Індустріальне (модерне) суспільство

Слово «модерн» перекладається з європейських мов як «сучасний». З одного боку, кожна культура є сучасною самій собі, але та культура, що виносить це в самоназву, має специфічні особливості. Ключова ознака — переорієнтація з минулого на сучасність, розрив із традицією.

Існують різні тлумачення часових меж доби модерну. Дане культурне явище започатковане Реформацією (становленням протестантизму), Великими географічними відкриттями, буржуазними революціями в Європі (зокрема, Великою французькою революцією 1789 р.). Відповідно, відлік модерну можна вести від кожної із цих подій. Внутрішній прояв модернізації — науково-технічний прогрес.

Ключові ознаки модерного (індустріального) суспільства:

1) у суспільній сфері:

• прискорена соціокультурна динаміка;

• інноваційність (відмова від традиції як конституента культури, позитивне ставлення до новації як такої);

• урбанізація (поява та стрімке збільшення кількості міст, що поєднується із зростанням кількості населення в них, збільшення щільності населення в містах);

• науково-технічний прогрес;

• поява індустріального виробництва, що в соціально-фаховому відношенні призводить до появи нової соціокультурної фігури – робітник, а у філософсько-творчому плані – до відчуження людини від її творіння (якщо раніше майстер брав безпосередню участь у виробництві того чи іншого продукту на всіх етапах – від задуму до кінцевої реалізації, що сприяло значному впливові особистості творця на кінцевий результат, то тепер кожний учасник виробництва присутній лише на окремій ланці, тож кінцевий продукт стає знеособленим, безликим (порівняйте скрипку Страдиварі та партію скрипок із заводу № 8 або архітектуру Бекетова, Растреллі та будівлі сучасних фірм-забудовників));

• секуляризація – зменшення ролі релігії в суспільному житті, обмеження її сфери впливу власне релігійною сферою;

• масовізація освіти, тобто залучення до освіти широких верств населення, що було викликане почасти ідеологією Просвітництва (Вольтер, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо), а почасти прагматичними вимогами промислового виробництва (робітник повинен мати елементарні навички рахування та письма, щоб перелічити деталі та записати денний виробіток);

• зміна соціальної структури суспільства, перехід від особистої залежності найуразливіших верств населення до фінансової залежності (раб і кріпак не мають особистої свободи, їхнє життя залежить від господаря; робітник є особисто вільним, він може змінювати місце роботи, проте це не є повна свобода (за К. Марксом), оскільки тепер від господаря залежить добробут робітника та його родини, тож його можна «прив’язати» та «карати карбованцем»;

2) у сфері світогляду:

• розповсюдження еволюційного світогляду, віра в беззаперечний прогрес людства;

• людина як суб’єкт активної діяльності, спрямованої на пізнання й перетворення навколишнього світу (природа починає сприйматися як ресурс);

• проблематизація відносин «людина – природа», оскільки розвиток промислового виробництва вступає у суперечку із збереженням природного середовища, що призводить до катастрофічних екологічних наслідків;

• культ науки як головного інструменту перетворювальної діяльності людини (ідеальна наука – фізика), що призводить до раціоналізації світогляду (світогляд має ґрунтуватися на розумі), універсалізації причинно-наслідкового способу пояснення, делегитимація та марґінальність містики та інших ірраціональних типів світогляду і способів світосприйняття;

• культ розуму, що руйнує цілісність особистості, оскільки першорядний статус розуму нівелює інші властивості людини: емоційність, тілесність тощо;

3) у сфері міжособистісних взаємин:

• проблематизація міжпоколінневих відносин, конфлікт поколінь і руйнування міжпоколінневої єдності (пригадаймо студентські заворушення 1968 року);

• нуклеарний тип родини (співіснування двох поколінь – батьки та діти – під одним дахом, виключення або, принаймні, суттєве обмеження впливу (пра)дідусів та (пра)бабусь на виховання підростаючого покоління);

• опосередкованість міжособистісної комунікації (листування та телефонія як поширений засіб спілкування);

• структурування світу на великі спільноти, активізація групової/колективної ідентичності, формування полярної свідомості Ми – Інші/Чужі.

Буржуа, бюргери, міщани. Час - гроші. Зв'язок багатства й праведності. Не розбій і не земля, а мирне придбання може принести багатство. Чистота тіла й будинку. В аристократа - пишність і марнотратність. Новації поширилися на все суспільство. Головні теми сучасності.

1.Майбутність. Час-коло перетворюється в час-стрілу. Коли ми це зробимо? Уявлення про власне життя як про біографію. Індивідуальне життя починає плануватися. Кар'єра.

2.Секуляризація. Усвідомлення цінності земного світу. Ворожість трансцендентному.

3.Звільнення - від призначеної ролі. Виникає множинність виборів. Вона лякає. Страх перед хаосом. Сартр: основні характеристики людини - занедбаність і розпач.

4.Індивідуація. Протестантизм - ідея людини, що самотньо стоїть перед Богом. Духовна індивідуалізація випереджає соціальну. Міжособистісні відносини знаходять незалежність від зв'язків спорідненості. Людина не довіряє нікому автоматично. Народжуються уявлення про індивідуальну любов. Персона, що припускає злиття з роллю, замінюється особистістю. Відбувається поділ публічної й приватної сфер. Людина не обов'язково повинен бути пов'язаний з колективом. (Остракізм).

5. Абстракція. Виникає безліч абстрактних посередників між людьми. Довіра до людей змінюється довірою до абстрактних систем. Гроші. Ідеології, як засобу легітимації. Експертне знання (наука). Держава. Право - безособово й байдуже оберігає приватне життя людини.

Модерн не звідний до капіталізму й індустріальних форм матеріального виробництва.

Важливий вимір модерну - розвинений апарат нагляду й монопольний контроль за засобами насильства. У традиційних суспільствах караний піддавався катуванню. Рід соціального театру, що демонструє тріумф порядку над "лиходіями". Винайти покарання, застосовне до усім. Тюремне ув'язнення.

Соціальна бездомність стає метафізичною. Релігії не надають визначеність людському існуванню. Смерть Бога. Відхід у приватне життя. Існуючі соціальні інститути (родина, релігійні організації, клуби) перестають надійно структурувати повсякденне людське життя.