5. . Якісний і кільк-й аналіз рез-тів досл-ня. Спроби статист-ї обробки рез-тів вимір-ня.

Кількісний і якісний аналіз дає змогу вивчати особистість, вдаючись до певного методу дослідження. Кількісний, або варіаційно-статистичний, аналіз полягає в обчисленні коефіцієнтів правильного розв'язування завдань, частоти повторювання відзначеного психічного явища.

Здійснюючи кількісний аналіз результатів дослідження, найчастіше обчислюють середнє арифметичне показників усіх досліджень того чи іншого психічного процесу чи індивідуально-психологічної особливості. Щоб робити висновки про вірогідність середнього арифметичного, обчислюють коефіцієнт відхилень від нього окремих показників.

Якісний аналіз здійснюється на базі кількісного аналізу, але до нього не зводиться. Якісний аналіз з'ясовує причини високого чи низького рівня показників, залежність їх від вікових та індивідуальних особливостей особистості, умов життя та навчання, стосунків у колективі, ставлення до діяльності тощо.Кількісний та якісний аналіз результатів дослідження є підставою для психологічної характеристики людини та висновків про застосування до неї певних виховних або навчальних заходів.

Методи статистичної обробки результатів дослідження – це певні математичні прийоми, формули, способи кількісних розрахунків, за допомогою яких показники, які отримують в процесі експерименту, можна узагальнювати, систематизувати, виявляючи приховані в них закономірності.

Первинними називаються методи, за допомогою яких можна отримати показники, які безпосередньо відображають результати вимірів в експерименті. Відповідно під первинними статистичними показниками розуміють ті показники, які застосовуються в самих психодіагностичних методиках і є підсумком початкової статистичної обробки результатів психодіагностики. До первинних методів відносять міри центральної тенденції (середнє арифметичне, мода, медіана), міри мінливості (дисперсія або середнє квадратичне відхилення, стандартне вибіркове відхилення), способи групування даних (ранжування, частотне розподілення, гістограма).Вторинними називаються методи статистичної обробки за допомогою яких на базі первинних даних виявляють приховані в них статистичні закономірності.До вторинних – міри взаємозв’язку (кореляційний аналіз, регресійний аналіз, факторний аналіз).

Білет 25

1. Дайте загальну характеристику та визначення процесу мислення. Покажіть зв’язок чуттєвого пізнання і мислення

2. Структура складної вольової дії, процес прийняття та виконання рішень.

3. З’ясуйте роль спадковості у психічному розвитку дітей. Що таке соціальне середовище та яка його роль у психічному розвитку дітей

4. Дайте визначення характерологічним типологіям в диференціальній психології. Наведіть конкретні приклади характерологічних типологій

5

1. Мислення є вищим пізнавальним процесом. Воно являє собою породження нового знання, активну форму творчого відображення і перетворення людиною дійсності. Мислення також можна розуміти як шлях одержання нових знань, як творче перетворення неявних уявлень. МИСЛЕННЯ - це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ в їх істотних зв?язках і відношеннях.За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених у тому чи іншому аспекті предметів, і осмислює їх узагальнено, оперуючи поняттями. Мислення людини нерозривно пов?язано з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки, оскільки у слові закріплюється нагромаджений пізнавальний досвід, який людина при потребі використовує.

Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає змогу:наукового пізнання світу;передбачення й прогнозування розвитку подій;практичного опанування закономірностями дійсності, постановки їх на службу своїм потребам та інтересам.Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме, коли вона починає аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Відображаючи дійсність на чуттєвому рівні, людина одержує різноманітну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості в гамі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших образів.Але вичерпні знання про невідчутні, але істотні властивості та ознаки предметів дійсності людина одержує за допомогою мислення. Органи чуття надають розумові відповідні дані, факти. Розум їх узагальнює й робить певні висновки. Без органів чуття немає й роботи розуму, а чуттєві дані завжди певною мірою усвідомлені, теоретично навантажені, регулюються розумом. Чуттєве пізнання здійснюється за допомогою органів чуття — зору, слуху, дотику та ін., які щодо людини є продуктами не тільки біологічної еволюції, а й всесвітньої історії.

2. Вольовий акт може мати різну структуру, залежно від кількості компонентів, і тривалість етапів його здійснення. Вольові дії бувають прості і складні.До простих вольових дій відносяться ті, при здійсненні яких людина без коливань йде до наміченої мети, тобто спонука до дії безпосередньо переходить в саму дію.

У складному вольовому акті можна виділити, принаймні, чотири фази:Перша фаза характеризує початок вольового акту. Вольовий акт починається з виникнення спонукання, яке виражається в прагненні щось зробити. У міру усвідомлення мети це прагнення переходить в бажання, до якого додається установка на його реалізацію. Якщо ж установка на реалізацію мети не сформувалася, то вольовий акт може на цьому завершитися, так і не почавшись. Таким чином, для виникнення вольового акту необхідна поява мотивів і їх перетворення в мету.Друга фаза вольового акту характеризується активним включенням в нього пізнавальних і розумових процесів. На цьому етапі відбувається оформлення мотиваційної частини дії або вчинку. Річ у тому, що мотиви, що з'явилися на першій стадії у вигляді бажань, можуть суперечити один одному. І людина вимушена проаналізувати ці мотиви, зняти суперечності, що існують між ними, здійснити вибір.Третя фаза пов'язана з прийняттям однієї з можливостей як рішення. Проте не всі люди ухвалюють рішення швидко, можливі тривалі коливання з пошуком додаткових фактів, сприяючих затвердження в свого рішення.Четверта фаза -- виконання цього рішення і досягнення мети. Без виконання рішення вольовий акт вважається незавершеним. Виконання рішення припускає подолання зовнішніх перешкод, об'єктивних труднощів самої справи.

3. Спадковість — здатність організму відтворювати потомство, передавати свої ознаки наступним поколінням, відновлення у нащадків біологічної подібності. За спадковістю передаються: тип нервової системи, конституція тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри) та власне людські задатки (високоорганізований мозок, здатність розмовляти, ходити у вертикальному положенні, займатись певними видами діяльності та ін.). Як умова формування особистості спадковість залежить від генотипу, який визначає анатомо-фізіологічну структуру організму, стадії його дозрівання, будову нервової системи, динамічність нервових процесів. Ззовні спадковість виявляється в успадкуванні рис батьків або попередніх поколінь — темпераменту, задатків, рис обличчя, постаті. За свідченням психологів, вродженими у людини є не готові здібності, а тільки потенційні можливості для їх розвитку — задатки. Задатки — природні особливості людини, які є передумовою для розвитку індивіда. Вони впливають на швидкість виникнення умовних рефлексів, вироблення навичок, форм поведінки, становлення темпераменту Спадково передаються інтелектуальні здібності — основа розвитку розумових і пізнавальних сил. Генетики довели, що люди здатні до необмеженого духовного розвитку завдяки можливостям мозку. Проте інтелектуальний розвиток відбувається лише за активної розумової діяльності. Тому важливо якомога раніше виявляти задатки до різних видів діяльності й створювати відповідні умови для їх розвитку. Крім спадковості на формування особистості впливає і середовище, — все, що оточує дитину протягом усього життя: природні чинники (клімат, природні умови та ресурси); сім'я, близьке оточення; соціальні умови існування. Погіршення чи поліпшення стану середовища значною мірою впливає на розвиток людини, її духовну і моральну сферу. Середовище поділяють на: а) мегасередовище, яке для дитини має інформаційно-світоглядний характер і ототожнюється в її свідомості з поняттями космос, планета; б) макросередовище, що ототожнюється з поняттями етнос, суспільство, країна, держава; в) мезосередовище, що ототожнюється з уявленнями про своє місто або село, навколишню місцевість, рідний край, засоби масової інформації, приналежність до певної субкультури; г) мікросередовище, що є безпосереднім оточенням індивіда: сім'я, клас, школа, компанія, сусіди, Потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати в процесі виховання. У середовищі, під його впливом людина соціалізується. Соціалізація — процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв'язків та відносин. Через неї відбувається успадкування і перетворення індивідами соціального досвіду у власні установки, орієнтації, навички, уміння, здібності тощо. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у діяльності та спілкуванні.

4. ВИЗНАЧ-НЯ ХАРАКТЕРОЛОГІЧНИХ ТИПОЛОГІЙ В ДИФ.ПС. КОНКРЕТНІ ПРИКЛАДИ ХАРАКТЕРОЛ-Х ТИПОЛОГІЙ.

Характеролог-ні типології: Фрейд, Лоуен…

На прикладі Лазурського.

Основна його мета, скласти повну класифікацію характерів. Виступав за природній експеримент. У праці 1912 ствердж. що темпер. і характ. складають ендопсихічну (вроджену) сторони, а екзопсихічна характеризує ставлення до оточ. дійсності., що стало кроком вперед порівняно з механістичним уявленням провплив середовища. Екзопсихічні прояви: позитивне, негативне, утилітарне.

В основі його класифікації - принцип активного пристосування особистості до навколишнього середовища, містить не тільки речі, природу, Л, а й ідеї, духовні блага, естетичні, моральні та релігійні цінності.Чисті типи:нижчий рівень – розсудливі, афективні, активні;

середній рівень – непрактичні теоретики-ідеалісти (вчені, художники, релігійні споглядачі), практики-ідеалісти (альтруїсти, гром працівники, владні, гсподарі);вищий рівень – альтруїзм, знання (індукція, дедукція), краса, релігія, суспільство, зовнішня д-ть та ініціатива, система і організація, влада і боротьба.

Комбіновані: науково-практичні, науково-суспільні, художньо-практичні, релігійно-адміністративні.Спотворені: 1) нижчий – пасивні (апатичні. безвільні), розважливі егоїсти, афективні спотворені, активні спотворені (безладні та зосереджено-жорстокі гвалтівники); 2) середній рівень – невдахи (непристойні мрійники, афективні невдахи, енергійні і розлючені), успішні (лицеміри, владні спотворені).

5. ЕКСПЕРТНІ МЕТОДИ (методи розуміння, клінічні методи) – методи, розраховані на професійний досвід, псих.інтуїцію самого психодіагноста. Незамінні там, де не розроблені чи невідомі стандартизовані процедури. Виявляються ефективними по відношенню до психічних явищ, які погано піддаються об’єктивації (суб’єктивні переживання, особистісні смисли, глибинні шари досвіду), а також відносно мінливих явищ, для яких важко створити фіксовану операціональну модель (динаміка цілей, станів, настроїв у групі). Суть методу – у проведенні аналізу проблеми з якісною і кількісною обробкою результатів індивідуальних експертних оцінок.

Якщо їх використовує експерт високої кваліфікації, вони стають більш надійним засобом у випадку індивідуальної психодіагн-ки. Глибокий експертний аналіз є необхідним первинним етапом у розробці будь-якої стандартизованої процедури.

ВИМОГИ ДО ЕКСП-Х МЕТОДІВ: 1) однозначно сформульовані цілі, предмет, галузь застосування методики, контингент досліджуваних (стать, вік, проф.досвід), цілі мають бути конкретизовані. Інструкції по використанню мають містити вказівку на необхідну кваліфікацію експертів, їх кількість для отримання достовірних даних; 2) інструкції повинні пройти випробування на однозначність їх виконання експертами; 3) процедура обробки результатів повинна включати у себе документування проміжних етапів обробки; 4) користувачі-розробники повинні мати змогу відтворити нормативне дослідження; 5) головна організація повинна вести банк даних, забезпечуючи підготовку користувачів.

Будь-яка методика, що не відповідає вимогам, не може вважатись профес-ю психодіагн-ю методикою. Мет-ки повинні проходити атестацію у рамках головних методичних організацій, які повинні мати бібліотеку атестованих пс.діагн-х методик. Вся л-ра по методикам, що не пройшли атестацію, не може вважатись придатною для застосування у практичній психології.

ВИМОГИ ДО ЕКСПЕРТА: компетентність, креативність, відсутність схильності до конформізма, наукова об’єктивність, аналітичність, відсутність консерватизма, позитивне ставлення до інновацій.

Білет 26

1. Дайте характеристику понять про емоцій та почуттів. Розкрийте фізіологічні основи емоцій та емоційних станів. Наведіть основні види емоційних проявів.

2. Дайте характеристику видів і властивостей уваги. Покажіть їх прояв на уроці. Які причини розсіяності уваги

3. Охарактеризуйте соціальну ситуацію розвитку дітей раннього віку. Опишіть провідну діяльність та її розвиток у дітей протягом перших років життя. Яка її роль в розумовому розвитку дітей?

4. Зробіть порівняльний аналіз конституційних типологій Е. Кречмера, У.Шелдона. У чому їх спільні та відмінні ознаки? Визначте їх евристичність.

5

1. Почуття - це внутрішнє відношення людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає або робить, яке переживається в різноманітній формі. А емоція, в більш вузькому значенні, - це безпосереднє, тимчасове переживання якогось певного більш постійного почуття.

Всі емоційні прояви по тривалості перебігу і інтенсивності підрозділяються на афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес. Афект - інтесивніше, бурхливо протікає і короткочасна емоційний спалах. До афектів відносяться сильний гнів, лють, жах, бурхлива радість, глибоке горе, відчай. Ця емоційна реакція повністю захоплює психіку людини. Афект нав'язує людині необхідність виконати будь-яку дію, але при цьому у людини втрачається відчуття реальності. Емоції - це більш тривалі стани. Вони також представляють собою реакцію не тільки на поточні події, але і на ймовірні і згадувані. Настрій-це більш-менш тривалий і стійкий емоційний стан, фарбувальний всі інші переживання і діяльність людини. Тривалий настрій може забарвлювати поведінку людини протягом декількох днів і навіть тижнів. Настрій завжди має причину. Нею можуть бути навколишня природа, події, люди, виконувана діяльність, стан здоров'я. Однак не завжди ці причини усвідомлюються. Недарма говорять про беззвітній смутку, безпричинному веселощі.

Стрес-це такий емоційний стан, який викликається несподіваною і напруженою обстановкою. Стресовими станами будуть дії в умовах ризику, необхідність самостійно приймати швидке рішення, миттєві реакції при небезпеці, поведінка в умовах несподівано мінливої обстановки. Тривалі стреси можуть вести до психосоматичних хвороб. Стрес має наступні стадії: - Фаза тривоги (мобілізація захисних сил організму, підвищує його стійкість); - Фаза стабілізації (при настанні адаптації); - Фаза виснаження.

2. . Види уваги виділяють за 2 принципами: 1) За спрямованістю на об’єкти: Зовнішня (сенсорна, рухова)увага відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та їх відображенні у свідомості людини.Внутрішня (інтелектуальна) увага спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів (сприймання, пам’яті, уяви, мислення) та психічних органів і переживань. 2) За участю волі: Мимовільна виникає незалежно від волі, бажання чи мети, властива і тваринам. Вважається пасивною або вимушеною. Довільна увага керується свідомою метою, є вольовою і активною. Організує діяльність і спрямовує її до мети. Післядовільна увага – це мимовільна увага, яка виникає після довільної. Це цілеспрямована увага, що потребує зусиль для входження в процес роботи, а потім переходить в мимовільну.

Властивості уваги: • Зосередженість, яка виявляється в мірі інтенсивності концент­рації на предметах розумової або фізичної діяльності. • Стійкість характеризується тривалістю зосередження на об'єктах діяльності. Роззосередженість - це негативна особливість уваги, зумов­лена послабленням сили зосередженості. Роззосередженість уваги наявна під час інтенсивного зосередження на чомусь. • Коливання виявляються в періодичному зниженні та підвищенні зосередження. • Переключення — це навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність. • Концентрація - це ступінь зосередженості на кількох певних об'єктах. • Розподіл виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності або одночасно контролює кілька об'єктів. Передумовою такого переключення є те, що одна дія звична, виконується автоматично, а інша — свідомо. • Спрямованість - це утримання під контролем лише тих чи ін­ших об'єктів. • Обсяг - це така кількість елементів, • Розсіяність - це перестрибування від одного зовнішнього об'єк­та до іншого, нездатність зосередитися на чомусь протягом тривалого часу. Буває справжня та несправжня. Справжня – через недостатність внутрішнього гальмування. Несправжня – через зосередженість на іншому. Причини: емоційні перевантаження мозку; нечіткі інтереси; виховання, не цікаво; хвороби; перевтома; важкі переживання.

3. Соціальна ситуація розвитку дитини характеризується спільною діяльністю малюка з дорослою людиною. Соціальна ситуація розвитку в ранньому віці така : "дитина — ПРЕДМЕТ — дорослий". Для раннього дитинства основними видами діяльності є предметна діяльність, мовлення і гра. Оволодіння предметною діяльністю починається зі спільних дій дорослого і малюка. На цьому етапі дорослий бере в свої руки руку дитини й виконує нею певну дію. Далі з'являються частково розподілені дії, коли дорослий лише допомагає, скеровує рухи малюка. До функцій дорослого на цьому етапі також входять контроль і оцінка виконуваної дитиною дії. Засобом здійснення предметної діяльності, знаряддям оволодіння суспільними способами використання предметів є спілкування. Попри те що емоційне спілкування перестає бути провідною діяльністю в ранньому дитячому віці, воно продовжує дуже інтенсивно розвиватися і стає мовним. Адже пов'язане з предметними діями спілкування не може бути тільки емоційним, воно повинне опосередковуватися словом, яке стосується предмета.   Для розвитку малюка особливе значення має гра — діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності.    Елементи гри використовують уже немовлята, маніпулюючи предметами (іграшками, сосками). На другому році життя гра стає більш спонтанною і змістовною. Вона є не просто маніпуляцією, а розгортається як дії з предметами, в яких дитина відтворює те, що роблять дорослі (наприклад, розмова по телефону, пиття чаю). Це перші кроки на шляху до символічних дій. Найпоширенішими у цьому віці видами ігор є гра-дослідження (ігрове дослідження особливостей предметів), гра-конструювання (самостійне зведення споруд і обігрування їх), рольова (перебирання дитиною на себе ролі дорослого) гра. Предметна діяльність має вирішальний вплив на розвиток початкових форм мислення.Розвиток мислення дитини в ранньому віці носить наочно-дійовий характер. Дитина вчиться виділяти предмет як об'єкт діяльності, переміщує його в просторі, діє кількома предметами відносно один одного. Усе це створює умови для знайомства з раніше незнаними властивостями предметів, вчиться діяти з предметами не лише безпосередньо, але і опосередковано тобто з допомогою інших предметів або дій.

4. ПОРІВНЯЛЬНЙ АНАЛІЗ КОНСТИТУЦІЙНИХ ТИПОЛОГІЙ СІГО, КРЕЧМЕРА, ШЕЛДОНА. СПІЛЬНІ І ВІДМІННІ ОЗНАКИ.

СПІЛЬНЕ: Ними вперше було запропоновано комбінований підхід до розробки типологій. Включає в себе: опис соматотипу (тілобудова) та психодинамічні властивості (похідні від функцій певних органів) Кречмер виділив 3 типи конституції лептосоматичну/астенічну (тендітну) пікнічну (щільну, товсту) та атлетичну (мязову) що відповідають Шелдонівській ендоморфічній (велика к-ть жиру на плечах та стегнах) мезоморфічній (добре розвинена м’язова тканина, широкі плечі та грудна клітина) та ектоморфічний (слабкий розвиток внутрішніх органів та тілобудови, довготелеса людина) та конституційним типології за Сіго, який виділяє дигестивний (травний), м»язовий, дихальний та церебральний типи. Не був врахований соціальний вплив на розвиток психічних властивостей людини.

ВІДМІННЕ: Якщо Кречмер та Шелдон виділяють як опис соматотипу, так і психодинамічні властивості, то Сіго до похідних від певних функцій тіла не звертається. У Сіго – морфологічна типізація за переважаючим розвитком однієї з систем організму.

5. . Під інтерпретацією розуміють сукупність значень (сенсів), які приписуються певним чином разным даним. Отже, інтерпретувати експериментальні дані означає надати певний сенс отриманим в дослідженні результатам. 

 Виділяють такі рівні інтерпретації даних експериментального дослідження психіки:  • змістовний, який передбачає якісний аналіз сукупності емпіричних об'єктів (наприклад, учасників малої групи) і відносин між ними (наприклад, міжособових взаємин), побудова моделі реальності (наприклад, социометрическую) .• формальний, який полягає в кількісному аналізі сукупності результатів вимірювань, коли кожному об'єкту приписується певний формальний символ ( як правило, число) так, щоб зв'язки між елементами системи відображали відповідні відносини між емпіричними об'єктами (наприклад, кількість виборів в групі певного її члена співвідноситься з його статусом в цій групі). 

 Інтерпретація результатів експериментального дослідження передбачає оцінку правильності ухвалення рішення про експериментальний ефект перш за все на основі міркувань щодо достовірності статистичного рішення, вірогідності помилок 1-го і 2-го роду, а також щодо особливостей переходу між різними рівнями гіпотез: статистичних і експериментальних, експериментальних і теоретичних. При цьому важливо зіставити вірогідність основного і конкуруючих психологічних пояснень фактів, які були отримані в експерименті. 

 Необхідними є також міркування щодо допустимих рівнів узагальнення в психологічній реальності, яка досліджувалася в експерименті, можливості перенесення виявленого ефекту на інші ситуації, популяції і тому подібне. 

Отже, складовими інтерпретаційного етапу експериментального дослідження в психології є обробка даних, їх пояснення і узагальнення. Обробка даних в цілому направлена на переведення “сирих” даних в значущі результати, пошук основних параметрів розподілу даних — показників центральної тенденції (моди, медіани, середнього арифметичного і тому подібне) і дисперсії значень навколо цієї центральної тенденції. Першим кроком обробки є впорядкування даних, тобто їх класифікація і групування через табуляцію (складання таблиць, в яких результати розбиті по групах “сирих” значень, частот або відсотків), геометричне зображення залежностей між змінними (побудова полігонів частот, гистограм, графіків, графів, діаграм і тому подібне). Пояснення експериментальних результатів полягає у кожному конкретному випадку у визначенні можливості характеристики встановленого типу відносин як часткового випадку вже відомого закону. Тобто при поясненні дослідник орієнтований на пошук ширшої системи зв'язків, в яку можна залучити експериментальні факти. 

Білет 27

1. розкрийте поняття “свідомість”. Суспільно-історична природа свідомості. Свідомість і підсвідомість

2. Поняття про волю, довільні дії та їх особливості. Проведіть аналіз складної вольової дії. Наведіть приклади.

3. Проаналізуйте основні принципи гуманістичної парадигми та типи практичного дискурсу гуманістичного навчання

4. Назвіть етапи створення та оновлення конституційної типології Е. Кречмером. Які основні критерії знаходяться в її основі?

5. проан роль застосування кореляції у пс дослідженнях. Кількісний вира і значення

1. Підсистема особистості «свідомість-самосвідомість» відображає її об?єктивний світ, індивідуальну свідомість. СВІДОМІСТЬ є здатністю людини до рефлексії, адекватного відображення навколишнього світу, подій, що відбуваються в ньому, своєї Батьківщини, обов?язку тощо, а також створення до них свого ставлення. Через свідомість людина здатна пізнати сутність навколишнього світу, розуміти його та одночасно знати про те, що вона знає або не знає.

Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідомість - особливе утворення, що сформувалось під час суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знанням нема свідомості. Усвідомити який-небудь об?єкт - значить включити його в систему своїх знань і зарахувати до певного класу предметів, явищ. Свідо́мість — це вища форма відображення дійсності, властива лише людям і пов'язана з їх психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття. Підсвідоме – це психічний акт, котрий на певному етапі людської діяльності знаходиться за межами її свідомості (процеси запам’ятовування, визрівання творчого задуму тощо). Підсвідоме часто розглядають як суто фізіологічне явище. За Фрейдом, підсвідоме – активний психічний процес, котрий має прямий зв’язок з свідомістю. Що ж торкається несвідомого, то між ним і свідомістю існує неперехідний бар’єр, навіть антагонізм – несвідоме не може стати свідомим. Підсвідоме – важкодоступна, недостатньо вивчена сфера людської психіки. У підсвідомість витісняються і різні комплекси - нереалізовані бажання, пригнічені прагнення, різні побоювання і занепокоєння, амбіції і завищені претензії (комплекс Наполеона, нарцисизму, неповноцінності, сором'язливості та ін.)