Інвестиції, їх роль у національній економіці. Інвестиційна функція та її графічна модель.

Інвестиції – це витрати на споживання товарів, використовуваних домогосподарствами і фірмами для збільшення накопиченого капіталу.

Інвестиційні витрати можуть здійснюватися в таких напрямках:

1) Капіталовкладення:

• інвестиції в основний капітал (виробничі будинки і спорудження, устаткування, транспортні засоби і т.п.);

• інвестиції в житлове будівництво (будівництво і покупка нових житлових будинків);

2) Інвестиції в запаси (нереалізовані запаси готових товарів, незавершене виробництво і будівництво).

Інвестиції в основний капітал, наприклад, придбання такого інвестиційного товару як устаткування, можуть мати на меті відновлення зношеного основного капіталу. Таким чином, інвестиційні витрати містять у собі амортизацію, тобто грошове вираження зносу основного капіталу. Тому розрізняють:

• валові інвестиції як вартість усіх інвестиційних товарів, створених протягом року, включаючи ті, котрі підуть на відновлення зношених;

• чисті інвестиції як різницю між валовими інвестиціями й амортизацією.

Інвестиції грають надзвичайно важливу роль в економіці: без них неможливе подальше зростання виробництва і, отже, підвищення добробуту. Використовуючи цей умовний приклад, можна побудувати графік функції інвестицій (див. рис. 4.4).

Рисунок 4.4 – Попит на інвестиції

Ступінчастий графік можна показати спрощено у виді кривої попиту на інвестиції, кожна точка якої відповідає рівності очікуваної норми прибутку і реальної процентної ставки, тому що інвестиційні проекти можуть здійснюватися тільки до цієї точки (див. рис. 4.4).

Рисунок 4.4 – Функція інвестицій

З урахуванням усіх взаємозв'язків, що впливають на обсяг інвестицій, інвестиційна функція визначається в такий спосіб:

, де (4.7)

I – інвестиції;

- автономні інвестиції;

b – коефіцієнт чутливості інвестицій до зміни реальної процентної ставки , що показує, на скільки змінюються інвестиції при зміні процентної ставки на одиницю.

r – реальна процентна ставка.

Звідси зміни в інвестиціях можна визначити за формулою:

(4.8)

Інвестиції вважаються дуже нестабільним компонентом сукупних витрат. Це зв'язано з тим, що: елементи основного капіталу використовуються протягом тривалих термінів; найчастіше нові капіталовкладення можна відстрочити ремонтом; великі техніко-технологічні зміни, що ведуть за собою стрибки інвестиційних витрат, нерегулярні; прогнози на майбутнє і ступінь оптимістичності чекань дуже мінливі.

54. Знаряддя та напрямки грошово-кредитного регулювання економіки.

У ринковій економіці вплив на пропозицію грошей здійснюється державою через центральні банки. Таким чином, збільшення чи скорочення пропозиції грошей є основою грошово-кредитної або монетарної політики як одного з напрямків макроекономічної політики. Кінцевою метою монетарної політики має бути забезпечення економічного зростання, досягнення повної зайнятості і природного рівня ВВП, цінової стабільності, стабільності на фінансовому та валютному ринках. Слід зауважити, що регулюючий вплив держави на національну економіку засобами монетарної політики адекватно вписується у ринковий механізм і може бути реалізованим в умовах економічної демократії.

Основними інструментами монетарної політики є:

1. зміна норми обов’язкових резервів;

2. динаміка процентної ставки;

3. операції з цінними паперами.

Обов’язкові резерви спочатку використовувались банківськими системами як засіб підвищення стабільності банків шляхом збереження резервних коштів для протистояння банківській паніці. В сучасних умовах динаміка норми обов’язкового резервування застосовується як засіб впливу на пропозицію грошей в національній економіці. В якості кредитного резерву банки можуть використовувати лише надлишкові резерви. Норму (відсоток) обов’язкових резервів встановлює центральний банк країни. На пропозицію грошей суттєво впливає як динаміка норми обов’язкового резервування, так і періодичність перерахування резервів до центрального банку, оскільки норма обов’язкового резерву впливає на величину грошового мультиплікатора. Діяльність банківської системи викликає мультиплікативний ефект у грошовій пропозиції. Гроші, що потрапляють до банків у якості депозитів, створюють їх пасив і використовуються для надання кредитів, тобто для активних операцій. В результаті одні й ті ж гроші декілька разів потрапляють до банківської системи і знову виштовхуються в економіку. При цьому на кожній стадії руху величина цієї грошової суми зменшується, оскільки певна її частина направляється у обов’язкові резерви, а загальна сума грошей, що функціонувала в економіці, зростає. Таким чином, банківська пропозиція грошей обернено пропорційна нормі обов’язкового резервування, а депозитний мультиплікатор можна розрахувати за такою формулою:

, де:

rr – норма обов’язкового резервування.

Змінюючи величину rr центральні банки можуть ефективно впливати на величину грошової пропозиції.

Мультиплікативний ефект скорочується за рахунок утворення банками наднормативних резервів внаслідок неповного використання для активних операцій надлишкових резервів.

Але слід зауважити, що пропозиція грошей у національній економіці залежить не лише від політики національного банку, а й від поведінки економічних суб’єктів, які вибирають спосіб збереження заощаджень і приймають рішення про розміщення своїх грошових коштів на депозитах.

Гроші, що знаходяться на руках у населення у вигляді готівки, та у резервах банків, утворюють грошову базу:

B = C + R, де:

С – готівка (cash)

R – резерви (reserves)

Домогосподарства розподіляють гроші на готівку та депозити (D). Відношення готівки до депозитів утворює коефіцієнт депонування грошей:

Чим вищий, цей показник, тим більша сума грошей використовується банківською системою і мультиплікативно збільшує грошову пропозицію в національній економіці: частка грошей, що зберігаються банками як фактичні резерви відбивається коефіцієнтом фактичного резервування грошей. Фактичні резерви складаються з обов’язкових резервів та наднормативних резервів.

fr – коефіцієнт фактичного резервування грошей;

R – фактичні резерви;

D – депозити.

Слід зауважити, що fr=rr за умови, що наднормативні резерви відсутні, тобто всі резерви є обов’язковими.

Грошова пропозиція М складається з готівки (С) та чекових депозитів (D): M = C + D. Повний грошовий мультиплікатор показує, які зміни впливають на пропозицію грошей в економіці:

,

тобто повний грошовий мультиплікатор є відношенням грошової маси до грошової бази. Або: , де:

- коефіцієнт депонування грошей;

- коефіцієнт фактичного депонування грошей.

fr = rr – при умові відсутності наднормативних резервів.

;

;

Таким чином, грошова пропорція залежить від величини грошової бази, норми резервування та коефіцієнта депонування.

Другим засобом впливу центрального банку на грошову пропозицію є підвищення або зниження облікової ставки, тобто ставки проценту, під який центральний банк кредитує комерційні банки. Цю ставку ще називають ставкою рефінансування. Позики, що центральний банк надає комерційним банкам, називають дисконтними позиками, а ринок, на якому центробанк надає свої позики комерційним банкам під облікову ставку, називають дисконтним вікном. Дисконтні позики зазвичай надаються комерційним банкам на короткий термін для підтримки їх ліквідності або для підтримки на необхідному рівні обов’язкових резервів, тобто для рефінансування діяльності. Резервні вимоги на ті резерви, що отримані банками шляхом запозичень у центробанку, не поширюються.

Через облікову ставку центробанк може контролювати як зобов’язання комбанків, обсяг їх запозичень, так і грошову пропозицію. При зростанні облікової ставки знижується зацікавленість комбанків у отриманні додаткових резервів шляхом запозичень у центробанку і звужує пропозицію грошей в національній економіці. У підсумку слід підкреслити, що на прагнення комерційних банків отримати дисконтні позики впливає розрив між ринковою процентною ставкою та обліковою ставкою: чим він вищий, тим більші доходи банків від використання додаткових резервів.

Третім основним інструментом грошово-кредитної політики є операції з цінними паперами, або операції на відкритому ринку. Центральні банки можуть купувати або продавати державні цінні папери. У першому випадку вони виштовхують гроші у національну економіку, у другому – зв’язують їх. У країнах з розвинутою ринковою економікою це найбільш важливий та оперативний інструмент. Але слід зазначити, що його ефективне використання потребує певного рівня довіри економічних суб’єктів до державних цінних паперів. Виникає питання: чому у економічних суб’єктів виникає бажання продавати цінні папери в той час, коли центральний банк вважає за потрібне їх купувати (продавати)?

Якщо облігація коштує на ринку 1000 гр. одиниць і по ній сплачується фіксований дохід 100 гр. од., то прибутковість розміщення грошей у облігацію становить 10%. При збільшенні пропозиції облігацій їх ринковий курс впаде, наприклад, до 900 гр. одиниць. Внаслідок цього прибутковість купівлі облігації зросте приблизно до 11%, що стимулюватиме економічних суб’єктів купувати облігації саме тоді, коли центральний банк вважає за потрібне їх продавати. Збільшення попиту на облігації змінюватиме ситуацію у зворотному напрямку. Внаслідок купівлі державних цінних паперів:

4. у банків зменшуються резерви і можливість мультиплікативно розширювати грошову пропозицію;

5. у населення скорочується кількість грошей, що можуть попасти на ринки та тиснути на ціни у бік їх зростання;

6. у всіх економічних суб’єктів скорочуються вільні кошти, які можуть бути розміщені на депозитах, а відтак підвищити норму депонування і повний грошовий мультиплікатор.

У залежності від напряму використання інструментів монетарної політики вона поділяється на стимулюючу політику дешевих грошей і стримуючу політику дорогих грошей.

Сильними сторонами грошово-кредитної політики є:

4. невеликий внутрішній лаг (час на вироблення заходів) та гнучкість;

5. ізоляція від політичного тиску (за умови, що центральний банк є достатньо незалежний) і відсутність процедур довготривалого узгодження;

6. ефект чистого експорту, що підсилює вплив на динаміку макроекономічних показників.

Слабкими сторонами грошово-кредитної політики є:

5. значний зовнішній лаг (час від вироблення рішення до відповідної реакції економіки);

6. залежність від змін швидкості обігу грошей;

7. чутливість попиту на гроші до зміни процентної ставки;

8. провокування падіння обсягу виробництва політикою дорогих грошей, яка проводиться для стабілізації цін, якщо їх зростання викликане шоком пропозиції.

Вирішення:

1. Рівноважний рівень доходу (Y) = С + І = (800 + 0,8Y) + 150 = = 800 + 0,8х4750 +150 = 4750

2. Умова рівноваги S = I = 150

Рівноважний рівень споживання:

C = Y – S = 4750 – 150 = 4600 або

C = 800 +0.8х4750 = 4600

3. За умови, що рівноважний обсяг національного виробництва Y = 4750, а фактичний обсяг національного виробництва становить 4775, приріст інвестицій у запаси становитиме 4775 – 4750 = 25

4. При збільшенні інвестицій до 175 зростання рівноважного ВВП становитиме:

Ситуація

Компенсувати відсутність природних ресурсів країна може шляхом розвитку себе в іншій галузі, наприклад галузі науки та техніки (як це зробила Японія – країна бідна на природні корисні копалини). Тобто країна повинна удосконалити себе в якійсь сфері, в якій ще нема кращих по всьому світові. Ось наприклад Японія зараз практично лідирує на ринку широкого спектру електронної техніки (від дрібної побутової техніки до потужних механізмів-роботів, яким зараз в світі немає аналогів). Японія, так розширивши та зарекомендувавши свою електронну індустрію, зробила весь світ своїм партнером та покупцем своїх технологій, отримуючи від цього значні прибутки та забезпечивши собі потужне економічне зростання, а відповідно своїм громадянам високий рівень життя.

Білет № 30

30.Крім очікуваної норми прибутку і рівня процентних ставок на рішення про реалізацію інвестиційних проектів впливають безліч інших факторів:1). це ставки оподатковування. Дохід інвестора залежить від того, яка частина прибутку залишиться в його розпорядженні не тільки після сплати відсотків, але і після сплати податків. Ріст податків за інших рівних умов приведе до скорочення стимулів і обсягу інвестицій. На графіку це проявиться в зсуві кривої інвестицій уліво;2). фактором інвестицій є технічний прогрес і технологічні зміни. Нова продукція, техніка, нові виробничі процеси і вимагають росту інвестицій, і збільшують очікуваний прибуток.

У графічній моделі вплив прискорення технічного прогресу на інвестиції відбивається зсувом кривої інвестицій вправо.3) на розмір інвестицій інтенсивно впливають чекання. У розрахунок приймаються чекання динаміки внутрішньої і зовнішньої кон'юнктури ринку, рівня прибутковості, змін в економічній політиці уряду й у політичній ситуації усередині і поза країною.4) фактором інвестицій є витрати на придбання, експлуатацію й обслуговування устаткування. Ріст цих витрат зменшує очікуваний чистий прибуток і, отже, приведе до скорочення обсягу інвестицій і зсуву кривої інвестицій вліво.5) попит на інвестиції зменшиться, якщо в економіці наявні зайві виробничі потужності. Якщо галузь з надлишком забезпечена основним капіталом і здатна забезпечити попит, очікувана норма прибутку від інвестицій не буде достатнім стимулом для здійснення інвестицій.

Інвестиції, що змінюються під впливом факторів, не зв'язаних із процентною ставкою, називають автономними. Незалежність обсягу автономних інвестицій від величини доходу на графіку виявляється відсутністю нахилу кривої автономних інвестицій, яка має вигляд паралельної до осі іксів лінії.

Інвестиції вважаються дуже нестабільним компонентом сукупних витрат. Це зв'язано з тим, що: елементи основного капіталу використовуються протягом тривалих термінів; найчастіше нові капіталовкладення можна відстрочити ремонтом; великі техніко-технологічні зміни, що ведуть за собою стрибки інвестиційних витрат, нерегулярні; прогнози на майбутнє і ступінь оптимістичності чекань дуже мінливі.

63. Проблеми економічного зростання в Україні.

Реальний обсяг виробництва в Україні почав зменшуватися ще з середини 80-х років, але в 90-х роках, уже за умов незалежності, йо­го падіння прискорилося. У 1992—1999 рр. темпи економічного зро­стання в Україні були від'ємними. Щоправда, у 2000 р. ситуація по­вернулася на краще.

Будь-яка перехідна економіка переживає період спаду вироб­ництва, що підтверджує досвід усіх європейських країн, котрі здійснюють ринкові реформи. Спочатку ці країни зіткнулися прак­тично з тими ж проблемами, що й Україна: успадкована адміністра­тивно-командна система, зношені виробничі фонди, ірраціональна галузева і виробнича структура. Як і Україні, їм довелося переборю­вати наслідки стрибкоподібного підвищення цін на імпортні енер­гоносії, розриву економічних відносин із сусідніми державами.

Чинники такого небувалого падіння обсягу виробництва в Ук­раїні можна поділити на дві групи:

1. ті, що склалися внаслідок перебування України у складі Радянського Союзу;

2. ті, що виникли вже після проголошення незалежності, або, інакше кажучи, суб'єктивні прорахунки.

1. Україна, порівняно з іншими пострадянськими країнами, зро­била перші незалежні кроки чи не за найнесприятливіших умов: дві світові війни, роки голодоморів забрали життя понад 20 мільйонів українців. Проблеми економічного зростання в Україні

Високі темпи ек.зростання в СРСР забезпечувалися примусовою виснажливою експлуатацією таких факторів, як праця, капітал, і обмеженням зростання життєвого рівня населення.

• збільшення обсягів вир-ва будь-якою ціною призвело до небувалого марнотрацтва й виснаження природних ресурсів

• внаслідок несприятливої демографічної ситуації сповільнився приріст трудових ресурсів

• різко зросли витрати на вир-во енергії та видобуток сировини.

• Будь-яка перехідна економіка переживає період спаду вир-ва: успадкована адм.-командна система, зношені виробничі фонди, ірраціональна галузева і виробнича структура, стрибкоподібне підвищення цін на імпортні енергоносії, розрив ек. Відносин із сусідніми державами.

• Вагомою причиною нинішнього стану ек. Укр. Стало багаторічне втілення в життя догми про випереджувальне зростання вир-ва засобів вир-ва порівняно з вир-вом предметів споживання.

• Екологічна ситуація – ЧАЕС

• Суб`єктивні прорахунки

• Непослідовність у проведенні ек.реформ призвела до того, що перехід від адм.-командної системи до ринкової супроводжується зростанням тіньової економіки.

Непослідовність у проведенні економічних реформ призвела до того, що перехід від адміністративно-командної системи до ринко­вої супроводжується зростанням тіньової економіки. Адже тіньова економіка найбільше процвітає там, де реформи проходять мляво, а високі податки практично унеможливлюють розвиток нових при­ватних структур.

Припустимо, що деяка особа має нині 45 років, а її трудове життя почалося в 25 років. Ця особа сподівається прожити до 85 років і планує вийти на пенсію у 65 років. Щорічний дохід споживача становить 12 000 грн. за рік, а його майно – 40 000 грн. Обчисліть річний обсяг споживання особи згідно з моделлю життєвого циклу.

Трудовий період особи становить: R=65-25=40

Життєвий цикл особи становить: L=85-25=60

Гранична схильність до споживання майна становить: a=1/L-T=1/85-45=0,025

Гранична схильність до споживання доходу становить: b=R-T/L-T=65-45/85-45=0,5

Річний обсяг споживання доходу становить: С=0,025*40000+0,5*12000=1000+6000=7000 (грн.)

Білет № 31