Тема 4. Особа злочинця

Особа злочинця відрізняється від законослухняних громадян ступенем суспільної небезпеки. Суспільна небезпека виявляється в ряді визначених орієнтацій і мотивацій, з прикладу корисливої чи насильницької злочинності. Обов’язковим компонентом суспільної небезпеки особи є криміногенна деформація правової психології, тобто прояв у різному ступені неповаги до кримінального закону. Суспільна небезпека особи дає привід і підстави для застосування до такої особи виховно-примусових заходів, що передбачені адміністративним, трудовим, цивільним, кримінальним законодавством. Усі ці заходи застосовуються в залежності від поведінки осіб, які порушують законодавство.

Вивчення особи злочинця допомагає правильно здійснювати індивідуальну профілактику з корекцією криміногенних властивостей особи і нормалізації умов її подальшого формування.

Вивчення категорій і типів злочинців необхідно для розробки заходів боротьби з окремими видами злочинів, такими як насильницькі тощо.

Значення психічних і генетичних відхилень.

Психічні відхилення (аномалії) зустрічаються в осіб, що вчинили тяжкі насильницькі злочини, а також рецидивістів і осіб, що не мають постійного місця проживання і занять. Такі відхилення поширені й у неповнолітніх. Значна частина психічних аномалій у злочинців носить придбаний характер, а не спадковий. Результатом таких відхилень є зловживання спиртними напоями, наркотичними та токсичними речовинами, перенесені черепно-мозкові травми, психічні та соматичні хвороби і т.д.

Характеристика особи злочинця.

Характеристика особи злочинця має важливе значення для розробки і здійснення різних профілактичних заходів.

Серед злочинців рівень освіти набагато нижче, ніж в осіб, що мають позитивну життєву установку. Найнижчий рівень освіти серед злочинців у тих, хто зробив насильницькі злочини. Вище рівень освіти в злочинців, які скоюють злочини в сфері економіки, ще вище освітній рівень у злочинців, що вчиняють злочини в сфері комп’ютерної інформації. Дослідження показали, що поширеність злочинності серед осіб, що мають сім’ю, нижче, ніж у самотніх. У більшості випадків сім’я стимулює позитивну поведінку, тому що здійснює соціальний контроль.

Потреби та інтереси злочинців, що вчинили корисливі злочини, відрізняються від потреб та інтересів злочинців, які скоїли насильницькі злочини. Вони розрізняються в залежності від віку, роду діяльності, їхньої злочинної поведінки і т.п.

Особам, які вчиняють навмисні злочини, і рецидивістам властива негативна антисуспільна установка, суть якої полягає в постійних намірах до визначеної кримінальної поведінки. З такою антисуспільною установкою частіше скоюють злочини професійні злочинці і рецидивісти.

Класифікація злочинців.

Така класифікація полягає в розподілі злочинців за групами, виходячи з визначених критеріїв, до яких відносяться наступні групи злочинців:

1) з негативно-зневажливим відношенням до особи, її найважливішим благам (життя, здоров’я, статева недоторканність);

2) з корисливою спрямованістю;

3) зі свідомо зневажливим відношенням до своїх громадських та трудових обов’язків;

4) з легковажним-безвідповідальним і недбалим ставленням до визначених вимог і своїх обов’язків (це відноситься до осіб, які скоїли злочини з необережності),

5) з орієнтацією на свою перевагу і перевагу свого оточення;

6) з орієнтацією, що викликана необхідністю задоволення елементарних життєвих потреб.

За стійкістю криміногенної мотивації злочинці розрізняються за наступними групами:

1) особи, які вперше вчинили злочини в результаті збігу випадкових обставин;

2) особи, які вперше скоїли злочини під впливом несприятливих умов формування особи;

3) особи, які вчинили злочини вперше, але раніше допускали різні правопорушення;

4) особи, які неодноразово вчиняли злочини;

5) особливо небезпечні рецидивісти.

Класифікація злочинців, виходячи зі сказаного, має велике практичне значення для законодавства, слідства та суду, для профілактики вчинення злочинів, а також при виправленні засуджених.