4. Основні проблеми та методи диф.Пс. Їх загальна хар-ка. Детальніше представити один з них.

Головна проблема: співвідношення спадкових і середовищ них факторів у формуванні індивідуальних розбіжностей у поведінці.Проблеми, що підлягають вивченню: від властивостей нервової системи як фізіологічної основи індивідуальності до професійних інтересів і соц-х настанов. Найважливіша задача – пошук максимально валідних методів психологічного дослідження.

Метод - шлях пізнання. Щоб отримати уявлення про індивідуальні відмінності психіки використовують різні способи отримання даних – різні методи.

Диф.пс. використовує методи психодіагностики (організаційні та інтерпретаційні методи, тести, опитувальники, проективні методики, психометричні м-ди, методи статистичного аналізу).

Методи, що викор-ся: загальнонаукові, психогенетичні, історичні, психологічні.Методи диф.пс. розвивались під впливом протистояння розуміння і пояснення. Розуміння призвело до появи ідеографічного підходу, а пояснення – до експериментальних методів.

ТЕСТИ викор-ся з метою кількісної та якісної діагностики рівня розвитку психічних процесів, властив-й, характерологічних особл-й. Основоположник - Гальтон, послідовник – Кеттел.1) за к-тю досл-х (індивідуальні і групові); 2) за формою відповідей (усні, письмові); 3) за представленням інфо (вербальні, невербальні); 4) за виглядом матеріалу (бланкові, предметні, апаратурні, комп’ютерні); 5) за змістом (особистісні, інтелекту, досягнень, здібностей); 6) за завданням (опитувальники, завдання, проективні). В цілому методи поділяють на: За видом досвіду, який використ-ся: інтроспективні методи (базуються на даних суб’єктивного досвіду) і екстраспективні (опираються на об’єктивний результат, доступний для вимірювання).

За активністю впливу: спостереження і експеримент.За рівнем узагальнення отриманих закономірностей: номотетичні (орієнтовані на загальне, психологію пояснення) та ідеографічні (орієнтовані на одиничне, психологію розуміння).За стабільністю/мінливістю досліджуваного явища: констатуючі і формуючі методи (в яких кінцевий стан досліджуваної якості відрізняється від початкового).

5. МЕТОДИ ВИВЧЕНЯ УВАГИ. ТАБЛИЦІ ШУЛЬТЕ, ІНШІ МЕТОДИ.

1. Коректурна проба - Вибірковість, концентрація, об’єм уваги - бланк з різними літерами в кількості 40 рядків по 40 літер в кожному. Необхідно в кожному рядку викреслювати певну літеру, яка стоїть першою

2. Коректурна проба Бурдона-Анфімова - концентрація та стійкість уваги - бланк із рядами випадкового набору літер. Досліджуваному пропонується викреслювати літери на бланку, виконуючи це на фоні перешкод, які задає експериментаторКоректурна проба Ландольта - концентрації, стійкості та переключення уваги - бланк із випадковим набором кілець з розривами, спрямованими в різні сторони. Процедура дослідження така сама як у пробі Бурдона.Класичні таблиці Шульте - темп сенсомоторних реакцій, характеристики уваги (переключення, розподіл), обсяг уваги, зосередженість (відволікання), наявність виснаження за гіперстенічним або гіпостенічним типом, впрацьовуваність - таблиці із числами від 1 до 25, які розташовані у випадковому порядку. Досліджуваному необхідно знаходити числа по порядку, кожне показувати та називати вголос. При цьому фіксується час виконання завдання.Таблиця Шульте в модифікації Ф.Д.Горбова - переключення уваги - таблиця, на якій у випадковому порядку розташовані числа від 1 до 25 чорного кольору, від 1 до 24 червоного кольору. Досліджуваному необхідно: 1) знаходити числа чорного кольору в порядку зростання; 2) знаходити числа червоного кольору в порядку спадання; 3) знаходити числа чорного та червоного кольорів поперемінно, причому чорні – в порядку зростання, а червоні – в порядку спадання.Рахунок та відлік за Крепеліним - переключення уваги, рівень працездатності (виснаження, впрацьовуваність) - бланки із стовпчиками цифр, які необхідно додавати/віднімати. Методика Мюнстерберга - вибірковість уваги - бланк, який складається з набору літер, де необхідно знайти слова і підкреслити їх

ШУЛЬТЕ Досліджує швидкість перемикання уваги, працездатність і упражняємость в умовах активного вибору корисної інформації. Випробовуваному дослідник дає інструкцію - працювати максимально швидко і уважно. Потім дослідник помічає час по секундоміру, а випробовуваний показує числа від 1 до 25, називаючи їх вголос. Дослідник визначає час, витрачений випробовуваним для пошуку 25 цифр по порядку спочатку в першому, а потім в 2, 3, 4 і 5 квадратах. Дослідник відмічає в зошиті час для кожного квадрата. Потім обчислюють середній час для одного квадрата (пошуку цифр в одному квадраті) і виражають графічно. Роблять вивід про перемикану уваги, працездатності і упражняємості.

Білет 30

1. Проаналізуйте операції мислення. Покажіть роль операцій мислення в засвоєнні знань, виробленні умінь і навичок. Докажіть на прикладах навчальної діяльності взаємозв’язок і взаємозалежність здібностей з діяльністю, з пізнавальними процесами і характером людини.

2. Дайте характеристику пам’яті. Умови ефективного запам’ятовування. Методи активізації пам’яті, мнемонічні прийоми

3

4. Еволюція вчення про типи вищої нервової системи в вітчизняній диференціальній психофізіології (І.П. Павлов, Б.М. Теплов, В.Д. Небиліцин).

5. Предмет психодіагностики та її завдання. Зміст психодіагностики. Психологічний діагноз. Зв’язок психодіагностики з іншими науками.

1. Мислення здійснюється у певній логічній послідовності. Відповідно в структурі мислення виділяють такі логічні операції:• порівняння;• аналіз;• синтез;• абстракція;• узагальнення;• конкретизація.

Порівняння розкриває відношення тотожності і відмінності речей. Результатом порівняння, крім того, може стати класифікація. Нерідко вона виступає як первинна форма теоретичного і практичного пізнання.Більш глибоке проникнення в суть речей вимагає розкриття їх внутрішніх зв?язків, закономірностей та істотних властивостей. Воно виконується за допомогою аналізу та синтезу.Аналіз - це операція уявного чи практичного розчленування явища або предмета на складові його елементи. Аналіз у мисленні є продовженням того аналізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об?єктивної дійсності. Об?єктом аналізу можуть бути будь-які предмети та їхні властивості.

Синтез виступає побудовою цілого із аналітично заданих частин. Аналіз і синтез звичайно здійснюються разом, сприяють більш глибокому пізнанню дійсності. Теоретичний, практичний, образний і абстрактний інтелект в своєму формуванні зв?язані з удосконаленням операцій мислення, перш за все аналізу, синтезу та узагальнення.

Абстракція - це операція виділення певної сторони (аспекту) явища, яка в дійсності як самостійна не існує. Абстрагування виконується для більш докладного вивчення явищ, як правило, на основі попередньо проведених аналізу і синтезу.Узагальнення виступає як поєднання істотного в предметі (попередньо відокремленого, отриманого шляхом абстрагування). Через це істотне в конкретному предметі узагальнення зв?язує його з цілим класом предметів і явищ. Результатом операції узагальнення виступає поняття. Конкретизація виступає як операція, протилежна узагальненню. Вона проявляється, наприклад, в тому, що із загального визначення поняття виводиться судження про належність до певного класу одиничних речей і явищ

2. Характеристика пам'яті. Пам'ять – це форма психічного відображення дійсності, що полягає у закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду. Вищий наскрізний процес, оскільки проходить через усі психічні процеси. Головними характеристиками пам'яті є: об'єм, швидкість закарбування, точність відтворення, тривалість зберігання. Об'єм пам'яті - це найважливіша інтегральна характеристика пам'яті, яка характеризує можливість запам'ятовування і збереження інформації. Швидкість відтворення характеризує здатність людини використовувати в практичній діяльності наявну в неї інформацію. Точність відтворення - це здатність людини точно зберігати і точно відтворювати закарбовану в пам'яті інформацію. Тривалість пам'яті відображає здатність людини утримувати певний час необхідну інформацію. Умовами успішного запам'ятовування є: — багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень; — розбивка матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;— розуміння матеріалу. Важливою умовою ефективного запам’ятовування є дотримання певних правил: запам’ятовувати треба в доброму настрої й на «свіжу голову», коли ще не настала втома; під час запам’ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом; слід обробляти інформацію для запам’ятовування, порівнюючи різні дані, спираючись на асоціації (смислові й структурні), виділяючи опорні сигнали («вузлики на пам'ять»); потрібно творчо застосовувати мнемотехнічні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв’язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам’яті. Мнемоніка - прийоми керування пам'яттю. Найпоширенішим при­йомом є вже згадуване використання міток або предметів як ознак для пригадування. Сприйнявши ці знаки, людина згадує зміст того, що з ними пов'язане. Іншим поширеним мнемонічним прийомом є групування матеріалу для його запам'ятовування. За допомогою групувань легше запам'я­товувати, зокрема, телефонні номери. Наприклад, 2-98-71-23 запам'ятати складніше, ніж 2-987-123. Одним з найвідоміших мнемонічних прийомів є метод розміщення. Його суть у тому, що матеріал, який запам'ятовують, розбивають на частини, які потім розташовують у різних місцях образу якого-небудь приміщення або добре знайомої вулиці. Скеровуючи потім думку за звичним маршрутом, вулицею або приміщеннями будинку, людина просто "підбирає" те, що зберігається в різних частинах. Ще один поширений прийом - додавання осмисленого зв'язку матеріалу, між початковими елементами якого осмисленого зв'язку немає. Це стосується запам'ятовування не пов'язаних між собою слів або букв, послідовності найменувань. Добрим прийомом для запам'ятовування, наприклад, текстів або послідовності викладу є створення плану або розбивання тексту на частини з називанням кожної з них.

3

4. ЕВОЛЮЦІЯ ВЧЕННЯ ПРО ТИПИ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ В ВІТЧИЗНЯНІЙ ДИФЕРЕНЦІАЛЬНІЙ ПСИХОФІЗІОЛОГІЇ (І.П. ПАВЛОВ, Б.М. ТЕПЛОВ, В.Д. НЕБИЛІЦИН).

Вітчизняна Ψ зосередилась на пошуках теоретичної концепції як основи наукової Д Ψ. Завдання полягає у з’ясуванні об’єктивних біологічних основ психологічної індивідуальності людини. За таку основу стало вчення ПАЛОВА про властивості і типи нервової системи (це вроджені характеристики нервової тканини, які регулюють основні процеси: збудження ті гальмування).

ТЕПЛОВ в 1956р. організував лабораторію з вивчення типологічних особливостей ВНД. Були виділені 10 первинних (серед яких – сила, лабільність, рухливість, динамічність, сконцентрованість) та 5 вторинних власт-й нервової системи та феномен парціальності (власт-ті диференціюються за різними аналізаторами).

У 1969 р. НЕБИЛІЦИНИМ запропонована назва напрямку вивчення природних основ індивідуальних розрізнень – Д. психофізіологія, предметом якої є досконале вивчення властивостей НС людини та з’ясування їх ролі в детермінації стійких індивідуально- Ψ розрізнень між людьми.

Темперамент завжди пов‘язувався з фізіологічними особливостями організму, бо якості темпераменту є найсильнішими психічними якостями, що приманні людині від народження.

СЛАБКИЙ → Меланхолік, СИЛЬНИЙ → неврівноважений → Холерик,→ врівноважений → рухливий → Сангвінік,→ інертний → Флегматик

5. Психодіагностика (від греч. psyche - душа і diagnosis - розпізнавання, визначення) - технологічний процес постановки психологічного діагнозу. Включає розробку вимог до вимірювальних інструментів, конструювання і апробацію методик, вироблення правил обстеження, обробку і інтерпретацію результатів.

Поняття «психодіагностика» ввів в 1921р. Г.Роршах. Але як спеціальну дисципліну психології психодіагностику почали виокремлювати ще на початку XX ст. чотири найбільш важливіших джерела виникнення та розвитку психодіагностики: експериментальна психологія, диференційна психологія, прикладна психологія та тестологія.

Мета психодіагностики – це створення умов для проведення змістовної діагностико-розвивальної роботи, надання рекомендацій, проведення психокорекційних заходів.

Зв'язок психодіагностики: Загальна псих, вікова, диференціальна, соціальна і ін..

1