Визначення рівноважного ввп за методом “вилучення-ін’єкції”. Система вилучень та ін’єкцій в економічному кругообігу.

З моделі кругопотоку (див. тему 1) відомо, що виробництво ЧВП дає економічний дохід, який витрачається через сукупні видатки на споживання вироблених товарів та послуг. Якщо в приватній закритій економіці домогосподарства заощадять частину отриманого доходу, то споживання буде меншим, ніж обсяг виробництва, і це може мати наслідком подальшого падіння виробництва. Таким чином, заощадження виступають як вилучення з потоку доходи-видатки. З іншого боку, фірми виробляють і продають інвестиційні товари. Якщо заощадження перетворюються на інвестиційні ресурси, це доповнює споживання, компенсує витікання коштів на заощадження, і обсяги реалізації виробленого ЧВП зростають. Таким чином, інвестиції можна розглядати як ін’єкцію видатків у потік доходи-видатки.

Якщо витікання у вигляді заощаджень більші, ніж ін’єкції у виді інвестицій (S>In), сукупні видатки (AE=С+In) будуть меншими від виробленого ЧВП. У цій ситуації обсяг виробленого ЧВП буде більшим за рівноважний, нарощуватимуться заощадження і виробництво скоротиться. За умов, коли інвестиційні ін’єкції перевищують витікання у вигляді заощаджень, розмір ЧВП буде нижчим від рівноважного, відбудеться скорочення запасів, що має стимулювати зростання обсягу виробництва. Таким чином, рівність заощаджень як витікання з потоку доходів інвестиціям як ін’єкціям у потік “доходи-видатки” (S=In) є умовою економічної рівноваги.

Визначення рівноважного ЧВП за методом “вилучення-ін’єкції” має графічну інтерпретацію.

Рисунок 5.2 – Визначення рівноважного ЧВП

за методом “вилучення-ін’єкції”

На графіку лінія In – крива запланованих автономних інвестицій, тобто таких, які є елементом сукупних видатків і не залежать від величини доходу. Крива S – функція заощаджень, кожна точка на якій показує рівень заощаджень за певної величини доходу. Точка Е показує, що заощадження та заплановані інвестиції рівні за обсягом (Se=Ie) при рівноважній величині випуску/доходу Ye. Якщо ЧВП=Y1, інвестиції перевищують заощадження (S<In), відбувається скорочення запасів, виникають стимули до зростання виробництва. Якщо ЧВП=Y₂, обсяг заощаджень більший обсягу інвестицій (S>In); збільшення запасів спонукає до скорочення виробництва. Таким чином, заощадження завжди дорівнюють фактичним інвестиціям; ця рівновага підтримується динамікою незапланованих інвестицій у запаси.

Порівняння моделей “видатки-випуск” та “вилучення-ін’єкції” показує, що перший ыз методів визначення рівноваги встановлює, що сукупні видатки є провідним чинником, який визначає рівні виробництва, доходу та зайнятості. Метод визначення рівноваги “вилучення-ін’єкції” чітко вказує на те, що при всіх рівнях ЧВП, окрім рівноважного, сукупні видатки (C+In) та обсяг ЧВП не співпадають. Рівновага приватних заощаджень та інвестицій є окремим випадком моделі “вилучення-ін’єкції” і виступає спрощеною моделлю макроекономічної рівноваги, яка поєднує обидві моделі (“видатки-випуск” та “вилучення-ін’єкції”), тому що входить до кожної з них.

Слід зазначити, що, окрім заощаджень та інвестицій, в економіці існують і інші вилучення та ін’єкції з потоку “доходи-видатки”.

Вилучення - це будь-які витрати доходу не на купівлю вироблених україні товарів та послуг. До них слід віднести заощадження, податки та витрати на імпорт.

Ін’єкції – це будь-які витрати на купівлю товарів та послуг, що вироблені в країні, які перевищують споживання (С). До них слід віднести інвестиції, державні закупівлі товарів та послуг на експорт.

C = 100 + 0.9 Dl

Доход після вирахування податків	Споживчі витрати	Заощадження
600	640	-40
800	820	-20
1000	1000	0
1200	1180	20
1400	1360	40

1. Спож. Витрати

100+0.9*600=640

100+0.9*800=820

Заощадження

600-640=-40

2)

3) середня схильність до споживання

Середня схильність до заощадження

Гранична схильність до споживання

(90%+90%+90%+90%+90%)/5=90%

Гранична схильність до заощадження

(10%*5)/5=10%

Ситуація

За цією теорією вартість речі (цінність) вимірюється величиною граничної корисності цієї речі для особи, яка її оцінює - споживача. У міру задоволення потреб у тому чи іншому предметі корисність цього предмета для особи зменшується, вона його менше цінує і купуватиме його за умови зниження ціни на нього. Отже, чим більшу кількість блага споживає людина, тим меншу цінність має для неї кожна додаткова одиниця цього блага. Висновок: ціна блага для споживача визначається не загальною, а граничною його корисністю, тобто корисністю «останнього» екземпляра цього блага, що задовольняє найменшу значущу потребу.

Так, парадокс змінився б, бо якщо навчилися з легкістю перетворювати воду на алмази, то це б дало змогу запобігти їх складний і дорогий спосіб видобутку, а так, їх собівартість подешевшала б, їх би змогли собі дозволити купувати всі і в будь-якій кількості, а значить, рано чи пізно відбулося б падіння інтересу до них, бо вони є практично у всіх, і вже не є предметом розкошу, а це потягло б їх знецінення.

У випадку перероблення алмазів на воду. Якщо ця подія мала б місце в глухій Африці, де алмази розцінюються як звичайне каміння на землі та де крапля води стає дорожчою за життя, то перетворивши алмази на воду, люди спочатку дуже дорожили б нею, але це тільки спочатку. Рано чи пізно все одно відбулося б пересищення водою (бо її тепер на всіх вистачає) та інтерес до неї впав би. В нашій місцевості, де води і так вистачає, можливість перетворення алмазів на воду навряд чи взагалі визвало ажіотаж. Єдине міркування - це явище було б цікаве лише як відкриття в галузі хімії, але згодом про це теж забули б.

Білет № 5

Поняття ВВП та ВНП.

ВВП є найважливішим параметром розвитку економіки, який відбиває підсумковий результат функціонування всіх галузей та підприємств в країні. Саме динаміка ВВП свідчить про стан економіки, її зростання або спад. І саме на зміну величини ВВП врешті решт має бути націлена макроекономічна політика держави.

Резиденти країни можуть отримувати доходи від використання факторів виробництва як в середині країни, так і за її межами. У зв’язку з цим в макроекономіці поряд з ВВП використовується показник валового національного продукту (ВНП). Він відрізняється від ВВП на величину сальдо факторних доходів і відбиває величину товарів та послуг що створені факторами виробництва, які належать резидентам країни на батьківщині або за кордоном:

Для того, щоб реально відбити обсяг виробництва поточного періоду, слід враховувати лише додану вартість, створену на кожній стадії виробництва кожним підприємством.

Додана вартість – це різниця між ринковою вартістю випуску та проміжним споживанням.

Проміжне споживання містить витрати на товари та послуги, які були використані інституційними одиницями для виробництва. Додана вартість містить у собі створені первинні доходи, які в подальшому розподіляються між учасниками виробництва.

В наведеному прикладі сума доданих вартостей всіх підприємств збігається з вартістю кінцевого продукту. Таким чином, одним із методів підрахунку ВВП є метод доданої вартості. Цей метод також називають виробничим, оскільки створення додаткової вартості відбувається саме у виробництві.

З моделі кругопотоку ( див. рис. 1.1) витікає, що джерелом всіх доходів є продукт і, з іншого боку, сукупні видатки покупців дорівнюють вартості вироблених товарів та послуг. Таким чином, сукупний дохід національної економіки та сукупні видатки на купівлю товарів та послуг, дорівнюють одне одному. Тому ВВП можна розраховувати за потоками доходів та видатків.

Другим методом обчислення ВВП є метод кінцевого використання, або обчислення ВВП як суми видатків всіх покупців на придбання товарів та послуг, створених економікою країни.

Усі видатки на купівлю кінцевих товарів та послуг агрегуються у чотири групи.

1. Особисті споживчі видатки (С) включають в себе видатки домогосподарств на купівлю товарів поточного вжитку, товарів тривалого використання та на оплату послуг. У розвинутих країнах особисте споживання має найбільшу питому вагу в сукупних видатках. Своєрідною ознакою розвиненості країни є зниження у структурі особистих споживчих видатків частки витрат на харчування і зростання питомої ваги витрат на послуги.

2. Валові інвестиційні видатки підприємств (Ig) спрямовуються на

• купівлю інвестиційних товарів та нове будівництво, що спрямовані на приріст капіталу - це чисті інвестиції (In);

• на зміни в запасах. Необхідність урахувати запаси як складову валових інвестицій полягає в тому, що частина товарів та послуг, які входять до складу ВВП, можуть бути не реалізованими і нагромаджуються і зберігаються на складах готової продукції. Приріст запасів додається до інвестицій зі знаком “плюс”, скорочення – зі знаком “мінус”. Збільшення запасів означає, що економіка виробляє більше продуктів, ніж споживає.

3. Державні закупівлі товарів та послуг (державне споживання) (G) охоплюють видатки центральних та місцевих органів влади на купівлю кінцевих товарів та послуг та на оплату праці зайнятих у державному секторі. Слід підкреслити, що до державних закупівель не включаються витрати держави на трансфертні платежі. Державні трансферти (пенсії, стипендії, субсидії, допомога сім’ям з дітьми і ін.) за своєю суттю є перерозподілом створеного і облікованого доходу від одних економічних суб’єктів іншим через державний бюджет. Таким чином, державні трансферти не є частиною приросту поточного виробництва. Державні закупівлі та державні трансферти разом утворюють державні видатки.

4. Чистий експорт (Xn) – сума, на яку видатки іноземців на купівлю вітчизняних товарів та послуг (експорт) перевищують видатки вітчизняних економічних суб’єктів на купівлю іноземних товарів та послуг (імпорт). Xn = X-IM. Величина чистого експорту може додаватись до підрахунку ВВП за видатками зі знаками “плюс” або “мінус”.

З підрахунку ВВП за видатками витікає основна тотожність макроекономічних рахунків:

Y = C + Ig + G + Xn

Третім методом обчислення ВВП є розподільчий метод, або розрахунок ВВП за потоком доходів.

Доходи, які економіка отримує від виробництва продукції, приймають різні форми, і поступають у розпорядження власників факторів виробництва, що застосовувались при виробництві товарів та послуг. Всі види доходів можна поєднати у такі групи:

1. Заробітна плата або заходи від праці. Її виплачують фірми та держава найманим працівникам. До заробітної плати включаються виплати які роботодавці вносять у різні фонди соціального забезпечення, пенсійний фонд, фонд допомоги по безробіттю.

2. Доходи від власності. Прибуток фірм поділяється на два різновиди:

• дохід на власність, або дохід некорпоративного бізнесу, тобто підприємств, які перебувають у індивідуальній, кооперативній або партнерській власності;

• прибуток корпорацій. Цей вид прибутку виділяється окремо у зв’язку з тим, що акціонерна власність породжує особливості у використанні прибутку: його частина направляється на виплату дивідендів. Таким чином, у процесі використання прибуток корпорацій приймає такі форми: дивіденди, податки на прибуток корпорацій, нерозподілений прибуток, який використовується для нарощення реальних активів.

3. Рента. Це доходи, які отримують власники нерухомого майна за надання об’єктів своєї власності у тимчасове користування (оренду).

4. Процент. Це доходи, які отримують власники грошового капіталу за надання цього капіталу у тимчасове користування (депозити, позики, купівля облігацій підприємств).

5. Амортизація. Це щорічні відрахування, які показують обсяг основного капіталу, спожитого у ході виробництва. Амортизаційні відрахування включаються в ціну. Якщо весь виторг використовувати лише як чиїсь доходи, то через деякий час функціонуючі виробничі фонди будуть зношені. Тому частину доходу від створеного ВВП необхідно постійно відкладати для наступного заміщення зношених частин капіталу.

6. Непрямі податки. До них відносять податок на додану вартість, акциз, мито та ін. Їх включають у ціни товарів та послуг. Власне, це надбавка до ціни, яка не відбиває новостворену вартість і не перетворюється на будь-який з перерахованих вище видів доходів. Непрямі податки за своєю суттю є механізмом перерозподілу коштів від споживачів у бюджет, куди вони безпосередньо надходять.

При підрахунку ВВП виникає ряд проблем, які впливають на точність цього показника.

По-перше, частина кінцевих товарів та послуг, що виробляються національною економікою, не приймає товарної форми, тобто не купуються і не продаються. Це продукція натурального господарства та домашні послуги. Продукція натурального господарства не підлягає обліку. Її обсяг визначається за експертними оцінками, які спираються на опосередковані дані і мають приблизний характер. Домашні послуги обліковуються і офіційно включаються до ВВП лише в тому випадку, коли їх здійснює офіційно зареєстрований найманий персонал.

По-друге, частина реально створеного в країні ВВП є результатом функціонування тіньової економіки. Поняття тіньової економіки має різні трактування в різних країнах. Слід вирізняти:

• нелегальну економіку, тобто види діяльності, що заборонені законодавством;

• легальну економіку, дозволені види діяльності, результати якої можуть обліковуватись, або не обліковуватись (виробництво на присадибних ділянках, разові послуги і т. ін).

До тіньової економіки найчастіше відносять діяльність, доходи від якої приховуються від обліку та сплати податків.

Сам по собі абсолютний показник обсягу ВВП не може свідчити про рівень розвитку національної економіки. Для цього обсяг продукту та доходу необхідно співвіднести з кількістю населення. у зв’язку з цим в макроекономіці часто використовується показник подушного ВВП, який змінюється як у зв’язку з динамікою ВВП, так і у зв’язку з динамікою населення.