Предметний покажчик 3

Предметний покажчик містить назви ключових філософських творів та окремі афористичні вислови

«Аналітика друга» 125

«Аналітика перша» 125

«Апологія Сократа» 104, 109

«Ахіл і черепаха» 84

«Бенкет» 28, 90, 109, 116

«Бібліотека» («Bibliotheca») 63

«Буття» (біблійна книга) 123

«Велика етика» 126

«Гегель і греки» 25

«Головні думки» 147

«Горгій» 109

«Держава» 109, 116, 118, 121

«Дихотомії» 84

«Евдемова етика» 126

«Еннеади» 164

«Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел» 64

«Етимології» 62

«Життя Плотіна й порядок його творів» 163

«Закони» 109

«Зведенняпіфагорійських догматів» 164

«Зведення філософії Епікура» 151

«Іліада» 36

«Категорії» 125, 130

«Книга змін» («IЦзін») 41

«Крітій» 109

«Крітон» 109

«Летюча стріла» 84

«Метафізика» 20, 125, 139

«Метеорологія» 125

«Мислю – отже iсную» 50

«Начала теології» 165

«Начала фізики» 165

«Нікомахова етика» 126

«Одіссея» 36

«Органон» 125

«Орфічнатеологія» 165

«Очищення» 88

«Парменід» 109, 111

«Підступи до розумоосяжного» 163

«Пізнай самого себе» 102

«Поетика» 126, 137, 138

«Політика» 126, 135

«Про богів» 164

«Про виникнення й знищення» 125

«Про єгипетські містерії» 164

«Про життя, ученнята вислови видатних філософів» 24

«Про небо» 125

«Про природу» 47, 70, 85, 88

«Про символи» 164

«Про софістичніспростування» 125

«Про тлумачення» 125

«Про частинитварин» 125

«Протагор» 109

«Проти вчених» 154

«Сад Епікура» 147, 151

«Софіст» 109, 111, 161

«Тімей» 28, 109, 116, 121, 122

«Топіка» 125

«Три книги Пірронових положень» 154

«Федон» 104, 109, 116

«Федр» 28, 116, 118, 109

«Фізика» 125, 126, 140

«Хмари» 54, 101

«Циклопедія: або універсальний словник мистецтв і наук» 63

«Шестоднів» 122

«Я знаю тільки те, що нічого не знаю» 102

«Speculum Majus» 63

Wikipedia 64

Додаток

Еволюція картини світу в античній культурі

Становлення раціонального знання протягом всієї тисячолітньої античної філософської традиції носило нелінійний і суперечливий характер. Міфологічна картина світу поволі поступалася місцем філософській і науковій картинам світу. Очевидно, що понятійна форма універсальних пояснювальних моделей світу неминуче витіснила образно-символічні інтерпретації походження космосу, природи, суспільства й людини.

Є такі пояснювальні кліше в шкільній філософії – «космоцентризм», «антропоцентризм», «теоцентризм» та інші «изми». В основі цих спрощень перебуває елементарна редукція. Таким чином, усе різноманіття філософських поглядів і концепцій античності, наприклад, деякі автори зводять до одного з її аспектів – космологічним чи квазікосмологічним спекуляціям. Звичайно, тема космосу невід’ємна частина майже всіх шкіл і напрямів стародавньої філософії. Проте концепт «космоцентризм» нівелює своєрідність окремих мислителів та абсолютно нічого не пояснює в цілому. Зрозуміло, що тематизація космосу відігравала завжди велику роль в архітектоніці окремих філософських систем (і сьогодні, у філософських космологічних концепціях). Розуміння того, що означав «космос» в античній культурі та який устрій, необхідний передусім для реконструкції різноманітних синхронних і диахронних картин світу.

Космос у найрізноманітніших вимірах та аспектах завжди був важливою темою філософствування в античній культурі. Міф, філософія, наука й мистецтво античності незрозумілі без роз’яснення образного, символічного, понятійного інструментарію античних поетів, художників, письменників, учених і філософів. Уявлення про космос змінювалися й постійно трансформувалися.

Вирізнимо чотири основні дискурси про космос:

• Теогонія – спосіб опису, властивий у цілому міфоепічній епосі; для теогонії характерне пояснення взаємодій у Всесвіті за допомогою надприродних, божественних сил.

• Космогонія – динамічна інтерпретація опису й пояснення виникнення Всесвіту, її законів.

• Космологія – є описом також статичного виміру космосу, описує причинно-наслідкові зв’язки Всесвіту як цілісної системи.

• Космографія – результат фіксованих графічних описів і коментарів, схем і карт Всесвіту (небесний глобус Анаксімандра, каталог зірок Евдокса та ін.). Широкого поширення космографія набула в античності, а потім і в Середні віки.

Інші структуротвірні форми античної картини світу – це «міф» і «логос». Вони маркують тенденцію до сакралізації та обожнювання універсуму і, навпаки, позначають десакралізацію світу, що надалі визначає міру «об’єктивності» опису природи та людини.

Надто спрощено можна вирізнити чотири етапи становлення раціонального типу мислення й трансформації картини світу в античній культурі:

1) Mythos; 2)Mythos /Logos;

3) Llogos /Mythos; 4)Logos.

• Mythos – центральне положення міфу як пояснювальної моделі світу (перший етап становлення античного світогляду); структурним принципом є теогония;

• Mythos / Logos – центральне положення «діалектичної пари» – міфу і раціонального знання (філософського й наукового) як пояснювальної моделі світу (другий етап становлення античного світогляду); структуротвірним принципом тут були теогонії та космогонії;

• Logos / Mythos – центральне положення «діалектичної пари» – раціонального знання і міфу як пояснювальної моделі світу (третій етап становлення античного світогляду); структуротвірним принципом були комбінації елементів теогонії, космогонії та космології;

• Logos – центральне положення філософського знання як пояснювальної моделі світу (четвертий етап становлення античного світогляду); структуротвірним принципом були космогонії, космології та космографії;

У формуванні цих етапів, поза сумнівом, велику роль відігравали наукові та філософські знання.

Таблиця. Структурні особливості картин світу

Тип знання, організуючий картину світу	Елементи з яких конструюється картина світу	Структурні зв’язки між елементами	Тип знання
Міф	образи метафори алегорії символи	асоціації наративи	pistis doxa
Філософія	терміни поняття категорії філософеми	формально-логічний зв’язок несуперечність	dianoia philosophia sophia episteme
Наука	терміни поняття сциєнтеми	фактографія теоретична побудова	mathema episteme

Картина світу й трансформації античної філософії

Трансформації античної філософії тісно пов’язані з еволюцією світогляду, в основі якого лежить схематизм картини світу. Зрозуміло, що міф, наука, філософія, мистецтво й соціальна діяльність взаємопов’язані та впливають один на одного. Тому діалектична єдність міфу й логосу є культурною домінантою, проте цим інтелектуальні чинники зовсім не вичерпуються. Нижче наводяться спрощені схеми, що відображають структурні й генетичні зв’язки та відношення в історичному розвиткові античної філософії.

Міфопоетичний універсум (mythos)

Протягом декількох тисячоліть в античній культурі домінує міф як універсальна знакова система. Потім декілька століть в античній культурі наявні міф і філософія одночасно. Цей період продовжується приблизно з VII по IV ст. до н.е. Конститутивними елементами оновлюваної картини світу є міфологеми тафілософеми. Вони наявні в епосі й авторських поетичних творах Гомера, Гесіода, Епіменіда й Акусілая, а також в орфічних гімнах.

Історико-філософський процес в античній культурі: філософи, школи й напрями (загальна схема)

Міфопоетичний / філософський універсум (mythos/logos).Протофілософія

На рубежі VII – VI ст. до н.е. в Мілеті, іонійській грецькій колонії в Малій Азії, з’явилася власне філософія, спроби неміфологічних пояснень походження й існування світу. Домінуюча роль міфу як універсальної знакової системи поступово витісняється, і з’являються способи раціонального понятійного опису світу. Конститутивними елементами картини світу є значною мірою філософеми, ніж міфологеми.У витоків цієї трансформації знаходяться «мудреці», або, як їх іменують деякі автори «сім мудреців». У різних списках найчастіше зустрічаються імена: Фалеса, Біанта, Піттака, Солона, Анахарсіса, Клеобула, Періандра, Хілона.