67. Адміністративно-правове забезпечення управління державною службою.

Державна служба є невід’ємною складовою механізму державного управління. Вона виникла за часів первісного суспільства і має багатовікову історію свого розвитку. Її можна розглядати як вид суспільної діяльності, комплексний правовий інститут, правовий інститут адміністративного права, як навчальну дисципліну. В Україні поки що не існує офіційно визнаної самостійної галузі права про державну службу як систему теорій, ідей, уявлень про правове регулювання державно-службових відносин. Разом із тим, можна стверджувати, що у міру розвитку законодавства про державну службу, державно-службових відносин та методів їх регулювання відбувається становлення нової комплексної галузі права – службового права.

Вперше на законодавчому рівні визначення поняття «державна служба» закріплене у ст. 1 ЗУ від 16. 12. 1993 р. «Про державну службу», згідно з яким вона являє собою професійну діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Відповідно до ст. 1 ЗУ від 17. 11. 2011 р. «Про державну службу» (не вступив ще в силу) - державна служба - професійна діяльність державних службовців з підготовки пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг. Окрім вищеназваних законів, питання окремих видів державної служби регулюються іншими законами: новим ЗУ від 17. 11. 2011 року «Про державну службу», що вступить в силу 01. 01. 2014,

митної служби — МК України;

дипломатичної служби — ЗУ «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р.;

служби в органах міліції — ЗУ «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (зі змінами і доповненнями);

служби в органах служби безпеки — ЗУ «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.;

військової служби — ЗУ «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 р;

державної виконавчої служби — ЗУ «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 ртощо. Укази ПУ Серед основних указів ПУ можна назвати наступні: Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців (від 30 травня 1995 р.);

Про митну службу України (від 29 листопада 1996 р.);

Положення про Національне агентство України з питань державної служби, затверджене Указом ПУ від 18 липня 2011 року № 769/2011 тощо. Постанови і розпорядження КМУ, Накази Національного агентства з питань державної служби України та інших органів виконавчої влади, ін.

Правовими засадами регулювання поняття і видів державних службовців є: закони: від 20. 12. 1990 р. «Про міліцію», від 04. 12. 1990 р., «Про прокуратуру», від 25. 03. 1992 р. «Про Службу безпеки України», від 26. 01. 1993 р.,«Про державну службу», від 20. 09. 2001 р. «Про дипломатичну службу», від 07. 03. 2002 р. «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», від 23. 06. 2005 р. «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», від 23. 02. 2006 р. «Про державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України», від 07. 10. 2010 р. «Про КМУ», від 17. 03. 2011 р. «Про центральні органи виконавчої влади»;

укази ПУ: від 11. 06. 2001 р. «Про деякі питання впорядкування статусу державних службовців», від 29. 06. 2001 р. «Про чергові заходи щодо подальшого здійснення адміністративної реформи в Україні», від 05. 03. 2004 р. «Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу»;

постанови КМУ: від 19. 06. 1996 р. «Про затвердження Положення про ранги державних службовців», від 21. 08. 1997 р. «Про Програму розроблення та впровадження єдиної державної комп’ютерної системи «Кадри», "Про віднесення посад працівників органів влади Автономної Республіки Крим до відповідних категорій посад державних службовців та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів КМУ» від 23. 05. 2012, інші.;

накази Нацдержслужби України: від 18. 02. 2003 р. «Про проведення щорічного профілактичного медичного огляду державних службовців», від 29. 12. 2009 р. «Про затвердження типових професійно-кваліфікаційних характеристик посадових осіб місцевого самоврядування» тощо.

Управління державною службою - Національне агентство України з питань державної служби (Нацдержслужба України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію єдиної державної політики у сфері державної служби, здійснює функціональне управління державною службою. Агентство утворене 18 липня2011року ПУ шляхом реорганізації Головдержслужби України.

Правові основи - КУ, ЗУ «Про державну службу» від 1993, новим ЗУ від 17. 11. 2011 року «Про державну службу», що вступить в силу 01. 01. 2014, Указ ПУ «Положення про Питання управління державною службою в Україні» від 18. 07. 2011, Указ ПУ від 18 липня 2011 року «Положенняпро Національне агентство України з питань державної служби», Розпорядження КМУ «Питання Національного агентства з питань державної служби» від 25. 04. 2012, тощо.Національне агентство України з питань державної служби (Нацдержслужба України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Нацдержслужба України забезпечує формування та реалізацію єдиної державної політики у сфері державної служби, здійснює функціональне управління державною службою.

Основними завданнями Нацдержслужби України є: забезпечення формування та реалізації єдиної державної політики у сфері державної служби;

участь у формуванні державної політики у сфері служби в органах місцевого самоврядування;

здійснення функціонального управління державною службою;

розроблення заходів щодо підвищення ефективності державної служби, координація та здійснення контролю за їх виконанням;

методичне забезпечення діяльності кадрових служб з питань проходження державної служби;

організація та координація заходів щодо проведення наукових досліджень з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

організація функціонального обстеження органів виконавчої влади та підготовка пропозицій щодо підвищення ефективності державного управління;

здійснення контролю за додержанням визначених законодавством про державну службу умов реалізації громадянами права на державну службу;

організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;

розроблення типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців.

Основні функції Формування єдиної державної політики,Функціональне управління, Методичне керівництво діяльністю кадрових служб. Контроль за дотриманням законів про державну службу,Дотримання єдиних вимог до професійної відповідності кандидатів на зайняття вакантної посади,Підготовка та професійний розвиток державних службовців Внутрішня структура Головдержслужба України складається з 6 структурних підрозділів, де працює 121 державний службовець:Управління організаційно-аналітичного забезпечення роботи керівника та кадрової роботи.

Департамент персоналу державних органів та органів місцевого самоврядування

Департамент модернізації державної служби Юридичний департамент,Управління організації професійного навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування,Адміністративно-фінансовий департамент А також:

24 територіальні підрозділи

Підзвітні та підконтрольні Головдержслужбі України: Центр адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу. Школа вищого корпусу державної служби Проходження державної служби - Прийняття на державну службу: Прийняття на конкурсній основі Стажування у державній установі терміном до 2 місяців У державних органах створюється кадровий резерв Система категорій та рангів державних службовців: 7 категорій та 15 рангів (1-15) державних службовців Ранг присвоюється відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи Критерії класифікації посад: організаційно-правовий рівень органу;

обсяг і характер компетенцій;

роль і місце посади в структурі державного органу

68. Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі освіти і науки.

Конституція України у ст. 53 закріплює право громадян на освіту. Реалізація цього права передбачається такими нормативно-правовими актами: законами: від 23. 05. 1991 р. «Про освіту», від 10. 02. 1998 р. «Про професійно-технічну освіту», від 13. 05. 1999 р. «Про загальну середню освіту», від 22. 06. 2000 р. «Про позашкільну освіту», від 11. 07. 2002 р. «Про дошкільну освіту», від 17. 01. 2002 р. «Про вищу освіту», від 17. 03. 2011 р. «Про центральні органи виконавчої влади»;

указами ПУ: від 09. 12. 2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», від 08. 04. 2011 р. «Про Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України», від 08. 04. 2011 р., «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» від 28. 02. 2013,«Про затвердження Положення про Державну службу інтелектуальної власності України», від 08. 04. 2011 р. «Про затвердження Положення про Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України», від 08. 04. 2011 р. «Про затвердження Положення про Державну інспекцію навчальних закладів України», від 31. 05. 2011 р. «Про Положення про Державну службу молоді та спорту України»;

постановами КМУ: від 22. 08. 2000 р. «Про затвердження Типового положення про Головне управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації, управління освіти і науки обласної, Севастопольської міської державної адміністрації», від 07. 07. 2010 р. «Деякі питання передачі вищих навчальних закладів до сфери управління Міністерства освіти і науки України», від 20. 04. 2011 р. «Про затвердження Державного стандарту початкової загальної освіти», від 30. 05. 2011 р. «Деякі питання надання Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України і Державною службою інтелектуальної власності платних адміністративних послуг», від 13. 07. 2011 р. «Про створення Єдиної державної електронної бази з питань освіти», від 13. 07. 2011 р. «Про реорганізацію вищих навчальних закладів, що належать до сфери управління міністерства освіти і науки, молоді та спорту України» тощо. При вивченні особливостей управління наукою слід акцентувати увагу на тому, що наука є джерелом економічного зростання і невід’ємною складовою національної культури та освіти, створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічної діяльності, цілеспрямованої політики у забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб.

Правові засади управління галузі науки визначено законами: від 13. 12. 1991 р. «Про наукову і науково-технічну діяльність», від 23. 12. 1993 р. «Про авторське право і суміжні права», від 10. 02. 1995 р. «Про наукову та науково-технічну експертизу», від 25. 06. 2009 р. «Про наукові парки», від 17. 03. 2011 р. «Про центральні органи виконавчої влади»;

указами ПУ: від 19. 04. 2006 р. «Питання Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки», від 11. 09. 2008 р. «Про додаткові заходи щодо розвитку наукової і науково-технічної діяльності Національної академії правових наук України», від 21. 05. 2010 р. «Питання Національної академії правових наук України», від 09. 12. 2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», від 08. 04. 2011 р. «Про Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України», від 08. 04. 2011 р. «Про за-твердження Положення про Державну службу інтелектуальної власності України», від 08. 04. 2011 р. «Про затвердження Положення про Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України»;

постановами КМУ: від 07. 04. 1998 р. «Про затвердження Положення про атестацію науково-дослідних (науково-технічних) установ», від 13. 08. 1999 р. «Про затвердження Положення про атестацію наукових працівників», від 13. 08. 1999 р. «Про затвердження нової редакції Статуту Національної академії аграрних наук України», від 18. 10. 1999 р. «Про затвердження Статуту Національної академії медичних наук України», від 19. 12. 1999 р. «Про затвердження Статуту Національної академії педагогічних наук України», від 02. 02. 2000 р. «Про затвердження Статуту Національної академії правових наук України», від 07. 03. 2007 р. «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника»;

Статутом Національної академії наук України, затв. Загальними зборами НАН України 05. 04. 2002 р.

Слід мати на увазі, що організаційними засадами реалізації права на освіту є система державних органів, які забезпечують управління освітою, та система закладів освіти, на яких покладається завдання загальноосвітньої та професійної підготовки. Органами державного управління у цій галузі є: КМУ, Міністерство освіти і науки, (створено Указом Президента від 28. 02. 2013 р. У зв’язку з реорганізацією Міністерства освіти, науки молоді та спорту), діяльність якого регулюється ще й досі Положенням про Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, затв. Постановою КМУ від 08. 04. 2011 р., інші центральні органи виконавчої влади (напр., МВД, Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України), управління та відділи освіти місцевих державних адміністрацій (див. Типове положення про управління освіти обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, Типове положення про відділ освіти районної, районної у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій), органи місцевого самоврядування).

Безпосереднє управління закладами освіти здійснюють: директор (закони «Про освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту» тощо) ректор, президент (див. Закон «Про вищу освіту»)

Управління галуззю науки здійснюють: КМУ, Міністерство освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи державної виконавчої влади.

В Україні діє Національна академія наук України (НАН України) – державна самоврядна наукова організація, яка організовує і здійснює фундаментальні та прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних, гуманітарних наук;

координує здійснення досліджень у наукових установах і організаціях незалежно від форм власності, та галузеві академії наук(Академія медичних наук, Національна Академія правових наук, Академія педагогічних наук, Академія аграрних наук (див. Статути). Міністерство освіти і науки.

Урядові органи Державний департамент інтелектуальної власності, Державна інспекція навчальних закладів. Наукові установи у сфері управління міністерства - Інститут інноваційних технологій і змісту освіти,Львівський державний центр науково-технічної і економічної інформації,Український інститут промислової власності.