Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Шпоры 1.doc
Скачиваний:
64
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
1.16 Mб
Скачать
  1. Визначення рівноважного ввп на основі методу “видатки-випуск”. Графічна модель “кейнсіанський хрест”.

Таким чином, економіка перебуває у стані рівноваги, якщо фактичні видатки, які стоять за сукупним попитом, дорівнюють запланованим і виробленому ВВП, який стоїть за сукупною пропозицією. Такий спосіб визначення рівноважного ВВП називають методом “видатки-випуск”. Цю модель рівноваги можна визначити з використанням графічної моделі, яку часто називають “кейнсіанським хрестом”.

Для побудови цієї моделі припустимо, що існують такі умови:

  1. всі заощадження в економіці здійснюються лише домогосподарствами і лише їх заощадження є джерелом інвестицій;

  2. валові інвестиції складаються лише з чистих інвестицій, тобто амортизація відсутня. Інвестиції є автономними, тобто не залежать від величини доходу;

  3. розглядається приватна закрита економіка, тобто в структурі сукупних видатків відсутні державні закупівлі товарів та послуг (G) і чистий експорт (Xn), тобто AE=C+In;

  4. економіка функціонує в ситуації неповної зайнятості: зростання сукупних видатків призведе до збільшення обсягу виробництва без суттєвого підвищення цін.

Рисунок 5.1 – Модель рівноваги за методом “видатки-випуск”

(“кейнсіанський хрест”)

Крива Y=AE – це лінія рівноваги: будь-яка точка на ній рівновіддалена від осей.

Крива С – це функція споживання (див. тему 4), де

Тчисті податки, тобто різниця між податками, які сплачують домогосподарства і трансфертами, які вони отримують з державного бюджету у вигляді субсидій , допомоги сім’ям з дітьми і т.п.;

Y-T – використовуваний дохід.

Крива сукупних видатків AE=C+In побудована як крива функції споживання С, що піднялася вгору на величину, що дорівнює автономним інвестиціям In.

Точка Е на перетині бісектриси рівноваги і кривої сукупних видатків визначає рівновагу:

0Yе=0AEе, тобто вироблений реальний ВВП дорівнює запланованим видаткам;

Yе – рівноважний рівень виробництва ВВП;

AEе – рівноважний рівень запланованих видатків.

Якщо рівень доходу більший за Yе , частина виробленої продукції не буде реалізована через недостатній рівень сукупних видатків і піде в запаси, тобто виникнуть незаплановані інвестиції у запаси. Виникнення незапланованих запасів вимусить фірми скорочувати виробництво і звільняти робітників. Падіння обсягу обсягу виробництва ВВП продовжуватиметься до тих пір, поки ВВП знову не дорівнюватиме сукупним видаткам. За будь-якого рівня доходу, нижчого від Yе перевищення сукупних видатків над випуском буде компенсуватись скороченням запасів - І'. Це означає, що рівень продаж фірм перевищує обсяг виробництва. При наявності незапланованих факторів виробництва фірми наймають робітників, розширюють обсяг випуску до тих пір поки ВВП не зросте до рівноважного сукупним видаткам рівня. Як бачимо, динаміка (скорочення або зростання) незбалансованих інвестицій у запаси відіграє в економіці балансуючу роль: завдяки їм фактичні сукупні видатки завжди рівні ВВП: Y=AE+(±I'). З цього виходить, що в умовах рівноваги незаплановані інвестиції у запаси відсутні (I'=0), а Y=AE.

В описаній моделі, як уже зазначалось, не враховується державний сектор і експортно-імпортні операції. Включення в модель таких компонентів сукупних видатків, як G i Xn вплине на криву сукупних видатків як дія екзогенних змінних: крива зрушуватиметься вгору – при позитивних значеннях вказаних величин (див. теми 8 та 10).

Споживчі витрати

Доход після вирахування податків

120

100

200

200

270

300

330

400

380

500

420

600

Розв’язання:

  1. гранична схильність до споживання

заощадження

-20, 0, 30, 70, 120, 180

  1. середня схильність до споживання

  1. середня схильність до заощадження

Ситуація

Пожвавлення ринкової кон’юнктури шляхом вдалих заходів грошово-кредитної політики через збільшення сукупного попиту може бути забезпечене двома методами грошово-кредитної політики (зниженням облікової ставки та збільшенням пропозиції грошей) і двома методами фіскальної політики (зростанням бюджетних видатків та скороченням податків). Так, зниження облікової ставки у складі грошово-кредитної політики зумовлює відносне зростання дохідності державних цінних паперів та збільшення надходжень до бюджету від їх реалізації. Це, у свою чергу сприяє зростанню бюджетних видатків, або ж скороченню рівня оподаткування як факторів впливу на ринкову кон’юнктуру з боку фіскальної політики.

Також для стимулювання сукупного попиту через розширення грошової маси проводиться експансія кредиту. Оскільки спостерігається тісний кореляційний зв’язок між рівнем грошової маси та реальним економічним зростанням, то політика експансії кредиту проводиться центральним банком в межах зростання попиту на гроші. Але НБУ та влада нерідко намагаються розширювати грошову масу випереджуючими темпами щодо приросту реального попиту на гроші , оскільки попит на гроші може формуватись з деяким запізненням у часі порівняно з приростом реальних трансакцій. Тому з метою уникнення депресивного впливу на економіку недостатньо забезпечення ліквідністю економічних агентів, органи грошово-кредитного регулювання розширюють монетарну масу більш швидкими темпами ніж приростає виробництво.Якщо цей додатковий приріст грошової маси не реалізовується з метою обслуговування трансакцій у реальному виразі, то в економіці спостерігатиметься надлишковий попит на товарному ринку. Тому, з метою його стримання, НБУ вдається до рестрикції кредиту – звуження грошової маси, що циркулює в каналах грошового обігу. Але це вже інша історія.

Білет № 6

Вимірювання ВВП та проблеми, що пов’язані з ним. Методи обчислення ВВП.

ВВП є найважливішим параметром розвитку економіки, який відбиває підсумковий результат функціонування всіх галузей та підприємств в країні. Саме динаміка ВВП свідчить про стан економіки, її зростання або спад. І саме на зміну величини ВВП врешті решт має бути націлена макроекономічна політика держави.

Резиденти країни можуть отримувати доходи від використання факторів виробництва як в середині країни, так і за її межами. У зв’язку з цим в макроекономіці поряд з ВВП використовується показник валового національного продукту (ВНП). Він відрізняється від ВВП на величину сальдо факторних доходів і відбиває величину товарів та послуг що створені факторами виробництва, які належать резидентам країни на батьківщині або за кордоном:

Для того, щоб реально відбити обсяг виробництва поточного періоду, слід враховувати лише додану вартість, створену на кожній стадії виробництва кожним підприємством.

Додана вартість – це різниця між ринковою вартістю випуску та проміжним споживанням.

Проміжне споживання містить витрати на товари та послуги, які були використані інституційними одиницями для виробництва. Додана вартість містить у собі створені первинні доходи, які в подальшому розподіляються між учасниками виробництва.

В наведеному прикладі сума доданих вартостей всіх підприємств збігається з вартістю кінцевого продукту. Таким чином, одним із методів підрахунку ВВП є метод доданої вартості. Цей метод також називають виробничим, оскільки створення додаткової вартості відбувається саме у виробництві.

З моделі кругопотоку ( див. рис. 1.1) витікає, що джерелом всіх доходів є продукт і, з іншого боку, сукупні видатки покупців дорівнюють вартості вироблених товарів та послуг. Таким чином, сукупний дохід національної економіки та сукупні видатки на купівлю товарів та послуг, дорівнюють одне одному. Тому ВВП можна розраховувати за потоками доходів та видатків.

Другим методом обчислення ВВП є метод кінцевого використання, або обчислення ВВП як суми видатків всіх покупців на придбання товарів та послуг, створених економікою країни.

Усі видатки на купівлю кінцевих товарів та послуг агрегуються у чотири групи.

1. Особисті споживчі видатки (С) включають в себе видатки домогосподарств на купівлю товарів поточного вжитку, товарів тривалого використання та на оплату послуг. У розвинутих країнах особисте споживання має найбільшу питому вагу в сукупних видатках. Своєрідною ознакою розвиненості країни є зниження у структурі особистих споживчих видатків частки витрат на харчування і зростання питомої ваги витрат на послуги.

2. Валові інвестиційні видатки підприємств (Ig) спрямовуються на

  • купівлю інвестиційних товарів та нове будівництво, що спрямовані на приріст капіталу - це чисті інвестиції (In);

  • на зміни в запасах. Необхідність урахувати запаси як складову валових інвестицій полягає в тому, що частина товарів та послуг, які входять до складу ВВП, можуть бути не реалізованими і нагромаджуються і зберігаються на складах готової продукції. Приріст запасів додається до інвестицій зі знаком “плюс”, скорочення – зі знаком “мінус”. Збільшення запасів означає, що економіка виробляє більше продуктів, ніж споживає.

3. Державні закупівлі товарів та послуг (державне споживання) (G) охоплюють видатки центральних та місцевих органів влади на купівлю кінцевих товарів та послуг та на оплату праці зайнятих у державному секторі. Слід підкреслити, що до державних закупівель не включаються витрати держави на трансфертні платежі. Державні трансферти (пенсії, стипендії, субсидії, допомога сім’ям з дітьми і ін.) за своєю суттю є перерозподілом створеного і облікованого доходу від одних економічних суб’єктів іншим через державний бюджет. Таким чином, державні трансферти не є частиною приросту поточного виробництва. Державні закупівлі та державні трансферти разом утворюють державні видатки.

4. Чистий експорт (Xn) – сума, на яку видатки іноземців на купівлю вітчизняних товарів та послуг (експорт) перевищують видатки вітчизняних економічних суб’єктів на купівлю іноземних товарів та послуг (імпорт). Xn = X-IM. Величина чистого експорту може додаватись до підрахунку ВВП за видатками зі знаками “плюс” або “мінус”.

З підрахунку ВВП за видатками витікає основна тотожність макроекономічних рахунків:

Y = C + Ig + G + Xn

Третім методом обчислення ВВП є розподільчий метод, або розрахунок ВВП за потоком доходів.

Доходи, які економіка отримує від виробництва продукції, приймають різні форми, і поступають у розпорядження власників факторів виробництва, що застосовувались при виробництві товарів та послуг. Всі види доходів можна поєднати у такі групи:

  1. Заробітна плата або заходи від праці. Її виплачують фірми та держава найманим працівникам. До заробітної плати включаються виплати які роботодавці вносять у різні фонди соціального забезпечення, пенсійний фонд, фонд допомоги по безробіттю.

  2. Доходи від власності. Прибуток фірм поділяється на два різновиди:

  • дохід на власність, або дохід некорпоративного бізнесу, тобто підприємств, які перебувають у індивідуальній, кооперативній або партнерській власності;

  • прибуток корпорацій. Цей вид прибутку виділяється окремо у зв’язку з тим, що акціонерна власність породжує особливості у використанні прибутку: його частина направляється на виплату дивідендів. Таким чином, у процесі використання прибуток корпорацій приймає такі форми: дивіденди, податки на прибуток корпорацій, нерозподілений прибуток, який використовується для нарощення реальних активів.

  1. Рента. Це доходи, які отримують власники нерухомого майна за надання об’єктів своєї власності у тимчасове користування (оренду).

  2. Процент. Це доходи, які отримують власники грошового капіталу за надання цього капіталу у тимчасове користування (депозити, позики, купівля облігацій підприємств).

  3. Амортизація. Це щорічні відрахування, які показують обсяг основного капіталу, спожитого у ході виробництва. Амортизаційні відрахування включаються в ціну. Якщо весь виторг використовувати лише як чиїсь доходи, то через деякий час функціонуючі виробничі фонди будуть зношені. Тому частину доходу від створеного ВВП необхідно постійно відкладати для наступного заміщення зношених частин капіталу.

  4. Непрямі податки. До них відносять податок на додану вартість, акциз, мито та ін. Їх включають у ціни товарів та послуг. Власне, це надбавка до ціни, яка не відбиває новостворену вартість і не перетворюється на будь-який з перерахованих вище видів доходів. Непрямі податки за своєю суттю є механізмом перерозподілу коштів від споживачів у бюджет, куди вони безпосередньо надходять.

При підрахунку ВВП виникає ряд проблем, які впливають на точність цього показника.

По-перше, частина кінцевих товарів та послуг, що виробляються національною економікою, не приймає товарної форми, тобто не купуються і не продаються. Це продукція натурального господарства та домашні послуги. Продукція натурального господарства не підлягає обліку. Її обсяг визначається за експертними оцінками, які спираються на опосередковані дані і мають приблизний характер. Домашні послуги обліковуються і офіційно включаються до ВВП лише в тому випадку, коли їх здійснює офіційно зареєстрований найманий персонал.

По-друге, частина реально створеного в країні ВВП є результатом функціонування тіньової економіки. Поняття тіньової економіки має різні трактування в різних країнах. Слід вирізняти:

  • нелегальну економіку, тобто види діяльності, що заборонені законодавством;

  • легальну економіку, дозволені види діяльності, результати якої можуть обліковуватись, або не обліковуватись (виробництво на присадибних ділянках, разові послуги і т. ін).

До тіньової економіки найчастіше відносять діяльність, доходи від якої приховуються від обліку та сплати податків.

Сам по собі абсолютний показник обсягу ВВП не може свідчити про рівень розвитку національної економіки. Для цього обсяг продукту та доходу необхідно співвіднести з кількістю населення. у зв’язку з цим в макроекономіці часто використовується показник подушного ВВП, який змінюється як у зв’язку з динамікою ВВП, так і у зв’язку з динамікою населення.