Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
В. В. Буряк - Антична філософія.doc
Скачиваний:
22
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
3.85 Mб
Скачать

Тема III. Paideia: освітав античності тАстановлення філософського знання

Enkyklios paideia: зміст та систематика

Пайдейя і філософія

Trivium і quadrivium – перша диференціація освітніх практик

Від Пайдейї до Енциклопедії: пізня античність

Від Пайдейї до Енциклопедії: Середньовіччя таНовий час

Ключові слова

антична культура

виховання

енциклопедія

квадривіум

освіта

освіта в римській культурі

пайдейя

пропайдейя

типи шкіл в античності

тривіум

enkyklios paideia: зміст та систематика

Дуже важливу роль у формуванні філософії й організації безперервності давньогрецької філософської традиції відігравала унікальна система освіти–paideia. Завдяки раціональномухарактеруосвітніх процедур формувався особливий тип мислення. Визначальними рисами цього мислення були:системність (взаємопов’язаністьзнань філологічного циклу, математичних дисциплін, астрономічних, музичних та естетичних знань),енциклопедизм (універсальний підхід до знання),ерудиція (знання культурної традиції шляхом освоєння міфології й епосу через поеми Гомера й Гесіода). Такі особливостіобумовилидостатню свободу відвинятовоміфологічних поясненьсвіту. Це сталооднієюзпричин появи інтелектуальних передумов для здійсненняподальшоїкритичної рефлексії власне філософського (і наукового) мислення.

Важливого значення для грецької, а згодом і світової культури набула поява численних інтелектуальних співтовариств, гуртків, а потім й інституціалізованихшкіл у V ст. до н.е. в Афінах. Саме в цей час там формується культурнийархетипінтелектуала/інтелігента, здатного заплатити навіть життям за отримання істини, «буття-в-істині»: такими є Сократ, Платон, Ісократ, Діоген та багато інших мислителів Стародавньої Греції.

Paideia – найбільшзагальнепоняття для позначення, як виховання, так йосвіти, аж до найвищих його рівнів (як сьогодні ми б сказали, включаючи початкову школу та вищу освіту). Досить часто це поняття зустрічається в Греції вже в класичну епоху: в діалогах Платона, Арістофана (п’єса «Хмари).

Грецьке словосполучення έγκύκλιος παιδεία– (що передаєтьсялатиницеюякenkyklios paideia), буквально означає «заокруглену», «всебічну», «загальну», «гармонізовану»освіту; «головне, основне знання». На початку свого формування системаpaideiaмістила в собі двічастини. Елементарний курс (названий пізніше, уже в латинській термінології –propaideia, звідки потім буде походити філософський термін «пропедевтика» – «вступ до філософії») складавсязоснов граматики,передбачавнавчанняписьму й читання простих текстів. Наступним був більш складний таширокийкурс, розрахований на кращих учнів. Цей курс власне й називавсяenkyklios paideia (тобто, буквально, «колоосвіти», відгрецьк.kyklos«коло» іpaideia «освіта, виховання»). Тут необхідно було засвоїтинавичкий знання з арифметики, геометрії, музики, астрономії, а також навчитися прийомам коментування текстів й ознайомитися зриторськиммистецтвом.

У Стародавній Греції в класичний період існували приватні та державні школи. Крімгуманітарних і математичних дисциплін, в освітній системі, залежно від тієї чиіншоїшколи, у межахenkyklios paideia були наявні:військовасправа, гімнастика та «музичнімистецтва».

Пайдейя та філософія

Кількість і різноманітність педагогічних практик у грецьких полісах, містах-державах свідчить про високу загальну культуру давніх греків. Тут можна зробити спрощену класифікацію безлічі античних шкіл. Тоді треба виділити філософські школи (Сократ), що розвивали мистецтво про ведення абстрагованих, теоретичних бесід (діалектику), і риторичні школи (Ісократ), що розробляли мистецтво складання різних видів промов – судових, політичних та епідектичних (показових, урочистих) і культивували мистецтво суперечки (еристику). Крім цього, існували медичні школи (Гіпократ). Формувалася стійка традиція створення шкіл. Це, безсумнівно, було якісно новим і дуже важливим етапом у розвиткові освітніх інститутів в античності. Згодом більшість шкіл ставали науковими центрами. Афінська школа філософії безперервно існувала фактично тисячу років – безпрецедентний в історії культурний феномен.

Кажучи про становлення античної класичної системи освіти, треба віддати належне й софістам, учителям Сократа. Вони перші створили та здійснили перший значний гуманітарний проект – (paidein anthropos), «виховання людей». У колі софістів навіть існував своєрідний навчальний посібник під назвою «Подвійні промови», де основні теми софістичних бесід було рубрифіковано й до кожної теми додавався доказ істинності початкових тез, а потім спростування цього доказу. Така двозначність захоплювала вельми багатьох, і деякі софісти непогано заробляли, працюючи як «учителі мудрості» (що, власне, грецькою й буде «sophisthai»).

Для архаїчної грецької епохи, проте також і пізніше, в епоху розквіту античної класичної культури, формуючим і нормуючим першопринципом є arete(доблесть) у його героїко-аристократичному трактуванні. Одне із найважливіших завдань виховання полягало в тому, щоб давати місту юнацтво, здатне ефективно служити державі-полісу у військовий і мирний час, і тим підтримувати безперервність його існування.

Пізніше усвідомлюються, виховуються й посилюються ще дві додаткові необхідні якості: ergon– «доблесна праця», іpaideiaяк ідеал освіченості, а надалі – ученості й досконалості, інтелектуальної (ноетичної) й естетичної (kalokagatia). Частково це пояснювалося тим, що після поразки Афін (від Спарти) були потрібні зусилля, щоб відновити минулу моральну й культурну перевагу.

Для Стародавньої Греції очевидний фундаментальний зв’язок філософії та виховання. Під кутом зору «державності» приватний характер давнього афінського виховання виявлявся недостатнім і повинен був бути доповнений системою суспільного (державного) виховання освіти. Однак державні діячі не мали уявлення про те, як це необхідно організувати. Задум і втілення ідеї суспільного виховання й освіти відбулися завдяки існуванню численних філософських і риторських шкіл. Філософія протягом декількох століть формувалася в креативному середовищі еллінської культури, де етичні принципи (ethos), любов до мудрості (philosophia), естетизація навколишнього середовища й прагнення до універсальної освіченості (paideia) досягли вищого культурного синтезу. Можна зробити висновок, що філософія загалом і філософська освіта зокрема отримали значний імпульс завдяки взаємодії та взаємодоповненості етичного, ноетичного, естетичного й освітнього принципів.

Метою філософської освіти стає aleteia(істина непредметного, нематеріального, неемпіричного плану). Уже до часу розквіту софістики (середина V ст. до н.е.) формується цілісний освітній канонenkyklios paideia.

У XX столітті видатний німецький філософ і знавець античної культури Мартін Хайдеггер показав глибинне значення феномена грецької освіти. У роботі «Вчення Платона про істину» він пов’язував значення слова «освічувати» з фундаментальними поняттями платонівської онтології. Якщо погодитися з онтологічним ствердженням Платона про те, що «ідеї» є праформами й «зразками» для всіх речей і видів діяльності, то «освічувати», вважав він, означає «встановлювати зразок і надавати розпорядження».

Іншим значенням «освіти» була функція формування й розвитку здібностей, що вже є в учнів. Освіта дає учням еталон-зразок, за яким організується кожна дія.

Зрештою, epistemе (знання) йmathesis(наукове пізнання),paideia(виховання/освіта) таpraxis (діяльність) стають визначальними чинниками розвитку освіти й знання, які неухильно трансформувалися в напрямі універсалізму й енциклопедизму. Якщо порівняти «коло знань» софістів і Сократа і «коло знань» Арістотеля і Теофраста, то очевидним стане трансформація гуманітарного зразка від морально-етичного дискурсу й риторики до системи наук, де гуманітарне знання співіснує з природознавством.

trivium і quadrivium – перша диференціація освітніх практик

У римській культурній традиції, завдяки зусиллям стоїків, особливо Панетія (185–110 рр. до н.е.) і Посідонія (166–50 рр. до н.е.), а потім Марка Туллія Цицерона (106–43 до н.е.) і Марка Теренція Варрона (116–27 рр. до н.е.) неухильно зростає морально-етична складова філософського дискурсу. Так, поступово, зв’язок філософії, культури й освіти, сконцентрований раніше в грецькому понятті paideia, реалізовується в римській культурі, трансформуючись у латинську систему освіти й набуваючи додаткового значення «гуманітарності гуманістичності», що фіксується латинським терміном humanitas.

У епоху еллінізму ідеальною моделлю стає виховання самостійності та здібності до політичної діяльності. Основною метою тоді було завдання навчити людину досягати успіху у своєму роді діяльності. З часів Цицерона був прийнятий у Римі й надалі продовжував існувати протягом усіх Середніх віків освітній канон artes liberalesабоseptem artes liberales(римський еквівалент грецького типу освіти –enkyklios paideia), що містив «гуманітарний цикл» –trivium(діалектика, риторика та граматика) і «точні науки» –quadrivium(арифметика, геометрія, астрономія та музика).

Філософія (у Платона й Арістотеля синонімічно використовувалося також слово «діалектика») вважалася вищою формою грецької освіченості, при цьому будучи методологічно організованою й рефлексивною (усвідомленою) критикою неписьменності як «незнання». Уже піфагорійці відділяли «незнаючих» (акусматиків), непосвячених, допущених лише до вислухування сакральних істин, «акусм», від «знаючих» (математиків), тих, хто знає. Грецьке слово mathema в той історичний період означало і знання, і науку, і сам процес вивчення. Про це можна судити за значеннями таких слів: mathemathike– наука, пізнання, власне математика;mathesis– вивчення, пізнання;mathetes– учень.

Очевидна близькість «математичної» та «класичної» освіти при порівнянні таких виразів, як enkyklia mathemataіenkyklios paideia, що засвідчено у Фукідіда.

Сократ протиставляє незнаючого, «філодокса», тобто «любителя думок», знаючому, «філософу», тобто «любителеві знання». Того ж погляду дотримувався і його учень Платон.

З такою ж постановкою проблеми «знання-незнання» пов'язане розрізнення alethes(істини) іpseydos(брехні) в Арістотеля.

Зрозуміло, що чіткого розмежування між «раціональним» (філософським, науковим дискурсом) та «ірраціональним» (міфопоетичним дискурсом) в античності не було. Треба зазначити, що навіть у класичній античній філософії «знання» безліччю ниток ще пов’язане з «міфом» (наприклад, діалоги Платона). Основою інваріантної пізнавальної форми в міфі, науці та філософії було розуміння та пояснення взаємозв'язку речей і явищ невидимих сил природи. У міфі – це божественні сили і впливи (кратофанії), а у філософії та науці – це закон (номос) природи або космосу.

Мета всіх античних пізнавальних форм – виявлення йопис цілісної «системи світу речей». Відмінність пізнавальних позицій полягала у створенні специфічних картин світу: міфопоетичної, наукової та філософської. У різних термінах і схемах міф (всимволах й образах), філософія й наука (у поняттях) пояснюють природу. По-різному в них відбувається пояснення причин і наслідків явищ: у міфі – асоціативний зв’язок, у філософії та науці – логічний. Зухвала успішна спроба – перейти від незнання до знання – стала рушійною силою розгортання всіх раціональних «пояснювальних моделей» буття.

Від Пайдейї до Енциклопедії: пізня античність

Антична культура не тільки благодатна сфера вивчення міфології, історії давнього світу, історії літератури, естетики, історії філософії. Деякі форми цієї культури й сьогодні актуальні та «виробляючі», без них неможливо уявити собі реалізацію основоположних для сучасногосуспільстваінтелектуальних проектів. Це, передусім енциклопедії та енциклопедичні словники, які стали невід'ємною йключовоюформою зберігання й трансформації наукового знання, функціонування вищої освіти й розвитку науки загалом. Така інтелектуальна формазбереженнята збагачення раціонального знання була створена греками й римлянами,продовжуваласяпротягом усього латинського середньовіччя, в новий часйінтенсивно розвивається сьогодні.Креативнийта організаційний «тріумф»середземноморськогоенциклопедизмузбігсяз епохою Просвіти. Стисло оглянемо цей складний ідивнийшлях.

Хоч Платон і Арістотель володіли енциклопедичними пізнаннями в істинному значенніцього слова, проте вони не намагалися укладатисвоїобширнізнання в стислій і систематичній формі (тобто як енциклопедичне зібрання всіх відомих їм галузей знання формально). І тільки Спевсіпп, учень Платона, його племінник і першийсхоларх(очолювавплатонівськуАкадемію з 347 по 339 рр. до н.е.) у IV ст. до н.е. створивтруд, подібний до «енциклопедії». На жаль, від цьоготворуСпевсіппа майже нічого не залишилося, збереглися до нашого часу лише невеликі фрагменти, щостосуютьсяматематики й біології, але про цей твір є згадки інших античних авторів. Власне «енциклопедичного»характеругрецька науково-педагогічна системаenkyklios paideia набуває уже на ґрунті римської культури. Першим римським енциклопедистом можнавважатиМарка Теренція Варрона, чийтвір«Науки»(Disciplinae) вийшов наприкінці I ст. до н.е. і був присвячений опису вільних мистецтв (septem artes liberalеs): граматики, риторики, діалектики, геометрії, арифметики, музики, астрології, а також медицини й архітектури. Цейтвірне зберігся.

Грецькі й римські мислителі спочатку прагнули до того, щоб зібрати воєдино всю безлічзнань їм відомих. Однак це було дуже складне завдання – систематизувати й узагальнити науковий зміст водномутворі. Найбільшвдалоюспробою в цьомунапрямістала енциклопедичнароботаримського вченого Плінія Старшого – 37-митомова «Природна історія»(«Naturalis Historia»). Цейтрудкопіювався вбезлічірукописів в епоху пізньої античності й у Середнівіки. Римські мислителі та вчені створили прецедент систематичної/універсальноїосвіти/знання/науки, що охоплює всі відомі тоді галузі знання. Вони «вирівняли» всі дисципліни, відкинувши принцип ієрархії знань (вищий рівень якої посідала філософія), що було властиво грецькій філософії. Учений і державний діяч пізньої античності Кассіодор (Flavius Magnus Aurelius Cassiodorus Senator, V – VI ст.) володіввидатноюерудицією та створив фактично перше всеосяжнезібрання знань у межах християнської культури. Серед багатьох його творів на різноманітні теми були також його енциклопедичні твори «Про науку і мистецтва» («De artibus libris ас disciplinis liberalium litterarum») та «Посібник з вивчення божественної і світської літератури» («Institutiones divinarum et saecularum litterarum»).

Від Пайдейї до Енциклопедії: Середньовіччята Новий час

На початку Середньовіччя в ході відновлення середземноморськоїантичноїосвіченостій наукової енциклопедичностіз’являєтьсякнига під назвою «Етимології». Автором її був святий Ісідор Севільський (Isidorus Hispalensis, 560–636 рр. н.е.). «Етимологія» за спробою охоплення всіх форм знання – це енциклопедичнийтруд, складений на основі античних науковихуявлень. Книга містить 20 розділів, присвячених різноманітним формам знання. Перші три томи присвячені сімом вільним мистецтвам (тривіум– граматика, риторика й діалектика;квадривіум– арифметика, геометрія, астрономія та музика). Наступними буди розділи з медицини, права, хронології, Священного писання й обрядів, присвячені Богові, ангелам і святим, церкві та єресям,мовамнародів і царств, етимології, людині, чудесам і знаменням, звірям,птахам, частинам світу, географії, архітектурі, каменям і металам, землеробству,військовійсправі, кораблям, одягу, їжі, інструментам і предметам меблів.

ТрудІсідора Севільського користувався авторитетом і популярністю. Збереглося більше ніж тисячарукописних(!) примірників «Етимології». Ще пізніше, словосполученняеnkyklios paideia в середньовічній латинській ученій традиції стало набувати значення «повної збіркизнання, універсального словника» (латинізоване –cyclopedia, encyclopedia).Відомі також інші середньовічні енциклопедичні твори. Такими були за своїм змістом книги: «Бібліотека»(«Bibliotheca») патріарха Фотія (IX ст.), і«De proprietatibus rerum» (1240 р.) БартоломеодеГранвіля, що містила в собі наукові знаннязтеології, філософії,медицини, астрономії, хронології, зоології, ботаніки, географії, мінералогії та«Speculum Majus» (1260 р.) ВінсентазБове.

Номінально слово «енциклопедія» («киклопедія»,kyklopedia)з’явилосяв назві відповідного словника майже через тисячу років – у 1541 р. У цьому році в Базелі голландський гуманіст, учений, математик та астролог Іоахім Стеркван Рінгелберг (Joachimus Fortius Ringelbergius, 1499-1556 рр.) видав книгу під назвою«Lucubrationes vel potius absolutissima kyklopaideia».Пізніше, також у Базелі, в 1559 р., хорватський гуманіст, учений,теолог, філософ Станіслав Паво Скаліч (Paul Skalich, 1534–1573 рр.) видав книгу під назвою «Encyclopaedia seu orbis disciplinarum tam sacrarum quam prophanarum epistemon» Енциклопедія, або знання про світ наук»). Хоч у змістовномувідношенніці дві книги зовсім і не відповідали класичній енциклопедії або енциклопедичному словнику, проте терміни «киклопедия» і «енциклопедія» вже назавждиувійшлиу світову наукову, академічну лексичну скарбницю.Упозанауковомуконтексті, в непрофесійномуслововживаннінайбільш раннімєвикористання слова «енциклопедія» у романі Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» (1532 р.).

У 1728 р. в Лондоні Ефраїмом Чемберсом у двох томах була опублікована «Циклопедія: або універсальний словник мистецтв і наук» («Cyclopaedia: or An Universal Dictionary of Arts and Sciences»). Це, по суті, у змістовному та структурному плані й була «енциклопедія».

І лише наприкінці XVIII сторіччя уФранціїз'являєтьсявсесвітньознаменита«Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел» («Encyclopedie, oil Dictionnaire raisonne des sciences, des arts et des metiers»)–багатотомна, ілюстрована малюнками, кресленнями та схемами, систематизована збірка різноманітних наукових результатів, що видавалася в 1751–1780 рр. Дідро й Даламбером.

Кількість багатотомних енциклопедій і спеціалізованих енциклопедичних словників сьогодні величезна. Без них не мислитьсяіснування вищої освіти й науки. Завдякиновітнімінформаційним технологіям та Інтернету існуєбезліч«мережних» словників та енциклопедій у режимі «on-line». Безпрецедентно розширяється міжнародний Інтернет-проект «Wikipedia». Це багатофункціональна«народна енциклопедія», взяти участь у якій може будь-який охочий (який володіє необхідними знаннями з відповідного предмету.

Питання для контролю:

  1. Яку роль світська освіта відігравала в античній культурі?

  2. У чому полягає феномен «пайдейї»?

  3. Які дисципліни були включені до «кола освіти» давніх греків?

  4. Які типи шкіл існували в античності?

  5. Яка специфіка філософських шкіл у Стародавній Греції?

  6. Як еволюціонувала система освіти в римській культурі?

  7. Що таке trivium і quadrivium?

  8. Що таке «енциклопедія» як трансісторичний культурний європейський проект?

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.