57. Напрями покращення фінансово-майнового стану підприємства

Проаналізувавши та спрогнозувавши загальний фінансовий стан підприємства, можна розробити деякі напрямки та пропозиції по покращенню фінансового стану даного підприємства:

1. Перш за все підприємство повинно реалізувати всю продукцію, що є на складах. Реалізацією і просуванням продукції на ринок на підприємстві займається відділ маркетингу.

Саме цей відділ повинен забезпечити просування товару не тільки на вітчизняний ринок, а й по можливості за кордон.

Даний відділ повинен розробити комплекс маркетингових досліджень і програм, які би допомогли нашому підприємству захопити частку на ринку. Тобто зацікавити споживачів нашою продукцією.

2. Зниження собівартості продукції дозволить підприємству бути конкурентно спроможним на ринку збуту.

Це можливе за рахунок впровадження нової техніки, технологій, більш раціонального використання як матеріальних так і трудових ресурсів, зменшення питомої ваги постійних затрат в собівартості продукції, адже зниження собівартості продукції прямо пропорційно впливає на збільшення прибутку підприємства.

3. Збільшення грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства призведе до збільшення коефіцієнта абсолютної ліквідності і дозволить підприємству брати довго і короткострокові позики в банку для фінансування поточної діяльності, які видаються лише платоспроможним підприємствам, в яких коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідає нормі.

Збільшення грошових коштів можна забезпечити за рахунок реалізації зайвих виробничих і невиробничих фондів, здачі їх в оренду.

4. Виробництво і розробка нових видів продукції, яка зацікавить споживачів дозволить стабілізувати і покращити фінансовий стан підприємства. Для зростання прибутку підприємство повинне:

- нарощувати обсяги виробництва;

- впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників, мотивувати їх;

- орієнтуватися на ринок та захопити якомога більшу його частку протягом 2 років;

- розширювати асортимент продукції і підвищувати її якість;

Шляхами зростання рентабельності є:

- величина прибутку. Чим більший прибуток, тим вищий рівень рентабельності;

- величина вартості основних фондів і нормованих оборотних коштів. Чим більша сума авансових коштів на виробництво продукції, тим нижчий рівень рентабельності;

- величина собівартості продукції впливає обернено пропорційно на рівень рентабельності: менша собівартість дає вищу рентабельність конкретного виду продукції

58. Поняття та основні характеристики конкурентоспроможності підприємства.

Конкурентоспроможність є одним з основних понять, яке активно використовується в теорії та практиці економічного аналізу, виступає

багатоаспектним поняттям, що в перекладі з латинської мови означає суперництво, боротьбу за досягнення найкращих результатів.

Для її характеристики використовується поняття порівняльних витрат , порівняльних переваг , порівняння конкурентних переваг, чинників управління та продуктивності використання ресурсів, конкурентного статусу фірми.

Р. Хейс, С. Уїлрайт і Д. Кларк виділяють чотири основні рівні

конкурентоспроможності підприємства :

Керівництво підприємств першого рівня розглядає організацію управління як щось внутрішньо нейтральне. Свою роль керівники підприємства бачать лише в тому, щоб випускати продукцію, не піклуючись ні про які сюрпризи для конкурентів і споживачів. Вони упевнені в конструкції і технічному рівні своєї продукції, організації збуту і ефективності реклами. Такий підхід приносить успіх, якщо підприємство зуміє знайти свою ринкову нішу, яка збереже його від негайної конкуренції. Але якщо підприємство переростає нішу, йому неминуче доводиться вступати в конкурентну боротьбу з іншими виробниками і піклуватися про створення конкурентних переваг;

Компанії другого рівня конкурентоспроможності прагнуть до того, щоб їх підприємства повністю відповідали стандартам, встановленим їх основними конкурентами, - технічним прийомам, технологіям, методам організації виробництва ведучих підприємств галузі. Вони слідують тим же принципам і підходам в управлінні якістю продукції і працею, але деяким компаніям використання стереотипів не додає конкурентоспроможності, і в умовах загострення конкурентної боротьби вони від них починають відходити.

Компанії третього рівня конкурентоспроможності досягають успіху в конкурентній боротьбі, завдяки не стільки функції виробництва, скільки функції управління, якості, ефективності управління і організації виробництва в найширшому сенсі. Такі компанії на багато років

випереджають своїх конкурентів;

Компанії четвертого рівня конкурентоспроможності кидають виклик будь-якому конкуренту по всьому світу в будь-якому аспекті виробництва або управління; це підприємства світового класу.

59. Класифікація видів конкурентоспроможності підприємства.

Балабанова Л. класифікує конкурентоспроможність за наступними рівнями: конкурентоспроможність товару, конкурентної маркетингової політики, підприємства, країни, глобальна конкурентоспроможність. На наш погляд, серед визначених видів конкурентоспроможності дискусійним є конкурентоспроможність конкурентної маркетингової політики, яка, поряд з іншими політиками, є важливою складовою конкурентоспроможності підприємства.

Науковці зазначають, що на кожному рівні вирішуються свої завдання, досягаються свої цілі. Цілі різних рівнів відрізняються масштабами та часовими горизонтами. Так, на мікрорівні досягаються короткострокові цілі, на мезорівні – середньо та довгострокові цілі; на макрорівні – понаддовгострокові цілі.

За критерієм, що у різних підходах визначається, як «формат існування», «часовий простір» або «часовий прояв», науковцями виділяються поточна, перспективна або потенційна, визначена на відповідну дату або досягнута конкурентоспроможність. У науковому підході , крім зазначених, пропонується динамічна конкурентоспроможність, яка порівнює стан конкурентоспроможності минулого та поточного періодів. Визначені види конкурентоспроможності обумовлені її характеристиками, зокрема порівняльністю, динамічністю, залежністю від багатьох чинників тощо.

За відповідними рівнями забезпечення або управління визначають оперативну, тактичну, стратегічну конкурентоспроможність. На кожному рівні вирішуються відповідні основні завдання: забезпечення конкурентоспроможності продукції; забезпечення конкурентоспроможності загального фінансово-господарського стану підприємства; забезпечення інвестиційної привабливості бізнесу відповідно. За науковим підходом В. Абрамова, розгляд конкурентоспроможності підприємства через призму конкурентоспроможності продукції можливий лише на оперативному або тактичному рівні управління, стратегічна ж конкурентоспроможність підприємства забезпечується стійкими конкурентними перевагами, на формування яких має бути спрямований весь комплекс бізнес-процесів. Вказані умови забезпечення стратегічної конкурентоспроможності забезпечать підвищення ринкової вартості бізнесу.