5 Епоха кімерійців

Кімерійці проживали в Північному Причорномор'ї в IX - початку VII ст. до н.е. Вони займали велику територію степу і лісостепу від Волги до Дунаю. Це нащадки племен зрубної культури і численних груп населення, що переселилися сюди зі сходу. Кімерійці – перший народ, чиє справжнє ім'я нам відомо. Самі ранні згадки про них є в поемі Гомера «Одісея». Пізніше вони згадуються в ассірійських клинописних табличках і в «Історії» Геродота, «Географії» Страбона і навіть у Біблії.

Крім письмових свідчень кімерійці відомі і по археологічним матеріалам. Це поховання, стоянки, скарби, кам'яні статуї. Поховання кімерійців – найважливіше джерело для вивчення господарства, побуту, вірувань народу. Відомо їх більш 100. У Запорізькій області поховання відкриті біля смт. Василівки, с.Балки, м. Дніпрорудного, у курганах Висока Могила, Мала Цимбалка, могильнику Мамай-Гора й ін.

Своїх мертвих вони ховали в курганах або грунтових могильниках. Поховання робили в прямокутних могилах. Іноді стінки могил обшивали деревом. З дерева ж робили і перекриття. Для найбільш знатних людей із дерева споруджували справжні саркофаги. Мертвого родича укладали витягнуті на спині або скорчено на боці (Тереножкин, 1976).

Частіше усього зустрічаються поховання воїнів. Поруч із тілом мертвого або загиблого воїна розміщали кінську вузду і зброю – вістря стріл, списи, кинджали, мечі, бойові сокири. Часто воїна супроводжував у загробний світ і його бойового коня.

Поховання жінок і дітей бідніші: їх супроводжували ліпний посуд і різні прикраси – браслети, намиста, сережки, підвіски, шпильки.

З появою кімерійців пов'язані найважливіші зміни в господарстві і культурі населення України – починається перехід від епохи бронзи до епохи заліза і від землеробства до кочового скотарства.

Основу господарства складало кочове скотарство. На величезних просторах степової частини України з'являються численні отари овець, череди великої рогатої худоби, табуни коней. Вони постійно переганялися пастухами в пошуках кращих пасовищ. Рухаючись разом із чередами, люди не могли довго залишатися на однім місці. Тому в них не було поселень, а тільки короткочасні стоянки. Будинком їх були кибитки і юрти.

Найбільшу роль у господарстві кімерійців грало конярство. Коня використовувалися як засіб пересування населення Кімерії й у військовому житті. Крім того, конярство служило основним продуктом харчування. Гомер у «Іліаді» називає їх «доїтелями кобилиць» і «млекоїдами». Хліб, інші продукти землеробства, а також деякі вироби (наприклад, парадний посуд) вони одержували від своїх сусід-хліборобів, що проживали північніше. В обмін вони поставляли землеробським народам худоба, вовна, шкіру. Але частіше усього, вони робили нападу і грабували своїх сусід або змушували їх платити данину.

Кімерійці відомі як прекрасні майстри-металурги. На зміну кам'яним і бронзовим виробам приходять залізні або біметалічні. Основну увагу вони приділяли виготовленню зброї і кінського спорядження. Широке поширення одержав далекобійний лук з бронзовими дволопасними вістря стріл, залізні мечі довжиною до 1 м, бойові булави (Рис. 5.1).

У лабораторіях Харкова був проведений аналіз декількох мечів і кинджалів. Учені приходили до висновку, що кімерійці досягли високого рівня плавки заліза і знали декілька видів стали. Їхня зброя була настільки ефективною, що стало використовуватися й іншими народами. Це підтверджується численними знахідками його в Середній Європі, на Північному Кавказі, у лісостеповій частині України. Нерідко кімерійці застосовували у військовому побуті зброю і кінську вузду інших народів. Так, у похованнях воїнів іноді зустрічаються вироби, виготовлені в майстернях Передньої Азії і Західної Європи.

Широко були поширені в кімерійцв прикраси з золота, срібла і бронзи. У похованнях і скарбах часті знахідки браслетів, підвісок, сережок, діадем, прикрас головного убору і пояси (Рис. 5.2).

У побуті кімерійцями використовувався ліпний глиняний посуд, рідше дерев'яний. Однак у похованнях вони віддавали перевагу класти більш якісний посуд, одержуваний від сусідніх землеробських народів, у яких керамічне виробництво досягло більш високого рівня розвитку.

Характерною рисою практично усіх виробів є багатий орнамент, виконаний у геометричному стилі. Спіралі, ромби, квадрати прикрашали зброю, кінську вузду, посуд і т.д. Цей орнамент став відмітною рисою кімерійського прикладного мистецтва.

Ці племена знали й обробку каменю. З каменю вони вирізували статуї висотою до 1,5 м, що зображували воїнів, озброєних сокирами, мечами, кинджалами, підпоясанних бойовими поясами. Ці статуї встановлювалися на вершинах курганів, де були поховані знатні воїни або вожді.

Важливе місце в житті кімерійців займала війна. оброєні самим прогресивним на той час зброєю – луком зі стрілами, списами і мечами загони кімерійських кіннотників являли собою потужну військову силу. Основу війська складала легкоозброєна кіннота. Захисного озброєння не знали, але напевно використовували панцири і щити зі шкіри. Так у похованнях воїнів часто зустрічаються бронзові нагрудники, що, мабуть підсилювали захисну властивість шкіряного панцира.

Вигляд кіннотника, швидкого і добре збройного, був настільки незвичайний і жахливий, що зробив на сучасників дуже сильне враження. Спосіб його відбитий навіть у мистецтві. Зображення вершників-кімерйців знайдені на кам'яних рельєфах у палаці царя Ассирії і на грецьких і етруських вазах (Рис. 5.2).

Відомо, що кімерійці робили військові походи як на ближніх сусідів, так і на народи Європи й Азії.

Раніше усього вони звернули свою увагу на північ. Тут, у лісостеповій зоні України проживали численні і високорозвинені племена. Основу їхній господарства складало орне землеробство і тваринництво. Високого розвитку досягли і ремесла – обробок металів, кістки, дерева, виробництво посуду.

Багатства цих народів являли собою ласу мету для кімерійців, що віддавали перевагу добувати їх не шляхом взаємовигідного обміну і торгівлі, а за допомогою військових грабежів. Землеробські народи робили кімерійцям гідний опір. Саме в цей період у лісостепу досягає високого рівня військова справа. З'являється ціла система городищ, оточених валами і ровами, що стали опорними пунктами для боротьби з загарбниками. Під погрозою завоювання народи лісостепу об'єдналися в могутній союз і змогли протистояти кімерійцям.

Менше відомі походи у Європу, багатства котрої також привертали увагу степовиків. Античні автори писали, що їхні загони доходили до Греції. Підтверджують це й археологічні матеріали. Багатющі поховання кімерійських вождів знайдені в Болгарії.

Третьою областю, куди направилися загони кмерійської кінноти, була Передня Азія, куди вони вторгаються двічі. Перший раз - наприкінці VIII ст. до н.е. Другий похід датується початком VII ст. до н.е. Тоді кімерійці, вигнані з Північного Причорномор'я скіфами, змушені були покинути свої землі. Умови для їхнього вторгнення склалися сприятливі. У Передній Азії саме загострилася боротьба між різними державами за панування на Давньому Сході. Вони, відомі по ассірійських джерелах під ім'ям гимирри, проводять значні руйнування. Під їхніми ударами слабшають або навіть гинуть Урарту, Фрігія, Лідія. Протягом більш 100 років вони грабували передньоазатські народи і дуже сильно впливали на політичну ситуацію в регіоні. Тільки до кінця VII ст. до н.е. військова діяльність кімерійцв у Переднй Азії припиняється.

Рисунок 5.1 Кімерійські речі. 1-11 Балки; 13 Камінське; 14-15 Малокатеринівка.

Рисунок 5.2 Речі з кімерійських поховань. 1-7 Балки; 8 Вільногрушівка; 9 Мамай-Гора.

Суспільство кімерійців знаходилося на рівні розкладання родового ладу. Його можна охарактеризувати як суспільство періоду військової демократії. Археологічні пам'ятники свідчать, що у них існувала яскраво виражена майнова нерівність. Виділяються два основних шари населення: а/ військова аристократія, б/ бідні і середній статок пастухи-скотарі. Швидкому розкладанню сприяли два чинники: 1/ кочове скотарство, при якому череди могли легко переходити з рук у руки в ході внутрішніх військових зіткнень; 2/ війна, у ході котрої кращі воїни захоплювали багатий видобуток.

Очолювали племена військові вожді. Геродот називає їх «царями» і приводить імена трьох із них – Теушпа, Лигдамиса і Шандакшатра.

Під час панування в Північному Причорномор'ї і своїх військових походів в Європу і Передню Азію кімерйці стояли на порозі утворення класів і становлення держави.

Ці племена настільки сильно вразили навколишні народи, що навіть після їхнього уходу з історичної арени ще довго зберігалися назви «Кімерія», «Боспор Кімерійський» і т.д. А їхнє ассірійське ім'я «гимирра» дотепер збереглося в мові грузин і означає «богатир».