Білет 1

1. Розкрийте зміст предмета психології та структуру сучасної психології, покажіть її місце в системі наук та зв’язок з іншими науками, завдання сучасної психології як науки.

2. Дайте характеристику основних видів діяльності (гри, учіння, спілкування, праці), покажіть їх взаємозв’язок і розвиток у людини. Розкрийте роль різних видів діяльності в психологічному розвитку дітей різного віку

3. Що таке „зона найближчого розвитку”. Яку роль відіграє навчання у її розширенні? Що таке сензитивний період розвитку? Наведіть приклади сензитивності. Розкрийте роль діяльності у психічному розвитку дітей. Яка діяльність називається провідною? Наведіть приклади.

4. Виділення групових відмінностей та їх значення для диференціальної психології. Охарактеризуйте вік, стать, соціально-економічний рівень, етнічну, релігійну приналежність людини як основи типологічних розрізнень.

5. Методи вивчення міжособистісних стосунків у групах і колективах. Соціометрія і референтометрія.

1. Психологія – це наука про психіку як особливу форму життєдіяльності, закономірності її розвитку, проявів та механізмів. Предметом вивчення психології є псих.процеси, стани та властивості особистості. Психічні процеси – це форми відображення дійсності та первинні регулятори поведінки. 3 групи: пізнавальні, емоційні, вольові . Психічні стани – показують часову динаміку психічних процесів і означають стан психіки в цілому (інтенсивність, тривалість, стійкість та спрямованість), стан втоми, тривожність, настрій, моногонія, стресовий стан. Психічні властивості особистості – забезпечують певний рівень діяльності і поведінки, є найбільш стійкими і постійними. Визначають неповторність людини: темперамент, характер, здібності, мотивація. Завданням психології, нарівні з вивченням психологічних фактів і закономірностей, є встановлення механізмів психологічної діяльності. Завдання психології: науково-дослідні, діагностичні, корекційні. Науково-досліді - вивчення об'єкта науки на різних рівнях. Корекційні (психокорекційні) завдання спрямовані на виправлення дефектів у психічному розвитку, усунення причин, що призводять до таких дефектів, спеціальну організацію начального експерименту та психологічного тренінгу.

Зв'язок з іншими науками. Філософія, соціологія - методологічно точно і теоретично правильно підходити до розуміння психіки і свідомості людини. Історичні н.- як здійснювався розвиток психіки і свідомості людей на різних етапах становлення суспільства і людських відносин. Фізіологія та антропологія , Науки про трудову діяльність орієнтують ,Медичні н,педагогічні

2. Види діяльності: 1) Спілкування – це обмін інформацією між людьми, які спілкуються з метою встановлення взаєморозуміння. 2) Гра - це такий вид діяльності, продуктом якої є сам її процес. Вона впливає на фізичний розвиток, розвиток психічних якостей. Завжди відповідає інтересам дитини. Виконуючи ту чи іншу роль, дитина розширює, збагачує, поглиблює свої знання про світ, а також свою власну особистість. Типи ігор: індивідуальні, групові, предметні та сюжетні, рольові та ігри за правилами. Провіднй вид діяльності у дітей дошкільного віку. 3) Учіння – це цілеспрямований процес отримання знань, умінь та навичок для наступного застосування в практиці. Здійснюється в 3 видах: організоване (в навчальних закладах), неорганізоване (в інших видах діяльності), самоосвіта. Учіння слідує за грою і передує праці.Таким чином, головна мета учіння — це підготовка до майбутньої самостійної діяльності, а головний засіб — засвоєння узагальнених результатів того, що створено попередньою працею людей. 4) Праця – процес створення і вдосконалення знарядь праці, що є фактором підвищення продуктивності праці, розвитку науки і творчості. За своєю об'єктивною суспільною сутністю праця є діяльністю, спрямованою на створення суспільно корисного продукту.

Кожен вид діяльності є характерним для певних вікових етапів розвитку особистості. Поточний вид діяльності готує підґрунтя для наступного, оскільки в ньому розвиваються відповідні потреби, пізнавальні можливості та особливості поведінки. У зв'язку з цим у психології існує поняття провідного виду діяльності. Провідним називається той вид діяльності, який на даному віковому етапі зумовлює головні, найважливіші зміни в психіці дитини, у її психічних процесах і психічних властивостях особистості, а не той, яким займається дитина.

3.Виготський, стверджуючи, що навчання є основним фактором розвитку особистості, запропонував поняття — “зона найближчого розвитку”, в якому відображено внутрішній зв'язок між навчанням та психічним розвитком індивіда. Його сутність полягає у тому, що на кожному етапі свого розвитку дитина може вирішувати певне коло проблем лише під керівництвом дорослих або разом з підготовленішими дітьми. Потім такі дії вона виконуватиме самостійно, але здатність до цього виникає внаслідок спільних дій у процесі навчання, зміст, форми і методи якого зосереджені саме у “зоні найближчого розвитку”.

Онтогенез людини вікова психологія поділяє на сензитивні періоди, кожен з яких сприяє появі в людини певних психічних новоутворень. Сензитивні періоди об'єднуються у стадії. Ці стадії існують об'єктивно, вони відокремлюються одна від одної віковими кризами (1-го це роки оволодіння дитиною мовленням наприклад, що у ранньому дитинстві легко і швидко розвивається мовленнєвий слух, артикуляція і складається враження спонтанного розвитку мовлення., 3-го- гра, 7-го- навчання,років життя, підліткового віку та ін.), Фактично сензитивний період представляє собою період найбільшої пластичності, під час якого структура і функція демонструють свою здібність до модифікованої мінливості у відповідності зі специфікою зовнішніх умов

Провідна д-ть зумовл. дозрівання і перебуд. пам'яті, сприйм., мисл., формув. новоутв. на конкр. стадії р-ку дит. У ній задов-ся актуальні потреби індивіда, форм-ся мотивац, пізнав, операц, емоц та ін. проц. Це такі види як пізн. д-ть, спілк., гра, викон. доруч. доросл., навч., праця, творч. Пров. д-ть - це д-ть, викон. якої визнач. виникн. і формув. осн. психол. новоутв. люд. на даному ет. р-ку її ос-ті. Пров. д-ть є показником психол. віку дит., в ній перебуд-ся осн. психічні проц. і відбув. зміни психол. особлив-й ос-ті на даній стад. р-ку. Знач. пров. д-ті для психічн. р-ку залеж. від того, що відкрив. для себе і засвоює люд. в проц. її викон. Виділ. такі види пров. д-ті:1)емоц.-безпосер. спілк. немовл. з доросл.(0-1р);2)предм.-маніпул. д-ть дітей ран-го віку (1-3 р); в проц. її викон. засвоюються способи дій з певн. предм.; 3)сюжетно-рольова гра у дошкільнят (3-6р);4)навч. д-ть у молодш. школярів; 5)інтимно-особистісне спілк. підлітків; 6)професійно-навч. д-ть у старш. шк. віці. Т. ч., у р-ку дит. послід. і періодично змінюються провідні д-ті і форми спілк., які і забезп. по черзі р-ток пізнав. проц-в ос-ті дит. Пров. д-ть прох. певн. шлях свого становл. Виникн. в кожн. періоді психічн. р-ку нової пров. д-ті не означ. зникн. тієї, яка була пров. на попер. ет. Той чи інш. період психічн. р-ку хар-зується сис-мою різн. видів д-ті, в якій пров. д-ть займ. особл. місце, визнач. виникн. осн. змін в психічн. р-ку на кожн. окрем. ет. Пров. д-ть розгл-ся як показник психічн. віку дит.

4. . ПСИХ ГРУП РОЗРІЗНЕНЬ передбачає визначення типових характеристик, що є притаманними для всіх представників даної групи, яка виділена за певними ознаками, і що відрізняє її від споріднених груп, які, в свою чергу, теж характеризуються власними ознаками. Для психологів ця інформація може нести першочергове значення, бо частину особистісних особливостей людини можливо вивести, тільки орієнтуючись на віднесення людини до певної типової групи. Такими основами виділення груп є: вікові особливості, статеворольові відмінності, культурно-зумовлені розрізнення (чим розрізняються представники різних культур та націй?). В американській психології початку XX ст. Анна Анастазі виділяла ще й розділ «Соціально-класові розрізнення», до якого входять питання психологічних відмінностей представників різних соціальних шарів цивілізованого суспільства, прошарків, що відрізня¬ються за економічним статусом, інтелектуальним розвитком, за умовами проживання (сільське населення та мешканці міст) і т. ін. Вікові відмінності. Вікова психологія традиційно зосереджувала свою увагу на початкових стадіях розвитку і формування особистості - від народження до 17-22 років. Пізніше від неї відокремилася дитяча психологія (0-6 років життя). А середній вік Адель Сімонс назвала найменш вивченим періодом життя людини. Дослідження процесу розвитку дорослої людини показали, що всі люди проходять у своєму житті спільні етапи (Левінсон). Наявність вікових криз як у дитинстві, так і в дорослому житті, є перевагою, бо забезпечує кожну людину можливостями до змін, перевтілення, зростання, самореатізації. В останній час з'явився та постійно зростає інтерес до геронтології - наука про старіння (це пов'язано зі зростанням середнього віку населення). Вихід на пенсію є серйозною подією в житті людей похилого віку. За даними Нойгартена, тепер з'являється багато "молодих старих", в яких багато енергії, бадьорості, здоров'я.  Статево-рольові групові відмінності. Диференціальна психологія порушує питання про генотипову зумовленість міжстатевих психологічних і поведінкових розрізнень. Аналіз процесу статевої диференціації торкається трьох питань: 1. Які психологічні розрізнення між статями встановлені науково, на відміну від стереотипів суспільної свідомості. 2. Який ступінь цих розрізнень, наскільки чітко розділяються якості чоловічі та жіночі. 3. Яка природа цих розрізнень, чи є вони універсально-біологічними, чи відображають історично створені форми статевого розподілу праці. «За ознакою виділення статевих гормонів не існує принципової різниці між індивідами чоловічої та жіночої статі. Розрізнення між ними полягає у ступені, пропорція тих і інших гормонів визначає ступінь розвитку у даного індивіда чоловічих і жіночих рис» (А.Анастазі). Сьогодні багато соціальних ролей і занять взагалі не розподіляються на "чоловічі" та "жіночі". Ці прогресивні соціальні зсуви відображаються і в змінах культурних стереотипів маскулінності-фемінності, які стають менш виразними і полярними, ідеали маскулінності і фемінності наповнюються протиріччями за рахунок перетинання традиційних і сучасних рис; по-друге, вони враховують багатомірність індивідуального варіювання; по-третє, вони починають відображати і жіночу позицію, а не тільки чоловічу, як це було раніше.  Культурно-обумовлені відмінності. Диференціальна психологія розв'язує проблему розуміння поведінки шляхом її порівняльного аналізу за різних навколишніх і біологічних умов. «Ні раса, ні стать, ні фізичний «тип» по спадковості не визначають психічний зміст людини, а культурна група, в якій вона вихована, традиції, установки і погляди, що закарбувалися в ній, коло здібностей, які в неї виховані» (А.Анастазі). Індивідуальна психологія А. Адлера розглядала і вивчала людину, що включена у суспільство. "Неможливо дослідити людину ізольовано від нього, бо вся поведінка її відбувається тільки у соціальному контексті. Первісною спільнотою, в якій виховується людина, є сім'я. Основною детермінантою у формуванні установок подальшого стилю життя, на думку А.Адлера, є такий чинник, як порядок народження. та увагою не тільки батьків, але й братів-сестер.  Досвід у різних суспільствах часто сильно різниться, тому більшість норм також різні. Особливий вплив на дітей здійснюють звичаї: у первинних соціальних інститутах (сімейні правила та вимоги) та вторинні інститути (релігія, фольклор, ритуали, табу, способи мислення). Людина вступає у стосунки зі світом через взаємовідносини з іншими людьми та самим собою.

5. Соціометричний метод - це один з видів опитування, спрямований на кількісне вимірювання і аналіз структури міжособистісних стосунків в малих соціальних групах шляхом фіксації серед членів малої групи зв'язків надання переваги в ситуації вибору.Був запропонований в 30-х роках американським психологом і психіатром Дж. Морено

При застосуванні соціометричного методу відносини між членами групи з'ясовуються на підставі вибору, негативного вибору та відсутності вибору.Істотним для соціометричного опитування є те, що вибір чи відхилення одним індивідом іншого відбувається по відношенню до певної змістовної діяльності. Конкретна змістовна ситуація, що характеризується контактом і представлена в якості основи вибору чи відхилення називається соціометричним критерієм. Опитування можна проводити лише в групах, які мають певний досвід спільної діяльності.Розмір групи повинен давати її членам можливість активного безпосереднього спілкування.Зміст обраного критерію повинний бути ясним та зрозумілим для всіх членів групи, яка досліджується.Опитування повинне проводитись сторонньою для даної групи особою.Кожний член групи повинен робити вибори самостійно, не радячись з іншими.

Процедура соціометричного опитування складається з кількох етапів.

Підготовча фаза. Дослідник визначає проблему, вибирає об'єкт дослідження, знайомиться з розміром та різноманітними соціально-демографічними характеристиками групи.Перша фаза. Дослідник входить в прямий контакт з членами групи, прагне викликати довіру до себе. Встановлюється зміст соціометричних критеріїв.Друга фаза. Проведення опитування. Інструктаж респондентів, роздача карток, їх заповнення респондентами, збір карток.Фаза обробки. Обробка інформації, подання її в зжатому вигляді, перевірка надійності отриманих даних. Завершуючи фаза. Отримання висновків та рекомендацій.

Обробка інформації включає в себе побудову соціоматриць, соціограм, підрахування соціометричних індексів.

Соціоматриця - матриця зв'язків, за допомогою якої аналізуються внутрішньогрупові стосунки. Будується зведенням всіх результатів опитування з індивідуальних соціометричних карток в загальну таблицю. Дає можливість провести аналіз існуючих зв'язків шляхом перетворення матриць.Соціограма - графічне зображення зв'язків всередині колективу, які встановлюються на підставі вибору. Соціограма може бути вільною, концентричною, також існує локограма.Обчислення соціометричних індексів є недостатнім для глибинного вивчення структури відношень, його необхідно доповнювати аналізом підструктур структури взаємовідносин. Підструктура - деяка множина членів групи, що складається з однієї або декількох осіб, що виокремлені за ступенем вираження в них певних якостей. Такими підструктурами є: лідер, ізольовані члени групи, підгрупи, ядро групи та ін.

Сітковий аналіз - система математичних методів, що використовується у дослідженні соціальних мереж. Він сконцентрований на емпіричних соціальних структурах, що фіксують відношення в соціальних системах, де окремими елементами виступають індивіди або їх сукупності. Термін "соціальна мережа" відноситься до індивідів, які зв'язані разом одним або більше соціальним відношенням, таким чином формуючи мережу.

Референтометрія – методичний прийом, спосіб виявлення референтності членів групи для кожного індивіда, що входить до цієї групи.

Білет 2

1. Проаналізуйте природу людських здібностей. Задатки як природні передумови здібностей. Що таке професійні здібності?

2. Проаналізуйте структуру особистості. Блоки особистісних якостей та їх взаємозв’язок. Охарактеризуйте інтеріндивідну, інтраіндивідну, метаіндивідну підсистеми в структурі особистості.

3. У чому полягає провідна роль суспільного середовища, виховання і навчання у психічному розвитку? Як розв’язується проблема співвідношення розвитку особистості з навчанням і вихованням у сучасній віковій психології? Укажіть, при яких умовах навчання стає розвиваючим?

4. Предмет та завдання психології статі. Основні відмінності в психології та соціальних ролях чоловіків та жінок. Назвіть етапи розробки шкал маскулинності-фемінінності. Який конструкт вимірюють ці тести?

5. Предмет психодіагностики та її завдання. Зміст психодіагностики. Психоло-

гічний діагноз. Зв’язок психодіагностики з іншими науками

1. . Проаналізуйте природу людських здібностей. Задатки як природні передумови здібностей.

Існують здібності так чи інакше пов'язані з біологічними особливостями організму, а також соціальні здібності, біологічну основу яких поки ще нікому точно встановити не вдалося. Це - вищі, культурно обумовлені здібності, властиві лише людині: художні, музичні, лінгвістичні, математичні, інженерні та ряд інших. Вони мають інше походження, формуються і розвиваються інакше, ніж ті, що мають явно виражені біологічні задатки і безпосередньо залежать від дозрівання тих або інших органічних структур. Умовами розвитку:    1. Наявність суспільства, соціально-культурного середовища, створеного працею багатьох поколінь людей. 2. Відсутність природних задатків до користування відповідними предметами і необхідність навчання цього з дитинства.   3. Необхідність участі в різноманітних складних і високоорганізованих видах людської діяльності.   4. Наявність з народження навколо людини освічених і цивілізованих людей, які вже мають необхідні їй здібності, спроможні передати потрібні знання, уміння і навички і застосовують при цьому відповідні засоби навчання і виховання.

Задатки - це природжені можливості розвитку здібностей.Вони зумовлені будовою мозку, кори його великих півкуль та її функціональними властивостями. Ці відмінності зумовлені не лише спадковістю розвитку організму, а й утробним і позаутробним розвитком.Провідну роль у розвитку здібностей відіграють не задатки, а умови життя, навчання людей, їх освіта та виховання. Між здібностями і задатками існує не простий, а багатозначний зв'язок. Задатки є багатозначними. Які саме здібності сформуються на грунті задатків, залежатиме не від задатків, а від умов життя, виховання та навчання.На грунті одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності.

2. Які підходи до розгляду структури особистості ви знаєте? Проаналізуйте структуру особистості. Системно-структурний підхід, сутність якого зводиться до такого: особистість розуміється не як сукупність окремих психічних процесів, а як цілісне утворення, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.Структурний підхід презентує особистість не тільки як її елементи (властивості, стани, процеси), а і як відношення між ними. Ці відношення зв'язують елементи в єдине ціле, визначають структуру особистості та закони її функціонування.( Ананьєва, Ковальова, Мерліна, Платанова).

  З позиції практичної психології діяльності доцільно спиратися на прагматичний підхід, коли цінність знань (понять, суджень, умовиводів) визначається корисністю для людини, наслідків дій, що базуються на цих знаннях.

При аналізі структури особистості існують два основні способи її побудови: емпіричний і теоретичний. Емпіричний спосіб ґрунтується на виокремленні елементів структури за допомогою застосування методів математичної статистики (найчастіше факторного аналізу) до великого масиву емпіричних даних. Виокремлені кластери, або фактори, слугують елементами структури особистості (наприклад, 16 факторів у структурі особистості Р.Кетелла). Теоретичний спосіб побудови структури особистості грунтується на висуванні теоретичного принципу, який зв'язує між собою окремі рівні та елементи.

За Платоновим, динамічна функціональна психологічна структура особистості має 4 підструктури:1-а— це спрямованість, відношення і моральні якості особистості. Цей найвищий рівень є соціальне зумовленим і формується в процесі виховання.2-а — це знання, навички, уміння та звички, що їх набувають у власному досвіді шляхом навчання; вони справляють вже суттєвий вплив на формування особистості та зумовлюються її біологічними властивостями.3-я форм відображення формується шляхом вправ і зумовлена біологічними властивостями особистості.4-а — біологічно зумовлена (темперамент, вікові властивості тощо) і формуватися може лише тренуванням.

Структура особистості (за Петровським).1. Внутрішньоіндивідна (інтраіндивідна) підсистема: поєднує ті явища, які безпосередньо визначають системну організацію індивідуальності (психічні процеси, властивості, стани). Умовно її можна зобразити як деякий замкнений простір (психічний) всередині органічного тіла людини. 2. На основі інтраіндивідної підсистеми неможливо описати та зрозуміти явища, що виникають при безпосередній міжособистісній взаємодії. На цьому рівні особистість набуває особливого буття, що переміщується за межі органічного тіла. Це – мівжіндивідна (інтеріндивідна) підсистема, що відображає представленість особистості у системі міжособистісних відношень. 3. Надіндивідна (метаіндивідна) підсистема, що розглядає особистість за межами органічного тіла та переборює обмеженість існуючих «тут і тепер» зв’язків з іншими людьми.

3. Співвідношення навчання і розвитку. Розвиток - це об'єктивний процес внутрішнього послідовного кількісного та якісного зміни фізичних і духовних сил людини. Можна виділити фізичний розвиток (зміни росту, ваги, сили), фізіологічний розвиток (зміна функцій організму в області серцево-судинної, нервової систем, травлення, дітонародження), психічний розвиток (ускладнення процесів відображення людиною дійсності: відчуття , сприйняття, пам'ять, а також складніші психічні утворення: потреби, мотиви діяльності, здібності, ціннісні). Соціальний розвиток людини полягає в його поступовому входженні в суспільство - у суспільні, ідеологічні, економічні, виробничі, правові та інші відносини. Засвоївши ці відносини і свої функції в них, людина стає членом суспільства. Зв'язок навчання і розвитку дитини, людини є однією з центральних проблем педагогічної психології. Загальними характеристиками розвитку, по Анциферової, є: незворотність, прогрес (регрес), нерівномірність, збереження попереднього в новому, єдність зміни та збереження. Суттєвим є питання про характер співвідношення навчання і розвитку. Існують різні точки зору на вирішення цього питання: - Навчання і є розвиток- Навчання - це тільки зовнішні умови дозрівання, розвитку, тобто ;, навчання, випереджаючи розвиток, стимулює його і в той же час саме спирається на актуальний розвиток. Рушійною силою психічного розвитку людини є протиріччя між досягнутим рівнем розвитку його знань, навичок, здібностей, системою мотивів і типами його зв'язку з навколишнім середовищем. Розвиток пізнавальної сфери та інтелекту. Піаже виділяє три головні стадії розвитку пізнавальних процесів: Сенсомоторна стадія (перші два роки життя дитини) характеризується функціонуванням наочно-дієвого мислення і становленням наочно-образного мислення. Стадія конкретних операцій включає: 1. Передопераційний рівень (з 2 до 5 років) - для нього характерний розвиток образного символічного мислення, що дозволяє дитині уявляти собі об'єкти за допомогою уявних образів і позначати їх назвами або символами. 2. Початковий рівень конкретних операцій (з 5-6 до 7-8 років) - дитина набуває здатності до розташування об'єктів щодо зменшення розмірів і їх класифікації 3. Сформований рівень конкретних операцій (з 8 до 11 років) - формуються уявлення про збереження маси й обсягу, уявлення про час і швидкість, а також про вимірювання за допомогою еталона. Стадія формальних операцій (з 11-12 до 15 років) - розумові операції можуть здійснюватися без будь-якої конкретної опори, формується понятійний і абстрактне мислення, яке функціонує за допомогою понять, гіпотез і логічних правил дедукції. Таким чином, теорія Піаже розглядає розумовий розвиток як безперервну і незмінну послідовність стадії, кожна з яких підготовлена ​​попередньою і в свою чергу готує наступну.

4. ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ ПС.СТАТІ. ВІДМІННОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ ТА СОЦ-Х РОЛЯХ ЧОЛОВІКІВ І ЖІНОК.Гендерна пс. – розділ пс., в якому вивч-ся закономірності поведінки л-ни у суп-ві, визначені її біол.-ю статтю, соц.статтю (гендером) та їх співвіднош-м. Бути в суспільстві чоловіком чи жінкою означає означає виконувати ті чи інші запропоновані нам гендерні ролі.

Гендерні ролі — сукупність очікуваних взірців поведінки для чоло­віків і жінок. Гендер створюється (конструюється) суспільством як соціальна модель жінок і чоловіків, що визначає їхню поведінку і роль у суспільстві та його інститутах (родині, політичній структурі, економіці, культурі, освіті та ін.).

-обираючи заняття, чол. цікавиться предметним змістом діяльності, жінка надає більшого значення емоційному клімату, міжособ-м взаєминам;-хлопчики більше цікавляться точними науками і технікою, дівчатка — мистецтвом і гуманітарними пред­метами;-чол стиль спілкування є активнішим, пред­метнішим, змагальнішим і конфліктнішим, ніж жіночий;-для чол зміст спільної діяльності важливіший за індивідуальну симпатію до партнерів по спілкуванню, для жінок — навпаки;-чол більш схильні до екстенсивного групового спілкування, жінки - до утворення замкнутих мікрогруп;-чол спілкуються емоційно стриманіше, а жін­ки — вільніше і повніше (зокрема й вербально) виявляють свої почуття та емоції, в них раніше виникає потреба поді­литися з ким-небудь своїми переживаннями, здатність до емпатії;-чол проявляють агресивність відкрито, жінкам властива прихована ворожість;-у розмові чол частіше концентруються на зав­даннях, жінки — на взаєминах.

Деякі тести містять шкалу маскулінності-фемінності (тест Термана-Майлз, М-Ф ММРІ, шкала маскулінності Гілфорда), але вони містять задачі, переважно властиві чоловікам або жінкам, тому показник за такою шкалою "показує ступінь подібності даного суб'єкта до культурно-типової особистості чоловіка або жінки" (А.Анастазі). Отже, міжстатеві розрізнення прямо залежать від навчання та виховання, які за умов більшості культур планети від народження і протягом усього дитинства* розрізняються настільки сильно, що виникає здивування скоріше з приводу спільних рис у психології чоловіків і жінок, а ніж протилежних. Первинно поняття маскулінності-фемінності конструювалися дихотомічно, а відхилення від норми сприймалися як патологія. Нормативізм потім поступився ідеї континуума маскулінно-фемінних властивостей, але властивості М-Ф представляються альтернативними. Новітні вдосконалені тести розглядають М і Ф як незалежні автономні виміри. Порівняння індивіда по шкалах М і Ф дозволяє вирахувати ступінь його психологічної андрогінії.

5.Психодіагностика (від греч. psyche - душа і diagnosis - розпізнавання, визначення) - технологічний процес постановки психологічного діагнозу. Включає розробку вимог до вимірювальних інструментів, конструювання і апробацію методик, вироблення правил обстеження, обробку і інтерпретацію результатів.

Поняття «психодіагностика» ввів в 1921р. Г.Роршах. Але як спеціальну дисципліну психології психодіагностику почали виокремлювати ще на початку XX ст. чотири найбільш важливіших джерела виникнення та розвитку психодіагностики: експериментальна психологія, диференційна психологія, прикладна психологія та тестологія.

Мета психодіагностики – це створення умов для проведення змістовної діагностико-розвивальної роботи, надання рекомендацій, проведення психокорекційних заходів.

Зв'язок психодіагностики: Загальна псих, вікова, диференціальна, соціальна і ін..

Білет 3

1. Охарактеризуйте сучасну психологію, основні галузі і течії, їх принципи, основні положення.

2. Розкрийте фізіологічні основи відчуттів. Покажіть значення відчуттів та їх властивостей в сенсорному розвитку дитини

3. Які умови психічного розвитку дитини? В чому суть біогенетичних та соціогенетичних концепцій розвитку? Яка точка зору вітчизняних психологів у критиці цих концепцій?

4.Ох. етапи розвитку зрілої особистості. Назвіть ознаки зрілої особистості (за Г. Олпортом, К.Роджерсом, Е. Берном).

5. Класифікація психодіагностичних методів (тестів). Вимоги до методик, репрезентативність тестових норм. Надійність. Валідність тестів, види валідності, способи перевірки методик на надійність та валідність

1. Структура Ψ: 1)Теоретичні; 2)практичні; 3)Науково-прикладні. Теоретичні: Загальна Ψ– вивчає закономірності психічної діяльності людини з нормальним розвитком, досліджує: пізнавальні процеси, емоційні процеси, вольові процеси, питання пов’язані з спілкуванням, діяльністю особистості,її характером та здібностями. Історія Ψ,Соціальна Ψ, Етнопсихологія ,Психофізіологія , Психологія особистості , Диференційна Ψ. Науково-прикладні: Включає 4 підгрупи: 1. Галузі за видом діяльності, поведінки людей(творчості, праці); 2. За психологічними аспектами розвитку людини(вікова, педагогічна, патопсихологія) 3. За відношенням до нормальної або хворої психіки(здоров’я, медична псих). Вікова Ψ , Педагогічна Ψ , Психологія творчості, Психологія спорту Психологія здоров’я ,Патопсихологія, Юридична психологія. Практичні галузі: Психологічна служба сім'ї та соціального захисту населення – психологічна підтримка сім'ї, корекції та профілактика сімейних конфліктів, забезпечення культури сімейного життя.

Суч. Напрямки зар. Псих. Біхевіоризм - напрям у психології, що вивчає поведінку людини і способи впливу на поведінку людини. Основним механізмом поведінки приймається зв'язок стимулу і реакції (S - R). Важливими заслугами цього підходу являються: впровадження об’єктивних методів реєстрації і аналізу зовнішньо спостережуваних реакцій, дій людини, процесів, подій; відкриття закономірностей научіння, утворення навичків, реакцій поведінки.Представники: Е.Торндайк, І.Павлов, Дж.Уотсон. Фрейдизм - (К. Хорні, Г. Кардінер; Ф. Александер, Г. Саллівен Гештальтпсихологія:М.Вертгеймер, К.Коффка, В.Келер. Психіка, вважали представники цього напряму, повинна вивчатися з точки зору цілісних структур (гештальтів). Центральним для них стало уявлення про те, що основні властивості гештальта не можна зрозуміти шляхом підсумовування властивостей окремих його частин. Ціле принципово не зводиться до суми окремих його частин, більше того, ціле - це зовсім інше, ніж сума його частин. Саме властивості цілого визначають властивості окремих його частин.Гуманістична психологія виникла в 60-і роки нашого століття в американській психології. Цей напрямок проголосило в якості основної ідеї новий погляд на розвиток людини. Воно засноване на оптимістичному підході до розуміння природи людини: вірі у творчі можливості, творчі сили кожної людини, в те, що він здатний свідомо вибирати свою долю і будувати своє життя. Найбільш відомими представниками цього напряму є Карл Роджерс і А.Маслоу

2. Фізіологічні основи відчуттів. Орган чуття - це анатомо-фізіологічний апарат, розміщений на периферії тіла або у внутрішніх органах і спеціалізований для прийому впливів певних подразників із зовнішнього середовища та внутрішніх органів. Рецептор — це частина аналізатора, функція якого полягає у трансформації зовнішньої енергії в нервовий процес. Рецептор, нерви, що проводять інформацію про подразнення, і ділянка в корі головного мозку, які являють собою єдину морфологічну структуру, Кожен аналізатор—це нервовий механізм, який складається з трьох частин: 1) периферійного відділу — рецептора; 2) аферентного або чутливого нерва (доцентрового), який проводить збудження в нервові центри (центральний відділ аналізатора); 3) коркові відділи аналізатора, у яких відбувається обробка нервових імпульсів, що надходять з периферійних відділів. Властивості відчуттів. Якість – це основна інформація, що відображається даним відчуттям і відрізняє його від інших. Інтенсивність ,Тривалість ,Просторова локалізація подразника , Пороги відчуттів, Абсолютний поріг, Відносний порігФізіологічні основи сприймання.Підґрунтя сприймання складають умовні рефлекси, тимчасові нервові зв'язки, які утворюються в корі головного мозку при впливі предметів та явищ навколишнього світу з різноманітними властивостями на рецептори. Підґрунтям сприймання є два види нервових зв'язків: зв'язки всередині одного аналізатора та міжаналізаторні зв'язки. Цілісний образ предмета чи явища складається поступово завдяки взаємодії аналізаторів. Відсутність одного з аналізаторів або пошкодження його окремих частин може компенсуватися за рахунок інших аналізаторів, що сприяє орієнтуванню людини в навколишньому середовищі. Почавшись в органах чуття, нервові збудження, викликані зовнішніми подразниками, переходять у нервові центри, де охоплюють собою різні зони кори, вступають у взаємодію з іншими нервовими збудженнями. Уся ця мережа збуджень, які взаємодіють між собою і охоплюють різні зони кори, і складає фізіологічне підґрунтя сприймання.

Властивості: Цілісність,Константність ,Апперцепція - це залежність змісту і спрямованості сприйняття від досвіду людини, її інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань.,Узагальненість , Вибірковість.

3. Підходи до періодизації дитячого розвитку (В. С. Виготський):витку у відповідності зі ступенями виховання і навчання);2) періодизація дитинства на основі виділення якого-небудь однієї ознаки;3) періодизація дитячого розвитку на основі виділення суттєвих особливостей самого дитячого розвитку (темпу психічного розвитку). Для Ж. Піаже критерієм розподілу дитинства на періоди служив перехід від одного виду мислення до іншого

Д.Б. Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи. За Д.Б. Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів:1.вік немовляти — до 1 року;2.раннє дитинство — 1—3 роки;3.молодший і середній дошкільний вік років;4.старший дошкільний вік 7 років;5.молодший шкільний вік — 6 (7—10) 11 років;6.підлітковий вік — 10(11—13) 14 років;7.ранній юнацький вік — 13 (14—16) 17 років.Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи: 1) дошкільне дитинство (0—6) 7 років; 2) молодший шкільний вік (6—11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12—17 років). Кожен з етапів складається з двох періодів, які відкриваються міжособистісним спілкуванням як провідним типом активності, яка спрямована на розвиток особистості дитини, і завершується предметною діяльністю, пов'язаною з інтелектуальним розвитком, формуванням знань, умінь і навичок та реалізацією операційно-технічних можливостей дитини. З роки і 11 років — це кризи відносин, за ними виникає орієнтація в людських відносинах. 1 рік і 7 років знаменуються кризами світогляду, які відкривають орієнтацію в світі речей. Епоха раннього дитинства (до 3 років):1. Дитинство (до 1 року). Тут провідний вид діяльності - емоційне спілкування. У 2-2,5 місяця у дитини з'являється комплекс пожвавлення на появу дорослого: усмішка, рухова реакція і так далі До 6 місяців ця діяльність спілкування розвивається, дитина дізнається маму. 2. Ранній вік (1-3 року). Тут провідний вид діяльності - наочно-маніпулятивний. Криза"Я сам".Епоха дитинства (3-11 років).1 Дошкільне дитинство (3-7 років). Прагнення до самостійності виводить дитину паролевую гру, що імітує відносини людей в процесі праці. Завдяки ігровим прийомам дитина приймає на себе роль дорослого і моделює в грі їх міжособові відносини. 2. Молодше шкільне дитинство (7-11 років). Це фаза операційно-технічної діяльності, в основному діяльності учбової. Підлітковий вік (11-17 років).1. Молодший підл.вік(11-14 років). З'являється нова діяльність - інтимно-особового, емоційного спілкування з однолітками, виникає об'єднання з рівними собі за віком дітьми. Виникає "відчуття дорослості" - особлива форма новоутворення свідомості, через яку під паросток порівнює себе з іншими.2. Юність (14-17 років). У дитини знов з'являється потреба до самопізнання, формується само свідомість, ставляться завдання саморозвитку, самоудосконалення, самоактуализации. Здійснюється професійне і особове самовизначення, йому важливо знати, ким він буде. Провідна діяльність - учбово-професійна, в процесі якої формуються світогляд, професійні інтереси, ідеали.В середині кожного періоду процес розвитку проходить З стадії:Розвиток певної сторони діяльності.Максимальна реалізація, кульмінація розвитку даного типу провідної діяльності.Насичення цією діяльністю і актуалізація другої її сторони (під сторонами мають на увазі предметний і комунікативний аспекти).

5. Надійність – відносна постійність, стійкість, узгодженість результатів тесту при первинному і повторному його застосуванні на одних і тих же самих досліджуваних. Говорить про точність психол вимірювань.

Валідність – комплексна х-ка, що включає, з одного боку, дані про те, чи придатна методика для вимірювання того, для чого її було створено, а з іншого боку, яка її дієвість, ефективність, практична корисність. Відповідність, повноцінність, придатність.Теоретична валідність – визначається за відповідністю показників досліджуваної якості, отриманих з допомогою методики, показникам, отриманим за допомогою інших методик – таких, з показниками яких повинна існувати теоретично обґрунтована залежність. Кореляція.

Емпірична валідність – перевіряється за відповідністю діагностичних показників реальній поведінці, діями і реакціями, що спостерігаються у досліджуваного. Порівняння показників з реальною поведінкою чи результатами практичної діяльності Л.Внутрішня валідність – відповідність завдань, субтестів, суджень, що містяться у методиці, загальній меті і замислу методики в цілому. Невалідна (або не повністю валідна) м-ка – завдання вимірюють не те, що вимагається від даної м-ки.Зовнішня – зв*язок між показниками м-ки і найбільш важливими, ключовими ознаками, що відносяться до поведінки досліджуваного. (емпір валідність).

Репрезентативність (від фр. representant — представник) — відповідність результатів несуцільного дослідження що охоплює не всі одиниці загальної сукупності, а тільки деяку їх частину, відібрану за певним методом, результатам суцільного спостереження, що охоплює всі одиниці досліджуваної сукупності. Репрезентативність досягається за рахунок правильного формуваннявибірки, яка за принциповимми для дослідження параметрами має відтворювати загальний об'єкт дослідження.

Білет 4

\. Дайте характеристику фізіологічним основам відчуттів і сприймань

2. Охарактеризуйте основні типи особистості. Система цінностей та ціннісні орієнтації.

3.

4. Проаналізуйте функціональної типології К. Г. Юнга у диференціальній психології

5. Предмет психодіагностики та її завдання. Зміст психодіагностики. Психоло-

гічний діагноз. Зв’язок психодіагностики з іншими науками

1.

2. Тип особистості – це цілісне утворення, яке не зводиться до комбінації окремих рис. К. Хорні виділила 3 психологічних типи особистості в залежності від спілкування з іншими людьми: 1) Нав’язливий - у людини висока потреба в спілкуванні, для неї найважливіше щоб його любили, поважали, піклувалися. Відповідно шукає контакти за таким принципом. 2)Агресивний – характерне відношення до інших людей як до засобів досягнення своїх цілей. Така людина намагається домінувати, не терпить протиріч, і шукає контакти за принципом: «чи буде він мені корисним». 3) Відчужений – для таких людей необхідна певна емоційна дистанція з оточуючими, оскільки вони розглядають спілкування як зло, вони не схильні брати участь в груповій діяльності і вважають, що признання їм повинно бути забезпечене в силу їх достоїнств. В залежності від співвідношення поведінки та внутрішніх мотивів також виділяють 3 типи (Норакідзе): 1) Гармонійний – нема конфлікту між поведінкою та внутрішніми мотивами, бажання, моральні принципи, почуття обов’язку і реальна поведінка людини гармонійно співвідносяться один з одним, мають соціальну направленість і адекватність. 2) Конфліктний – розлад між поведінкою та мотивами, тобто дії суперечать бажанням. 3) Імпульсивний – діє тільки за власним бажанням, а якщо їх нема, то під зовнішніми впливами.

Цінності - це абстрактні, стійкі уявлення, ієрархізовані певним чином, які забезпечують регуляцію поведінки людей не ситуативно, а узагальнено. Завдяки тому, що цінності є абстрактними, узагальненими уявленнями, люди ними оперують, зіставляють їх з допомогою роздумів, уяви, не вдаючись до методу проб і помилок. Цінності утворюють систему ціннісних орієнтацій особистості, під якими мається на увазі сукупність найважливіших якостей внутрішньої структури особистості, які є для неї особливо значущими. Ці ціннісні орієнтації і утворюють певну основу свідомості і поведінки особистості і безпосередньо впливають на її розвиток. Конкретна система ціннісних орієнтації і їх ієрархія виступають регуляторами розвитку особистості. Вони служать критерієм норм і правил поведінки особистості, у міру засвоєння яких відбувається її соціалізація. Виділяють цінності-цілі, або вищі (абсолютні) цінності, і цінності-засоби (інструментальні цінності). Кажуть про цінності позитивні і негативні, маючи на увазі їх соціальне значення і наслідки їх реалізації. Можна виділяти матеріальні і духовні цінності і т.д.

3. Підходи до періодизації дитячого розвитку (В. С. Виготський):витку у відповідності зі ступенями виховання і навчання);2) періодизація дитинства на основі виділення якого-небудь однієї ознаки;3) періодизація дитячого розвитку на основі виділення суттєвих особливостей самого дитячого розвитку (темпу психічного розвитку). Для Ж. Піаже критерієм розподілу дитинства на періоди служив перехід від одного виду мислення до іншого

Д.Б. Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи. За Д.Б. Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів:1.вік немовляти — до 1 року;2.раннє дитинство — 1—3 роки;3.молодший і середній дошкільний вік років;4.старший дошкільний вік 7 років;5.молодший шкільний вік — 6 (7—10) 11 років;6.підлітковий вік — 10(11—13) 14 років;7.ранній юнацький вік — 13 (14—16) 17 років.Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи: 1) дошкільне дитинство (0—6) 7 років; 2) молодший шкільний вік (6—11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12—17 років). Кожен з етапів складається з двох періодів, які відкриваються міжособистісним спілкуванням як провідним типом активності, яка спрямована на розвиток особистості дитини, і завершується предметною діяльністю, пов'язаною з інтелектуальним розвитком, формуванням знань, умінь і навичок та реалізацією операційно-технічних можливостей дитини. З роки і 11 років — це кризи відносин, за ними виникає орієнтація в людських відносинах. 1 рік і 7 років знаменуються кризами світогляду, які відкривають орієнтацію в світі речей. Епоха раннього дитинства (до 3 років):1. Дитинство (до 1 року). Тут провідний вид діяльності - емоційне спілкування. У 2-2,5 місяця у дитини з'являється комплекс пожвавлення на появу дорослого: усмішка, рухова реакція і так далі До 6 місяців ця діяльність спілкування розвивається, дитина дізнається маму. 2. Ранній вік (1-3 року). Тут провідний вид діяльності - наочно-маніпулятивний. Криза"Я сам".Епоха дитинства (3-11 років).1 Дошкільне дитинство (3-7 років). Прагнення до самостійності виводить дитину паролевую гру, що імітує відносини людей в процесі праці. Завдяки ігровим прийомам дитина приймає на себе роль дорослого і моделює в грі їх міжособові відносини. 2. Молодше шкільне дитинство (7-11 років). Це фаза операційно-технічної діяльності, в основному діяльності учбової. Підлітковий вік (11-17 років).1. Молодший підл.вік(11-14 років). З'являється нова діяльність - інтимно-особового, емоційного спілкування з однолітками, виникає об'єднання з рівними собі за віком дітьми. Виникає "відчуття дорослості" - особлива форма новоутворення свідомості, через яку під паросток порівнює себе з іншими.2. Юність (14-17 років). У дитини знов з'являється потреба до самопізнання, формується само свідомість, ставляться завдання саморозвитку, самоудосконалення, самоактуализации. Здійснюється професійне і особове самовизначення, йому важливо знати, ким він буде. Провідна діяльність - учбово-професійна, в процесі якої формуються світогляд, професійні інтереси, ідеали.В середині кожного періоду процес розвитку проходить З стадії:Розвиток певної сторони діяльності.Максимальна реалізація, кульмінація розвитку даного типу провідної діяльності.Насичення цією діяльністю і актуалізація другої її сторони (під сторонами мають на увазі предметний і комунікативний аспекти).

4. Значення функціональної типології юнга для диф. Ψ.

Функц-на типологія – за 4-ма психічними ф-ціями.

Юнг, як психолог, вважав, що мислення і відчуття утворюють раціональний рівень сприйняття миру, оскільки включають причинні думки. Почуття і інтуїція ж, навпаки, є нераціональним рівнем, оскільки не припускають використання поняття причини.

З»єднані попарно: мислення – почуття, відчуття – інтуїція. Усередині кожної пари таких функцій тільки одна може домінувати в кожен окремий момент часу. Подібна домінуюча функція у поєднанні з тією або іншою психологічною спрямованістю (інтроверсія-екстраверсія) утворює вісім психологічних типів (наприклад, екстравертний розумовий тип, або інтровертний інтуїтивний тип).

Також Юнг описує і статеві відмінності у розвитку осн-х функцій. Так, у чоловіків частіше зустрічаються свідомі мислення та відчуття, а почуття та інтуїція – у жінок

5. Психодіагностика (від греч. psyche - душа і diagnosis - розпізнавання, визначення) - технологічний процес постановки психологічного діагнозу. Включає розробку вимог до вимірювальних інструментів, конструювання і апробацію методик, вироблення правил обстеження, обробку і інтерпретацію результатів.

Поняття «психодіагностика» ввів в 1921р. Г.Роршах. Але як спеціальну дисципліну психології психодіагностику почали виокремлювати ще на початку XX ст. чотири найбільш важливіших джерела виникнення та розвитку психодіагностики: експериментальна психологія, диференційна психологія, прикладна психологія та тестологія.

Мета психодіагностики – це створення умов для проведення змістовної діагностико-розвивальної роботи, надання рекомендацій, проведення психокорекційних заходів.

Зв'язок психодіагностики: Загальна псих, вікова, диференціальна, соціальна і ін..

Білет 5

1.

2. Проаналізуйте природні і соціальні передумови формування характеру. Характер і особистість.

3. Охарактеризуйте психологічні особливості ігрової діяльності. Які є види ігор? Охарактеризуйте сюжетно-рольову гру та її структурні компоненти. Наведіть приклади.

4. Значення психосемантичних досліджень Ч. Осгуда для диференціальної психології. Розкрийте сутність результатів цих досліджень

5. Місце психодіагностики в роботі вчителя, вихователя, керівника освітнього закладу. Проблеми, що вимагають діагностичного дослідження в школі

1.

2. Природні та соціальні передумови форм. Характеру. Формування характеру - це тривале становлення постійних психологічних утворень під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли дії та вчинки внаслідок їх багаторазового повторення стають звичними і визначають тилову модель поведінки людини.

Природжений тип нервової системи з перших днів життя перебуває під впливом суспільних умов життя, виховання, які накладають відбиток на його функціонування. Протягом життя в людини утворюються динамічні стереотипи, тобто системи нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, які виникають під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перетворення динамічних стереотипів вимагають значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, здебільшого виявляються мимоволі. Отже, характер особистості є складним синтезом тилу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання.

Отже, характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливе значення для виховання характеру має активна діяльність людини і, передусім, праця як середовище її суспільного буття, спілкування як необхідна умова її самопізнання та самореалізації.

  У загальній структурі особистості характеру належить центральне місце, він об'єднує всі інші властивості й особливості поведінки, а також, безсумнівно, впливає на пізнавальні процеси - сприйняття, увагу, уяву, мислення і пам'ять. Цей вплив здійснюється через вольові та інструментальні риси характеру. У першу чергу характер визначає індивідуальність і своєрідність особистості. Від інших рис особистості характер відрізняється насамперед своєю усталеністю. Якщо, наприклад, потреби, інтереси, схильності, соціальні установки, світогляд людини в цілому можуть змінюватися практично протягом усього її життя, то характер, колись сформувавшись, залишається більш-менш стійким.

3. Гра — це діяльність, у якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин. Гра - провідний вид діяльності дитини дошкільного віку. Сутність гри заключається в тому, що діти відображають в грі різні сторони життя, особливості діяльності дорослих, набувають і уточнюють свої знання про навколишній світ. Предметом ігрової діяльності є доросла людина як носій певних суспільних функцій, що вступає в певні стосунки з іншими людьми. На рубежі раннього і дошкільного віку виникають перші види дитячих ігор. Це, перш за все, режисерська гра. За нею зразу ж з'являється образно-рольова гра. В ній дитина уявляє себе ким завгодно і відповідно діє. Саме режисерська та образно-рольова гра стають джерелом сюжетно-рольової гри, яка досягає своєї найбільш розвинутої форми в середньому дошкільному віці. В сюжетно-рольовій грі діти відтворюють безпосередньо людські ролі і взаємини. Головна зміна в поведінці полягає в тому, що бажання дитини відходять на другий план, і на перший план виходить чітке виконання правил гри.

Молодші дошкільники імітують предметну діяльність - ріжуть хліб, труть морквину, миють посуд. Вони поглинені самим процесом виконання дій і часом забувають про результат - для чого і для кого вони це зробили.

Для середніх дошкільнят головне - відносини між людьми, ігрові дії проводяться ними не заради самих дій, а заради стоять за ними відносин.

Для старших дошкільнят важливо підпорядкування правилам, що випливають з ролі, причому правильність виконання цих правил ними жорстко контролюється.

У розвитку гри виділяються 2 основні фази або стадії. Для першої стадії (3-5 років) характерне відтворення логіки реальних дій людей; змістом гри є предметні дії. На другій стадії (5-7 років) моделюються реальні відносини між людьми, і змістом гри стають соціальні відносини, суспільний сенс діяльності дорослої людини.

Роль гри у розвитку психіки дитини.1) У грі дитина вчиться повноцінного спілкування з однолітками.2) Вчитися підпорядковувати свої імпульсивні бажання правилами гри. З'являється супідрядність мотивів - "хочу" починає підкоряться "не можна" або "треба".3) У грі інтенсивно розвиваються всі психічні процеси, формуються перші моральні почуття (що погано, а що добре).4) Формуються нові мотиви і потреби (змагальні, ігрові мотиви, потреба в самостійності).5) У грі зароджуються нові види продуктивної діяльності (малювання, ліплення, аплікація)

4. . Початком відліку розвитку експериментальної психосемантики прийнято вважати працю Ч. Осгуда, який запропонував техніку семантичного диференціалу для виміру конотативного значення об?єктів. Новий метод дав змогу досліджувати інваріантні категоріальні структури суб?єктивного досвіду. Дослідження Осгуда та його співробітників знайшли своє продовження в найрізноманітніших галузях наукової та практичної психології. Психосемантика - це галузь психології, яка вивчає генезу, будову і функціонування індивідуальних систем значень, за допомогою котрих інтерпретують і розуміють процеси сприйняття, факти, слова, міміку, пантоміміку, вчинки, події, ситуації та інших людей, а також відбуваються процеси пам?яті, мислення, розуміння, прийняття рішень тощо.Осгуд виокремив трифакторну модель семантичного простору(семантичний диференціал), структуру якого було подано у вигляді трьох осей координат, узагальнено названих «Оцінка», «Сила», «Активність».

Будь-яке значення має в цьому семантичному просторі своє місце, і його можна подати у вигляді вектора з трьома координатами.

У подальших дослідженнях поряд із класичними виокремлювали й додаткові чинники, навантаження на які допомагає описувати досліджувані значення. Іноді, навпаки, простір звужувався до одномірного. Шкалювати за допомогою семантичного диференціалу можна також досить однорідні поняття, об?єкти або явища (це можуть бути політичні поняття, словник особистісних понять, кольори, звукові сигнали, герої кінофільмів, образи жанрового живопису тощо). Однак якщо розширювати суб?єктивний семантичний простір, який вибудовується, і включати до нього різні об?єкти й поняття, то близькими до нього можуть виявитися поняття із зовсім різних формальних категорій, а далекими - слова однієї формальної категорії. Семантичні простори будуються на основі оцінок схожості понять, які запропонували піддослідні, з подальшою обробкою різними математичними методами (наприклад, багатомірним шкалюванням). Отримані результати можна подати у вигляді різноманітних моделей.

5. 1) ДІАГН-КА У ПЕДАГ-МУ ПРОЦЕСІ: актуально поглиблювати психологічну просвіту педагогів, оскільки допомоги психологів потребують вчителі молодших класів (допомога у проведенні кваліфікованої діагностики учнів, виявленні можливих тимчасових порушень у розвитку). Дослідження психол.клімату у колективі вчителів, робота над його покращенням.

2) ДІАГН-КА ІНДИВІД-Х ОСОБЛ-Й: щоб здійснювати вплив на учнів необхідно мати об’єктивні наукові знання про їх індивідуальні особливості. Їх можна отримати, використовуючи методи наукової психодіагностики. Робота за запитом вчителів і адміністрації. Діагн-ка пізнав-х процесів, міжособистісних стосунків учнів.

3) ДІАГН-КА РІЗНИХ ФОРМ ВІДСТАВАННЯ: Задачі: 1) створення класифікації затримок розвитку особистості дитини; 2) розробка методів діагностики причин неуспішності; 3) вивчення причин затримок психічного розвитку дітей з метою своєчасного розпізнавання факторів ризику (несприятливі зовн-ні і вн-ні умови) і запобігання неуспішності; 4) розробка псих-педаг рекомендацій для профілактики і подолання неуспішності; 5) оптимізація педаг. процесу. У школі повинна проводитись корекційно-орієнтована діагностика, яка складається з аналізу поведінки і обставин, у яких проявляється неуспішність, а також корекційно-орієнтована діагностика (вивчення психічної регуляції діяльності дітей у важливих для навчання ситуаціях).4)ДІАГН-КА ЕФЕКТИВНОСТІ УЧБОВОГО ПРОЦЕСУ: у своїй предметній галузі вчителі повинні вміти складати і проводити предметні тести, які полегшать оцінювання дітей і дадуть змогу контролювати їх знання і уміння. Використання комп’ютерних методів для контролю за рівнем досягнень.

В цілому - практичні задачі: з’ясування рівня готовності дітей до школи, виявлення обдарованих і дітей, що відстають, з’ясування причин шкільної дезадаптації, задачі раннього попередження протиправних тенденцій у розвитку особистості, управління класним колективом з врахуванням індивідуальних особливостей учнів і міжособистісних стосунків між ними, задачі поглибленої профорієнтації.

Завдання та функції психологічної служби підприємства обу-мовлюють її роботу в двох основних напрямках:-сприяння розв'язанню проблем, які безпосередньо пов'я-зані з виробничою діяльністю: удосконалення структури, форм і методів управління; стабілізації кадрів; оптимізація соціально-психологічного клімату в колективі (профорієнтація і профвідбір, атестація працівників і оптимізація робочих місць, забезпечення планів соціального розвитку колективу, стабілізація соціально-психологічного,психологічного клімату, питання, пов'язані з новими формами організації праці в умовах динамічної економічної системи);-на рівні окремої особистості (на цьому рівні розв'язуються задачі, пов'язані з організацією робочого місця, з оптимізацією психофізіологічного стану, з різноманітними психологічними проблемами окремих працівників в колективі).Діяльність психолога на всіх цих рівнях може здійснюватися у вигляді індивідуального або управлінського консультування, психокорекції та психодіагностики, психологічної просвіти, яка може реалізовуватися у вигляді навчання та розробки рекомендацій.

Білет 6

1. Розкрийте поняття діяльності, її структуру, цілі, мотиви, способи здійснення. Покажіть роль умінь, навичок як компонентів діяльності.

2. Дайте характеристику теоретичного і практичного мислення та їх підвидів: понятійного, образного, наочно-образного, предметно-дійового. Наведіть приклади.

3

4. Як розуміють “стиль життя” у диференціальній психології? Розкрийте основні результати досліджень цієї проблеми

5. Наочне наведення показників психологічних досліджень, його роль. Графічні зображення показників, етапи та правила побудови графіків

1. Діяльність – це специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення оточуючого світу. Включаючи себе та умови існування. Діяльність включає мету, засоби, результат і сам процес. Діяльність включає дії і операції як складові, які співвідносяться з потребами, мотивами і цілями. Мета — це те, до чого прагне людина, для чого вона працює, за що бореться, чого хоче досягти в своїй діяльності. Цілі залежать від ролей, які виконує людина, суспільних доручень, від її розвитку та індивідуальних особливостей. Цілі бувають близькі та віддалені. Мотив - це внутрішній рушій, що спонукає людину до діяльності. Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов'язані з її органічними та культурними потребами, в яких людина відчуває необхідність. Потреби породжують інтереси, тобто спрямованість особистості на певні об'єкти з метою пізнати і опанувати їх. Структура діяльності (ієрархічна): 1)психофізіологічні функції – це фізіологічне забезпечення нервових процесів, передумова діяльності. 2) операція – це спосіб здійснення дій. Операція залежить від умов діяльності. 3) дія – частина діяльності, що має усвідомлену мету. Вона може виділитися і стати новою діяльністю.Психомоторна дія - в якій об’єднується чуттєві та моторні компоненти.

4) Види діяльності: Спілкування – обмін інформацією між людьми, які спілкуються з метою встановлення взаєморозуміння. Гра - це такий вид діяльності, продуктом якої є сам її процес. Вона впливає на фізичний розвиток, розвиток психічних якостей. Провіднй вид діяльності у дітей дошкільного віку. Учіння – це цілеспрямований процес отримання знань, умінь та навичок для наступного застосування в практиці. Праця – процес створення і вдосконалення знарядь праці, що є фактором підвищення продуктивності праці, розвитку науки і творчості. Компоненти діяльності: Уміння – це засвоєний спосіб успішного виконання діяльності. Опирається на мислення, проявляється у вправності виконання дій. Навички – автоматизовані дії. Які здійснюються без участі свідомості, мають фізіологічну основу (динамічний стереотип – це певна система нервових зв’язків, сформована прижиттєво, у якій кожний попередній елемент дії є сигналом для наступного. Звичка – це потреба у певній дії або навичка, що стала звичкою.

2. . Види теоретичне і практичне. Теоретичне 1)понятійне мислення - це таке мислення, здійснюючи яке людина в процесі розв?язування завдання звертається до понять, виконує дії в розумі, безпосередньо не маючи справи з досвідом, одержуваним за допомогою органів відчуттів. Людина обговорює та шукає розв?язок задачі з початку і до кінця у розумі, користуючись одержаними іншими людьми готовими знаннями, які виражені в понятійній формі, у судженнях, умовиводах..2)образне мислення відрізняється від понятійного тим, що матеріалом, який тут використовує людина для розв?язування задачі, постають не поняття, судження чи умовивід, а образи. Вони або безпосередньо дістаються з пам?яті або творчо відтворюються уявленням, чи навіть уявою.

Практичне 1) наочно-образного - полягає в тому, що розумовий процес в ньому безпосередньо пов?язаний зі сприйняттям мислячою людиною оточуючої дійсності та без нього здійснюватись не може. Дана форма мислення найбільш повно і розгорнуто представлена у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, а у дорослих - серед людей, зайнятих практичною роботою. 2) наочно-дійове. Його особливість полягає в тому, що сам процес мислення являє собою практичну перетворювальну діяльність, котра здійснюється людиною з реальними предметами. Основною умовою розв?язування задачі в даному випадку являються правильні дії з відповідними предметами. Цей вид мислення поширений у людей, зайнятих реальною виробничою працею, результатом якої є створення конкретного матеріального продукту.

3. О. М. Леонтьев ввів поняття «провідний вид діяльності», який визначає характер функціонування і розвитку психіки дитини, а згодом – формування особистості. Провідна діяльність домінує на певному етапі розвитку особистості й забирає більшу частину часу., підпровідною діяльністю розуміється «така діяльність, розвиток якої зумовлює найголовніші зміни у психічних процесах і психологічних особливостях особистості дитини на даній стадії», діяльність, усередині якої розвиваються психічні процеси, що готують дитину до переходу на нові, вищі ступені розвитку. Він виокремлює три основних ознаки провідної діяльності: по-перше, це така діяльність, у формі якої виникають і всередині якої диференціюються інші, нові види діяльності; по-друге, в якій формуються і перебудовуються часткові психічні процеси; по-третє, від якої безпосередньо залежать основні психологічні зміни в особистості дитини, що спостерігаються на даний момент її розвитку.

Основні види діяльності: для дитини – гра та учіння, а для дорослої людини – учіння й праця; тобто на кожному віковому етапі превалює певний вид діяльності. В дошкільному віці провідним видом діяльності є гра; в молодшому шкільному віці – навчальна діяльність, тобто учіння; в середньому і старшому шкільному віці, безперечно, домінує учіння, але зостається гра і виникає праця, змінюється мотивація учіння. Психологічне новоутворення — це:— по-перше, психічні і соціальні зміни, що виникають на даному ступені розвитку і визначають свідомість дитини, його відношення до середовища, внутрішнє і зовнішнє життя, хід розвитку в даний період;— по-друге, новоутворення — узагальнений результат цих змін, всього психічного розвитку дитини у відповідний період, який стає початковим для формування психічних процесів і особи дитини наступного віку.

Кожен віковий період характеризується специфічним для нього психологічним новоутворенням, яке є таким, що веде для всього процесу розвитку і при цьому характеризує перебудову всієї особи дитини на новій основі. На думку Л.С. Виготського, воно виступає «основним критерієм ділення дитячого розвитку на окремі віки». Під новоутвореннями слід розуміти широкий спектр психічних явищ від психічних процесів (наприклад, наочно-дієве мислення в ранньому дитинстві) до окремих властивостей особи (скажімо, рефлексія в підлітковому віці).Значущість поняття «Психологічне новоутворення» полягає в тому, що поява принципово нових психічних характеристик істотним чином міняє психологічну картину віку. Для батьків і педагогів нове в поведінці дитини нерідко здається проявом упертості або капризів.

4. Стиль життя – унікальне з'єднання рис, способів поведінки і звичок, що визначають неповторну картину існування людини (за А. Адлером). Стиль життя визначається проблемою (дефектом, вадою), в результаті якого виникає мета, яка веде до появи властивого людині індивідуального способу життя і дозволяє звільнитися від почуття неповноцінності.

Стиль життя присутній завжди, але проявляється лише при зіткненні людини з життєвими проблемами. Це обумовлено тим, що формується він в дитинстві під впливом пережитих труднощів і грунтується на прагненні до мети, остаточно закріплюючись до 4-5 років. А доросле життя людини, на думку Адлера, лише фіксує і зберігає стиль життя, і тому дає можливість передбачати людську поведінку. Стиль життя включає в себе психологічні якості, що розташовуються на трьох рівнях індивідуальності: це індивідуальна характеристика (дефект), духовно-світоглядна (мета) і засіб, завдяки якому ця мета досягається (предметно-змістовна характеристика). Стиль стійкий і проявляється у вирішенні людиною основних життєвих завдань.

АДЛЕР: стиль життя («життєвий план» спочатку) - комплекс поведінкової активності, що включає в себе унікальне поєднання рис, способів поведінки, звичок, які взяті у сукупності, і визначають неповторну картину існування індивіда.В основі стилів життя лежать поняття неповноцінності і компенсації (у дитинстві всі вважають себе неповноцінними, а поведінка, спрямована на подолання неповноцінності, стає стилем життя). Він вважає, що стиль життя закріплюється у віці 4-5 р. і майже не піддається змінам, стає стрижнем поведінки в майбутньому.Типи особистостей, обумовлені стилями життя:  управляючий, такий, що бере, уникаючий, соціально-корисний.

БЕРН: Вводить поняття сценарію – це життєвий план, що поступово розгортається, і форм-ся в ранньому дит-ві під впливом батьків. Говорить про життєвий план і життєвий сценарій, розмежовує поняття життєвого шляху і життєвого сценарію. Життєвий шлях – це те, що відбув-ся насправді. Життєві шляхи змішуються і призводять до різних типів долі: сценарний, не сценарний, незалежний.Стилі життя: МАНІПУЛЯТОР: хар-ні брехливість, апатія до життя, контроль, прислужливість по відношенню до оточуючих, до життя ставиться як до боротьби за виживання, потребнісне кохання, фальш.АКТУАЛІЗАТОР: чесність, виразність, щирість, інтерес, повнота життя, внутрішня свобода, довіра, битійне кохання.

5. . Графічний метод - це метод умовних зображень статистичних даних за допомогою фігур, ліній, крапок і різноманітних символічних образів. Правильно побудовані графіки є наглядними, приваблюють до себе увагу , є виразними і запам'ятовуються. Вони широко використовуються в пропагандиській і агітаційній роботі. Основними елементами графіка є: поле графіка, геометричні знаки, масштабні орієнтири і експлікація графіка. Поле графіка - це простір, на якому розміщені ті геометричні фігури, які утворюють графік. Геометричні знаки чи образи - це багатообразні знаки за допомогою яких зображують статистичні величини (крапки, прямі лінії, квадрати, прямокутники, рисунки, ескізи і т.д.). знаки становлять основу графіка, це його мова. Вибір знака залежить від того, що необхідно показати. Масштабні орієнтири - це масштаб, масштабні шкали і масштабні знаки. Масштаб - це умовна міра переводу числової величини в графіку і навпаки. Масштаб повинен біти таким, щоб необхідні дані помістились на графіку. Масштабна шкала - це лінія, що розділена на відрізки крапками і відрізки між двома з'єднаними крапками (графічні інтервали) строго пропорційні розмірам і періодам часу зображеним на графіку даних. Масштабні знаки - це еталони величини, що зображуються на графіку у вигляді графічних знаків: квадратів, кіл, рисунків і т.д. Ними користуються для порівняння графічних знаків із знаком-еталоном. Експлікація графіка - це пояснення, які розкривають суть графіка: заголовок графіка, одиниці виміру, умовні пояснення. Вони можуть бути розміщені на полі графіка, або в формі умовних позначень за межами поля графіка. Заголовок має бути коротким/

Правила та етапи графічного зображення: 1.Наявність осей абсцис та ординат 2.визначення назв осей 3.наявність точки відліку «0» 4.наявність точки динаміки розвитку (кінцевої) 5.Обирання масштабу 6.Наявність найвищої та найнижчої точки 7.при наведенні показників за допомогою кривої, кожна точка на шкалі відповідає точці емпіричної величини 8.при унаочнені діаграмою точка емпіричної величини на стовпчику знаходиться на вершині стовпчика,що співпадає з величиною на шкалі. 9.кожен малюнок повинен мати свою нумерацію. 10.Таблиці та малюнки також повинні мати нумерацію (чітко та лаконічно сформульовану) Назва таблиці над таблицею Назва малюнка під малюнком Нумеруються таблиці у верхньому правому куті 11.У деяких випадках унаочнення потребує додаткової осі (дод. Осі повинні бути чітко відмежовані від основної осі,відображати динаміку)

Білет 7

1. Розкрийте методи активізації пам’яті. Які мнемонічні прийоми ви знаєте? Дайте рекомендації батькам і вчителям по розвитку пам’яті дітей.

2. Розкрийте поняття акцентуації характеру. Порівняйте типи акцентуації.

3. Проаналізуйте історію створення різних схем періодизації психічного розвитку. Вкажіть, що є дійсними критеріями для визначення основних періодів індивідуального психічного розвику. Наведіть прийняту у вітчизняній віковій психології періодизацію психічного розвитку дітей

4. Визначення індивідуального стилю діяльності у широкому та вузькому розумінні. Які дослідники займалися цією проблемою? Її значення для диференціальної психології

5

1. . Пам'ять – це форма психічного відображення дійсності, що полягає у закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду. Умовами успішного запам'ятовування є: — багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень; — розбивка матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;— розуміння матеріалу. Правила: запам’ятовувати треба в доброму настрої й на «свіжу голову», коли ще не настала втома; під час запам’ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом; слід обробляти інформацію для запам’ятовування, порівнюючи різні дані, спираючись на асоціації (смислові й структурні), виділяючи опорні сигнали («вузлики на пам'ять»); потрібно творчо застосовувати мнемотехнічні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв’язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам’яті. Мнемоніка - прийоми керування пам'яттю. Найпоширенішим при­йомом є вже згадуване використання міток або предметів як ознак для пригадування. Сприйнявши ці знаки, людина згадує зміст того, що з ними пов'язане. Іншим поширеним мнемонічним прийомом є групування матеріалу для його запам'ятовування. За допомогою групувань легше запам'я­товувати, зокрема, телефонні номери. Наприклад, 2-98-71-23 запам'ятати складніше, ніж 2-987-123. Одним з найвідоміших мнемонічних прийомів є метод розміщення. Його суть у тому, що матеріал, який запам'ятовують, розбивають на частини, які потім розташовують у різних місцях образу якого-небудь приміщення або добре знайомої вулиці. Скеровуючи потім думку за звичним маршрутом, вулицею або приміщеннями будинку, людина просто "підбирає" те, що зберігається в різних частинах. Ще один поширений прийом - додавання осмисленого зв'язку матеріалу, між початковими елементами якого осмисленого зв'язку немає. Це стосується запам'ятовування не пов'язаних між собою слів або букв, послідовності найменувань. Добрим прийомом для запам'ятовування, наприклад, текстів або послідовності викладу є створення плану або розбивання тексту на частини з називанням кожної з них.

2. Акцентуація характеру - перебільшений розвиток окремих властивостей характеру на шкоду іншим, у результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. Акцентуації характеру виявляються не постійно, з роками можуть суттєво згладитися, наблизитися до норми.    Акцентуації характеру часто зустрічаються в підлітків і юнаків (50-80%). Визначити тип акцентуації або її відсутність можна за допомогою спеціальних психологічних тестів, наприклад за тестом Шмішека.    Демонстративний. Виражене прагнення бути в центрі уваги і досягти своїх цілей за будь-яку ціну: сльози, непритомність, скандали, хвороби, хвастощі, вбрання, незвичні захоплення, неправда. Легко забувають про свої непорядні вчинки. Поведінка залежить від людини, з якою має справу, висока пристосовуваність до людей.Привітність, завзятість, цілеспрямованість, акторське обдарування, здатність захопити інших, неординарність.Егоїзм, неприборканість вчинків, облудність, хвалькуватість, ухиляння від роботи, схильність “занедужувати” у найвідповідальніші і важкі моменти. Схильність до інтриг, самовпевненості і високих претензій. Провокують конфлікти, при цьому активно захищаються.Ситуації зачеплення інтересів, недооцінка заслуг, повалення з “п'єдесталу” викликають істеричні реакції. Схильність до істерії. Замкнуте коло спілкування, одноманітна робота пригнічують.Сприятлива робота з постійно мінливими короткочасними контактами.

Педантичний Виражена занудливість у виді “пережовування” подробиць, на службі здатні замучити відвідувачів формальними вимогами, зморюють домашніх надмірною акуратністю .Сумлінність, акуратність, серйозність, надійність у справах і почуттях, рівний настрій .Формалізм, “крутійство”, “занудливість”, прагнення перекласти прийняття важливого рішення на інших .Ситуація особистої відповідальності за важливу справу, недооцінка заслуг інших; схильність до нав'язливостей, психастенії .Професії, не пов'язані з великою відповідальністю, віддають перевагу “папе ровій роботі”, не схильні змінювати місце роботи

3.

4. Індивідуальний стиль діяльності — стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів, способів виконання тієї чи іншої діяльності Клімов СО. усвідомлено розглядає лише такі особливості, що обумовлюються типологічними властивостями нервової системи, тому у вузькому розумінні "індивідуальний стиль" - це індивідуально-своєрідна стійка система психологічних засобів, до яких свідомо або стихійно звертається людина з метою найкращого врівноваження власної типологічно-обумовленої індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності.Він дозволяє людям з різними індивідуально-типологічними особливостями нервової системи, різною структурою здібностей, темпераменту, характеру домагатися рівної ефективності при виконанні однієї і тієї ж діяльності різними способами, компенсуючи при цьому індивідуальні особливості, що перешкоджають досягненню успіху. У той же час індивідуальний стиль діяльності може бути неоптимальним з погляду ефективності діяльності.  Найбільш загальновизнаними формальними ознаками індивідуального стилю діяльності можна вважати наступні:  а) стійка система прийомів і способів діяльності; б) ця система обумовлена визначеними особистими якостями; в) ця система є засобом пристосування до об'єктивних вимог.  Отже, у вузькому змісті слова індивідуальний стиль діяльності — це обумовлена типологічними особливостями стійка система способів, що складається у людини, яка прагне до найкращого здійснення даної діяльності. При цьому, говорячи про способи, не обов'язково мати на увазі тільки виконавчі і тим більше рухові акти — це і гностичні, орієнтовані дії і зміна функціональних станів, якщо вони виступають як засіб досягнення мети (наприклад, «самозбудження» у деяких ораторів, акторів). Інакше кажучи, індивідуальний стиль — це індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо або стихійно вдається людина з метою найкращого зрівноважування своєї (типологічно обумовленої) індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності.

5. Вивчення продуктів діяльності - це дослідницький метод, який дозволяє опосередковано вивчати сформованості знань і навичок, інтересів і особливостей людини на основі аналізу продуктів його діяльності. Особливість цього методу полягає в тому, що дослідник не вступає в контакт з самою людиною, а має справу з продуктами його попередньої діяльності або роздумами про те, які зміни відбулися у самому випробуваному в процесі і результаті його включеності в деяку систему взаємодій і відносин. Метод вивчення продуктів діяльності людини поєднує в собі кілька дослядницьких та аналітичних процедур, диференціація яких відбувається за ознакою предмета пізнання кожної з них. Так, виділяють: 1) аналіз особистих документів — листів, фотографій, щоденників, автобіографій тощо, якісно-кількісний аналіз яких дає цінний матеріал для психодіагностики, дослідження життєвого шляху особистості, характеристик діяльнісних актів людини в ситуаціях змістовних взаємодій та ін.; 2) аналіз офіційних матеріалів гру пової, колективної та масової комунікації,цей тип дослідницьких та аналітичних процедур застосовується, як правило, для вивчення соціальних процесів, явищ та їх проекцій на індивідуальне буття особистості; 3) аналіз продуктів діяльності — система процедур, спрямованих на дослідження та тлумачення змістових результатів діяльності людини — творчих, професійних, поведінкових, суспільних, самоорієнтованих тощо.

Біографічний метод являє собою комплексний метод психологічного дослідження, який спрямований на вивчення біографічних подій (2 основні підходи): Ідеографічний підхід – дослідник аналізує життєвий шлях особистості( реконструкція значимих для особистості життєвих подій, виборів), аналіз причинно-наслідкових залежностей між подіями та прогноз їх впливу на наступне життя. Аналіз особистісних рис.(вивчення біограф щоденників) Номотентичний підхід – узагальнення біографічних даних, здійснення вивчення біографій, щоденників з метою отримання інформації про становлення, розвитку особистості групи людей.( Почав розроблятись в першій чверті 19 ст.). Первісно біографічний метод обмежувався описом минулих етапів життя людей. Сучасні біографічні методи засновані на вивченні особистості в контексті історії, в контексті перспектив розвитку в контексті взаємозв’язків із значимими людьми.

Ме́тод експе́ртних оці́нок— один з основних класів методів науково-технічного прогнозування, який ґрунтується на припущенні, що на основі думок експертів можна збудувати адекватну модель майбутнього розвитку об'єкта прогнозування. Методи експертних оцінок поділяють на індивідуальні та колективні. Індивідуальні бувають двох типів: оцінка типу «інтерв'ю» та аналітичні (найпоширеніші з останніх — морфологічні — виявлення різних варіантів поведінки об'єкта прогнозування та метод складання аналітичних оглядів). Серед колективних методів розрізняють: метод комісії, метод віднесеної оцінки та дельфійський метод. Метод комісії передбачає проведення групою експертів дискусії для вироблення заг. думки щодо майбутньої поведінки прогнозованих об'єктів. Недолік цього методу — інерційність (консервативність) поглядів експертів щодо прогнозованої поведінки об'єкта. Цих вад можна частково позбутися шляхом віднесеної оцінки, або методу «мозкового штурму».

Білет 8

1.Розкрийте структуру сучасної психології та опишіть завдання окремих галузей П. Які на вашу думку є найбільш перспективними

2. Порівняльний аналіз емоцій та почуттів, їх значення в житті і діяльності людини. Емоційні стани людини. Види емоцій і почуттів, їх властивості.

3. З'ясуйте твердження вітчизняних психологів про те, що гра – особлива форма життя дитини в суспільстві за своїм походженням і за змістом. Розкажіть про особливості розвитку гри в дошкільному віці. Що в своїх іграх відображають молодші і старші дошкільники

4. З чого складається структура індивідуального стилю діяльності? Охарактеризуйте складові та рівень їх взаємообумовлення

5. Діагностика психічних станів: страху, хвилювання, тривожності. Тривога і тривожність, причини їх виникнення. Вплив стану тривожності на діяльність. Види тривожності

1.Структура Ψ: 1)Теоретичні; 2)практичні; 3)Науково-прикладні. Теоретичні: Загальна Ψ– вивчає закономірності психічної діяльності людини з нормальним розвитком, досліджує: пізнавальні процеси, емоційні процеси, вольові процеси, питання пов’язані з спілкуванням, діяльністю особистості,її характером та здібностями. Історія Ψ,Соціальна Ψ, Етнопсихологія ,Психофізіологія , Психологія особистості , Диференційна Ψ. Науково-прикладні: Включає 4 підгрупи: 1. Галузі за видом діяльності, поведінки людей(творчості, праці); 2. За психологічними аспектами розвитку людини(вікова, педагогічна, патопсихологія) 3. За відношенням до нормальної або хворої психіки(здоров’я, медична псих). Вікова Ψ , Педагогічна Ψ , Психологія творчості, Психологія спорту Психологія здоров’я ,Патопсихологія, Юридична психологія. Практичні галузі: Психологічна служба сім'ї та соціального захисту населення – психологічна підтримка сім'ї, корекції та профілактика сімейних конфліктів, забезпечення культури сімейного життя.

2. Емоція має ситуативний характер, тобто виражає оцінне відношення існуючої або можливої в майбутньому ситуації, а також до своєї діяльності в ситуації. Почуття ж носить виразно виражений наочний характер, це стійке емоційне відношення.Емоції і відчуття можуть не співпадати і навіть суперечити один одному.Емоції не завжди усвідомлюються, почуття ж, навпаки, зовні помітні. Емоції більшою мірою пов'язані з областю несвідомого, а почуття максимально представлені в нашій свідомості. Емоції короткочасні, а відчуття тривалі, і відображають стійке відношення до конкретних об'єктів. Почуття виражаються через певні емоції залежно від того, в якій ситуації опиняється об'єкт, до якого дана людина переживає почуття. Не проявляючи зовні емоції, людина приховує від інших і свої почуття.Емоції завжди суб?єктивні. Вони передусім виконують функцію відображення суб?єктивного відношення людини до оточуючого середовища та до себе самої.Функції: Віддзеркалення і оцінка навколишньої дійсності.Роль емоцій, що управляє.Захисна функція емоцій, Мобілізующая функція емоцій.Компенсаторна функція емоцій.Сигнальна функція емоцій.

Емоційні стани:.Настрій - це загальний емоційний стан, який надає своєрідного забарвлення на певний час діяльності людини, характеризує її життєвий тонус..Афекти - це сильне короткочасне збудження, яке виникає раптово, оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Стрес де в чому нагадує афект. Він, як і афект, виникає за умов напруженого життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів для їх подолання.Фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності і за якого людина опиняється в стані безнадійності, втрати перспективи. Пристрасті -це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють людину, керують нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті.

Види емоційЗа основу беруться різні ознаки: – модальність (позитивні, – негативні, приємні – неприємні, задо-волення – незадоволення);– інтенсивність (слабкі і сильні);– тривалість (тривалі, нетривалі);– глибина (глибокі, поверхневі);– усвідомленість (усвідомлювані, неусвідомлювані);– функції;– вплив на організм (стенічні і астенічні);– за змістом (моральні, естетичні) інтелектуальні – іноді їх нази-вають вищими почуттями;– за рівнями.  Рубінштейн виділяє три рівня: 1) елементарні фізичні чуття, повязані з органічними потребами. При цьому не усвідомлюється предмет чуття (безпредметна три-вога, самопочуття);2) предметні – відображають ставлення людини до предметів: мо-ральні, естетичні, інтелектуальні;3) світоглядні почуття: гумор, іронія, трагізм, що виражають став-лення до дійсності в цілому. Почуття .В якості почуття виявляється стійке емоційне ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняють одні емоції і почуття від інших, наприклад радість від гніву, сорому, обурення, любові тощо.В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, інтелектуальні та праксичні почуття. Моральні почуття - це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе. Естетичні почуття - це чуття краси в явищах природи, в праці, в гармонії барв, звуків, рухів і форм. Праксичні почуття - це переживання людиною свого ставлення до діяльності. Інтелектуальні почуття являють собою емоційний відгомін ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому розумінні

3. Гра — це діяльність, у якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин. Гра - провідний вид діяльності дитини дошкільного віку. Сутність гри заключається в тому, що діти відображають в грі різні сторони життя, особливості діяльності дорослих, набувають і уточнюють свої знання про навколишній світ. Предметом ігрової діяльності є доросла людина як носій певних суспільних функцій, що вступає в певні стосунки з іншими людьми. На рубежі раннього і дошкільного віку виникають перші види дитячих ігор. Це, перш за все, режисерська гра. За нею зразу ж з'являється образно-рольова гра. В ній дитина уявляє себе ким завгодно і відповідно діє. Саме режисерська та образно-рольова гра стають джерелом сюжетно-рольової гри, яка досягає своєї найбільш розвинутої форми в середньому дошкільному віці. В сюжетно-рольовій грі діти відтворюють безпосередньо людські ролі і взаємини. Головна зміна в поведінці полягає в тому, що бажання дитини відходять на другий план, і на перший план виходить чітке виконання правил гри.

Молодші дошкільники імітують предметну діяльність - ріжуть хліб, труть морквину, миють посуд. Вони поглинені самим процесом виконання дій і часом забувають про результат - для чого і для кого вони це зробили.

Для середніх дошкільнят головне - відносини між людьми, ігрові дії проводяться ними не заради самих дій, а заради стоять за ними відносин.

Для старших дошкільнят важливо підпорядкування правилам, що випливають з ролі, причому правильність виконання цих правил ними жорстко контролюється.

У розвитку гри виділяються 2 основні фази або стадії. Для першої стадії (3-5 років) характерне відтворення логіки реальних дій людей; змістом гри є предметні дії. На другій стадії (5-7 років) моделюються реальні відносини між людьми, і змістом гри стають соціальні відносини, суспільний сенс діяльності дорослої людини.

Роль гри у розвитку психіки дитини.1) У грі дитина вчиться повноцінного спілкування з однолітками.2) Вчитися підпорядковувати свої імпульсивні бажання правилами гри. З'являється супідрядність мотивів - "хочу" починає підкоряться "не можна" або "треба".3) У грі інтенсивно розвиваються всі психічні процеси, формуються перші моральні почуття (що погано, а що добре).4) Формуються нові мотиви і потреби (змагальні, ігрові мотиви, потреба в самостійності).5) У грі зароджуються нові види продуктивної діяльності (малювання, ліплення, аплікація)

4. . Найбільш загальна структура індивідуального стилю зводиться до наступного. Насамперед існують такі особливості, способи діяльності, що мимоволі без помітних суб'єктивних зусиль (як би стихійно) провокуються в даній об'єктивній обстановці на основі наявного у людини комплексу типологічних властивостей нервової системи. Ці особливості можна позначити як ядро індивідуального стилю, вони-то й обумовлюють перший пристосувальний ефект і, таким чином, істотно визначають напрямок подальшого зрівноважування із середовищем. Але вони не забезпечують усього необхідного пристосувального ефекту, і в міру необхідності виникає інша група особливостей діяльності, що виробляються протягом деяких більш-менш тривалих пошуків (свідомих чи стихійних). Ця група складає своєрідну прибудову до ядра індивідуального стилю. Наприклад, на основі інертності сама собою виникає схильність не відриватися від початої роботи, а отже, і така особливість діяльності, що може бути осмислена як своєрідний спосіб ефективного зрівноважування із середовищем, як доведення дій до кінця. На основі інертності легко здійснюються повільні і плавні рухи, виникає перевага стереотипних способів дії, пунктуальне дотримання один раз прийнятого порядку. Аналогічним образом і на основі рухливості стихійно складаються протилежні риси діяльності.  Прибудова до ядра виникає протягом часу свідомо або стихійно та поділяється на дві категорії:"А" - особливості, що сприяють успіху за даних обставин; "Б" - особливості, що спричиняють опір успіхові.Особливості типу "Б" поступово "обростають" компенсаторними механізмами. Особливості компенсаторного значення відносяться до категорії "В".Особливості типу "А" викликають інші елементи прибудови до ядра стиля - максимальне використання всіх позитивних пристосувальних можливостей - категорія "Г".

5. На думку Є.П. Ільїна, тривога – це емоційний стан гострої внутрішньої часто беззмістовної схвильованості, яка пов’язується особистістю з прогнозуванням невдач, небезпеки або з очікуванням чого-небудь важливого, значущого для людини в умовах невизначеності найбільш науково обґрунтованим є пояснення поняття “тривога” В.М. Астаповим, як неприємного для особистості емоційного стану, який характеризується суб’єктивним відчуттям напруження, очікуванням несприятливого розвитку подій. Стан страху належить до категорії фундаментальних емоцій людини . Він виникає у ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда та спрямований на джерело дійсної чи уявної небезпеки Страх – це дуже сильна емоція, яка справляє відчутний вплив на всі когнітивні процеси та поведінку людини. Коли ми відчуваємо страх, наша увага різко звужується, загострюючись на об'єкті чи ситуації, які сигналізують нам про небезпеку.Такі психомалюнки, як „Неіснуюча тварина”, „Малюнок людини”, „Автопортрет” та інші, дають можливість дослідити різні особливості психіки дитини та її психічні стани. Насамперед, це можливість виявити такі стани, як астенія, тривога, страх, агресія, депресія, У дослідженні також можна використати проективні тести: тест тривожності Р. Темпл, М. Дорки, дитячий апперцептивний тест (ДАТ), а також тест кольорових виборів Люшера, а саме, використана семантика кольорів при аналізі малюнкових проективних тестів.

Тривога сприяє успішній діяльності у відносно простих для людини ситуаціях, а перешкоджає в складних. Прояви тривожності в різних ситуаціях не однакові. Ситуативно стійкі прояви тривожності прийнято називати особистісними і пов'язувати з наявністю в людини відповідної особистісної риси (так звана “особистісна тривожність”). Ситуативно мінливі прояви тривожності іменують ситуативними, а особливість особистості, яка виявляє такого роду тривожність, позначають як “ситуаційна тривожність”. Психологи виділяють два основних види тривожності. Першим з них - це так звана ситуативна тривожність, тобто породжена деякою конкретною ситуацією, яка об'єктивно викликає неспокій. Цей стан не тільки є нормальним, але і відіграє свою позитивну роль. Другий вид -особистісна тривожність. Вона може розглядатися як особистісна риса, яка проявляється в постійній схильності до переживань, тривоги в найрізноманітніших життєвих ситуаціях, в тому числі і таких, які об'єктивно до цього не провокують.

Білет 9

1 Розкрийте поняття “особистість” та її соціально-історичну детермінацію. Співвідношення понять “людина”, “індивід”, “особистість”, “індивідуальність”.

2. Опираючись на фізіологічні основи темпераменту , зробіть порівняльний аналіз холеричного та меланхолічного типів Т.

3. Проаналізуйте розвиток дитини протягом першого року життя. Дайте характеристику сенсорного розвитку немовляти. Які новоутворення в психіці дитини з’являються і розвиваються в період немовляти?

4. Система здібностей людини за моделлю Дж. Гілфорда. Біологічні та соціальні детермінанти розвитку здібностей. Результати досліджень

5. особливості врахування П-Д основних етапів дослідження. Розкрийте основні завдання кожного з етапів дослідження.

1. Як співвідносяться поняття «людина», «індивід», «особистість», «індивідуальність»?Людина - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід».

Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо про особистість, ми виходимо з суспільної сутності і соціальних функцій індивіда. Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин.

Неповторність, оригінальність особистості, сукупність тільки їй притаманних своєрідних особливостей складають індивідуальність людини, яка в одних має дуже яскраву палітру, в інших - малопомітна. Вона може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки. Задоволення людини наслідками своєї праці, становищем у суспільстві, взаємовідносинами з іншими людьми значною мірою пов'язане з можливістю розвитку і реалізації індивідуальних рис характеру. Цим пояснюється необхідність детального вивчення індивідуальних якостей особистості в педагогіці, управлінні та інших галузях.

Особистість перебуває також під впливом культурних відносин. Переважаючі в суспільстві культурні норми та цінності через систему установ освіти і засоби масової інформації впливають на формування психіки особистості, її світогляду та соціальних установок. При цьому особистість у своїй практичній діяльності може або спиратися тільки на систему сталих норм та цінностей або послідовно провадити в життя нові прогресивні ідеї.