Тема II. Протофілософія

Міф і філософія

Міфологічнаі філософська картинисвіту

До питанняпро причини виникнення філософії: «чому «філософія»й«чому в Греції»?

Грецький поліс йумови формування філософського мислення

Древньогрецька наука тастановлення філософського мислення

Раціональний характер античної науки

Філософське дослідження «природи»

Про безперервність філософської інтелектуальної традиції

Ключові слова

давньогрецька наука

космологія

космос

міф

міфологічний опис світу

поняття

природа

символ

філософія

філософський опис світу

Міф і філософія

Для архаїчної свідомості, якою можна вважатиепоху Гомера та Гесіода,змістміфу виявляєтьсяцілкомреальним. Міфи, нарівні з магією й обрядом, функціонують як нормативні та інституціональні засобипідтримки стійкостісуспільствай соціального контролю. Міф санкціонує та пояснюєнаявнийу світі (космосі) йсуспільстві(полісі) порядок. Більш того,міфотворчістьє найважливішою творчою діяльністю, без якої неможливо уявити собі існування античної культури.

Протягом декількохстоліть у цій культуріспівіснуютьміф і філософія. Цей періодпродовжуєтьсяприблизно з VII по IV ст. до н.е. Фактичноувсіх творах Платонаміфологеми тафілософеми сусідять ідоповнюютьодна одну. Його діалоги «Бенкет», «Федр», «Тімей» не тільки містять у собіміфологемуяк пояснюючу модель, але смисловим і конструктивним центром у них виявляється міф.Арістотельта інші академічні філософи мінімізували або навіть виключали міфзі своїх текстів, але пізніше,устоїків інеоплатоників,міфологемизновузнаходять конструктивний пояснювальнийхарактер. Протенаративна («оповідальна») форма знання відіграє найважливішу роль у становленні філософії.

Міфологія і філософія мають фундаментальні точки зіткнення. Міф –це знакова система, у термінах якої не тільки сприймається, але й описується та інтерпретується весь світ видимих речей, явищ, невидимих сил і причинно-наслідкових взаємозв’язків. Таким чином, міф – це образно-символічний описсвіту. Характерною рисою міфологіїєуніверсальність. Філософія також претендує на те, щоб з’ясувати першопричиниуніверсуму, закони його існування, генетичні зв’язки речей і явищ. Філософія – різновид універсального раціонального знання. Цепонятійнийспосібописусвіту.

Базовими відмінностями філософії від міфології вияв­ляються рефлексивність і критичний спосіб мислення, що відсутні в міфології і потім у релігії. В основі міфологічного світорозуміння знаходиться принцип віри й панує незмінна традиція. Філософія – це критичний, рефлексивний, систематичний, раціональний вид універсального опису світу та його базисних засад. Міфологічне знання тим ґрунтовніше, чим ближче до відтворення початкових наративних і символічних пояснювальних форм. Філософське знання – раціональний спосіб спростування попередніх філософсь­ких поглядів, концепцій і методів. Міф – ретроспективний і консервативний, з домінуючою «охоронною» функцією.

Філософія – актуальне й радикально «руйнівне» знання, передусім відноснодо своїх власних основ, «філософських забобонів», що заступають шлях до більш глибоких рівнів знання тасамопізнання. Філософія, щоб не бути догматичною (тобто, щоб ні в якому разі не стати «нефілософією»), критичновибудовуєсебе сама, аопосередкованимчином і нову ідеологію, естетичні й моральні цінності епохи. Філософи – це ті, хто першими «реєструють» і дають глибоку інтерпретацію симптомів кризи (в найбільш широкому значенні, від економіки та політики до культури й особистості). Інтенсивний розвиток філософського знання якраз ізумовленоосмисленням причин і наслідківепохального культурного «розриву». Повертаючись до походження грецької філософії, зазначимо, що філософське знання(episteme) починаєпоступово входити всуперечністьз міфологічною вірою(pistis), «довір’ям». Філософія намагається спростувати міфологічне знання, і це їй вдається.

Характерною рисою філософського світорозуміння, на відміну від міфологічного, ємоваопису та пояснення. Основоположною одиницею міфуєсимвол, щовиявляєсебе завжди в якій-небудь конкретній образно-знаковій оболонці (Зевс, Океан, Гея, Уран тощо, якрепрезентації«божественного»). Філософська теоріяпроводитьдеперсоніфикацію«божественного». Закони й силимислятьсята описуються за допомогою абстрактних понять – таких, як«апейрон», «логос», «нус», «ейдос», «номос», «атом» та ін.

Крімзмістовної різниці між двома типамимов(символічний вміст у міфах і понятійний у філософських концепціях), є ще фундаментальна відмінність синтаксичного плану: символи, метафори,образи, якими оперує міф,пов’язаніасоціативно, тобто на основі зовнішніх або випадково схожих характеристик. Поняття ж філософської теоріїпоєднані на основі причинно-наслідкового зв’язку, забезпеченого формально-логічним описом.

Змістісенс міфу для людини архаїчної епохи завжди реальні й навіть надреальні, оскільки міфологічний, «початковий» час «первинний», отже, більш фундаментальний, ніж сучасний стан справ. Міф, за допомогою сюжетів, символів, метафор таобразівконституює онтологічний горизонт буття. Явища природи, життя людини, речі тавідносинимінливі,повторні, вонизнаходяться«на поверхні» й похідні від міфологічної «праподії»,культурного архетипу.

Наприклад, в іудео-християнській міфології Адам та Єва володіють більш високим антропологічним й онтологічним статусом,ніжбудь-якаіншалюдина, Адам – «прабатько» всіх чоловіків, а Єва – «прамати» всіх жінок. У певному значенні Адам і Єва вічні й незмінні, як «зразки», «моделі».Архетиповіне тільки люди. «Первіснийгріх» (принаймні, в його біблійному варіанті) є деякою «первинною» фатальною ситуацією, що визначає завжди й усюди іншіподальшіісторичні, конкретні «гріхопадіння».

Ерос – це космічний зв'язок явищ, речей і в той же час – індивідуальний любовний зв'язок, який завждиповторний. «Священний камінь» (омфалос)має космічне походження, його «сила», «енергія»,сакральні, цілющі та інші якості визначені його «божественним»походженням.

Тотем (тотемнатваринна, птах, комаха) володіє надприродною силою й може передавати цю силу деяким людям. Тотем – «істинний пращур». Він завжди є чимось більшим, ніж просто тварина, завждисполученийз кожною конкретною твариною (і людиною) невидимим символічним (енергетичним) зв’язком.

«Таємниці» міфологічного універсумудоступні тільки «освяченому» (жрецеві, шаману, чаклуну, пророку), який пройшов ініціацію. Це не просто знання, але «таємнознання», «надзнання», якеблизькопов'язане з магією, що дає силу та владу над людьми й силами природи. Міфологічне знання езотеричне.

Філософське знання екзотеричне, тобто, відкрите будь-кому, на відміну від міфологічного езотеричного«таємнознання», «зашифрованого»йнедоступногодлянеофітів. На відміну від міфу, для філософіїнемаєзабороненихтем,немає«табу»,немає«теменосу» –сакрального кола, за яке не може, вірніше, не наважиться проникнутизвичайналюдина та її думка. До таємниць філософії може прилучитисябудь-який охочий і цілеспрямованийрозум. Ніякої «обраності» та «ексклюзивності» тут не існує (винятком є хіба що філософська школа Піфагора).

Міф, на відміну від філософії, є «образно-практичним» способомопануваннясвіту, але разом з тим веде своє походження «згори».Крімтого, він неодмінноритуалізований, міф і ритуал невіддільні один від одного. Поступово деякі міфи втрачають свою культову значущість і перетворюються внаративніепічні та інші художні форми (наприклад, казки, комікси,мультфільми). Ці форми вже не володіють попереднімимагіко-ритуальними світопояснювальними й універсальними значеннями, вони більшоюміроюрозважальні. Змінюється не тільки власне форма міфупіслятого, як він втрачає функціїезотеричного, сакрального, онтологічного й космологічного світопояснювального характеру, змінюється також і йогозміст.

Міфологічна і філософська картини світу

Міф відкриває епоху «великих наративів», «метаоповідань», «метарозповідей». Тоді самі історичні події йрозповідьпро них були тотожні, і навіть більше того, переказ якої-небудь історії про «діяння богів» виявлявся первинноюданністю, реальністю, «зразком», з яким згодом порівнювалася актуальна дійсність і завжди коректувалася відповідно до міфу.

Міфології, міфологічні «системи» врізних культурах досить унікальні.Прицьому в міфахмістятьсяінваріанти. Тобто є «наскрізні» сюжети, функції, «схематизм»відносин, структури, символізм, що дозволяє говорити про функціональну,аксіологічну, антропологічну симетричність міфів народівсвіту. Більше того, внаслідок багаторічних досліджень французький антрополог К. Леві-Строс дійшов висновку, що така симетрія існує не тільки в горизонтісинхронії(тобто для міфів однієї й тієї ж часової епохи), але й у планідіахронії(симетричні міфологічні структури віддалених у часі культур). Тобто, між міфом архаїчного, первісного племені та сучасним «буржуазним міфом» (форми якого вочевидь присутні в кіно, телевізійнихсеріалах, індустрії моди, рекламі, політиці тощо) і є симетрія. Французький учений показував це, вирізняючиувсіх безвиняткуміфах так звані «бінарні опозиції» («добро-зло», «природа-культура», «чоловіче-жіноче» тощо).

Міфології різноманітні в плані складності взаємовідносин між богами, кількістю функцій, формою сакральнихієрархій. Також важливу роль відігравали культурна й соціальна стійкість народу, носія міфу. Наприклад, грецька й римська міфології, як показала історія, виявилися найбільш значущими для світової культури завдяки широкомупоширеннюкультурних текстів і досягненнямсередземноморськоїцивілізації. Міфи постійнодоповнювалисяновими сюжетами, видозмінювалися, еволюціонували, розмивалися й забувалися. Тому завжди треба пам’ятати про те, щоміфогенез є тривалим, складним, внутрішньосуперечливимпроцесом (співіснування декількох варіантів одного й того ж міфу, що розрізняються).Крімтого, адекватне розуміння міфу без участі вобрядовійі ритуальнійчастині«живогоміфу», що було невіддільне віднаративної, «оповідальної», текстуальноїчастини неможливо, як стверджуютьсучасні вчені.Одногораціонального підходу мало, щобзрозумітибагатоскладове й багатошаровепсихіко-емоційнесакральнедійство,якимєміф, принаймні, уміфопоетичну епоху.

Процес фрагментації та «розмивання» міфології як консервативної, міцно пов’язаної з ритуалом і магією системи світовідчуття і світопояснення, що засновується на загальному детермінізмі, завершивсятим, що на межі VII-VI ст. до н.е. в Мілеті, іонійськійгрецькій колонії в Малій Азії,з’явиласявласне філософія. Вона становила собою форму мислення, не санкціонованужрецтвом, учомусьсуперечилаїй і не спиралася у своєму пошуку істини (aletheia) на авторитет традиції. Філософське знання спочатку засновано було на власних інтелектуальних зусиллях, і це знання згодом не сприймалося іншими філософами як «істина в останній інстанції».

Класична (академічна) форма філософського дискурсу, систематика й тематика філософії сформувалися лише в IV ст. до н.е. (у творах Платона й Арістотеля). Алеключовіпроблеми,філософеми, методи й елементи теоретичних систем можна зустріти вже в VI – V ст. до н. е.

Філософський, науковий світогляд у Західній Європі, особливо в епоху Нового часу (в останній третині XVIII – на початку XIX ст.) став не тільки витісняти релігійно-міфологічне світорозуміння («іудео-християнський комплекс ідей» у термінології сучасної філософії), але й активноруйнуватийого світоглядні основи.

Однак в античній культурі міфологія відігравала видатнутворчу роль.Крімопису й пояснення походженнясвіту(космосу), його розвитку, походження речей і явищ, людини,суспільства, добра та зла,розумуй безумства, краси та потворності,любовій ненависті, хвороб і смерті, долі, міфи створювали неповторну культурну ауру, що гармонізує відносини між людьми, і ставлення людини до світу загалом. У епічнихтворахГомера,орфічнихгімнах, а такожтворахГесіода, Епіменіда, Акусілая вже є спробипоставленняпитаньпро походженнясвіту, часу, руху, причинного зв'язку явищ, людини, добра та зла. Тоді жз’явилисяй пояснення у форміміфологем. В образно-символічнійнаративнійформі були поставлені фундаментальні філософські у своій сутіпитання:зчого та як виник світ/космос? Чи існує він вічно? У якомунапрямізмінюється? Яке місце людини у світі? Ці та інші «вічні проблеми» хвилювали безпосередніх попередників давньогрецької філософії.

Незважаючи на різноманітність темі варіантів міфу, можна виокремити найбільш «частотні»міфологеми, близькі філософському типу осмислення буття. Творці епосіві поетивважали, щозпервісного невпорядкованогостану–хаосу, завдякиспільнимдіям богів або долаючи їхпротидії, зрештою виник космос, як гармонійна, впорядкована форма всесвіту. Згідно зкосмогонічнимиміфами (зокрема грецькими) світ змінювався завдяки діямкратофаній (kratos – грецьк.«сила»,phaneos – грецьк.«явище»), тобто виявам сили надприроднихоснов («божественних сил»). У той же час антропоморфні боги й богині діяли часто аналогічно іззвичайнимилюдьми, їм не чужі були людські пристрасті тавади(це ми бачимо, наприклад, в «Ілліаді» та «Одіссеї» Гомера). Важливу роль у поясненні причин війн, голоду,засухи, землетрусів та «особистих проблем» людини відігравали такіміфологемиякдике,тюхе і ананке. Наприклад,ananke – це необхідність, вказівка на причинно-наслідкову неминучістьчогось, що трапилося, тобто такого, що ніколи не можестатисяінакше, ніжсталося.Угреківананке (як зовні обґрунтована певна послідовність подій) протиставляєтьсятюхе, як персональним долі-успіху.

Але аж ніяк не всіх греків задовольняють пояснювальні засоби міфології. Уже в другій половині VII – початку VI ст. до н.е. в грецькій колонії, вмалоазійськомумісті Мілеті (зараз це територія сучасної Туреччини) виникає інтелектуальний рух мислителів-учених, які вбачали першопричини всьогоіснуючогоне на основі міфу тадійбожеств. Вони виходили з того припущення, щоповиннііснувати природні, «фізичні» (грецьк. physis – «природа») джерела (або джерело). Основисвіту/космосу, речей і явищ лежать у самому цьому світі й не залежні від волі численних богів. Цими першими мислителями-вченими-філософами були іонійці:Фалес, Анаксімандр та Анаксімен. Усі вони належали до так званоїмілетської школи філософії.

До питанняпро причини виникнення філософії: «чому «філософія» й«чому в Греції»?

Чому філософія як особлива оригінальна форма інтелектуальної діяльності виникла саме в Греції, сказати з цілковитою певністю важко. Над цимпитаннямзамислювалисябагато філософів і, зокрема, істориків філософії. Називався «географічнийчинник» – острівнеположенняй перетинторговихшляхів, а, отже, інтенсивна комунікація та численні «потоки інформації». Також обговорювався й «генетичнийчинник» – особливі інтелектуальні якості давніх греків. Зокрема,здатністьабстрагуватися від очевидностіпочуттєвогодосвіду та критична рефлексія, тобто наявність радикального сумніву в істинності будь-якого висловлювання щодо як приватних, так ізагальнихвисловлювань, що дозволило виникнути такомувидатномуінтелектуальному явищу як теоретизування татрансцендування.

Винахід алфавітного письма, також певно сприяв формуванню понятійногомислення тощо. На думку Гегеля, філософія греків виникла завдяки високому рівню усвідомлення цінності свободи, а, отже, незалежного, неавторитарного мислення.Ніцшевважав, що унікальність і продуктивність грецької культури заснована на деякому ірраціональному, алекреативному, зрештою інноваційному принципі, який вінназвав«діонісійськимначалом».Покищо жодна інтерпретація (а їх майже стільки ж, скільки історико-філософських досліджень) не виявилася задовільною й сьогодні.

Як і багато століть тому питанняпро причини виникнення теоретичної філософії – відкрите. Констатуючи, що причинбезліч,розглянемодекільканайбільш вагомихчинниківі спробуємо реконструювати специфічний контекст «народженнялогосузміфу».

Грецький поліс й умови формування філософського мислення

Безсумнівно, що в появі й становленні філософського знання важливу роль відігравав грецький поліс, античне «місто-держава», зісвоєю особливою формою соціального устрою, яка більше ніде в давньому світі не зустрічалася. Не тільки філософія багато чим зобов'язана цьому унікальномусоціо-політичному явищу, створеному еллінами, але й сучасні форми демократії, науково-технічний прогрес, мистецтво також сформовані на основі давньогрецької культурної традиції.

Поліс являв собою міське поселення, оточене кріпосною стіною тавідділеневід близької (і що належить йому) території, званоїхора. Мешканціполіса, незважаючи на різний майновий і соціальний статус, приналежність до того чиіншогознатного роду, були рівні у своїх громадянських правах, володіли правом власності й могли посідати будь-яку виборчу посаду. Раби, зрозуміло, не володіли ні власністю, ні правами вільних громадян.

Не вдаючися до подробицьпобудовидержавної та соціально-політичної структури поліса і враховуючи різноманіття конкретних форм їх існування,укажемона основні характерні рисиполісноїжиттєдіяльності, які, на наш погляд, сприятливо позначилися на виникненні науки та філософії греків.

1. Поліснаправова система надійно захищала принципи рівноправності вільних громадян. Це сприялозростаннюпочуття громадянської індивідуальності та формуванню самостійного, відповідальногоспособумислення й діяльності, в основі якої перебувала незалежна, невідчужувана ніякими авторитарними інстанціями особиста свобода.Цілкомлегітимною була критична оцінка становища та дій інших людей, незалежно від їх походження, багатства й соціального становища. Політичні, правові, моральні, релігійні,суспільній державні інститути загалом також були відкриті критиці з боку мудреців і філософів, хоч це було й не завжди безпечно. Як і в будь-якому починанні тут,звичайно,був присутнім ризик (що підтверджує доля Сократа). Але в тоталітарній державінемаєнавіть ризику, оскільки будь-яке висловлення не відповідне «генеральній лінії» однозначно призводить до «поразкив правах» і часто до фізичного усунення «інакодумців».

2. Усі дорослі громадяни (правда, жінки й раби були виключені з демократичного процесу) могли постійно бути присутніми й мали можливість регулярно виступатипублічно в народнихзборахнаагорі. Ця «демократична технологія» забезпечувала вільну й рівну участь у виборах посадових осіб будь-якого рангу. Атмосфера вільної дискусії, необхідність раціонального доказу створювали умови для культивування прозорої та ясної аргументації, логічного обґрунтування переваги своєї позиції. Саме відштовхуючись від принципів і практики соціально-політичної риторики, софісти, Сократ і Платон створили могутню й послідовну систему доказів.Арістотельдовів справу своїх попередників до досконалості. Цевиявилосяв багатовіковій традиціїсилогістики– системі формально-логічного доказу.

3. Апеляція до міфопоетичнихсюжетів, цитування епічних поетичних текстів, знання історичних прецедентів у ході публічних виступів сприяли формуванню ерудиції, вдосконаленню мистецтва еристикий риторики, що відігравало не останню роль у розвиткові класичної філософської традиції.

4. Невеликі за територією та населенням поліси не вимагали існування численного й громіздкого адміністративно-бюрократичного апарату (як це було в Єгипті, Вавилоні, Китаї). Завдяки цьому в полісі був відсутній нав’язливий соціальний контроль висловлювання, діяльність вільних громадян, а саме такими завжди були філософські школи протягом тисячолітньої історії розвитку грецької філософії.

Тому то й міг здійснитися такий безпрецедентний за своєю тривалістю й безперервністю тисячолітній інституціональний, культурний, інтелектуальний проект.Мілетськашкола (перше співтовариство грецьких філософів) була заснована на початку VI ст.до н.е., а майже через тисячу років, у 529 році вжепісляРіздва Христова,афінськаАкадемія була закрита імператором Юстиніаном.Післячого філософи аж ніяк не змирилися з обставинами, значначастиназних, прихопивши з собою рукописи, рушила «на Схід» у Візантію й далі, в Каппадокію та Сирію. Філософська традиція булаврятованаі не булаперервана, хоч булаослабленай уповільнена.

5. У Єгипті та інших високорозвинених східних цивілізаціях усі форми інтелектуальної діяльності монопольно формувалися, контролювалися й стереотипно відтворювалися тільки всередині корпорації жерців, відповідно до букви й духу сакральнихтекстів, тоді як у грецьких полісах була відсутня каста жерців. До речі, навіть сучасна індійська філософія заснована на принципахтрадиціоналізму, у тій чиіншіймірімістить«брахманське», «жрецьке» начало. У китайській філософії присутній віддалений впливмантичного(гадально-інтерпретативного)жрецькогодискурсу, пов’язаного з езотеричноютрадицією знання й інтерпретацією системи символів, щоміститьсяв «Книзізмін» («Цзін»). Наукова та філософська думка в Греції не регламентувалася державними й релігійними інститутами, вірніше, їх вплив не був тотальним та авторитарним, як на Сході (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія).Звідсиця свобода вибору стилів,напрямів, методів, цілей і предметних областей (тематичних переваг) у сфері інтелектуальної діяльності, філософських теорій, шкіл інапрямів(філософський плюралізм).

6. У Греції, як і в Римі, кожний вільний громадянин поліса міг бути відкрито обранийнажрецькупосаду (як і на будь-яку іншу) надекількароків, а потім переобраний, що однак не виключало також варіантів успадкуванняжрецьких посад.Геракліт, наприклад, походив зі знатногожрецькогороду, що,ймовірно, вплинуло на езотеричнуформу його висловлення.

Розвитку самостійного, інноваційного способумислення та діяльності сприяла системавибірностидержавних посадових осіб. Це прискорювало соціально-політичну й економічну динамікусуспільногорозвитку.Якщоприйняти класифікаціютовариств, запропоновану К. Леві-Стросом: «холоднітовариства» (консервативні) – «гарячітовариства» (інноваційні), то грецькі поліси, безсумнівно, належать до найбільш «гарячих»соціумівувсій світовій історії. Цевиявилосяв широкому спектрінапрямів: «теорії» та практицімореплавання, астрономії, торгово-економічній діяльності, науковій, медичній, правовій, естетичній, педагогічній – у широкомузначенніслова інтелектуальної/раціональної діяльності.Квінтесенцієюцього демократичного,креативно-інноваційного руху і стала філософія.

7. Численні подорожі,військовіекспедиції,мореплавання, торгівля створювали умови для розширення кругозору еллінів. Вони вміли ефективно зіставляти свої, «автохтонні» знання й ту інформацію, яку здобували завдяки знайомству зіншимикультурами. Цікавість та асиміляція знань, різноманітних відомостей, щостосуютьсяетнічних, ціннісних, інтелектуальних, культурних сферближніхідалекихрегіонів ойкумени дозволило сформувати наукові основи географічних, історичних, медичних, астрономічних, математичних і, нарешті, філософських дисциплін. Згідно з життєписами давніх філософів, і Піфагор, і Демокріт, і багато іншихподорожували«на Схід», спілкувалися з мудрецями, що позитивно вплинуло на створення ними власних філософських систем.

8. На основі існування цих обставин і умов можна зробити висновок, що грецькі мислителі мали набагато більш сприятливі умови для інтелектуальноїсамореалізації, ніж їхні сучасники, які філософствували в інших державах.

Давньогрецька наука та становлення філософського знання

Сьогодні став очевидним величезний вплив наукової та технічної думки на мінливий постіндустріальнийсвіт. Завдяки науці й техніці створюється світ нашої повсякденності. Персональний комп’ютер та Інтернет, мобільний телефон з численними функціями (потрібними й непотрібними), прогноз погоди, заснований на даних численних супутників та обчислений на суперкомп'ютерах, холодильники, пральні машини, пилососи зкомп’ютернимкеруванням, автомобілі з бортовим комп’ютером і засобами космічної навігації, медична техніка, біотехнологія,нанотехнології, нова енергетика й багато що інше кардинально змінило наше навколишнє середовище. У найближчі роки й десятиріччя світ і людина завдяки науковому прогресу змінюватимуться ще радикальніше. Не будемо робитифутурологічніпрогнози, однак констатуємо факт: наука сталачимосьзначно більшим, ніж магія вміфопоетичнуепоху.

Можна сміливо стверджувати, що саме розвиток наукового та філософського мислення (знань раціонального типу) в ході тисячолітнього розвитку «післягомерівської» грецької культури послужили основою виникнення всепереможної західноєвропейської цивілізації. Однакпокиніхто не дав вичерпної відповіді напитанняпро те, чому саме в Греції виник ефективний тип раціонального теоретичного пізнання. Поява грецької науки також загадкова, як і виникнення грецької філософії.

Навіть найкомпетентніший історик науки або історик філософії не може однозначно визначити, ученими чи філософами були Фалес, Анаксагор, Піфагор, Демокріт, Платон, Арістотель, Теофраст – настільки різносторонньою (всебічною) та енциклопедичноюєїхня інтелектуальна спадщина. Це стосується також й інших мислителів античності. З VI по IVст. до н.е. наука та філософія античності становлять собою єдине взаємопов’язане ціле.

Раціональний характер античної науки

Наука в грецькому світі вміру свого становлення й спеціалізації є деяким систематичним іцілераціональним способомвивчення природи (physis).Єдиного термінадля позначення науки на той період не було. Найбільш близькими зазначенням термінами можнавважати:mathema, theoria, epistheme– це слова з різноюконотацією, алезагальнимзначенням:логічно несуперечливе знання, що існує в понятійній формі. Надалі з переходомгрекомовноїнауки та філософії на середньовічну латину в цьому ж значеннівживавсявже термін scientia.

Характерними рисами грецької науки були такі:

• принциповою кінцевою метою пізнання оголошувалася істина (aletheia);

• грецьким ученим-мислителям завжди була властива деяка непрагматична (теоретична) цікавість щодо природи;

• здійснювалися систематичні спроби послідовно пояснювати світ, виходячи з нього самого (у філософії це пошуки «архе» (arche); пояснюючи першооснови всіх речей і явищ, греки не вдавалися (як це було властиве носіям міфологічної свідомості) до припущень про дію надприродних сил і могутніх божеств на матеріальні речі (вони намагалися встановити ієрархію сил у світі, за допомогою з’ясування «природних причин», елементів самого буття;)

• складні, багатоскладові явища космічного й природного порядку були представлені у формі поєднання найменшого числа найбільш простих елементів (першопричини, числа, геометричні фігури, атоми тощо. Ефективність і результативність такого підходу виразно видно в космології, фізиці, математиці та інших («точних») науках;

• вчені і філософи намагалися знайти доцільні пояснення для основоположних простих, необхідних і достатніх способів зв'язку між речами та явищами; були знайдені й сформульовані положення про стійку умову, що забезпечує існування та зміну речей, що прогнозується, тобто закон (nomos).

Таким чином, оригінальність грецького наукового генія призвеладо того, що вже перші вчені-філософи, які належали домілетськоїшколи, по суті, відмовилися від образно-символічного сприйняття й опису природи. Наукова та філософська картина, на відміну від міфологічної,пропонуваладопитливим розумам замість розгадування «волі богів» зайнятися пошукамисамодостатньої«першооснови»(arche). Поступово ці мислителі позбавилиміфологізовану(гомерівсько-гесіодівську) космологію образності йсимволічності, замінивши ціміфопоетичніописипонятійнимпоясненням.Прицьому збереглисязагальніуявлення про структуру космосу (сфери, рухомі одна в одній разом з прикріпленими до їхніх поверхонь планетами). У такій інтерпретації становлення космосузнаходитьпаралелі в поясненні природноісторичногопроцесу вченими Нового часу.Однимсловом, грецькі філософи здійснили фундаментальний для всієї світової інтелектуальної історії «поворот від міфу дологосу». У цьому «протистоянні»(logos/mythos), виражена кардинальна протилежність раціонального йміфо-символічного описусвіту. Ця вказівка на порядокрозмежуванняміж двомаспособамипоясненнясвіту. Знання «за міфом»наративномає «оповідальну» форму в образно-символічній формі. Знання «залогосом» забезпечує правильність ясного раціонального міркування(episteme), воно прагне дати точне уявлення просутьі порядок речей.Вираження«від міфу дологосу» – філософська метафора, що показує генезис філософського знання через подолання «чарівності»міфо-поясненнясвіту.

Зрозуміло, процес деміфологізаціїкосмосузайнявсотні, а то й тисячі років, перш ніжз’явилисяконкретно-науковіновочасовіастрономічні моделі всесвіту, звільнені вже від архаїчних міфологічних переконань. Можна виокремитинаступніетапи «структуруваннясвіту» в давню епоху (і на Сході, і на Заході):

• констатація деякого початкового безформеного стану світу (Хаос, Світовий вогонь, Водна Безодня, Пітьма тощо);

• «сепарація» різнорідних елементів і первинне структурування – відокремлення Світла від Пітьми, Неба від Землі, жіночого начала від чоловічого, розподіл «стихій» (першоелементів);

• подальша більш детальна структуризація всесвіту; з’являються припущення про «еволюційний» розвиток світу через його ускладнення, порівняння нестійких станів Усесвіту та впорядкованість світу; пошуки доказів домінування гармонії космосу;

• прогнозування подальшої деформації й деструкції космосу зі зворотним рухом до стану первісного Хаосу (включаючи елементи міфологічних уявлень про циклічність космосу).

Можна перерахуватидекількавидів (етапів) символічних іконцептуальнихописів космосу, а також йогостанівуміфопоетичнійтрадиції.

Теогонія –спосіб опису, властивий у ціломуміфоепічномуепосу, хоч елементитеоморфних(«богоподібних») сил зустрічаються й набагато пізніше (у творах Платона, у стоїків). Длятеогоніїхарактерне пояснення взаємодійуВсесвіті за допомогою сил, персоніфікованих вантропо- ізооморфнихбожествах. Досить складні системи описутеогонійє ворфіків, Гесіода, Ферекида Сирозького.

Космогонія становить собоюспосібопису й пояснення динамічного виникнення Всесвіту.

Космологія, на відміну від космогонії (що описує динамічні процеси), є описом також статичногостанута причинно-наслідкових зв’язків Усесвіту як системи.

Космографія являє собою різні спроби опису за допомогою схем і карт уже прийнятої моделі Всесвіту (небесний глобус Анаксімандра, каталог зірок Евдокса тощо).Подальшогопоширеннякосмографіяотрималав Середнівіки.

Філософське дослідження «природи»

Давньогрецька протонаука, згідно з поглядами Арістотеля, тематичнооб’єднананавколодослідження «природи» (physis).Філософів VII–VI ст. до н.е. він іменує «фізиками» або «фізіологами», тобто тими, хто «вчить про природу», «природознавцями». Треба зазначити, що майже в кожного філософа та вченого, аж до софістів і Сократа, тобто до кінця V ст. до н.е.,одинзтворівнеодмінно називався «Про природу» (грецьк.peri to physeos).Оскільки природа трактувалася вельми широко, то можна сказати, що роздум про природу містив у собі як дослідження речей видимих («матеріальних», «емпіричних», що чуттєво сприймаються, «сенсибельних»), так і невидимих, розумоосяжних («інтелігібельних»).

Основними характеристиками«природи» (physis) вдосократівськуепохувиступають:

• цілісність;

• мінливість;

• детермінізм (знаходження всіх речей у причиново-наслідковому зв’язку).

Методами вивчення«природи» були:

• умоглядність(тобто теоретичні побудови, що не підтверджуються й не спростовуються досвідом та експериментом);

• використання й образно-понятійної, і частково наукової мови опису;

• застосуванняузагальнень, аналогій (вираження «неначе …», «подібно…»).

Усі подані вище методологічні підходи в сукупності просували грецьку думку, віддаляючи від міфопоетичної, метафорично-символічної мови, наближаючи до сучасного ідеалу філософського й науково-понятійногоспособумислення. Тільки змінивши базисні принципи своєїмовиопису й аналізу, грецька думка змогла змінитися й сама, перейшовши на більш високий теоретичний рівень.

Крімтого, щеоднієюважливою особливістю давньогрецької науки, яка дозволила їй стати наукою вістинномузначенніцього слова, було постійне прагнення додоказовостітааксіоматичності.

Про безперервність філософської інтелектуальної традиції

Усе вищесказане, звичайно, не дозволяє однозначно відповісти на питання: чому саме греки почали філософствувати першими? Тут ми стикаємося з ситуацією «замкненого кола». Якщо стверджувати, що, мовляв, умови життя в полісі зробили можливими філософствування, то знов-таки, поліс створили греки. Тоді ми знову повинні задатися питанням: а чому саме вони? Отже, у певний час і в певному місці сформувалися унікальні життєві умови для виникнення філософії. Розвиваючись протягом багатьох століть, ця унікальна форма інтелектуальної діяльності набула універсальної якості. Філософія викликає повагу у всіх верствах населення у будь-якій країні та вивчається сьогодні у всіх вищих навчальних закладах світу. І це заслуга передусім грецьких філософів.

Проте, як в історії культури, так і в історії філософії (не без зусилля самих греків) існує традиція приписувати велику кількість філософських «відкриттів» і теорії ефекту «експорту» ідей з більш давніх і «більш цивілізованих» держав Сходу. Однак, на думку деяких істориків філософії, легенди про вплив східних учень на філософські роздуми Фалеса, Піфагора, Демокріта, Платона дуже збільшені, хоч і підтримувалися в грецькій історіографічній традиції, оскільки грецькі філософи насправді здійснювали тривалі подорожі до Єгипту, Вавилону та інших країн Сходу. Але навряд чи саме подорожі послужили основою грецької філософії.

Швидше навпаки, й унікальність соціально-політичних умов, і відмінності в національному характері, і географічне положення, і багато інших чинників, про які ми можемо лише будувати здогадки, дозволили грекам розвинути абсолютно оригінальну інтелектуальну діяльність – теоретичне наукове пізнання, поза яким не могла б існувати і філософія.

Наука та філософія греків були засновані на принципі раціональності мислення, тобто такої інтелектуальної здатності, яка належить виключно до компетенції критичного розуму. Розумна, розсудлива діяльність протилежна релігійній вірі, емоційним реакціям, інтуїції, безумовному прийняттю авторитету традиції, догматизму.

Раціональне мислення конституюється саме по собі, обґрунтовується, критикується, підтверджується або спростовується також самим розумом, виступаючи як вища й остання інстанція, що мотивує істинність або помилковість усякого твердження. Розум є не тільки першоосновою філософського мислення, але йпершорядним об’єктом критики. Онтологічне висловлення Декарта «Мислю – отже існую» необхідно доповнити епістемологічним твердженням «Критикую (свою розумову здатність думки) – отже існую».

На формування філософського мислення вплинули наступні культурно-історичні умови:

• нездатність міфу в умовах існування демократичного поліса дати задовільні відповіді на фундаментальні питання про виникнення світу та його устрій (неспроможність міфологічної пояснювальної моделі в VI – V ст.;

• наявність специфічних соціально-політичних умов для вільної форми пошуку істини та вироблення незалежного висловлювання (внаслідок зміцнення полісної демократичної традиції);

• створення теоретичної наукової атмосфери неавторитарного інтелектуального дослідження (у зв’язку зі зміцненням позицій наукового знання);

• енциклопедизм як складова частина шкільної, а потім і спеціальної, риторської, філософської, медичної освіти.

Це перелік основних причин, соціальних та інтелектуальних, що сприяли виникненню філософії в Стародавній Греції.

Питання для контролю:

1. Що таке міф?

2. Які функції міфу?

3. Чим відрізняються міфологічний та філософський опис світу?

4. Що таке «поліс» і як він вплинув на формування філософської думки?

5. Які особливості давньогрецької науки?

6. Що таке mathema?

7. Що таке theoria?

8. Що таке epistheme?

9. Що спільного і які відмінності між теогонією, космогонією, космологією та космографією?

10. Хто такі «фізики»?

11. Які особливості «природи» як об’єкта філософії в досократичній філософії?

12. Які причини безперервності філософської традиції в добу античності?