2. . Емоційні стани :настрій, афект, стрес, фрустрація, пристрасть.

Настрій - це загальний емоційний стан, який надає своєрідного забарвлення на певний час діяльності людини, характеризує її життєвий тонус. Афекти - це сильне короткочасне збудження, яке виникає раптово, оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Стрес де в чому нагадує афект. Він, як і афект, виникає за умов напруженого життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів для їх подолання.Фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності і за якого людина опиняється в стані безнадійності, втрати перспективи.Фрустрація виникає внаслідок конфліктів особистості з оточуючими, особливо в колективі, в якому людина не має підтримки, співчуття. Пристрасті — це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють людину, керують нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті.

Вияв емоцій та почуттів. Емоційні периферичні зміни охоплюють весь організм і мають зовнішній вияв. Вони виявляються у виразних рухах і міміці (виразні рухи обличчя), пантоміміці (виразні рухи тіла), голосових реакціях (інтонація і тембр голосу), фонетичних змінах мовлення, перебудови синтаксичної будови мовлення, появи „запинок" тощо. Емоційні вияви виявляються не лише в сильних рухах, а й у мікрорухах (тремор, реакції зіниць). До зовнішніх виявів емоцій відносяться також сльози (від радості чи горя), слина (від хвилювання пересихає в роті), піт (холодний піт від страху).

Керування емоційним станомВнутрішня техніка вчителя – це не що інше, як управління емоційним станом.Суть отриманих даних – пізнання самого себе (у певних звісно межах), а також набуття цілком конкретних навичок і умінь саморегуляції.Важливою умовою є дотримання душевної рівноваги. Тому не варто допускати похмурість, перебільшення чужих вад. Важливо звертатися до гумору, так само, як бути оптимістом і доброзичливою людиною.Існують певні умови для формування цих якостей, а саме: розуміння соціальної ролі своєї професії, розвинуте почуття обов’язку, педагогічна правильність, емоційна чуйність, самоаналіз та самооцінка, професійне педагогічне мислення.

3. . Субкультура - це соціальна, етнічна чи економічна група з особливим власним характером у межах загальної культури суспільства. Підлітковий вік, особливо з 13-15 років - це вік формування моральних переконань, принципів, якими підліток починає керуватись у своїй поведінці. Моральні переконання підлітка складаються під впливом навколишньої дійсності. Вони можуть бути помилковими, неправильними, спотвореними. Дуже сильною є потреба в сепарації та відокремленні від батьків, в запереченні їх авторитету, в опозиційності. Адже без такого психологічного заперечення батьків буде ускладнене подальше самовизначення, ідентифікація, взаємодія із старшими людьми та входження в «дорослий» світ. 

У цей період вони прагнуть себе затвердити, особливо в очах однолітків. Але зате зростає роль і значення референтних груп, з'являються нові образи для наслідування. Підлітки, що втратили орієнтир, що не мають підтримки серед дорослих, намагаються знайти ідеал чи зразок для наслідування. Таким чином, вони примикають до тієї чи іншої неформальної організації. Особливістю неформальних об'єднань є добровільність вступу до них і стійкий інтерес до певної мети, ідеї. Друга особливість - суперництво, в основі якого лежить потреба самоствердження. Саме там підліток вчиться самовиражатися, спілкуватися, приміряти на себе ролі дорослих людей та дорослої поведінки, отримує підтримку та схвалення, спілкується з людьми протилежної статі та встановлює з ними стосунки, вчиться досягати поставленої мети. Тобто підліток в межах своєї групи вчиться дуже важливим речам і здобуває важливі навички. 

Позитивне спрямування субкультур: Молодіжні субкультури створюють свою культуру, яка допомагає молодим людям адаптуватися до життя, беруть на себе частину функцій соціалізації індивідів, з якими не справляється сім'я, школа, формальні молодіжні організації, держава;

Негативне спрямування субкультур:- Прояви вандалізму, бездіяльність, вживання наркотиків, розпуста.- Приклади груп з негативним спрямуванням. - Гопники себе так не називають. В них орієнтація на систему цінностей кримінальної субкультури. Тут панує культ сили, земляцтва, взаємовиручки і взаємозалежності. Накачані, коротко стрижені, більш агресивні на своїй території, вживають наркотики. Демонстративний пасивний протест проти світу дорослих, пристрасть до рок-музики. - Скинхеди - схильні до насилля, підтримують ідеї фашизму і расизму, ведуть пасивний бездіяльний спосіб життя. Вживають наркотики, щоб досягти агресивного стану і подолати моральні бар'єри. - Растамани - більшість вважають причетними себе до цієї субкультури тільки тому, що вживають марихуану та гашиш. Справжні растамани - це прихильники релігійно-політичної доктрини домінуючої африканської раси.

Профілактикою проти такого поглинання підлітка може бути підтримка його в сім`ї батьками, спілкування «на рівних», визнання самостійності та автономності підлітка, довірливе, інтимне спілкування з ним, відсутність тиску та докорів, Прямі заборони чи висміювання підлітків не дають позитивних результатів. Будь-який прояв неуваги до проблем підлітків і молоді здатний створити ще більші проблеми для суспільства.

4. У факторних теоріях особа. розглядається як що складається із стабільних внутр. чинників, що обумовлюють індивідуальні відмінності. У цій теоретич. рамці працювали Оллпорт, Айзенк, Кеттелл, Р. Норман, Л. Голдберг.

Створення пятифакторную моделі особистості, як і роботи згаданих авторів, базувалися на лексичному підході: виділення критеріїв для опису особистості з аналізу природної мови і подальшої наукової таксономізаціі. Типова процедура дослідження в рамках даної моделі виглядає так. Підготовлені експерти виділяють в словнику прикметники, які описують індивідуальні відмінності в поведінці. Потім вибираються поняття за критерієм релевантності, використання, природності і класифікуються за категоріями особистісних якостей. Структура рис піддається ретельному аналізу. Для отримання остаточної таксономічної структури проводиться факторний і кластерний аналіз даних досліджень, побудованих як процедура оцінювання та самооцінки.  У результаті проведеної роботи виділилися п'ять факторів, які виявили стійкість на різних вибірках, в т.ч. і в різних соціокультурних умовах. Запропонована на основі досліджень П. Коста і Р. Мак-Кра структура особистості, в 1961 р. отримала назву Big Five (Велика п'ятірка). Вона складається з таких вимірів (у дужках наводяться прикметники, що отримали найбільші навантаження по факторах): I.  Екстраверсія: товариськість, напористість, висока активність vs спокій, пасивність і стриманість.II.  Доброзичливість або Приємність: доброта, довірливість і теплота vs ворожість, егоїзм і недовірливість.III.  Сумлінність або Надійність: організованість, грунтовність і надійність vs безтурботність, недбалість, ненадійність.IV. Емоційна стабільність або Нейротицизм: розслаблення, врівноваженість, стійкість vs нервозність, пригніченість, дратівливість.V. Культурність, інтелектуальність або Відвертість до досвіду: надихнула, допитливість, креативность vs вузькість інтересів, рядова, обмеженість.

На основі пятифакторную моделі особистості розроблений особистісний опитувальник NEO PI-R. В якості критичного зауваження слід зазначити, що в теорії не приділяється достатньої уваги проблемі розвитку (за винятком обговорення окремих лонгитюдинальном досліджень та порівняння даних, отриманих на різновікових вибірках). За змістом п'ятифакторна модель особистості - структура індивідуальних відмінностей, а не структура особистості, яка дозволяє зрозуміти і передбачити динаміку розвитку, причини порушень і т. п.

5. Кожний етап передбачає визначення певних цілей, які спрямовані на встановлення надійного та об’єктивного діагнозу.Підготовчий етап передбачає ретельну підготовку до проведення дослідження. Містить перелік важливих для всього дослідження кроків, серед яких: визначення мети дослідження; висування психодіагностичної гіпотези (гіпотез); постановка конкретних задач; визначення об’єкту дослідження та способу організації; формулювання попереднього визначення феномену, що вивчається; створення психодіагностичного комплексу, який включає валідні та надійні методики;проведення пілотажного дослідження (у випадку необхідності); коректування (у випадку необхідності) психодіагностичного комплексу.

Основний етап орієнтований на безпосереднє проведення психодіагностичного дослідження. На цьому етапі відбувається безпосередня взаємодія психолога-діагноста та досліджуваного. Тривалість основного етапу залежить від складності та масштабності поставлених цілей, кількості конкретних задач, психічного стану досліджуваного та інших психологічних та непсихологічних факторів. Завершується основний етап первинним узагальненням психологічної інформації. Заключний етап – це опис та інтерпретація отриманого матеріалу, співставлення результатів із гіпотезою дослідження.

А. Левицький визначає такі джерела неточностей, помилок в діагнозі: недостатність часу, відпущеного на обстеження, відсутність надійних джерел інформації про випробуваному і низький рівень наших знань про закони, які керують порушеннями поведінки. 3.Плевіцька виділила їх дві основні групи. Це помилки, пов'язані зі збором даних та їх переробкою. До першої групи помилок відносяться: • помилки спостереження (наприклад, «сліпота» на важливі для діагнозу риси, прояви особистості; спостереження рис у зміненій якісно або кількісно формі); • помилки реєстрації (наприклад, емоційна забарвленість записів у протоколі, що свідчить скоріше про ставлення психолога до обстежуваного, ніж про особливості його поведінки; випадки, коли абстрактна оцінка видається за предметну, відмінності в розумінні одних і тих самих термінів різними людьми); • помилки інструментальні виникають внаслідок невміння користуватися апаратурою та іншої вимірювальною технікою як в технічному, так і в інтерпретаційному аспекті. Основні помилки в переробці, інтерпретації даних: • ефект "першого враження" - помилка, заснована на переоцінці діагностичного значення первинної інформації; • помилка атрибуції - приписування обстежуваній рис, яких у нього немає, або розгляд нестабільних рис як стабільних; • помилка помилкової причини;

Білет 13

1. Проаналізуйте методи психологічних досліджень у сучасній психології: експериментальні методи, їх види та вимоги до їх організації і проведення

2. Розкрийте поняття «здібності», охарактеризуйте їх структуру, покажіть взаємозв’язок знань, умінь, навичок, вольових рис характеру і здібностей.

3.Ох. психологію школяра. Співвідношення навчання і розвитку. Розвиток пізнавальної сфери і інтелекту.

4. Поняття про факторні теорії особистості. Основні теоретичні передумови, приклади їх втілення та значення для диференціальної психології (за Р. Кеттелом, Г. Айзенком

5. Форми та ознаки наукового спостереження, запобігання недоліків спостереження у процесі психодіагностування. Можливості спостереження, суб’єктивна незалежність психолога

1. Методи наукових досліджень - це ті прийоми та засоби, за допомогою яких вчені отримують достовірні відомості, що використовуються далі для побудови наукових теорій та вироблення практичних рекомендацій. У психології виділяються чотири групи методів (за Б. Г. Ананьєва): I група - організаційні методи. Вони включають порівняльний метод; лонгітюдний метод; комплексний метод (в дослідженні беруть участь представники різних наук; при цьому, як правило, один об'єкт вивчають різними засобами). II група - емпіричні методи, що включають: спостереження і самоспостереження; експериментальні методи, психодіагностичні методи (тести, анкети, опитувальники, соціометрія, інтерв'ю, бесіда), аналіз продуктів діяльності, біографічні методи. III група - методи обробки даних, що включають: кількісний і якісний (диференціація матеріалу по групах, аналіз) методи. IV група - інтерпретаційні методи, що включають генетичний (аналіз матеріалу в плані розвитку з виділенням окремих фаз, стадій, критичних моментів і т.п.) і структурний (встановлює структурні зв'язки між усіма характеристиками особистості) методи.

Спостереження – цілеспрямоване, планомірне і умисне сприйняття поведінки і діяльності людини, що проводиться в природних умовах, без втручання в хід діяльності. Опитування являє собою метод, заснований на отриманні необхідної інформації від самих обстежуваних шляхом запитань і відповідей. Види опитування: усний, письмовий і вільний. Головним методом психологічного дослідження є експеримент – створення штучної ситуації, де властивість, що вивчається проявляється і оцінюється найкраще . Тести займають проміжне положення між суб'єктивними і об'єктивними методиками. Методи моделювання застосовуються, коли використання інших методів утруднено. Моделі можуть бути технічними, логічними, математичними, кібернетичними і т.д. Крім зазначених методів існують і інші методики вивчення психічних явищ.

2. Здібності людини є її істотними властивостями.Здібності - це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій,та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху.Здібності - це такі психологічні особливості людини, від яких залежить опанування знань, умінь та навичок, але які, проте, не є знаннями, уміннями або навичками.Здібності - це те, що не зводиться до знань, умінь та навичок, але пояснює й забезпечує їх швидке засвоєння, закріплення та ефективне використання на практиці.

Кожна здібність має свою структуру, яка залежить від розвитку особистості.Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний та творчий. Людина, яка знаходиться на репродуктивному рівні розвитку здібностей, виявляє високі уміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю і здійснювати її відповідно до зразка, що пропонується. На творчому рівні розвитку здібностей людина створює нове, оригінальне.

До спеціальних здібностей належить віднести й здібності до практичної діяльності: конструктивно-технічні, організаційно-управлінські, педагогічні, підприємницькі та інші.

Здібності людини спираються на наявні в неї знання, вміння та навички, на ті системи тимчасових нервових зв'язків, що формуються й розвиваються в процесі набування людиною нових знань, умінь і навичок.Проте це не означає, що здібності людини - це лише її вміння, знання і навички. Якби це було так, то за відповіддю біля дошки або за вдало виконаною роботою ми робили б остаточний висновок про здібності людини.Здібності - це такі психологічні особливості людини, від яких залежить опанування знань, умінь та навичок, але які, проте, не є знаннями, уміннями або навичками.Психологія, заперечуючи тотожність здібностей та важливих компонентів діяльності - знань, умінь і навичок, наголошує на їх єдності.

3. Спілкування підлітка з дорослими. Підліток прагне діяти та виглядати як дорослий, мати його права і можливості. Тому його розвиток супроводжується постійним рівнянням на дорослого. Саме в спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослішання. Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу і ляк за необхідності долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому.

Дорослий. Його завдання — допомогти дитині пізнати себе, оцінити свої здібності і можливості, знайти своє місце в світі дорослих. Відсутність взаємної довіри не лише ображає, а й завдає значної шкоди їх морально-духовному розвитку. Наявність дорослого друга є найважливішою умовою нормального розвитку, гармонійного становлення особистості.

Важливе значення для підлітка має спільна діяльність із дорослими. спільна діяльність породжує спільність переживань, почуттів, настроїв, намірів, полегшує контакт із підлітком, зумовлює емоційну та духовну близькість.

У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими.

Дорослий не повинен старатися замінити підліткові друзів-ровесників, побоюючись їхнього негативного впливу. Щоб певною мірою коригувати стосунки з однолітками, він мусить знати коло спілкування підлітка, його специфіку.

У підлітковому віці дитина більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Дружба підлітків ґрунтується на спільних інтересах. Своїх друзів підлітки вважають найрозумнішими, найвеселішими, найкращими, а наслідуючи їх, творять себе, виховують у собі потрібні якості.

У товаришів він знаходить співчуття, адекватне сприйняття своїх радощів і негараздів, які дорослим часто здаються незначущими.Отже, спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю, без нього неможливий нормальний розвиток. Тільки в контакті з дорослими, однолітками підліток бачить себе збоку, порівнює свої можливості, випробовує різні соціальні ролі, формує та удосконалює себе.  4. Раймонд Кеттелл Використовуючи індуктивний метод, він зібрав кількісну інформацію з трьох джерел: реєстрації реальної поведінки людей упродовж їхнього життя (L-дані), свідчень самих людей про себе (Q-дані) та результатів об?єктивних тестів (Т-дані), обчислив взаємну кореляцію величин, сформував кореляційну матрицю і з неї вивів первинні фактори. Ці фактори здобувають психологічне значення у сфері трьох категорій властивостей особистості - темпераменту, здібностей та мотивації.

Загалом Кеттелл виокремлює 35 особистісних рис: першого порядку - 23 риси, властиві нормальній особистості, та 12 патологічних рис. Ці фактори корелюються між собою, що дає змогу провести повторний факторний аналіз і виявити принаймні вісім рис другого порядку. Ці первинні та вторинні фактори в теорії Кеттелла мають назву «основних рис особистості», але всі вони переважно є темпераментними рисами.

Англійський учений німецького походження Ганс Айзенк  увійшов до історії психології як творець чотирирівневої ієрархічної моделі людської особистості.  Айзенк користувався для своєї побудови математичним апаратом факторного аналізу, однак його підхід відрізнявся від підходу Кеттелла за кількома найважливішими пунктами.

Його теорію типів розроблено на основі математичного апарату факторного аналізу. Цей метод припускає, що люди мають різні відносно постійні особистісні якості, або риси, і що ці риси можна виміряти за допомогою кореляційних досліджень. Айзенк встановив чотири критерії для ідентифікації факторів. По-перше, слід отримати психометричне підтвердження існування фактора. Другий критерій - фактор повинен мати властивість спадковості і задовольняти генетичній моделі. Третє - фактор повинен мати сенс з погляду теорії. Останній критерій існування фактора - це його соціальна доречність.

Айзенк сформулював концепцію ієрархічної чотирирівневої моделі людської особистості. Нижній рівень - специфічні дії або думки, індивідуальний спосіб поведінки або думки, які можуть бути, а можуть і не бути характеристиками особистості. Другий рівень - звичні дії або думки, які за певних умов повторюються. Третій рівень - риси особистості, а четвертий, вищий рівень організації поведінки, - це рівень типів, або суперфакторів.Екстраверсія характеризується товариськістю й імпульсивністю; інтроверсія - пасивністю і замисленістю; невротизм - тривожністю і звичками;стабільність - відсутністю таких; психотизм - антисоціальною поведінкою; а суперего - схильністю до співпереживання і співпраці.