Віртуалізація людини: постлюдина як науково-технічний проект

Наприкінці ХХ століття набула поширення концепція постлюдини, що є спробою перевизначення сутності людини в контексті постмодерного, інформаційного суспільства. Дослідники виокремлюють новий етап еволюції людини у смисловій низці homo faber, homo erectus тощо, відсилаючи homo sapiens у минуле. Людина розумна — одиниця модерного суспільства, ґрунтованого на розумі та науці, нові соціокультурні тенденції продукують новий тип людини. Розмаїті визначення цього типу можна поділити на дві групи:

1. метафоричні, що не заперечують цілісності та універсальності анатомо-фізіологічної сутності людини, натомість, досліджуючи зміни у свідомості та соціокультурному контексті (homo informaticus, homo virtualis та ін.);

2. революційні, що підкреслюють суттєві трансформації людської істоти і в ментальному, і в тілесному плані, наслідком яких є формування нової істоти — постлюдини, транслюдини (наголошується на тому, що досі йшлося про еволюцію людської істоти в межах її тіла, тепер став можливим вихід за ці межі — через створення віртуального тіла, позатілесного інтелекту тощо).

Поштовх до обговорення даної тематики дали сучасні технології, насамперед, біо-, нано-, інформаційні технології, розробки в ґалузі штучного інтелекту, кріоніка. Прихильники другого напрямку отримали назву «трансгуманісти».

Трансгуманізм — це інтелектуальний (філософський, літературний, суспільний) рух, котрий фундується твердженням, що людина є не останньою ланкою еволюції, а отже, може нескінченно вдосконалюватися. Епігони (прихильники) трансгуманізму вважають ліквідацію старіння та смерті нагальним (і реальним!) завданням, що може бути досягнуте за допомогою сучасних технологій.

Термін «трансгуманізм» має давні витоки. Вперше слово «transhumane» застосував Данте Алігьєрі у «Божественній комедії». Сучасного сенсу воно набуло лише з другої половини ХХ ст., коли 1057 року біолог Дж. Гакслі назвав трансгуманістом людину, яка самовдосконалюється задля оволодіння новими навичками та властивостями. У 1966 році ірано-американський футурист FM-2030 запропонував називати трансгуманістами людей, які мають особливий світогляд та стиль життя, спрямований на самовдосконалення; тих, хто застосовує сучасні досягнення науки й техніки для набуття здатностей «постлюдини».

Значна постать серед представників трансгуманізму — Ф.М. Есфендіарі (1930–2000) — письменник-фантаст, футуролог і філософ, який взяв псевдонім FM-2030 (та заборонив називати себе інакше), що символізує, по-перше, відмову від родинного ім’я, від минулого, а по-друге, впевненість мислителя в тому, що він у доброму здоров’ї відсвяткує 100-ту річницю свого дня народження, що припадає саме на 2030 р. FM-2030 прокоментував це наступним чином: «У традиційних іменах відображується минуле людини: родовід, етнічна й расова приналежність, національність, релігія. Я не той, ким я був десять років тому, і, звісно ж, не той, ким я буду через двадцять років… Ім’я 2030 відображує мою впевненість у тім, що 2030-ті роки стануть чудовими часами. У 2030 ми переможемо старість, і в кожного буде прекрасна можливість жити вічно. 2030 це мрія… і мета». У 2000 р. FM-2030 помер від раку підшлункової залози та був кріонований.

Головні ідеї трансгуманізму:

• необхідне стимулювання науково-технічного прогресу та використання його здобутків для вдосконалення людини;

• генна інженерія – найважливіший чинник еволюції людства;

• перспективний напрям — нейропротезування, створення віртуальних аналогів людської свідомості (через завантаження спогадів, емоцій, почуттів на носії інформації);

• медицина повинна найповніше використовувати здобутки НТП, розвиваючи нові перспективні ґалузі — приміром, нейрофармацевтику.

У сьогоденні ідеї трансгуманізму отримали значне поширення, насамперед, в позанауковому середовищі. Проте наріжні положення цього руху викликають запеклі дискусії. Критика трансгуманізму ведеться за двома основними напрямами:

1) праксеологічний аспект (заперечення проти принципової досяжності поставлених завдань);

2) етичний аспект (заперечення морального штибу).

Багатьом критикам трансгуманізм видається негуманним, оскільки послідовна реалізація його принципів на практиці викликає численні моральні колізії. По-перше, існує загроза загальнолюдським цінностям, правам та свободам. По-друге, трансгуманізм часто порівнюють з євгенікою (від гр. ευγενες — «хорошого роду», «породистий») — вченням про спадкове здоров’я людини, а також про шляхи покращення його спадкоємних властивостей. Євгеніка особливо дискредитувала себе у 30-ті роки ХХ ст. як провідна ідеологія нацистської Германії. На практиці вона реалізувалася як стерилізація та позбавлення життя «неповноцінних осіб»: психічно хворих, важко хворих, гомосексуалістів, циган, євреїв, в перспективі — всіх неарійців.

Спільне в євгеніці та трансгуманізмі — прагнення втрутитися в геном людини, контролювати природні процеси відтворення людини, селекція людських особин, що викликає багато заперечень з етичної точки зору.

Трансгуманізм представляє оптимістичний погляд на майбутнє людства з огляду на розвиток сучасних технологій. Протилежний підхід, спрямований на більш зважену оцінку перспектив людства, представлений у резонансній праці сучасного футуролога Ф. Фукуями «Наше постлюдське майбутнє».

Основні ідеї футурологічної концепції Ф. Фукуями:

1. збільшення середньої тривалості життя неминуче потребуватиме обмеження народжуваності (аналогічно сучасному Китаю);

2. це призведе до збільшення питомої ваги пенсіонерів/людей похилого віку в соціальній структурі розвинених країн;

3. збільшення розриву між країнами «першого» та «третього світу» за віковою ознакою (в Європі, Японії та Північній Америці середній вік складатиме близько 60 років, а в інших країнах — між 20 та 30 роками);

4. збільшення питомої ваги жінок у демографічній структурі розвинених країн (які проявляють тенденцію до більшої тривалості життя), що призведе до статевої диспропорції та фемінізації;

5. легітимація, ствердження «жіночого» типу владарювання (зменшення збройних конфліктів): влада та маркетинг переорієнтуються на літніх жінок як на домінуючу соціальну групу (поширений медійний образ в рекламі та на обкладинках глянцевих журналів — жінка за 60);

6. переконфігурація соціальних конфліктів, домінування ейджизму — найсильніша напруженість не між багатіями та бідняками, а між старими та молоддю (молодь як марґінальна група, експлуатований клас);

7. вповільнення процесів соціальної мобільності (нівелювання такого чинника звільнення робочих місць, як смерть);

8. переструктурування суспільства, пов’язане з масовізацію нового типу людської істоти – клону, та нового типу соціальних відносин – неродинний зв’язок із власним клоном або клоном близької тобі людини;

9. відсутність смерті позбавляє життя смаку (психологічний чинник)¹.

Звісно, наведений перелік може здаватися надуманим та дещо утрируваним, проте це інтелектуальний хід, що закликає прибічників генних і біотехнологій ретельно продумувати наслідки всіх новацій.