54. Валютні курси, їх різновиди та чинники.

Валюта - це грошова одиниця будь-якої країни. Різноманітні економічні зв’язки між країнами супроводжуються розрахунками і потребують обміну грошових одиниць різних країн. Вартість грошової одиниці одної країни, виражена в грошових одиницях іншої країни, або пропорція обміну валют називається валютним курсом.

Валютні курси виконують такі функції:

• виступають засобом подолання національної обмеженості грошової одиниці, перетворення її локальної цінності в інтернаціональну;

• обслуговують торгівлю товарами та послугами та рух капіталів та кредитів;

• є засобом співставлення цінових структур, умов та результатів виробництва окремих країн (продуктивності праці, виробничих витрат, заробітної плати, темпів економічного зростання, торговельного та платіжного балансів);

• використовуються для періодичного перерахунку капіталу та рахунків фірм та банків.

Валютний курс виражається шляхом прямого або зворотного котирування. Пряме котирування полягає у прирівненні одиниць або сотні одиниць іноземної валюти до певної кількості одиниці національної валюти, наприклад, 1 долар = 5,6 гривні. Зворотне котирування застосовується у Великій Британії. Наприклад, 1 фунт стерлінгів = 1,3 долара. Крос-котировка полягає у вираженні курсів двох валют через курс кожної з них відносно третьої валюти (зазвичай долара США або Євро).

В залежності від того, які інституції його здійснюють, валютне котирування поділяється на офіційне (здійснюється центральним банком) та ринкове (здійснюється комерційними банками). У другому випадку встановлюється курс покупця, за яким комерційний банк купує валюту, і курс продавця, за яким банк продає валюту. Ці курси можуть бути різними для угод з різними умовами та строками.

Різниця між курсами покупця і продавця називається маржа. Вона використовується для покриття витрат банку, у тому числі і по організації торгівлі валютою, та є джерелом банківського прибутку. Величина маржі залежить від часу, місця та валюти здійснення угоди. Так, маржа на готівковому валютному ринку вище у нічні години; вона зростає у кризові періоди, особливо в умовах панічного підвищення попиту на валюту. Розмір маржі залежить і від обсягу ринкового обороту певної валюти та конкретного пункту обміну: за інших рівних умов чим більший оборот, тим менша маржа. Інколи маржа при конкретних угодах може залежати від платоспроможності клієнта.

Валютні курси мають декілька різновидів залежно від режиму його формування та способу розрахунку.

В залежності від режиму курсоутворення валютні курси можуть бути фіксованими, вільно плаваючими та змішаними. Фіксований курс означає, що держава фіксує курс національної валюти відносно валюти іншої країни або кошика валют, або якогось різновиду колективних валют. При такому способі встановлення валютного курсу держава припускає ринкові коливання курсу лише у певних межах. У разі, коли ринкова ситуація загрожує більш значним відхиленням курсу, центральний банк втручається у перебіг подій валютною інтервенцією, тобто купівлею – продажем відповідної валюти у необхідних обсягах. Це передбачає наявність достатніх офіційних резервів у відповідній валюті. Фіксований курс, що в умовах валютних обмежень встановлюється засобами валютного контролю або зобов’язання про обов’язковий обмін валют за офіційним курсом, називається твердим курсом. Він не є рівноважним ринковим і не підтримується операціями на відкритому ринку. Вільноплаваючі валютні курси встановлюються на валютному ринку під впливом співвідношення попиту і пропозиції валюти. У такому разі трансформується поняття девальвації та ревальвації: під ними розуміють стійке та тривале зниження або підвищення курсу, яке треба відрізняти від курсових стрибків. Різновидом плаваючого валютного курсу виступає кероване плавання, коли центральний банк не бере на себе конкретних зобов’язань по утриманню курсу на певному рівні чи в певних межах, але реально впливає на формування валютного курсу різними засобами. Плаваючі валютні курси більш точно відбивають реальну вартість валюти, але вони можуть різко коливатись під впливом короткострокових кон’юнктурних факторів. Такі курсові стрибки стають додатковим фактором макроекономічної нестабільності, підвищення ризиків і зростання цін, яке включає в себе елемент страхування від валютного ризику.

У сучасній валютній системі застосовуються різні види змішаних валютних курсів, які мають ознаки і плавання, і фіксації. Так, наприклад, у другій половині дев’яностих років в Україні використовувався так званий “валютний коридор”. У цьому режимі курсоутворення встановлюються певні межі коливання курсу вгору і вниз (“коридор”), в яких курс коливається вільно. Центральний банк починає втручатися лише тоді, коли рівень курсу або його відхилення від центрального курсу переходить за межі “інтервенційних точок”. Інтервенційних точок відхилення курсу досягає тоді, коли його рівень досяг певного відсотка від встановленого відхилення.

Наприклад:

• Перший спосіб встановлення валютного коридору: центральний курс 1:2, межа відхилення ± 10%. Механізм інтервенції включається, коли відхилення становить ± 7,5%, що забезпечує утримання курсу у межах коридору.

• Другий спосіб встановлення валютного коридору: коридор становить від 1:2 до 1:2,5. Інтервенційні точки 1,25 та 2,25.

З часом межі валютного коридору можуть змінюватись центральним банком в залежності від розвитку економічної ситуації та наявності офіційних валютних резервів для підтримки курсу. Така форма курсоутворення і відбиває реальну ринкову вартість валюти, і знижує ступінь невизначеності для економічних суб’єктів.

Система обмінних курсів валют декількох країн, які або зафіксовані відносно одне одного, або мають узгоджені межі взаємних коливань, та однаково відхиляються відносно третьої валюти (наприклад, долара США), називається “спільним плаванням”. Така система курсоутворення мала місце у європейському економічному просторі. Європейські країни, що мали тісні та значні за обсягами економічні зв’язки, створювали умови і для стабільності економічних взаємовідносин між собою, і для узгодженої зовнішньоекономічної політики відносно США.

Рівень двосторонніх валютних курсів визначається економічними потоками між двома країнами (насамперед, експортом та імпортом товарів, послуг та капіталів). Але на курс національної валюти впливають загальні тенденції експорту та імпорту країни в цілому. У зв’язку з цим використовується поняття “багатосторонній обмінний курс” – усереднений курс національної валюти до інших валют в угодах з основними торговельними партнерами. Він розраховується як середньозважене значення двосторонніх індексів зростання або зменшення номінальних обмінних курсів національної валюти до валют основних торговельних партнерів країн за певний період. За значення вагомості країн при розрахунку приймаються їх частки у зовнішньоторговельному обороті даної країни:

(10.1)

Тоді багатосторонній обмінний курс можна розраховувати таким чином:

, де (10.2)

EER_t – багатосторонній обмінний курс національної валюти з n торговельними партнерами за період t, розрахований як арифметичне середньозважене двосторонніх курсів.

E_it - індекс курсу національної валюти до валюти розрахунків з і-ю країною за період t;

W_it – усереднена за період t частка і-го торговельного партнера в зовнішньоторговельному обороті країни.

Але арифметичний багатосторонній обмінний курс є чутливим до котировок, за якими обчислюються двосторонні обмінні курси. Цієї вади позбавлений багатосторонній курс, розрахований як середнє геометричне двосторонніх курсів, тобто добуток індексів двосторонніх валютних курсів, ступенем кожного з яких є нормалізована частка відповідного торговельного партнера в зовнішньоторговельному обороті країни:

(10.3)

Курси валют, які щодня встановлюються на валютному ринку, є номінальними. Хоча на валютні курси впливає дуже багато різноманітних факторів, в основі своїй вони формуються на принципі паритету купівельної спроможності: в перерахунку за валютними курсами національні ціни однакових товарів мають бути однаковими. Наприклад, якщо в Україні товар коштує 500 грн., а в США – 100 дол., то валютний курс має становити 5 грн./дол. таким чином, паритет купівельної спроможності дорівнює:

, де (10.4)

- рівень цін у країні В у період J;

- рівень цін у країні А у період J,

рівень цін розраховується для певного кошика товарів в обох країнах.

З урахуванням паритету купівельної спроможності ціна товару на зовнішньому ринку має становити:

, де: (10.5)

Pf – ціна на зовнішньому ринку;

Pd – ціна на внутрішньому ринку;

ℓd – обмінний курс національної валюти.

Але на практиці нерідко можна спостерігати ситуації, коли ціни і валютні курси змінюються різними темпами. У такому випадку виникає розбіжність між номінальним та реальним обмінним курсами.

Реальний обмінний курс – це номінальний валютний курс, перерахований з урахуванням зміни цін в обох країнах:

, где (10.6)

ℓ_r – реальний обмінний курс;

ℓ_n – номінальний обмінний курс;

P_f та P_d – відповідно індекси цін за кордоном та у своїй країні.

У другій половині дев’яностих років в Україні спостерігались ситуації, коли під час стрімкої номінальної девальвації внутрішньої валюти, що викликалась високою інфляцією і відповідно зміною паритету купівельної спроможності, відбувалась реальна її ревальвація, що негативно відбивалось на можливостях для українського експорту.

Припустимо, що державні закупівлі дорівнюють 600, величину податків визначає залежність Т = 0,4 Y, трансферів – F = 0,2Y,а рівень цін = 1. Державний борг становить D = 900 за процентної ставки r = 0,1. Фактичний обсяг виробництва дорівнює 2200, а природний – 2500.

А) для визначення стану держ. Бюджету потрібно зіставити його доходи і видатки.

Доходи держ. Бюджету (податкові надходження) =0,4*2200=880

Видатки держ. Бюджету =660+440+90=1130 (держ. Закупівлі+трансферти+обслуговування держ. Боргу)

Фактичний дефіцит бюджету =1300-880=250

Б) структурний дефіцит бюджету = (600+0,2*2500+90)-0,4*2500=190

В) циклічний дефіцит = 250-190=60