Показники середньої та граничної схильності до споживання, їх значення та динаміка.

Споживання (С) – це витрати домогосподарств на придбання товарів і послуг для задоволення матеріальних і духовних потреб людей. Споживчі витрати звичайно поєднуються в такі групи: придбання товарів поточного споживання, оплата послуг, придбання товарів тривалого користування.

Взаємозв'язок між споживанням і доходом виражає функція споживання: C=C(Y). Залежність споживання і планованих витрат від рівня доходів є прямою: обсяг споживання збільшується зі зростанням доходів. Графічна інтерпретація функціональної залежності доходів і споживання виглядає в такий спосіб:

Рисунок 4.1 Функція споживання

Споживання тим більше, чим більше розмір доходу, що проявляється у висхідному характері кривої С = С(Y). А ≠ 0, тому що при нульовому доході здійснюється споживання за рахунок запасів чи позикових засобів, оскільки люди не можуть підтримувати своє існування без споживання.

Очевидно, що найчастіше споживається не весь дохід. Частка доходу (виражається у відсотках), що використовується на споживання, відбивається показником середньої схильності до споживання:

(4.1)

Оскільки витрати на споживання є вагомою складовою сукупного попиту, істотним для макроекономічного аналізу питанням є не тільки абсолютний розмір споживання, але і зміни його обсягу, що викликаються змінами в доході. Частка приросту доходу, що направляється на приріст споживання, відбивається показником граничної схильності до споживання:

(4.2)

де, Δ С – зміна витрат на споживання;

Δ Y – зміна доходу.

Очевидно, що гранична схильність до споживання може набувати значення від 0 до 100%, тобто приріст доходу може або взагалі не використовуватися на поточне споживання (МРС =0), або споживатися цілком (МРС = 100%).

Іншими словами, гранична схильність до споживання відбиває реакцію споживання на приріст доходу і, таким чином, від неї залежить кут нахилу кривої функції споживання на графіку (див. рисунок 4.1). Сама ж функція споживання може бути уточнена в такий спосіб: С = С(МРС∙ Y).

50. Грошова пропозиція та грошові агрегати. Графічна модель грошової пропозиції.

Особливості сучасного грошового ринку і грошово-кредитної політики значною мірою обумовлені особливостями сучасних грошей. Вони не мають срібного або золотого еквіваленту, не мають реальної вартості, тобто витрати на їх виготовлення значно нижчі їх номінальної вартості. Вартість грошей визначається їх купівельною спроможністю і залежить від їх відносної рідкості і потребує їх ефективного обмеження.

Купівельна спроможність грошей визначається тим, скільки товарів та послуг можна купити за одиницю, або скільки грошових одиниць коштує кошик товарів. Сутність сучасних грошей визначається їх функціональним призначенням. По-перше, сучасні гроші є декларованим, тобто визначеним державою засобом обігу та платежу; вони є обов’язковими для прийому без будь-яких обмежень. Але на практиці для нормального функціонування грошей необхідна ще й їх загальна визнаність. По-друге, грошима за своєю суттю є фіксовані активи, які використовуються при проведенні операцій і розрахунків.

Починаючи з ХІХ сторіччя емісія готівкових грошей монополізована державою і зосереджена у центральних банках.

Другий вид грошей – кредитні або депозитні. За своєю суттю вони безготівкові, без внутрішньої вартості, боргові зобов’язання депозитних інститутів у вигляді трансакційних депозитів. Трансакційні депозити – це готівкові або безготівкові грошові кошти, розміщені для зберігання у комерційних банках на певних умовах. Вони можуть використовуватись власниками як засіб обігу. Для використання, при здійсненні різних операцій, коштів що розташовані у банках, у країнах з розвиненою ринковою інфраструктурою застосовуються чеки, які за своєю суттю представляють механізм передачі власності на банківські внески і виконують функцію засобу обігу. Вони використовуються паралельно з готівковими грошима і мають певні переваги: більш компактні, не можуть бути використані при втраті або викраденні чекової книжки. Остання обставина пов’язана з механізмом чекового обігу: необхідністю заповнення чеку власником коштів та індосацією отримувачем.

Сукупність активів, які випущені банківською системою, є загальноприйнятими засобами платежу і використовуються для здійснення операцій називають грошовою масою. При цьому для обслуговування різних операцій використовуються різні види грошей, які мають різну ліквідність, тобто здатність швидко і без втрат обмінюватись на інші активи.

Власники грошових коштів можуть зберігати їх у різних формах: готівка, різноманітні банківські депозити, облігації та ін. Від форми зберігання залежить те, наскільки швидко та без втрат гроші можуть з’явитись на ринку і перетворитись у інші товари та послуги. Наприклад, якщо на довгостроковому депозиті розміщена велика сума грошей, то при достроковому знятті з рахунку, що пов’язане зі сплатою більш низького відсотку, втрачаються значні суми. Чим більші трансакційні втрати, пов’язані з перетворенням певного активу на гроші, тим нижчою є ліквідність цього активу. Ці обставини мають враховуватись при розробці грошово-кредитної політики. Тому грошова маса національної економіки поділяється на грошові агрегати, які відрізняються ступенем ліквідності, роллю у інфляційних процесах, економічними функціями. В залежності від особливостей організації грошового обігу, в різних країнах існують свої системи грошових агрегатів. Класифікація грошових агрегатів, що використовується у США (агрегати М₁, М₂, М₃, L) описана у більшості підручників. В Україні прийнята своя класифікація грошових агрегатів:

М₁ = гроші поза банками + кошти на розрахункових і поточних рахунках;

М₂ = М₁ + строкові депозити + кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій + кошти Держстраху + валютні заощадження;

М₃ = М₂ + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Оскільки у сучасних грошових системах, які основані на паперових грошах, емісія грошей монополізована державою, пропозицію грошей визначають центральні банки. Тому на графічній моделі крива пропозиції грошей (M^S) має вигляд вертикальної лінії. Ця обставина відбиває той факт, що пропозиція грошей не визначається ринковими механізмами, рівнем реальної процентної ставки, а формується державою. (див. рис. 9.1).

Рис. 9.1 Пропозиція грошей

Населення країни становить 50 млн. осіб. Частка дітей у віці до 16 років – 20%. Коефіцієнт участі дорослого населення в робочій силі – 60%. Природна норма безробіття дорівнює 5%. Середній виробіток на зайнятого в рік – 25 тис. грн.. Податкові надходження становлять Т = 0,2 Y, а державні видатки – 122 млрд. грн. Фактичний дефіцит бюджету = 14 млрд. грн.. Рівень цін = 1.

Розв’язання:

Якщо фактичний дефіцит державного бюджету становить 14 млрд. грн., а державні видатки – 122 млрд. грн., то податкові надходження дорівнюють 108 млрд. грн. (122-14)

Тепер знайдемо фактичний ВВП; він дорівнює 540 млрд. грн.. (Т=0,2У, або У=108:0,2)

Обчислимо податкові надходження за повної зайнятості. Для цього спочатку знайдемо робочу силу, яка =(50-50*0,2)*0,6=24 млн. осіб

Природний ВВП=(24 млн.*0,95)*25 тис.=570 млрд. грн..

Податкові надходження за повної зайнятості становлять 114 млрд. грн.. (570*0,2)

Структурний дефіцит бюджету=122-114=8 млрд. грн..

Циклічний дефіцит = 14-8=6 млрд. грн..

Питома вага структурного дефіциту у загальному обсязі фактичного дефіциту державного бюджету становить 57,1%, а циклічного – 42,9%

Ситуація

Після досягнення обсягу ВВП за повної зайнятості дальше зростання цін упродовж деякого часу може забезпечувати приріст реального обсягу продукту. Реальний ВВП, як відомо, може перевищувати його природний рівень. Проте економіка досягає своєї абсолютної максимальної потужності, і дальше зростання обсягу національного продукту є вже неможливим. Окремі фірми можуть намагатися збільшити виробництво, переманюючи ресурси інших фірм. Проте ці нові ресурси і приріст обсягу продукції в одних фірмах означатимуть відповідні втрати ресурсів і обсягів продукції іншими фірмами. Це супроводжується зростанням цін ресурсів і витрат і, зрештою, цін продуктів, але реальний обсяг виробництва помітно не зміниться. Короткострокова крива пропозиції стає дедалі крутішою, а це означає, що економіка перебуває на майже вертикальному (або класичному) відрізкові кривої пропозиції.

Білет № 25