Моделі поведінки споживача

50. Повний грошовий мультиплікатор та модель пропозиції грошей.

Грошова пропозиція М складається з готівки (С) та чекових депозитів (D): M = C + D. Повний грошовий мультиплікатор показує, які зміни впливають на пропозицію грошей в економіці:

,

тобто повний грошовий мультиплікатор є відношенням грошової маси до грошової бази. Або: , де:

- коефіцієнт депонування грошей;

- коефіцієнт фактичного депонування грошей.

fr = rr – при умові відсутності наднормативних резервів.

;

;

Таким чином, грошова пропорція залежить від величини грошової бази, норми резервування та коефіцієнта депонування.

Другим засобом впливу центрального банку на грошову пропозицію є підвищення або зниження облікової ставки, тобто ставки проценту, під який центральний банк кредитує комерційні банки. Цю ставку ще називають ставкою рефінансування. Позики, що центральний банк надає комерційним банкам, називають дисконтними позиками, а ринок, на якому центробанк надає свої позики комерційним банкам під облікову ставку, називають дисконтним вікном. Дисконтні позики зазвичай надаються комерційним банкам на короткий термін для підтримки їх ліквідності або для підтримки на необхідному рівні обов’язкових резервів, тобто для рефінансування діяльності. Резервні вимоги на ті резерви, що отримані банками шляхом запозичень у центробанку, не поширюються.

Через облікову ставку центробанк може контролювати як зобов’язання комбанків, обсяг їх запозичень, так і грошову пропозицію. При зростанні облікової ставки знижується зацікавленість комбанків у отриманні додаткових резервів шляхом запозичень у центробанку і звужує пропозицію грошей в національній економіці. У підсумку слід підкреслити, що на прагнення комерційних банків отримати дисконтні позики впливає розрив між ринковою процентною ставкою та обліковою ставкою: чим він вищий, тим більші доходи банків від використання додаткових резервів.

Третім основним інструментом грошово-кредитної політики є операції з цінними паперами, або операції на відкритому ринку. Центральні банки можуть купувати або продавати державні цінні папери. У першому випадку вони виштовхують гроші у національну економіку, у другому – зв’язують їх. У країнах з розвинутою ринковою економікою це найбільш важливий та оперативний інструмент. Але слід зазначити, що його ефективне використання потребує певного рівня довіри економічних суб’єктів до державних цінних паперів. Виникає питання: чому у економічних суб’єктів виникає бажання продавати цінні папери в той час, коли центральний банк вважає за потрібне їх купувати (продавати)?

Якщо облігація коштує на ринку 1000 гр. одиниць і по ній сплачується фіксований дохід 100 гр. од., то прибутковість розміщення грошей у облігацію становить 10%. При збільшенні пропозиції облігацій їх ринковий курс впаде, наприклад, до 900 гр. одиниць. Внаслідок цього прибутковість купівлі облігації зросте приблизно до 11%, що стимулюватиме економічних суб’єктів купувати облігації саме тоді, коли центральний банк вважає за потрібне їх продавати. Збільшення попиту на облігації змінюватиме ситуацію у зворотному напрямку. Внаслідок купівлі державних цінних паперів:

1. у банків зменшуються резерви і можливість мультиплікативно розширювати грошову пропозицію;

2. у населення скорочується кількість грошей, що можуть попасти на ринки та тиснути на ціни у бік їх зростання;

3. у всіх економічних суб’єктів скорочуються вільні кошти, які можуть бути розміщені на депозитах, а відтак підвищити норму депонування і повний грошовий мультиплікатор.

У залежності від напряму використання інструментів монетарної політики вона поділяється на стимулюючу політику дешевих грошей і стримуючу політику дорогих грошей.

Інструменти монетарної політики	Політика дорогих грошей	Політика дешевих грошей
Норма обов’язкового резервування	Підвищення	Зниження
Облікова ставка	Підвищення	Зниження
Операції з цінними паперами	Продаж	Купівля

Сильними сторонами грошово-кредитної політики є:

1. невеликий внутрішній лаг (час на вироблення заходів) та гнучкість;

2. ізоляція від політичного тиску (за умови, що центральний банк є достатньо незалежний) і відсутність процедур довготривалого узгодження;

3. ефект чистого експорту, що підсилює вплив на динаміку макроекономічних показників.

Слабкими сторонами грошово-кредитної політики є:

1. значний зовнішній лаг (час від вироблення рішення до відповідної реакції економіки);

2. залежність від змін швидкості обігу грошей;

3. чутливість попиту на гроші до зміни процентної ставки;

4. провокування падіння обсягу виробництва політикою дорогих грошей, яка проводиться для стабілізації цін, якщо їх зростання викликане шоком пропозиції.

Білет № 26

Заощадження, їх функція та графічна модель.

Неспожита частина доходу використовується на заощадження. Заощадження – це використовуваний дохід із вилученням споживання. Таким чином, розмір заощадження залежить від величини використовуваного доходу і пропорції його розподілу на споживану й заощаджену частини.

Пряма функціональна залежність між доходом і заощадженням може бути представлена графічно:

Рисунок 4.2 - Функція заощадження

Заощадження збільшуються з ростом доходу. Точка А показує рівень граничного доходу: при такому рівні весь дохід споживається, а заощадження дорівнюють нулю. Якщо дохід нижче граничного рівня, крива функції заощаджень іде у від’ємну область. Це означає, що настільки низький дохід.

д не тільки не дозволяє зберігати частину поточного доходу, але відбувається скорочення заощаджень попередніх періодів для підтримки споживання на визначеному рівні.

На графіку можна виділити три зони:

І – заощадження;

ІІ – споживання;

III – «проїдання запасів».

Частка доходу в процентному вираженні, що використовується для здійснення заощаджень відбивається показником середньої схильності до заощадження (APS):

(4.3)

Оскільки весь дохід або споживається, або зберігається, можна стверджувати, що:

(4.4)

Варто сказати, що в реальному житті процес розподілу доходу на споживану й заощаджені частини ускладнюється т.зв. міжчасовим вибором споживача. Заощадження, по суті, є переміщенням споживання з поточного періоду в майбутній. Однак, поточне споживання можна збільшити за рахунок своєрідного переміщення майбутнього доходу в поточний період через механізм запозичення.

Для економічної теорії й економічної політики дуже важливе питання про те, що відбувається з заощадженнями при збільшенні доходу.

Частка приросту доходу, що направляється на приріст заощаджень, називається граничною схильністю до заощадження (МРS):

, (4.4)

де, ΔS – зміни в заощадженнях;

ΔY – зміни в доходах.

Очевидно, що конкретне значення МРS може знаходиться в діапазоні між 0 і 100%, тобто весь приріст доходу або використовується на приріст споживання (MPS = 0), або на приріст заощадження (MPS = 100%). Чим більш конкретне значення МРS, тим більшим буде кут нахилу кривої на графіку функції заощаджень (див. рис. 4.2).

Якщо весь приріст доходу направляється на приріст споживання і заощадження, то та частина зміни доходу, що не використовується для приросту споживання, направляється на приріст заощаджень, звідси випливає:

MPC+MPS=100%