Лубський В.І., Лубська М.В.

визначена посмертна відплата кожній людині. Страх перед по смертною відплатою має примусити кожного віруючого бути покірним іудейському віровченню. У Маймоніда це звучить так: “13. Я вірую неподільною вірою в те, що відбудеться воск ресіння мертвих…”

Ці основні положення, ця “троянда з тринадцятьма пелю стками”, як поетично назвав її один іудейський богослов, ста новлять основу єврейського світогляду.

Елліністичний іудаїзм

Еллістичний період в історії іудаїзму охоплює час від за воювання Іудеї Александром Македонським у 332 р. до н.е. і до виселення євреїв з Єрусалима римлянами в 135 р. н.е. Отже, назва цього періоду умовна, оскільки в той час було не тільки елліністичне панування в Іудеї, а й римське. Ця назва виправ дана хіба що тим, що греки мали чим вплинути на стародавню релігію, а римляни – ні, вони самі живилися елліністичною релігійною спадщиною.

З 301 р. до н.е. Палестина перебувала під владою єгипет ських Птоломеїв, а з 200 р. до н.е. – сирійських Селевкидів. У цей період Іудея була звичайною рабовласницькою державою. Населення займалося землеробством. Розвивалося ремісни цтво і торгівля. В суспільстві існувала майнова і соціальна не рівність. Основна маса населення – хлібороби і ремісники – відчували гніт як своєї національної верхівки, що складалася з великих землевласників, торговців і лихварів, чиновництва і жрецтва, так і іноземних загарбників. Соціальне гноблення доповнювалося національним.

Духовний розвиток суспільства відбувався, головним чином, у галузі релігії. А це досить консервативна галузь. Змі ни тут відбувались незначні, панував догматизм. Як уже було сказано, складання основних документів Святого Письма було завершене, сувій Тори зберігався в Єрусалимському храмі. Але книги Святого Письма переписувались і нерідко дописувались, підправлялися. Ці книги були написані на івриті і арамейсь кою мовою. Але згодом дедалі більше поширювалась грецька

146

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

мова, і євреї, які жили за межами Палестини, наприклад, у єги петському місті Александрії, вже забули іврит і користували ся грецькою мовою.

За ініціативою Птоломея ІІ Філадельфа (правив в 285– 246 рр. до н.е.) Біблія була перекладена грецькою мовою. За ле гендою, 72 єврейських мудреці, запрошених Птоломеєм, протя гом 70 днів працювали над перекладом, кожен окремо, не спіл куючись один з одним. Коли вони скінчили працю і порівняли зроблені переклади, то виявилося, що вони збігаються слово в слово. Це було чудо. Воно підтвердило божественність перек ладеного твору. Так воно, чи не так, а Біблія, перекладена грець кою мовою, стала здобутком цивілізованого світу того часу.

Зроблений переклад дістав назву Септуагінта, тобто Пе реклад Семидесяти. В нього ввійшли твори, що й нині станов лять канон іудейської Біблії.

Септуагінта була потрібна стародавньому світові тих ча сів, вона розширювала його культурний обрій. Була вона пот рібна і стародавньому єврейству. І це не тільки тому, що євреї діаспори втратили знання івриту. Справа в тому, що іудейсь кий світогляд не відповідав світогляду елліністичному. Євреї піклувалися насамперед про велич і вдосконаленість духу, їх ідеалом було служіння Богу і достеменно виконувати вимоги Тори. Ідеалом греків була фізична краса і гармонія, вони біль ше, ніж євреї, жили матеріальним світом. Духовний світ греків був у більшій владі розуму, ніж серця. Пред’явлення антично му світові Септуагінти єврейський світогляд заявляв свої пре тензії на участь у світовому прогресі цивілізації.

Сучасний поділ Біблії на розділи встановлений на почат ку ХІІІ ст. кардиналом Ленгтоном (Англія), на вірші – у 60 ті роки XVI ст. видавцем Етьєном Робертом (Франція). Іудаїзм сприйняв це вдосконалення.

Птолемеї і Селевкиди в ІІІ–ІІ ст. до н.е. виселили значну частину євреїв до Єгипту, Сирії, Вірменії. Відбувалась мігра ція євреїв і в інші країни. В І ст. до н.е. населення Іудеї станови ло лише близько 400 тис. чоловік, тоді як за її межами прожи вало вже понад 4 млн євреїв.

147

Лубський В.І., Лубська М.В.

Підсилення соціального і національного гніту завжди жи вило в Іудеї внутрішнє напруження. Особливо підсилилося пригнічення євреїв Іудеї за сирійського царя Антіоха VI (175– 163 рр. до н.е.), який навіть заборонив іудейську релігію. Реакці єю на таку політику було повстання Маккавеїв, назване так, бо очолив його священик Мататія з роду Хасмонеїв, що взяв собі ім’я Маккавей (маккавет – молот), яке перейшло до п’яти його синів, що брали участь у повстанні. Особливо відзначився тре тій син Іуда Маккавей (пом. 161 р. до н.е.). Він очолив повстан ня в 167 р. до н.е., розбив армію Селевкидів, що значно перева жала силами повстанців, у 164 р. до н.е. взяв Єрусалим, наново освятив Єрусалимський храм і поновив його діяльність. У 142 р. до н.е., незалежність Іудеї була поновлена.

Але в середині іудейського суспільства напруженість не спадала. Спалахнули суперечки про Усну, чи Неписану Тору, вона склалася давно, як коментарії до Тори в зв’язку із змінами в умовах існування іудеїв. Саддукеї в особі жерців і священиків храму наполягали на визнанні єдиним авторитетом Тори і за переченні Усної традиції. Їм заперечували фарисеї, які вірили у святість Усної традиції, тобто намагалися розширити межі іудей ського віровчення. Вони домоглися підтримки народу й одер жали владу в синедріоні – органі управління храмом.

З’явилися в іудаїзмі й інші течії. Серед них дуже впливо вою була секта есеїв, які засуджували фарисеїв, пропагували ідеї соціальної рівності, аскетизму тощо.

У І ст. до н.е., як повідомляють стародавні джерела, євреї проникли вже в усі міста Римської імперії і важко було знайти таке місце на землі, де не було б євреїв, зазначав єврейський історик Йосип Флавій (37 – бл. 100).

Близько 100 р. до н.е. остаточно складається канон свя щенних книг іудаїзму, зафіксованих Септуагінтою, вилучають ся і знищуються апокрифи, твори, які не увійшли до канону, але якими продовжували користуватися деякі общини вірую чих. Більшість із них була написана грецькою і арамейською мовами.

148

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Тим часом держава Селевкидів переживає не кращі часи і поступово розпадається. На зміну грецького панування при ходить римське, з 63 р. до н.е. в Іудеї встановлено римський протекторат, а в 5 р. н.е. вона стає римською провінцією з про кураторським управлінням.

Римське панування для Іудеї виявилось тяжким: тривало виселення євреїв з країни тепер уже в обширну Римську імперію.

Іудейська знать була втягнута в політичну боротьбу в Римі. Частина її на чолі з первосвящеником Гірканом і його радником Антіпатром підтримували Цезаря. Перемігши, Це зар зробив Антіпатра прокуратором Іудеї. Згодом син Антіпа тра Ірод стає царем Іудеї. Царювання Ірода було кривавим. Але він домігся економічного розквіту Іудеї і відбудував, уже в гре цькому стилі, Єрусалимський храм.

Після смерті Ірода Іудея знову стає римською провінці єю, якою управляв римський прокуратор. Ще більше погіршу ється становище народу.

Ународі поширюються месіаністські настрої і разом з тим досить радикальні, виразниками яких стали зелоти (від грец.

–ревнителі). Зелоти закликали до боротьби, навіть збройної, із загарбниками, вони були противниками фарисейських по шуків компромісу з ними.

Посилюється релігійні пошуки, з’являються нові секти і нові пророки. Серед них – секта есеїв, які чекали “кінця світу” і пропагували ідеї рівності й демократизму. З другої половини І ст. н.е. як секта іудаїзму починає функціювати християнство, започатковане Ісусом Христом. Згодом воно стає самостійною релігією.

Утакій ситуації спалахують народні повстання: Іудейсь ка війна 66–73 рр. і повстання Симона Бар Кохби 132–135 рр.

Римляни жорстоко придушили повстання. Під час Іудей ської війни син імператора Веспасіана Тіт у 70 р. взяв Єруса лим штурмом і вщент зруйнував Єрусалимський храм. Сумну історію цієї боротьби євреїв за існування розповів римський історик Флавій у творі “Іудейська війна”. Після розправи імпе

149