Синглізація як ознака постсучасності

У контексті дослідження генеалогії європейської культури за вектором премодерн — модерн — постмодерн доцільно згадати культурологічну типологію родини, запропоновану М. Мід. Американська дослідниця класифікує культури в залежності від специфіки відносин поколінь, при цьому вона співвідносить виділені типи культури із відповідним їм типом сімейної організації. Так, премодерній (в термінології М. Мід – постфігуративній) культурі властива патріархальна родина, що складається з декількох поколінь, сім’я як родина, рід. Модернізація (становлення кофігуративної культури) збігається зі зміною структури сім’ї, що перетворюється з великої на нуклеарну на кшталт „тато, мама, я”. Нарешті, у префігуративній культурі (яку можна співвіднести з постмодерном), на думку М. Мід, домінуючим типом сімейної організації залишається нуклеарна сім’я, але зі зміненими балансами влади у відносинах поколінь.

Сьогодні позначилася нова тенденція після нуклеаризації — синглізація; при цьому, парадоксальним чином, розвиток інституту сім’ї веде до її виродження у свою протилежність.

Синглізація (від англ. single — поодинокий, окремий) продукує новий культурний тип людини — Людина-Одинак, причому самітність на Заході не просто стає прийнятним стилем життя, вона фетишизується, сприймається як культурна норма. Даний процес знаходить своє відображення в продуктах масової культури, рекламі тощо.

Характерним породженням індивідуалізованого суспільства постає так званий метросексуал — маркер для позначення постсучасного чоловіка, сконструйований за етимологією термінів для визначення статевої орієнтації, який насправді нівелює цю ознаку: вона несуттєва, адже метросексуал закоханий лише в себе.

Іншою стороною означеного процесу є переорієнтація виробництва світовими концернами: найбільш привабливими споживачами для провідних європейських компаній тепер вважаються холостяки обох статей до 50 років, оскільки ця група витрачає не тільки на розваги, але й на одяг, їжу, напої і предмети особистої гігієни вдвічі більше своїх сімейних однолітків. Реклама тиражує образ самодостатньої людини, роблячи ставку на сингла і його життєві цінності — волю і право одноосібно приймати рішення і розпоряджатися грішми.

Соціологи вважають, що свідомо обрана самотність буде до кінця цього століття долею більшості людей у розвинутих країнах. У середні віки, коли лютували то голод, то війна, то чума, лише велика родина мала шанс на виживання. Тепер людина в змозі справитися зі своїми проблемами поодинці, тому змінюється і психологія суспільства. Воно дозволяє синглам жити для себе. Прогрес знімає проблему добування коштів до існування, а багато функцій родини бере на себе система соціального страхування. Сьогодні одинаку в місті легше вижити. Якщо раніше в селах діти вважалися помічниками, то нині в місті дитина — це тягар, що ускладнює життя батькам. Підліток — не помічник у господарстві, а квартирант. Не дивно, що люди втрачають потребу в родині й дітях.

Безумовно, самотні люди існували завжди, але ще півстоліття тому вони сприймалися як невдахи, що потерпіли фіаско в сімейному житті, сучасні тенденції представляють їх як зразок для наслідування, чому значною мірою сприяють глянцеві журнали, телебачення, кінематограф і рекламні ролики.