує розгляд справи по суті.