2. Пам?ять - це здатність живої системи фіксувати факт взаємодії із середовищем (зовнішнім або внутрішнім), зберігати результат цієї взаємодії у формі досвіду і використовувати його в поведінці.

Фізіологічна теорія. Згідно з ученням Павлова, матеріальною основою пам?яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв?язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв?язків є фізіологічним механізмом пам?яті. Запам?ятоване зберігається не як образ, а як «слід», як тимчасові нервові зв?язки, що утворилися у відповідь на дію подразника.Фізіологічна основа пам?яті тісно пов?язана із закономірностями вищої нервової діяльності. Учення про утворення тимчасових нервових зв?язків - це теорія запам?ятовування на фізіологічному рівні.УМОВНИЙ РЕФЛЕКС - акт утворення зв?язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становить основу акту запам?ятовування.

Біохімічна теорія пам?яті. Біохімічну теорію пам?яті виражено в гіпотезі про двощаблевий характер процесу запам?ятовування. Суть його в тому, що на першому щаблі, відразу після впливу подразника, у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка зумовлює зворотні фізіологічні процеси в клітині.Друга стадія виникає на ґрунті першої - це власне біохімічна реакція, пов?язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам?яті. Другу стадію, для якої характерна незворотність хімічних змін у клітинах, вважають механізмом довготривалої пам?яті.Прихильники хімічної теорії пам?яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження і відтворення слідів одержаних вражень.

Перші спроби науково пояснити феномен пам?яті на психологічному рівні здійснив асоціативний напрям психології. Асоціативна теорія розкриває залежність процесів пам'яті від характеристик матеріалу, що запам'ятовується. В основі пояснення механізмів пам'яті в цій теорії лежить поняття асоціації. Між явищами, що запам'ятовуються, встановлюється зв'язок, або асоціація, яка потім впливає на відтворення матеріалу. При пригадуванні людина відшукує ланцюжок зв'язків, який приведе до потрібного матеріалу. Відтворення деякого факту веде до відтворення факту, із ним асоціативно пов'язаного, а запам'ятовується те, що пов'язане із вже наявним в пам'яті матеріалом. Залежно від умов, необхідних для їхнього утворення, АСОЦІАЦІЇ поділяють на три типи:асоціації за суміжністю;асоціації за схожістю;асоціації за контрастом.

3. Проблема психології виховання досліджувалась С.Л. Рубінштейном, Б.Г. Ананьєвим, Л.І. Божович, О.М. Леонтьєвим. Психологія виховання виявляє психологічну сутність виховання, вивчає, що відбувається з психікою дитини в процесі виховання, що являють собою психологічні механізми взаємодії вихователя і вихованців, як змінюється ефект виховних впливів в залежності від різних індивідуально-психологічних особливостей дитини. Специфіка виховання особистості полягає в тому, що, по-перше, це довготривалий процес, по-друге, це багатофакторний процес (сім’я, школа, громадськість, засоби масової інформації тощо), по-третє, результати виховання не дуже помітні для зовнішнього спостерігача. Умовами формування особистості є вплив на емоційну сферу, розвиток психіки в діяльності, активність і самостійність учнів, заохочення і покарання. При виборі методів виховного впливу слід враховувати вікові особливості дітей, можливості виникнення смислових бар’єрів, самооцінку і рівень домагань тощо.Одне з найважливіших завдань психології— виховання полягає у вивченні психологічних механізмів формування особистості, які є необхідною умовою успіху перетворення виховних вимог суспільства у внутрішні регулятори поведінки і діяльності підростаючої особистості. Вплив вчителя на учнів цілеспрямовано та регульовано здійснюється шляхом використання таких механізмів: переконування, навіювання, наслідування. Структурне переконування включає в себе теоретично обгрунтовані (логічні) прийоми, Мета переконування полягає в тому, щоб підвести дітей не тільки до розуміння певних положень, а й до внутрішнього їх прийняття.Навіювання — відбувається вплив передусім на почуття, а через них — на розум і волю особистості, внаслідок чого сприймання інформації з певного джерела досить некритичне й малоусвідомлене. А це означає, що через слово учень зможе засвоїти не тільки відповідні поняття, а й образ поведінки. Зараження. В ході зараження переходять різні емоційні стани — захоплення, тривога, радість, ентузіазм, які безконтрольно сприймаються й відтворюються людьми в ситуації їх безпосереднього спілкування.

Прийоми виховання — складова частина методу, що забезпечує застосування його в певних умовах. Методи формування свідомості особистості. Головна мета цих методів — вплив на свідомість, почуття, волю вихованців для пояснення і доведення правильності чи необхідності певної поведінки, норм і правил спілкування, ставлення до оточуючого світу та ін. процес виховання повинен передбачати привчання людини до позитивної поведінки і виробляти звичку до неї. Виховні ситуації — створення таких зовнішніх обставин, які дозволяють опосередковано впливати на свідомість, почуття, вчинки людини. Методи стимулювання і корекції поведінки. Головні методи цієї групи — заохочення і покарання, які здійснюють функцію стимулювання і коректування діяльності і вчинків особистості. Заохочення — це підтвердження правильності вчинків, дій дитини. Значення його в тому, що воно сприяє закріпленню позитивних форм поведінки людини.

4. ТИПОЛОГІЇ КАНТА І ШПРАНГЕРА. ЗА ЯКИМИ ОЗНАКАМИ РОЗРІЗНЯЮТЬСЯ ЛЮДИ ЗГІДНО З ЦИМИ ТИПОЛОГІЯМИ.

Е. Шпрангер. Описова Ψ.1) теоретична Л – тягнеться до пізнання закономірностей світу, відносин між Л;2) економічна Л – звичайно шукає користь у пізнанні. Прагматик.3) естетична Л – сприймає довкілля як щось гармонійне або дисгармонійне, намагається пізнати світ через естетичні враження у вигляді форми, кольору, ритму.

4) соціальна Л – прагне знайти себе в іншій Л, жити заради інших. Альтруїст.5) політична Л – тягнеться не до суто адміністративної влади, а до такої влади, що відповідає вищим духовним вимогам, базується на істиних дух цінностях і на цій основі детермінує мотиви та дії інших Л.6) релігійна Л – тип Л, ціннісна організація якої полягає у пошуку смислу життя, начала всіх начал життя, вищої дух сили – Божества.

І. Кант: гуморальна теорія Т.

Сангвінік – безтурдотний, повний надій, кожну річ сприймає як дуже важливу і швидко забуває, доброзичливий, милий співрозмовник, швидко втомлюваний.Холерик – спалахує, але швидко згасає, добрий напоказ, не доводить справу до кінця.Меланхолік – доброчинний.Флегматик – Т заміняє йому мудрість, сміливість; значна працездатність, рівний настрій, повільне включення в роботу, повільне переключення і пристосування.

5. . ОПИТУВАННЯ – це метод збору інфо на основі вербальної (усної чи письмової) комунікації. Дає змогу отримати інфо про події минулого чи теперішнього, про факти, результати діяльності. 2 види: усне і письмове.УСНЕ (інтерв’ю) – використ-ся коли необхідно визначити емоційну реакцію людини стосовно певних питань, але вимагає достатньої кількості часу.ПИСЬМОВЕ (анкетування) – викор-ся в тих випадках, коли за короткий проміжок часу необхідно зібрати достатню к-ть інфо по досліджуваній проблемі.ІНТЕРВ’Ю – метод збору первісної інформації на основі вербальної усної комунікації. 6-10 запитань (7-10 хв)Бесіда – 3-5 запитань (до 1 год)ВИДИ: 1) вільне/стандартизоване; 2) клінічне/діагностичне (кероване, вільне, індивідуальне, групове, масове).Інтерв’ю дає змогу фіксувати емоції респондента!!!ОСНОВНІ ЗМІННІ КОМУНІКАТИВНИХ МЕТОДІВ: 1) особистість дослідника (ступінь обізнаності з проблемою респондента, спостережливість), 2) особистість респондента (зміна рівня мотивації, актуальні емоційні стани, особливості особистості, ступінь втоми), 3) інфо, яка досліджується, 4) ситуативний фактор (наявність перешкод, тривалість бесіди).ДРУГОРЯДНІ ЗМІННІ: 1) вікова різниця, 2) к-ть людей, присутніх при інтерв’ю, 3) умови, в яких воно відбувається, 4) статева приналежність. ВИМОГИ ДО ІНТЕРВ’ЮЕРА: кваліфікованість, компетентність, комунікабельність, відповідальність, за необхідності вміти вмовити респондента на інтерв’ю, вміти створювати дружню і довірчу атмосферу, збереження нейтральної позиції під час інтерв’ю, вміння «залишатись непомітним» і відводити роль лідера респонденту.

!!! не можна пояснювати респонденту, як розуміти те чи інше питання або що мається на увазі, оскільки він буде відповідати не на заплановане запитання, а не те, як його розуміє інтерв’юер!!!

Білет 22

1. Порівняйте типи темпераменту, дайте їх психологічну характеристику. Наведіть позитивні і негативні сторони кожного типу. Темперамент і проблема виховання дітей.

2. Дайте характеристику видів і властивостей уваги. Покажіть їх прояв на уроці. Які причини розсіяності уваги.

3

4. Розкрийте розвиток асиметрії півкуль головного мозку в онтогенезі. Як розвивається функціональна асиметрія у близнюків.

Розкрийте явище ліворукості. Які існують пояснювальні теорії її походження

5

1. Холерик — людина із сильною, неврівноваженою, рухливою нерво­вою системою, яка відзначається перевагою збудження над гальмуванням.Холеричний темперамент вирізняється циклічністю та імпульсив­ністю у діяльності й поведінці. Холерик може цілком віддатися справі, завзято працюючи, енергійно переборюючи труднощі на шляху досяг­нення мети, і раптом усе кинути.Для особистості з таким типом темпераменту характерна підвище­на збудливість та емоційна реактивність. Вона буває нетерплячою, запальною та різкою у стосунках, прямолінійною. її вольові дії дуже поривчасті, якщо їй цікаво, вона здатна до високої концентрації уваги, але виявляє недостатню здатність до переключення уваги. За спрямованістю холерик - екстраверт, полюбляє бути в центрі уваги, але в спілкуванні не є лагідним, любить, щоб усе було, як він того хоче, непоступливий.

Сангвінік - людина із сильною, врівноваженою, рухливою нерво­вою системою, для якої властива висока швидкість реакцій.Для цього типу темпераменту характерна висока лабільність. Особистість із таким темпераментом дуже рухлива, легко пристосо­вується до нових умов життя, швидко знаходить конНастрій у нього здебільшого оптимістичний.Для сангвініка характерні висока психічна активність, енергійність, працездатність, жвавість рухів, розмаїтість міміки, швидкий темп мови.

Флегматик - спокійний, завжди врівноважений, наполегливий і завзятий трудівник життя (І.П. Павлов). Його реакції оптимально пристосовані до сили умовних подразників, а тому флегматики адекватно реагують на впливи зовнішнього середовища: якщо слабкі подразники, то й реакція слабка, якщо сильні - то сильна Умовні рефлекси у флегматиків утворюються повільніше, але виявляються досить стійкими.Флегматики вміють контролювати, затримувати та регулювати безумовні рефлекси та емоції. Тому в своїй поведінці, рухах, розмові вони повільні та спокійні. Міміка дуже бідна, голос тихий і невиразний. Вони точно дотримуються виробленого розпорядку життя, і тому ніщо не може відвернути їх від основної праці. Для них характерна зосередженість, витривалість, серед інших вирізняються стійкістю уваги, здатністю старання й наполегливо працювати.

Меланхолік - це людина зі слабкою, неврівноваженою, малорух­ливою нервовою системою, яка володіє підвищеною чутливістю навіть до слабких подразників, а сильний може спричинити в них "зрив".За спрямованістю меланхолік - інтроверт, тому він важко пережи­ває зміну життєвого оточення, потрапляючи в нові умови життя, дуже розгублюється. Він буває надміру сором'язливим, відлюдькуватим, бояз­ким та нерішучим, не любить нових знайомств і галасливих компаній.Особистість з таким типом темпераменту виявляє розгубленість, спонтанністьМеланхолік - дуже вразлива людина, схильна до астенічних емоцій.

2. Види уваги виділяють за 2 принципами: 1) За спрямованістю на об’єкти: Зовнішня (сенсорна, рухова)увага відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та їх відображенні у свідомості людини. Внутрішня (інтелектуальна) увага спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів (сприймання, пам’яті, уяви, мислення) та психічних органів і переживань. 2) За участю волі: Мимовільна виникає незалежно від волі, бажання чи мети, властива і тваринам. Вважається пасивною або вимушеною. Довільна увага керується свідомою метою, є вольовою і активною. Організує діяльність і спрямовує її до мети. Післядовільна увага – це мимовільна увага, яка виникає після довільної. Це цілеспрямована увага, що потребує зусиль для входження в процес роботи, а потім переходить в мимовільну.

Властивості уваги: • Зосередженість, яка виявляється в мірі інтенсивності концент­рації на предметах розумової або фізичної діяльності. • Стійкість характеризується тривалістю зосередження на об'єктах діяльності. Оцінюється за частотою відволікань і за часом. • Роззосередженість - це негативна особливість уваги, зумов­лена послабленням сили зосередженості. • Коливання виявляються в періодичному зниженні та підвищенні зосередження. • Переключення — це навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність. • Концентрація - це ступінь зосередженості на кількох певних об'єктах. • Розподіл виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності або одночасно контролює кілька об'єктів. Передумовою такого переключення є те, що одна дія звична, виконується автоматично, а інша — свідомо. • Спрямованість - це утримання під контролем лише тих чи ін­ших об'єктів. • Обсяг - це така кількість елементів, які увага може охопити і сприйняти в найкоротший час. • Розсіяність - це перестрибування від одного зовнішнього об'єк­та до іншого, нездатність зосередитися на чомусь протягом тривалого часу. Буває справжня та несправжня. Справжня – через недостатність внутрішнього гальмування. Несправжня – через зосередженість на іншому. Причини: емоційні перевантаження мозку; нечіткі інтереси; виховання, не цікаво; хвороби; перевтома; важкі переживання.

3. Визначити межі вікових періодів досить складно, оскільки існують різні погляди щодо критеріїв виокремлення вікового періоду (інтенсивність росту, ступінь розвитку нервової системи). Крім того, за основу вікової періодизації не може бути взятий один критерій. Кожен вік характеризується певним рівнем досягнень у психічному розвитку, Криза - стан, що виникає, коли розв?язання життєво важливих проблем за допомогою звичних методів виявляється неможливим. Для кризи характерний досить загострений перебіг, зміна поведінки, суб?єктивні переживання, відсутність допомоги, загрози й небезпеки..Настання кризи зумовлене низкою чинників: поступовими якісними змінами способів виконання діяльності, соціально-професійною активністю особистості, соціально-економічними умовами життєдіяльності, віковими психофізіологічними змінами, а також цілковитим зануренням у професійну діяльність.Кожен віковий період завершується кризою, а вихід з неї — виникненням новоутворень, переходом до наступної стадії розвитку. Прийнята періодизація Виготського — Ельконіна має у своїй основі критерій провідної діяльності (предметно-маніпулятивна діяльність, гра, навчальна діяльність, спілкування.Криза першого року життя. Протягом першого року в житті дитини відбувається різка зміна ситуації, яка виявляється в переході від біологічного типу розвитку (несформованості поведінки, безпорадності,потреб у їжі й теплі) до соціального (активності, потреб у взаємодії з іншою людиною, пізнанні навколишнього світу), що, як правило, дається їй дуже непросто, породжує кризові переживання. Криза першого року життя — криза, яка обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо. Головною ознакою кризи першого року є різке зростання незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає активнішою, з нею не можна не рахуватися. За такої ситуації загострюються переживання, чутливість до різноманітних впливів. Протягом цього періоду розвитку важливим є встановлення соціальних зв'язків дитини з усіма членами сім'ї (дорослими та іншими дітьми). Усе це зумовлює появу в результаті кризових переживань почуття довіри немовлятидо об'єктів навколишнього світу. У річному віці соціальна ситуація розвитку різко змінюється. З'являються перші афективні реакції — сильні короткочасні нервово-психічні збудження, пов'язані переважно з невдачами, які виникають у процесі засвоєння предметних дій. Зв'язок між дитиною і дорослим опосередковується предметом. Нормальне подолання кризи першого року життя спричинює роз'єднання предметної і соціальної складових безпосереднього оточення дитини, розпад пра-Ми, становлення першої форми Я як основи для розвитку предметної маніпуляції, в результаті якої пізніше виникає Я-діюче.

4. Асиметрії в онтогенезі, у близнюків, ліворукість. Вже в першу добу у новонародженого, підтримуваного вертикально з зімкнутими ніжками, перший кроковий рефлекс (рух вперед) здійснюється частіше правою ніжкою. У перші тижні після народження переважають повороти голови вправо. Є вказівки на ранні прояви сенсорних асиметрій. У новонароджених і немовлят (5 тижнів) у відповідь на звуки відзначена велика активація лівої, а у відповідь на спалахи світла - правої півкулі мозку. Викликані потенціали (ВП) на шум та музичні звуки виражені більше в правій гемісфери мозку . З віком достовірно збільшується переважання правого вуха за кількістю правильно відтворених стимулів, а ліве вухо переважає у сприйнятті побутових звуків тільки у дітей 11 ? років. Д. А. Фарбер і Т. Г. Бетелева (1985) зробили висновок, що два різних типи впізнання, властивих здоровій людині, формуються в онтогенезі неодночасно: «властиві правій півкулі механізми повного структурного впізнання зображень формуються в період від моменту народження до 5-6-річного віку. Класифікаційний спосіб пізнання зображень, реалізований в лівій півкулі дорослої людини, формується протягом онтогенезу значно більш тривалий час »- у віці 14-16 років.

Асиметрії у близнюків. Близнюки можуть бути як би дзеркальними відображеннями один одного по розташуванню внутрішніх органів, напрямку росту волосся на голові. Сіамські близнюки «є майже точними енантіоморфамі. Якщо одні лівша, то інший правша. Якщо в одного волосся на маківці закручені за годинниковою стрілкою, то у іншого - проти. Неоднакові вуха і зуби і так далі, проявляються у таких близнюків у дзеркально симетричних формах. Праворукий і ліворукий близнюки частіше двояйцеві, рідше однояйцеві. С. Спрінгер і Г. Дейч (1983) пишуть, що одна з кожних 4 пар близнюків складається з право-і ліворуких. За І. І. Канаєву, ліва асиметрія в одного з близнюків виявляється не тільки в моториці рук, але і ніг, а також в зорі. Методом «дихотического просматривания» 3. Г. Туровська (1982) вивчила 15 пар моно-і 6 пар дизиготних близнюків. «Домінантність перцептивного поля» збігалася тільки у 23,8% моно-і дизиготних пар близнюків. В інших 76,2% пар виявлені варіанти: а) дзеркальність - правий провідне око в одного і лівий в іншого близнюка в 28,6%; б) ліва асиметрія в одного і симетрія у іншого близнюка в 28,6%, в) права асиметрія в одного і симетрія у іншого в 19%. Права асиметрія виявилася більш характерною для жінок (90%) і ліва - для чоловіків (75%). У близнюків виявлялася частіше, ніж у одіночнорожденних, ліва асиметрія і симетрія рук, очей (по прицільної здібності і розгляду сюжетних картинок).

Ліворукість – домінування лівої руки, внаслідок домінування правої півкулі гол.мозку. З віком відсоток ліворуких дітей знижується, що пояснювалось переучуванням у школі. Ліворук-ть частіше проявляється у чоловіків, а також у гомосексуалістів, транссексуалів. Це поширене явище серед людей, що зайняті фізичною працею, а також артистів і художників. Ліворукі мають переваги у емоційному і інтелектуальному розвитку, краще адаптуються до кліматичних умов. Вони більш креатині, в них яскравіше виражені художні, просторові здібності (серед геніів часто є лівші).Теорії: генетичні (спадковість явища); цитоплазматичні (гетерохронність розвитку парних органів, сполучена з явищем контрлатеральногогальмування); культурні (праворукість як наслідок соц-культ.вихов-ня, досвіду, умов життя); патологічні (прояв ліворук-ті як наслідок пологової травми або вродженої патології мозку).

Білет 23

1. Зробіть аналіз основних теорій особистості. Поняття особистості в біхевіоризмі, психоаналізі і гуманістично орієнтованій психології.

2. Розкрийте поняття про емоції та почуття, їх значення в житті людини. Основні теорії емоцій.

3. Що таке психологічна готовність дитини до шкільного навчання. Назвіть її основні компоненти. У чому полягає підготовка дітей до навчальної діяльності?

4. Статеві розрізнення в асиметрії півкуль головного мозку. Яким чином це впливає на відмінності у поведінці представників певної статі?

5

1. Теорії особистості. Психоаналітичні теорії. Фрейд Психічний розвиток особистості – це психосексуальний розвиток. Кожен етап цього розвитку характеризується певним способом прояву лібідо через ерогенні зони. Юнг: засновник аналітичної психології. За К.Г.Юнгом, психіка людини має три рівні: свідомість, особисте несвідоме і колективне несвідоме. Визначальну роль у структурі особистості відіграє колективне несвідоме, яке утворюється із слідів пам'яті, що залишається від усього минулого людства і впливає на особистість людини, визначає її поведінку з моменту народження. Архетип – це первинний образ, що проявляється у снах і заставляє людину вести себе у ситуаціях так як це властиво всім культурам. Біхевіоризм. Для пояснення поведінки біхевіоризм використовує два основні поняття: стимул (S) і реакція (R); при цьому свідомість та інші суб'єктивні поняття заперечуються. Американський психолог Б.Скіннер розглядає особистість як ізольовану самість, якій немає місця в науковому аналізі поведінки. Для характеристики особистості він вводить поняття „паттерн", яким позначає деяку сукупність реакцій поведінки. Б.Скіннер запропонував модель так званого оперантного обумовлювання - нагороди за бажані і покарання за небажані реакції. Позитивні та негативні стимули, що підкріплюють поведінку, регулюють і управляють нею. Гуманістичні теорії К.Роджерс. Основним положенням його теорії е самооцінка, уявлення людини про себе, „Я-концепція", що породжується у взаємодії з іншими людьми. Здатність до гнучкої самооцінки, уміння завдяки досвіду переоцінити систему цінностей, що виникла раніше, — усе це визначається К.Роджерсом як важлива умова психічної цілісності особистості та її психічного здоров'я в різних життєвих ситуаціях. А.Маслоу досліджував проблеми особистісного росту і розвитку. Центральним поняттям гуманістичної психології є самоактуалізація. Особистість, що самоактуалізується, не досконала, вона може переживати і негативні відчуття. Самоактуалізація — не відхід від проблеми, а рух від проблем уявних і простих до проблем реальних і складних. Рівня самоактуалізації досягають не всі особистості

2. . Емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності.

Почуття - це специфічно людські, узагальнені переживання ставлення до потреб, задоволення або незадоволення яких зумовлює позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість, сум, гнів, сором тощо.Емоції і почуття характеризуються: якістю та полярністю, активністю та інтенсивністю.

Емоції й почуття, виконуючи різні функції, беруть участь у керуванні поведінкою людини як невимушений компонент, втручаючись у нього як на стадії усвідомлення потреби й оцінки ситуації, так і на стадії ухвалення рішення та оцінки досягнутого результату. Тому розуміння механізмів керування поведінкою вимагає розуміння й емоційної та почуттєвої сфери людини, Функції: Віддзеркалення і оцінка навколишньої дійсності.Роль емоцій, що управляє.Захисна функція емоцій, Мобілізующая функція емоцій.Компенсаторна функція емоцій.Сигнальна функція емоцій.

Теорія Джемса – Ланге. Ця теорія ототожнює емоції з соматичними (тілесними) змінами, які супроводжують сприйняття стимулів. Іншими словами, затверджується, що емоція і є сприйняття цих соматичних змін. Ми відчуваємо переляк, тому що тремтимо, ми сумні, тому що плачемо.

Теорія Кеннона – Барда. Незадоволений теорією Джемса – Ланге, фізіолог У.Кеннон запропонував свою власну «нейральную» теорію емоцій. Кеннон відзначив перш за все той факт, що зміни у внутрішніх органах виникають не до, а після виникнення емоційних переживань. Крім того, емоції не зникають при перериванні кіркових або інших нервових зв'язків з внутрішніми органами; вісцеральні зміни, супроводжуючі емоції, можуть мати місце і в неемоційних станах; нарешті, внутрішні органи відносно нечутливі. Теорія Кеннона – Барда простежує зв'язок емоцій з функцією гіпоталамуса, що активує автономну нервову систему. Визнаючи, що емоції супроводжуються вісцеральними змінами, Теорія Ліндсея–Хебба. Згідно цієї теорії емоційні стани визначаються впливом ретикулярної формації нижньої частини стовбура головного мозку. Емоції виникають унаслідок порушення і відновлення рівноваги у відповідних структурах центральної нервової системи. Активаційна теорія базується на наступних основних положеннях¹: - Робота ретикулярної формації визначає багато динамічних параметрів емоційних станів: їх силу, тривалість, мінливість і ряд інших. Теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера.

3. Психологічна готовність до навчання - це складне утворення, до структури якого входить мотиваційна, емоційно-вольова інтелектуальна і соціально-психологічна готовність. Психологічна готовність включає здатність дитини до прийняття нової "соціальної позиції" — положення школяра, здатність управляти своєю поведінкою, своєю розумовою діяльністю, певний світогляд, готовність до оволодіння, провідною в молодшому шкільному віці діяльністю — учбовою.Інтелектуальна готовність до навчання – це достатній рівень розвитку деяких пізнавальних процесів:Ступінь диференційованості сприйняття; Аналітичне мислення (здатність встановлювати зв’язки між основними ознаками і явищами); Наявність раціонального підходу до дійсності; Логічну пам’ять (умінням розмовляти і здатність до розуміння і застосування символів; Інтерес до знань, процесу їх отримання за рахунок додаткових зусиль.

Мотиваційна готовність до навчання – характеризується наявністю в дитини бажання навчатися, прагнення до діяльності. Відсутність належної спрямованості на учіння спричиняє неспроможність дитини взяти на себе обов’язки школяра, піклуватися про свої навчальні успіхи, переживати невдачі. Виділяють дві групи мотивів навчання: 1. Соціальні мотиви навчання, або мотиви, пов’язані «… з потребами дитини у спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі суспільних відносин». 2. Мотиви, пов’язані безпосередньо з навчальною діяльністю, або «… пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями». Саме співвідношення цих двох потреб сприяє успішній адаптації дитини до умов та вимог шкільного життя, дає їй можливість ефективно включитися в навчальний процес у якості суб’єкта діяльності.

Емоційно-вольова готовність дитини до навчання в основному розуміється як зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання. Емоційно-вольова готовність дитини до навчання в школі визначає уміння регулювати свою поведінку, долати труднощі. Основними показниками є певний ступінь сформованості довільності психічних процесів (сприйняття, пам'ять, увага), навички самостійності, досить швидкий темп роботи, оволодіння основними правилами поведінки, уміння правильно реагувати на оцінку виконання завдання, уміння дитини оцінювати свою роботу.Соціальна готовність- потреба дитини в спілкуванні з однолітками і уміння підпорядковувати свою поведінку законам дитячих груп, а також здатність виконувати роль учня в ситуації шкільного навчання. Якщо дошкільник не готовий прийняти соціальну позицію школяра, то навіть за наявностi необхiдних умiнь i навичок, високого рiвня iнтелектуального розвитку йому буде важко адаптуватися до шкiльного життя