- •1. Політико-правова система сучасного українського конституціоналізму: поняття, принципи, зміст. Поняття та структура методології сучасного конституціоналізму.
- •2. Предмет та метод конституційного права України. Джерела конституційного права України. Законопроектні роботи на сучасному етапі розвитку України як демократичної, правової держави.
- •3. Конституційно-правові норми: особливості структури і механізму дії. Конституційно-правові інститути.
- •4. Конституція України (1996 р.): загальна характеристика, структура, тенденції розвитку. Правова охорона Конституції України: організаційно- правові засоби та інститути.
- •5. Основні етапи вітчизняного конституційного будівництва. Сучасний етап конституційних перетворень в Україні: конституційна модернізація та реформування в Україні (1989-2013 р. Р.).
- •6. Поняття, склад і види правовідносин у конституційному праві. Проблема конфліктності в конституційно-правових відносинах.
- •7. Конституційно-правова відповідальність: поняття, особливості, функції. Поняття та склад конституційного правопорушення (делікту).
- •8. Конституційно-процесуальне право: поняття і предмет. Конституційний процес, конституційна процедура, конституційні провадження.
- •9. Конституційний лад: поняття і зміст. Проблема співвідношення громадянського суспільства і правової держави.
- •10. Поняття виборчої системи, виборчого права, виборчої кампанії. Структура законодавства про вибори представницьких органів публічної влади і пу.
- •11. Виборчий процес: поняття, принципи, суб'єкти, зміст етапів.
- •8) Подсчет голосов избирателей и установление итогов голосования;
- •12. Структура і принципи самоорганізації громадянського суспільства. Основні інститути громадянського суспільства, конституційно-правові засоби забезпечення їх функціонування.
- •14. Громадські об'єднання у системі громадянського суспільства: види, правовий статус, відносини з державою.
- •15. Політичні партії в системі громадянського суспільства. Розвиток багатопартійності в Україні.
- •16. Конституційний статус людини і громадянина. Міжнародно-правові стандарти та внутрішньодержавне (конституційне) законодавство про правове становище людини і громадянина.
- •17. Громадянські (правові) стани особистості. Загальна характеристика конституційно-правового статусу окремих видів громадянських станів особистості.
- •18. Громадянство України: поняття, принципи, підстави і порядок набуття та припинення. Правове регулювання інституту громадянства в Україні.
- •19. Правовий статус іноземців в Україні. Проблема полігромадянства.
- •20. Правова природа, поняття, класифікація та гарантії конституційних прав свобод та обов'язків людини і громадянина.
- •III. По степени распространенности гарантии классифицируют на:
- •21. Державний лад України: поняття та принципи. Державні символи Україн і правовий порядок їх використання
- •22. Поняття і принципи державного устрою. Конституційні засоби гармонізації міжнаціональних відносин в Україні.
- •23. Конституційні ознаки унітарної держави України. Автономна Республ Крим у складі України.
- •24. Поняття та склад державної території. Державний кордон: поняття, види, режим, порядок встановлення та перетинання.
- •25. Адміністративно-територіальний устрій України і порядок виріїш питань адміністративно-територіального поділу.
- •26. Конституційна система органів державної влади в Україні. Зміст і практична реалізація принципу поділу державної влади в Україні.
- •27. Верховна Рада України: склад, компетенція, організаційні 4 діяльності, акти. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
- •28. Народний депутат України: правовий статус (права, обов'я відповідальність), правові і соціальні гарантії здійснення депута- повноважень.
- •31. Система виконавчої влади в Україні.
- •Державні служби
- •Державні агентства Агентства будуть наділені управлінськими функціями щодо державного майна й надаватимуть послуги юридичним особам, які пов'язані з об'єктами державної власності.
- •Інші центральні органи виконавчої влади
- •Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом
- •31. Конституційні основи судової влади та прокуратури в Україні.
- •32. Конституційний Суд України: порядок формування, компетенція, акти.
- •33. Поняття, система та принципи місцевого самоврядування в Україні.
- •34. Органи місцевого самоврядування: система, способи формування, компетенція та їх відношення (взаємодія) з місцевими і центральними органами державної влади.
- •35. Правовий статус депутата місцевої ради.
- •Основні гарантії депутатської діяльності Систему гарантій депутатської діяльності складають заходи щодо забезпечення успішного здійснення депутатами своїх повноважень.
- •36. Адміністративне право в системі права України. Соціальне призначення адміністративного права.
- •37. Тенденції розвитку адміністративного права в умовах реформування.
- •38. Адміністративне право, державне управління і виконавча влада.
- •39. Предмет адміністративного права та основні напрямки його оновлення.
- •41. Система адміністративного права: підгалузі та правові інститути.
- •42. Джерела адміністративного права: поняття, система, види. Основні законопроектні роботи у сфері державного управління.
- •43. Систематизація адміністративного права в умовах реформування.
- •44. Сутність та особливості адміністративно-правових норм, їхня реалізація, дія у просторі, часі, за колом суб'єктів.
- •45. Адміністративні правовідносини: сутність, види, структура.
- •46. Суб'єкти адміністративного права: сутність, види, особливості адміністративної правосуб'єктності.
- •47. Державнеуправління: поняття, принципи, функції.
- •48. Форми державного управління: сутність, види.
- •49. Методи державного управління: сутність, види.
- •51. Режими і рівні державного управління.
- •52. Центральні органи виконавчої влади як суб'єкти державного управління.
- •53. Місцеві органи виконавчої влади як суб'єкти державного управління.
- •54. Державна служба: сутність, принципи, види, правове регулювання.
- •55. Державний службовець: сутність, види, правове становище.
- •56. Адміністративний примус: сутність, особливості, види і правове регулювання.
- •57. Адміністративна відповідальність: поняття, особливості, підстави. Особливості правового регулювання.
- •58. Адміністративний проступок: сутність, ознаки, склад.
- •59. Адміністративні стягнення: сутність, види, порядок накладення.
- •60. Державний контроль: сутність, види, правове регулювання.
- •61. Адміністративний нагляд: сутність, види, правове регулювання.
- •62. Звернення громадян: сутність, види, правове регулювання.
- •63. Адміністративні процедури: поняття, види, правове регулювання.
- •64. Адміністративні провадження: поняття, види, правове регулювання.
- •66. Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі юстиції.
- •67. Адміністративно-правове забезпечення управління державною службою.
- •69. Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі митної справи.
- •71. Поняття та ознаки адміністративного процесу.
- •72. Принципи адміністративного процесу.
- •74. Споры физических или юридических лиц с субъектом властных полномочий относительно обжалования его решений, действий или бездействия
- •75. Споры по поводу принятия граждан на публичную службу, ее прохождения, увольнения с публичной службы
- •76. Споры между субъектами властных полномочий по поводу реализации их компетенции в сфере управления, в том числе делегированных полномочий
- •77. Споры относительно заключения и выполнения административных договоров
- •78. Споры по обращению субъекта властных полномочий в случаях, установленных законом
- •79. Споры относительно правоотношений, связанных с избирательным процессом или процессом референдума
- •80.Поняття и виды подсудности административных дел.
- •81 Особи, які беруть участь у справі, їх процесуальні права та обов’язки.
- •82 Сторони в адміністративному процесі.
- •83 Треті особи в адміністративному процесі.
- •84 Представництво в адміністративному процесі.
- •85 Поняття та етапи доказування в адміністративному процесі.
- •86. Поняття та види доказів в адміністративному процесі.
- •87. Поняття і види процесуальних строків.
- •88. Характеристика заходів процесуального примусу.
- •89.Право на административный иск. Право на предъявление административного иска и процессуальный порядок его реализации
- •90. Отказ в открытии производства по административному делу.
- •91. Открытие производства по административному делу и его правовые последствия.
- •92. Судовий розгляд справи по суті.
- •93. Поняття та види судових рішень в адміністративному процесі. Вимоги, яким має відповідати судове рішення.
- •95. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, пу, Вищої ради юстиції.
- •96. Особливості провадження у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
- •97.Особливости производства по делам по поводу решений, действий или бездеятельности государственной исполнительной службы.
- •98. Особливості провадження у справах про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання та про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання.
- •99.Особливості провадження у справах за адміністративними позовами про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.
- •100 Скорочене провадження.
- •101 Поняття, мета та завдання апеляційного провадження.
- •102 Поняття, мета та завдання касаційного провадження. Право на касаційне оскарження та процесуальний порядок його реалізації.
- •103 Поняття, мета та завдання перегляду судових рішень Верховним Судом України.
- •104.Розгляд дела Верховным Судом Украины.
- •105.Характеристика мер процессуального принуждения.
- •Раздел VI Меры процессуального принуждения
37. Тенденції розвитку адміністративного права в умовах реформування.
Проведення адміністративної реформи в Україні викликало об’єктивну необхідність його переосмислення і розгляду як предмета адмін.. права:відносин державного управління у сфері економіки, соціально-культурної та адміністративно-політичної діяльності;
—управлінських відносин в системі та в структурі державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (включаючи відносини державної та муніципальної служби);
управлінських відносин, що складаються в процесі внутрішньої організації та діяльності апарату інших державних органів (апарату прокуратури, апарату судів, Апарату Верховної Ради України, Адміністрації ПУ, Секретаріату КМУ тощо), а також в адміністраціях державних підприємств, установ, організацій;
— управлінських відносин,пов’язаних з реалізацією функцій та повноважень виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та іншим недержавним інстанціям;
— відносин у зв’язку з забезпеченням органами виконавчої влади та місцевого самоврядування реалізації та захисту прав і свобод громадян, а також надання їм різноманітних управлінських послуг;
— відносин у зв’язку з організацією та діяльністю адміністративних судів (тобто у сфері адміністративної юстиції);
відносин у зв’язку із застосуванням заходів адміністративної відповідальності фізичних та юридичних осіб. Методу адміністративного права-, що в ньому використовуються як загальні методи правового регулювання: імперативний і диспозитивний, які реа-лізуються шляхом: а) використання приписів;
б) встановлення заборон;
в) надання дозволів;
так і спеціальні, притаманні тільки цій галузі: субординації, координації, реординації, адміністра-тивного договору, реєстрації, стимулювання, інвестицій тощо.
Принципи адміністративного права — це основоположні засади, ідеї теорії адміністративного права. Серед загальних принципів адміністративного права виокремлюють принципи: законності, гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і людиною, пріоритету прав і свобод людини і громадянина, взаємної відповідальності держави і людини, рівності громадян перед законом, демократизму, нормотворчості й реалізації права. У розв’язанні завдань адміністративної реформи вирішальну роль має відіграти адміністративне право, оскільки воно органічно пов’язане з виконавчою владою, являючи собою, з одного боку, її правові засади, а з іншого — важливий засіб, інструмент її здійснення. Оскільки адміністративне право відстає від вимог сьогодення, неповно і суперечливо регулює суспільні відносини, не забезпечує утвердження пріоритету прав і свобод людини у її стосунках з державою, виникла нагальна потреба в його реформуванні. Система адміністративного права — це внутрішня єдність галузі, яка відображає взаємозв’язок її структурних чинників. Реформа адміністративного права має на меті:— переосмислення принципових науково-методологічних засад цієї фундаментальної галузі права з урахуванням наслідків руйнування колишньої тоталітарно-державної системи й утвердження нових політико-ідеологічних та соціально-економічних орієнтирів історичного розвитку українського суспільства;
— трансформування змісту і системи чинного адміністративного законодавства відповідно до потреб якісної зміни ролі адміністративного права в регулюванні взаємовідносин між державою і людиною, а також більш ефективного здійснення державного управління у різних сферах суспільного життя;
— сприяння більш ефективному використанню адміністративного законодавства як основи правового супроводження самої адміністративної реформи.
Тенденції розвитку адміністративного права - раціоналізація структури, функцій і методів діяльності органів виконавчої влади, спрощення та скорочення зайвих галузей управління;
- впровадження дієвої системи державного контролю та раціоналізація адміністративних процедур;
- дерегуляція та удосконалення системи управлінських послуг, які надаються на різних рівнях виконавчої влади;
- реформування системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів, механізму державної служби, оновлення законодавчої бази адміністративних правовідносин, організаційно-правове забезпечення розвитку адміністративної юстиції, встановлення і розвиток судової системи і судових органів влади, удосконалення системи центральних виконавчих органів влади, прийняття нових законодавчих актів у сфері адміністративного права (адміністративно-процедурного кодексу. ін), забезпечення парламентського та судового контролю за функціонуванням органів виконавчої влади та їх посадових осіб, продовження адміністративної реформи з урахуванням європейського досвіду.
Питання адміністративного реформування - цілеспрямованого, швидкого і успішного - останнім часом знову зайняло свою нішу серед реформаторських процесів в Україні. Влада звітує про успішні темпи реалізації адміністративної реформи, впорядкування функцій міністерств та відомств, уникнення дублювання таких та скорочення штатів бюрократичного апарату. Разом з цим, кроки у сфері державного реформування, вжиті впродовж грудня 2010 – квітня 2011 року, а саме прийняття Указів ПУ № 1085/2010 від 09 грудня 2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» та №370/2011 від 06 квітня 2011 року «Питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», проведено без належного нормативного підґрунтя. Так, за відсутності Закону «Про міністерства та центральні органи виконавчої влади», без розроблення та затвердження Положень про новостворені та реорганізовані органи державної влади, це створювало перешкоди виконанню цими органами покладених на них функцій протягом тривалого часу, інколи місяцями «паралізуючи» роботу державних органів, гальмуючи виконання тих чи інших програмних документів, прийнятих в державі тощо. Фактично, у результаті здійснення адміністративної реформи має бути досягнуто поступове формування раціонального механізму державного управління, який дав би змогу значно зміцнити та підвищити ефективність реалізації виконавчої влади, поглибити її взаємодію з місцевим самоврядуванням, забезпечити участь громадськості у формуванні державної політики. Відтак, для того, аби оцінити результати вжитих заходів, їх успішність, ефективність та комплексність, насамперед, необхідно базово з’ясувати правове підґрунтя такого реформування, його вектор та концептуально очікувані результати. Правовою передумовою для адміністративної реформи в Україні стала Конституції України, прийнята 28 червня 1996 року. Надалі, впродовж п’ятнадцятирічного терміну центральними органами влади вживалися заходи щодо визначення мети та векторів адміністративного реформування в Україні. 22 липня 1998 року ПУ підписано Указ №810/98 від «Про заходи щодо впровадження концепції адміністративної реформи в Україні». Даним Указом в основу адміністративного реформування системи державного управління закладено основні положення Концепції адміністративної реформи в Україні, розробленої Державною комісією з проведення в Україні адміністративної реформи. Концепцією визначено мету реформування, як поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі.
Концепція адміністративної реформи виокремила п’ять напрямів адміністративної реформи:· створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні;
· формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління;
· кадрове забезпечення нової системи державного управління;
· зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління;
· наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.
Адміністративна реформа, згідно даної Концепції, передбачалась до реалізації у три етапи:· підготовчий, у ході якого мали б бути розроблені та офіційно схвалені Концепція адміністративної реформи та Програма здійснення адміністративної реформи;
· другий, під час якого запроваджуються організаційно-правові засади реформування ключових елементів системи державного управління;
· третій, спрямований на поглиблення трансформаційних процесів, формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів державного управління. Втім, аналізуючи об’ємність запланованих перетворень в адміністративній ланці, зважаючи на доволі широкий спектр заходів, запланованих у зміні системи управління, доводиться констатувати неефективне виконання положень згаданого документу, а також відсутність системності при прийнятті нормативних актів та вжиття заходів задля їх узгодження між собою. Так, до прикладу, 20 лютого 2006 року ПУ прийнято Указ №140/2006 від «Про Концепцію розвитку законодавства про державну службу в Україні», яким зобов’язано КМУ забезпечити розроблення на основі Концепції, схваленої цим Указом, законопроектів з питань удосконалення державної служби в Україні, насамперед проекту нової редакції ЗУ "Про державну службу". Фактично ж, нової редакції ЗУ "Про державну службу" Україна очікує і досі. 20 травня 2010 року Верховною радою України прийнято Закон «Про державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік», яким визначено цілі (підвищення довіри до органів виконавчої влади) та очікувані результати реформування, зокрема – залучення громадян до формування та реалізації державної політики, сприяння впровадженню технологій демократичного врядування;
забезпечення відкритості та прозорості діяльності органів виконавчої влади, запровадження державної комунікативної політики;
спрощення та підвищення якості надання адміністративних послуг;
зниження рівня корупції. В частині адміністративного реформування Закон, вибудовуючи правову базу для реформування, закріпив зобов’язання щодо розроблення впродовж 2010 року низки проектів нормативно-правових актів, серед яких, зокрема, проект Закону «Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади», проект Закону «Про основні засади державної комунікативної політики», проект Адміністративно-процедурного кодексу України та ЗУ про адміністративні послуги, проект Концепції впровадження електронного врядування в Україні, проект Закону «Про внесення змін до ЗУ «Про державну службу». Аналізуючи стан виконанні вказаних положень, доводиться констатувати, що поставлені ЗУ завдання не виконано, відповідні нормативні акти не прийнято. Загалом, незважаючи на широкий спектр нормативних актів, прийнятих у напрямку адміністративного реформування, такі не лише не доповнюють один одного, а й не сприяють послідовному провадженню заходів із адміністративного реформування. Очевидно, що для досягнення поставленої мети адміністративної реформи, кроки, які вживаються органами державної влади, мають носити системний характер та бути узгодженими між собою.