Тема I. Історія античної філософії: особливості, предмет і методи

Особливості античної філософської традиції

Герменевтичнавідкритість текстів античних філософів

Формування філософських поглядів насвіт

Предмет і методи історії філософії

Проблема періодизації античної філософії

Давньогрецька історія філософії: історіографічний екскурс

Ключові слова

антична філософія

історіографія історії філософії

історія філософії

картина світу

контекст

методи історико-філософського дослідження

предмет історії філософії

текст

Особливості античної філософської традиції

Сучасна наукова думка є продовженням тієї раціональної інтелектуальної традиції, яка виникла більше, ніж дві з половиною тисячі років тому в Стародавній Греції. У ті далекі часи не можна було очевидним чиномвідділитиоднуформу думки від іншої, що визначалося ситуацієюсинкретизму, злиття йнедиференційованостізнання. Проте, філософія з самогопочаткупретендувала на деяку привілейовану позицію. На те булодекількапричин.

По-перше, предметом філософії був світ загалом,звідсиуніверсальність і енциклопедизм давніх філософів.По-друге, філософія виявилася тією формою думки, яка застосовувала критичний аналіз не тільки щодо всіх інших галузей наукового знання, але передусімздійснювалакритичнурефлексію своїх власних засад. Власнекажучи, саме цей пізнавальний принцип – радикальна критика безпосередньо саме принципів і методів філософського пізнання – утворивепістемологічне підґрунтяновоєвропейськоїнауки.

Завдяки світовому значенню давньогрецької культури загалом і філософії зокрема, систематичне уявлення про виникнення й трансформацію грецької філософської думки необхідне для тих, хто сьогодні здобуває вищу освіту. Історія філософії, й особливо історія давньогрецької філософії – основа освітидля всіх, хто професійно вивчає філософію.

Специфіка грецької філософії стосовно інших філософських традицій полягає, передусім, у граничній і постійній саморефлексії. Для грецького філософа практично були відсутні зовнішні авторитети.Самоочевиднимибули принципи: «негарантованості» знання,неангажованостіфілософського знання релігією (міфом) й адміністративною владою. Відкритість для раціональної критики, допитливість (арістотелевськафраза – «філософія починається із здивування») – створили умови для недогматичної, продуктивної теоретичної форми інтелектуального освоєннясвіту, який постійно розвивається, що сприяло й практичному перетворенню пізнаногосвіту.

Те, що сьогодні називаютьглобалізацією, тобто постійним керованим розширенням та експансією технологічних, економічних, наукових, політичних, соціальних євроатлантичних стандартів, є результатом розгортання принципів грецької теоретичної (філософської, наукової та політичної) думки в часі.

Досить добре відомо, що філософська думка майже одночасно з'явиласяв трьох віддалених регіонах стародавньогосвіту: в Індії, Китаї та Греції. Однак саме грецька філософська традиція, в основоположних рисах і принципах, залишилася незмінною йсистемоутворюючоютакож для світової сучасної політичної, соціальної такультурологічноїтеоретичної діяльності. Містичні, символічні елементи філософії та морально-етичні якості філософа вельми істотні й сьогодні для індійської та китайської філософської традиції. Європейська філософія прийняла й посилила грецьку інтелектуальну традицію. Історичність, раціональність ідистанційованістьтеорії та моральногодискурсувідособистостісамого філософа – невід’ємні принципи західної філософії.

Герменевтичнавідкритість текстів античних філософів

Певні труднощі прививченні грецької філософії, особливо на ранніх її етапах,виявляютьтак звані «фрагменти», які складаються здекількохокремих фраз,вирванихзконтексту філософськоготвору, абомістятьлишедекількасторінок назавжди загубленої книги. Більш того, деякі фрагменти дійшли до нас не в первинномувигляді, а в переказах, достеменних або нецілкомдостеменнихцитаціяхутворахпізніших авторів.

Інодіпервинний фрагмент і йогоцитаціюв пізнішому тексті іншого автора розділяютьдекількастоліть.Звідсиефект спотворення первинного висловлювання (кажучипростою мовою, ефект «зіпсованого телефону»).Тлумачення первинної думки в пізніших філософських текстах вочевидь вимагає наукового коментарю.

Варто відмітити, що аж до Арістотеля грецькі філософи поєднуваликонцептуально-теоретичнийдискурс зміфопоетичнимстилем викладення думки, і це створює певні труднощі для аутентичного тлумачення текстів, часом неоднорідних стилістично йтермінологічно. Тутважливовідновити не тільки первинний філософський текст, але й контекст історичний,соціокультурнийі власне філософський. Саме на ранньому етапі формування філософіїважливопобачити відмінність між знанням, розумінням і поясненням, розрізняти гіпотезу й остаточну істину.

Відкритість для інтерпретації виявляється не слабкістю, а силою давньогрецької думки. Завдяки своїй багатозначності йнескінченнійпродуктивностісмисліву ході тлумачення, грецька філософія приваблювала такихвидатнихфілософів, як Гегель, Ніцше, Хайдеггер, Дерріда та ін.

Формування філософських поглядів насвіт

Важливим моментом у вивченні курсу з давньої філософії, та грецької філософії зокрема, виявилася історична епоха переходу від міфологічної картини світу до наукової і філософської. Наративно-сюжетне пояснення виникнення космосу в символах, характерне для міфу, поступово витісняється понятійним теоретизуванням. Поступово пояснювальні моделі міфу, засновані на дії божественних сил й богоявлення (кратофанії) витісняються й замінюються філософськими гіпотезами про закони природи.

Початковою та ключовою темою для більшості грецьких філософів був космос. Тлумачення речей і явищ як безпосередньо природних витоків, світу як він є, без відсилання до емоційно-вольових якостей і мотивацій надприродних істот – головне досягнення грецької філософії. Саме в цей час (VI – V ст. до н.е.) якраз виникають перші філософські теорії та тексти.

Перехідному періоду «від міфу до логосу» присвячені відповідні розділи навчального посібника. Велике значення має також етап формування афінської школи філософії – становлення класичного етапу, в результаті чого й термінологічно, і систематично філософія сформувалася як самостійна академічна дисципліна. Завдяки появі грецької науки та філософії сталася «емансипація» раціонального опису світу від міфо-поетичного, релігійного. Подібного роду процес набагато пізніше німецькі мислителі іменували Entzauberung («розчарівнювання», «розчаклування» – Шиллер),Entgotterung («розбожествлення» – Вебер).

Спочатку поняття «філософія», яке етимологічно розумілося як «любов до мудрості», в класичний період змінює значення. На перший план тепер виходить значення філософії як дисциплінарно й ієрархічно організованої системи знання («теоретична» та «практична» філософія Арістотеля, наприклад). Крім космосу та природи виникають й інші теми: пізнання, людина, держава, благо й краса. Разом з розширенням тематичного поля відповідно змінюється і філософська картина світу.

Відкриваючи нові тематичні й методологічні горизонти, переходячи з однієї історичної епохи до іншої, аж до сьогодення, збільшуючи кількість спеціальної термінології, філософія залишається стійкою, систематичною, продуктивною формою критичного, саморефлексивного руху вільної думки. Вона відкрита до будь-яких інтелектуальних, соціальних та етичних викликів часу.

Необхідно зазначити, що не всі філософи й навіть не всі школи, що існували в античну епоху в Греції та Римі, розглянуті на сторінках навчального посібника. Це зумовлено, передусім, обмеженим обсягом навчального матеріалу й методичним завданням навчання – спонукати самостійно працювати з будь-якими філософськими текстами. Розглядаються філософські погляди окремих філософів, шкіл, напрямів, які є базисними, оскільки саме вони визначають подальший розвиток філософії аж до сьогодення.

Предмет і методи історії філософії

Предметом історії філософії єфілософські тексти, коментарі до них, філософські системи, школи, філософськінапрямив їхконцептуальному, методологічному й часовому взаємозв'язку, а такожколофундаментальних нешвидкоплиннихпроблем.Історія філософії – це дисципліна, що вивчає процес становлення філософського знання в його розвитку й культурно-історичному контексті. Важливу роль у вивченні історико-філософського процесу відіграють методи пізнання (методологія історії філософії).

Методи історії філософії досить різноманітні, залежно від поставленого завдання вони можуть бути вибірковими або комбінуватися: порівняльний аналіз (компаративістика);герменевтичнийпідхід, класифікація (систем, шкіл, напрямів), історико-культурна реконструкція тощо. Зрозуміло, цим списком не вичерпується набір прийомів і методів реконструкції філософської думки. Єдиного правильного методу не існує. Тут дужеважливознайтиміру, наприклад, у співвідношеннігерменевтичного, історичного йкомпаративногопідходів.

Історія філософії – це передусім історія ідей, а незбіркажиттєписів філософів.Перелікісторичних фактів, дат, спискитворів– цесоціокультурний «фон», необхідний, але зовсім не достатній для розуміння теоретичногозмістуфілософських текстів. Жанр історичної біографії неповиненпідмінятиінтелектуальнийзмістфілософськихтворів. Однак, адекватна реконструкція теорій не може бутизробленабез урахування лінгвістичної, історико-культурної, релігійної, політичної й естетичної реальності кожного конкретного філософського тексту.Важливовиявити індивідуальність кожного філософа, одночасновказуючинаконцептуальніінваріанти античного філософськогодискурсу.

Важливотакож уникатимодернізації приреконструкції текстів. Тобтоприописі й аналізі першоджерел потрібно уникати використання сучасної термінології та принципів класифікації. Наприклад, не можна класифікувати грецьких філософів за такими групами, як «матеріалісти», «об'єктивні ідеалісти» та «суб'єктивні ідеалісти» тощо. Це спрощує й значно спотворює «філософський ландшафт». На наш погляд, необхідно уникати некоректноговживанняпізніших латинських середньовічних термінів, таких як «субстанція», «субстрат» у сучасних історико-філософських дослідженняхарістотелівської«Метафізики». Така замінапризводитьдо модернізації і, таким чином, викривленнясенсуйконотацій,наприклад, початкового грецького терміну «oisia» (латин. «substantia»).

Однієюзіскладних проблем історії філософіїєспроба «приведення до єдиного знаменника» багатозначних грецьких понять:космос, деміург, логос, номос, нус, архе та ін. Особливо цестосуєтьсясловосполучень, що частомістятьу собі символічну тапонятійнускладові. Навряд чи різноманітні поняття можуть бути остаточно «конвертовані» в якусь єдинупонятійнусистему. Однак семантичний аналіз термінів, логічна класифікація й систематизація стали важливоючастиноюісторико-філософського дослідження.

Будь-яка, не тільки історико-філософська наукова робота,передбачаєзастосуваннятаких методів, як систематизація та класифікація. Ці методи застосовані в поданійроботій моделються в ході навчального процесу.

Необхідно особливо зупинитися на такому методі, як герменевтичний, що є найбільш адекватним, на наш погляд, дляроботисаме з античними текстами.Однимзфундаментальних завдань історії філософіїєаутентична реконструкція як окремих філософських текстів і концепцій, що належать тому чиіншомуавтору, так і всього ідейного комплексу, який належить певній культурі й епосі. Вирізнення етапів «передрозуміння», «розуміння», «пояснення», визначення «контексту», «тексту», проблеми «герменевтичногокола» необхідне для більш точного й адекватногоуявленняпросенста тенденції розвитку історико-філософського процесу. Студентиповиннізнатиспособивирізненнятексту йконтексту. Також необхідно вміти розрізняти функції та компетенцію таких пізнавальних процедур якопис, розуміння, пояснення, пізнання. Історія філософіїконтекстуальна, вимагаєзагальноїерудиції, достатнього знання античної історії та культури, історії розвитку грецької й латинськоїмови. Тут вочевидь працює «історичний імператив», нагадуючи про початкову історичність усілякогознання, у тому числі й філософського.

Перш, ніж інтерпретувати філософські тексти, необхідно уважно прочитати й засвоїти їх змістхоч би «в першому наближенні», тобто навчитися, принаймні, адекватно їх переказувати, здійснювати найпростіший тематичний,компаративнийі структурний аналіз, якийпередбачаєзнання базової термінології. Це дозволяє схематично відтворювати концепцію того чиіншогофілософа, школи,напряму. Поданий навчальний посібник допомагає підготуватися дорозв’язаннязгаданих вище завдань.

Проблема періодизації античної філософії

Історія світової філософії передбачаєвирізнення періодів – часових інтервалів, що характеризуються специфічними темами, стилями, методами таспособамипостановки філософських проблем. Існують різні засади виокремлення конкретних періодів розвитку філософської думки. Звичайно дотримуються класифікаційного принципу розподілу окремих етапів світової філософської думки, відповідно до стандартів, які склалися в історичній науці. Найчастіше історія філософії репрезентується наступним чином:давня філософія (індійська, китайська, антична (середземноморська), середньовічна філософія (індійська, китайська, східно-християнська патристика, західна схоластика, арабо-мусульманська філософія), філософія епохи Відродження, філософія Нового часу, філософія Просвіти, німецька класична філософія, філософія XIX століття, філософія XX століття, сучасна філософія, постсучасна філософія,іноді – постмодернізм (80-90рр. XX ст. – початок XXI ст.).Визначення часових (історичних) меж і відповідних періодівдотеперзалишається предметом наукових дискусій. Вирізнення останніх періодів у самостійні одиниці являє собою окрему проблему. Отже, подана періодизація очевидним чином «європоцентрична». Це пояснюєтьсятим, що філософія (втім, так само, як і сучасна наука) як раціональна форма знання виникла в Стародавній Греції, розвивалася й досягла найбільшого впливу у світовому масштабі саме як специфічно «європейський проект». Найбільш впливовими в історії світової філософіїєтакі європейські мислителі: Сократ, Платон, Арістотель, Декарт, Кант, Гегель, Ніцше, Хайдеггер та інші «першовідкривачі» фундаментальних «вічних» філософських проблем.

Проблема класифікації періодів філософії – особлива наукова проблема. Насамперед виникає питанняпро засадирозподілуісторичних епох. Які події та принципи тутключові: військово-політичні, економічні, соціальні, стилістичні або пов’язані з кардинальними змінами в релігійній свідомості? Однозначної відповіді тутнемає. Для прояснення критеріїв періодизації необхідно ознайомитися з античною історією та необхідними методологічними інструментами навчального курсу з історії філософії.

Спрощена схема періодизації історії античної філософії може бути представленатаким чином:

1. Протофілософія.

2. Доксографічнийперіод (доксографія,досократики).

3. Класичний період античної філософії (афінськашкола філософії).

4. Еліністичнафілософія.

Давньогрецька історія філософії: історіографічнийекскурс

Перші систематичні твори з історії давньогрецької філософії з'являютьсялише в II-III ст. (СекстЕмпірик, Діоген Лаерцій), хоч ужеуПлатона, й тим більше Арістотеля є елементи історико-філософського аналізу. Це пов'язано з обґрунтуванням своєї точки зору й обов’язковою більш або менш розгорнутою полемікою з ідеями інших філософів.

Найбільш повною працею, що дійшла до нас з історії античної філософіїєтвір«Про життя,ученняі висловизнаменитихфілософів», написаний у першій половині ІІІ ст. н.е. Діогеном Лаерцієм (іноді Лаертієм, Лаертським).Діогенописав і систематизував філософськівчення, щомістилисяв 300 філософськихтворах, які належали більше ніж 200 авторам. Проте, з точки зору сучасної історико-філософської науки, цейтвірне є науковим текстом, оскільки створений на основі біографічного підходу, де відсутні аналіз і критика в конкретному сенсі цього слова. Авторвикладаєі біографічні відомості, й історичні анекдоти, пов'язані з життям того чиіншогофілософа, і легенди. Однак треба визнати, що це найцінніша працяз історії генезису давньогрецької філософії.

Протягом подальшихстолітьтвори зісторії філософії малихарактерабо суто біографічний, або еклектичний чи фрагментарний. Першим дослідником, який створив усеосяжну, систематизовану історію філософії,представленуу вигляді еволюціонуючої специфічної інтелектуальної традиції, буввидатнийнімецький філософ Г. В. Ф.Гегель(1770-1831 рр.). У «Лекціях з історії філософії» вінвиклавісторію філософії не у вигляді переліку біографій і переказузмістукласичних текстів, історіографічнихкоментарів до них, протепредставивфілософію у вигляді безперервного, каузального, логічно взаємопов’язаного, хоч і внутрішньосуперечливогопоступального процесу, для якого характерні розвиток і поглиблення філософського знання.

Очевидним недоліком системи Гегеля було те, що він виходив з настанов панраціоналізму, наполягаючи на кінцевій інтерпретації всіх філософських теорій і понять у термінах класичного раціоналізму. «Історія філософії є для Гегеля єдиним і тому необхідним процесом сходження духу до самого себе. Історія філософії зовсім не звичайна низка різноманітних думок івчень, які змінюють одна одне» – констатує Хайдеггер у своїйроботі«Гегель і греки».

Біографічний і концептуальний,генералізуючийметоди становлять собою два протилежні підходи до реконструкції історії філософії. Перший чіткофактографічнийта описовий. Другий спрощує й уніфікує складний та індивідуальний шлях розгортання філософських ідей. Необхіднознаходитикомпроміснерішення, уникаючи спрощеноїфактографіїта «засилля методу».

Історія філософії становить собою історію метафізичних і методологічних ідей. Таких, які, незважаючи на постійно зростаючу історичну дистанцію, завжди актуальні й значущі для природознавства, гуманітарного знання та культури загалом, виходячи далеко за межі власне філософії. Створені давньогрецькими мислителями філософемизавжди слугували й будуть слугувати генераторами оригінального творчого мислення. Такі поняття, як «логос» Геракліта, «атом» Демокріта, «утопія», «ідея» та «парадигма» Платона, «енергія», «мімесис», «ентелехія» та «катарсис» Арістотеля, «екстасис», «еманація»неоплатониківі багато інших понять широко використовувалися й використовуються не тільки у філософії, але також у наукових і культурних контекстах.

Питання для контролю:

1. Які цілі та завдання історії філософії?

2. Які особливості античної філософії?

3. Що таке «герменевтична відкритість філософських текстів»?

4. Що таке картина світу?

5. Які бувають картини світу?

6. Які особливості філософської картини світу?

7. Який предмет історії філософії?

8. Що таке «методи історико-філософського дослідження»?

9. Які принципи періодизації історії філософії?

10. Що таке історіографія історії філософії?