Основні положення,терміни та визначення, що
СТОСУЮТЬСЯ ОЦІНКИ ТА КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ ТКАНИН
Якість тканин визначається сукупністю їх споживних властивостей, що зумовлюють їх придатність задовольняти певні потреби споживачів. Система якості об'єднує сукупність організаційних заходів, процедур, процесів і ресурсів, які забезпечують здійснення загального керівництва якістю текстильної продукції. Програма якості – документ, який регламентує конкретні заходи в галузі якості при виробництві конкретних видів тканин. Перевірка якості – систематичний і незалежний аналіз, що дозволяє визначати відповідність продукції вимогам нормативної документації, контрактам, еталонам або іншим обов'язковим нормативним документам. Показник якості тканин – це кількісна характеристика однієї або кількох його властивостей. Вирізняють чотири групи показників якості тканин: одиничні, комплексні, інтегральні та узагальнюючі.
Рівень якості тканин – підносна характеристика, яка встановлюється в результаті порівняння абсолютних значень показників якості конкретних видів тканин із базовими значеннями відповідних показників. Базовими (еталонними) тканинами можуть служити кращі вітчизняні чи зарубіжні зразки тканин конкретного нульового призначення.
Загальна оцінка рівня якості тканин може проводитися одним із трьох методів – диференційним, комплексним або комбінованим. Більш детальна характеристика методів оцінки рівня якості тканин наведена у ДСТУ 2925-94. Якість продукції. Оцінювання якості. Терміни і визначення.
Особливості визначення сортності бавовняних, лляних, шовкових і вовняних тканин
Особливістю визначення сортності тканин та деяких видів тканих поштучних виробів є те, що при оцінці їх сортності враховуються не тільки дефекти зовнішнього вигляду, а й відхилення від деяких показників будови і властивостей. При цьому є певна специфіка сортуванні бавовняних, лляних, шовкових та вовняних тканин, а також аналогічних з а волокнистим складом тканих поштучних виробів.
Визначають сорт тканин і тканих поштучних виробів за обмеженою системою, що регламентує, які дефекти та в якій кількості допускаються в тому чи іншому сорті.
Виявлені при контролі сортності недопустимі дефекти тканин підлягають фактичному (у тканинах для роздрібної торгівлі) або умовному (у тканинах для швейної, взуттєвої та інших галузей промисловості) відрізуванню або розрізуванню (залежно від розміру дефекту) за умов зберігання загальної кількості відрізів в куску та їх розмірів, передбачених відповідними стандартами.
У зв'язку з тим, що один і той самий дефект може неоднозначно впливати на сортність тканин різного призначення, при сортуванні всі види тканин (за винятком вовняних) поділяються на відповідні групи за призначенням (табл. 1.2). Це дозволяє диференційовано оцінювати кожний місцевий дефект на тканинах різного призначення, волокнистого складу та будови.
Таблиця 1.2
Поділ тканин за призначенням при визначенні їх сортності
У зв'язку з тим, що тканини різного волокнистого складу та призначення можуть відрізнятися одна від одної за шириною і довжиною куска, для однозначної оцінки впливу місцевих дефектів на їх сортність постає необхідність у перерахунку цих дефектів на умовну довжину (порівняну площу). Для бавовняних, шовкових та вовняних тканин цей перерахунок проводиться за формулою:
Ду – кількість дефектів на умовній довжині куска;
Дф – кількість дефектів на фактичній довжині куска;
Lу – умовна довжина куска тканини, м;
Lф – фактична довжина куска тканини, м.
Для лляних тканин кількість місцевих дефектів зовнішнього вигляду на умовну площу (Ду) розраховується за формулою:
Дф – фактична кількість дефектів на вимірювальному куску;
l – довжина куска тканини, м;
S – ширина тканини, см.
Довжина куска лляної тканини при умовній площі 30 м2 залежно від її ширини подається в додатку 1 ГОСТ 357-75.
Загальна кількість дефектів (після перерахунку місцевих дефектів на умовну довжину або площу) для тканин різного волокнистого складу наведена у (табл. 1.3).
Таблиця 1.3