ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Розділ ХVІIІ.

СХІДНІ ХРИСТИЯНСЬКІ ЦЕРКВИ

Асирійська церква сходу

Коли з’явилось християнство у верхній Месопотамії точ но не відомо, але достовірно можна сказати, що християни присутні в Месопотамії вже з середини II століття. В III сто літті ця територія була завойована персами. Не дивлячись на те, що Церква тут була багатонаціональною, найважливішу роль в ній традиційно виконували ассірійці. Її географічне по ложення виявилося причиною того, що вона стала відома про сто як Церква Сходу.

Біля 300 року єпископи були вперше об’єднані адмініст ративно під управлінням католікоса єпископа царської сто лиці персів Сельовкиї Ктесіфон. Пізніше він одержав додат ковий титул патріарха.

У V столітті Церква Сходу тяжіла до радикальної антіо хийської форми христології, сформульованої Феодором Моп суєтським і Несторієм, і відпала від спілкування з Церквою Візантійської імперії. Частково це було викликано великим напливом несторіан до Персії після засудження несторіансь кої христології Ефеським Собором в 431 році і вигнання не сторіан з Візантійської імперії імператором Зеноном (474– 491). До того ж персидським християнам доводилося відокре млювати себе від офіційної Церкви Візантійської імперії, з якою Персія часто воювала. Завдяки цьому вони могли збері гати свою християнську віру і разом з тим не дозволяли запі дозрити себе в співпраці з ворожою імперією.

Собори цієї Церкви в V столітті ухвалили рішення про необов’язковість безшлюбності для духівництва, включаючи єпископів. Багато єпископів і навіть патріархів знаходились в шлюбі навіть до початку VI століття, коли було вирішено при

505

Лубський В.І., Лубська М.В.

свячувати в єпископи тільки тих, котрі дали обітницю безшлю бності. Священикам, проте, навіть після висвячування дозво лялося одружуватися.

Церква Сходу завжди залишалася по перевазі зороастрій ської Персії в меншині, що не заважало їй процвітати впро довж багатьох століть і прославитися своєю різноманітною науковою діяльністю, зосередженою в знаменитій Нисибінсь кій школі. Церква розширялася завдяки місіонерській діяль ності в таких віддалених країнах, як Індія, Тібет, Китай і Мон голія, навіть після того, як Месопотамія була завойована в VII столітті арабами мусульманами.

Патріарх перебрався в нове місто Багдад, яке в 766 році стало столицею. В 1318 році в Церкві налічувалося 30 митро поличих кафедр і 200 єпархій, але під час нашестя Тамерлана в кінці XIV століття майже всі християни були знищені. До XVI століття від них залишилася невелика община ассірійців на території сучасної східної Туреччини. Ослабленню Церкви сприяла поява паралельної католицької організації, так званої Халдейської Католицької Церкви (див. IV. У. 1).

Під час Першої світової війни асірійці стали жертвами масових депортацій і страт, турки підозрювали їх в співпраці з англійцями. Загинуло біля третини населення Асірії. Біль шість, які залишилися в живих втікали до Іраку, сподіваю чись на заступництво Англії, але в 1933 році після закінчен ня терміну дії англійського мандата в Іраку конфлікт між асі рійцями і іракськими військами закінчився новою різаниною і подальшим розсіюванням общини. Іракські власті, позба вивши патріарха Асірії Мари Симона XXIII громадянства, вислали його з країни. Він емігрував в Сан Франциско (США).

У 1964 році в Церкві виникли розбіжності, пов’язані з рі шенням Мари Симона прийняти григоріанський календар, але їх істинною причиною була особа Мари Симона і багатовіко вий звичай, у згоді з яким його вибрали. Біля 1450 року увійш ло до звичаю передавати патріаршество в межах одного роду,

506

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

як правило, від дядька до племінника, внаслідок чого на чолі Церкви нерідко виявлялися недосвідчені молоді люди. Сам Мари Симон став патріархом у віці 12 ти років. Супротивни ки цього звичаю наполягали також на тому, щоб патріарх жив разом з своєю общиною в Іраку.

Опозицію Мари Симону підтримав митрополит Асірії Індії Мари Хома Дармо. У 1968 році він прибув з Індії до Баг дада і висвятив тут трьох нових єпископів. Незабаром вони зібрали собор, на якому вибрали його патріархом замість Мари Симона. Мари Хома Дармо помер наступного року, в 1970 році його змінив Мари Адай Багдадський.

У 1973 році Мари Симон склав з себе сан патріарха і оже нився.

Оскільки про його наступника так і не змогли домовити ся, пов’язані з ним єпископи Асірії спробували умовити Мари Симона знов зайняти своє місце, не дивлячись на те, що він одружився. Поки велися переговори, 6 листопаду 1975 року Мари Симон був вбитий у Сан Хосе, штату Каліфорнію. В1976 року патріархом був вибраний єпископ Тегерана (Іран), який прийняв ім’я Мари Дінкха IV і оселився в США.

Мари Дінкха дав зрозуміти, що з його обранням із спад ковою передачею патріаршества буде покінчено, що усунуло головну причину протистояння двох угрупувань. Хоча роз рив дотепер не подоланий, недавні зустрічі єпископів обох сторін, здається, привели до помітного прогресу в подоланні розбіжностей. В даний час Мари Дінкху підтримують одинад цять єпископів, а Мари Адая – п’ять.

Скликаний в липні 1994 року в Австралії Священний Си нод Церкви Асірії ухвалив декілька важливих рішень, що сто суються її життя. Єпископи заснували комісію по міжцерков них зв’язках і розвитку освіти на чолі з єпископом Бавай Соро для підготовки до богословського діалогу з іншими Церквами і реалізації програми релігійної освіти. Синод офіційно затве рдив місцем перебування патріарха Мортон Гров, штат Ілінойс (США).

507

Лубський В.І., Лубська М.В.

Важлива віха у відносинах з Католицькою Церквою була досягнута 11 листопаду 1994 року, коли Мари Дінкха IV і папа Іоанн Павло II підписали у Ватикані Сумісну Христологічну Декларацію. У ній затверджується, що католики і асірійци єпи скопів і навіть патріархи були одруженими людьми аж до по чатку „об’єднані нині б загальному сповіданні Сина Божий”, і передбачено обширну пасторську співпрацю між двома Церк вами, зокрема, у області катехизації і навчання майбутніх свя щеників. Папа і патріарх заснували двосторонню комісію по богословському діалогу, покликану усувати перешкоди на шляху до повного літургійного спілкування. Комісія збираєть ся щорічно, починаючи з 1995 роки.

Міжнародний богословський діалог між Асірією і Като лицькою Церквами супроводжувався поліпшенням відносин між Церквою Асірії Сходу і її католицьким двійником – Хал дейською Католицькою Церквою. У листопаді 1996 року Мари Дінкха 4 і халдейський патріарх Рафаїл I Бідавід зустрілися в Саутфілде, штат Мічіган, і підписали «Сумісну патріаршу зая ву», яка доручає обом Церквам налагодити спільну роботу по возз’єднанню і закладає основу співпраці в таких пасторських питаннях, як написання загального катехізису, відкриття се мінарії в районі Чікаго Детройта, збереження арамійської мови і інші загальні пасторські програми для приходів і єпархій у всьому світі.

15 серпня 1997 року два патріархи зустрілися в Розел ле, штат Ілінойс, і прийняли «Сумісну синодну ухвалу, спри яючу з’єднанню», яке підписали члени обох Священних Си нодів. Були підтверджені області пастирської співпраці, зга дані в «Сумісній патріарш’їй заяві», вказано, що асірійці і халдеї повинні визнати законність обрядів кожної Церкви, встановлена ассиро халдейська «Змішана комісія возз’єд нання» і проголошено, що кожна із сторін визнає апостоль ське спадкоємство, таїнства і християнське свідоцтво іншої сторони. В ухвалі особливо виділені моменти, що виклика ють заклопотаність того або іншого учасника діалогу. Так,

508

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

обидві Церкви хотіли б зберегти арамійську мову і культу ру, але асірійці наполягають на збереженні своєї незалеж ності і самоврядуванні, а халдеї ратують за повне спілку вання з Римом.

У середині 1997 року було оголошено, що Церква Асірії Сходу і Сірійська Православна Церква (див. II, Про) готові почати двосторонній богословський діалог. В ім’я поліпшен ня відносин з Орієнтальними Православними Церквами Священний Синод Асірії в 1997 році вирішив видалити з богослужебних текстів анафеми, направлені проти інших Церков.

Не дивлячись на те, що асірійці визнають рішення тільки двох перших Вселенських Соборів, учасники недавніх екуме нічних зустрічей, що проходили під егідою «Рго Оriente Foundation », дійшли до висновку, що, по суті, віра Церкви Асірії узгоджується з христологічним навчанням Халкидонського Собору 451 року. Офіційно Церква користується термінологі єю, характерною для антіохийської школи богослів’я, згідно якої в Христі – дві природа і дві «qnoma» (це сірійське поняття не має грецького еквівалента і відноситься до конкретної при роди, що індивідуалізується, але не до особи); причому обидва „qnoma” – в одній особі Христа. Проте, Синод єпископів зажа дав, щоб їх Церкву перестали називати несторіанською, оскі льки у минулому ця назва використовувалася як образлива. В даний час асірійці не підтримують літургійне спілкування ні з однією іншою Церквою.

Східно сірійський обряд Церкви Асірії походить від ста родавньої сірійської літургії, яку колись служили в Едесе.

Можливо, він містить також втрачені нині елементи ста родавньо персидського обряду. Служби проходять переваж но на сірійській мові.

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: ІРАК, ІРАН, СІРІЯ, ЛІВАН, ПІВНІЧНА АМЕРИКА, АВСТРАЛІЯ, ІНДІЯ

ГЛАВА: МАР ДІНКХА IV (НАРОДИВСЯ В 1935 РОЦІ, ВИБРАНИЙ В 1976 РОЦІ)

509