Лубський В.І., Лубська М.В.
Розділ І. ВИНИКНЕННЯ РЕЛІГІЇ
Історія виникнення релігії дуже важлива для повного ро зуміння її суті і значення. Якщо ми хочемо досконало знати про якесь явище чи річ, то неодмінно поставимо запитання: звідки, чому, як і коли вони виникли? Лише діставши відпо відь на ці запитання, ми здобудемо знання про певні явища чи факти.
Це стосується й релігії.
Але з погляду переважної більшості віруючих і значної ча стини духовенства, яка не вдається в богословські тонкощі, пи тання про виникнення релігії не має сенсу: релігію дарував люд ству Бог, до того ж саме ту, яку сповідують ці віруючі, релігія для них вічна і незмінна, саме їхня релігія істинна і не потребує по яснення її походження. Адже існує загальновизнана історія ре лігії, яка фіксує початок кожної з них. Ми майже в дрібних дета лях знаємо процес формування ісламу, який розпочався на по чатку VII століття, коли історію вже записували. Добре відоме і започаткування християнства, що завершило своє друге тися чоліття. Значно менше ми знаємо про виникнення буддизму, якому більш ніж дві з половиною тисячі років.
З далеких глибин століть доходять до нас відомості про стародавні релігії, про їх початок і кінець. Про релігійні уяв лення людей на зорі їх існування свідчать численні факти нау ки. Усі народи мали свою релігію, немає жодного паростка ве личезної людської родини, яка не знала б релігії. Релігії вини кали, розвивалися, зникали, змінювалися іншими. Безпереч но, релігія має свою дуже цікаву й повчальну історію. Про ви никнення головних сучасних релігій мова йтиме в наступних розділах цієї книги. У цьому ж розділі розглянемо питання про виникнення найперших релігійних уявлень, викладемо різні точки зору на це. І хай вас не дивує, що іноді ці точки зору взаємовиключають одна одну.
4
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
Теологічні теорії походження релігії
Передусім розглянемо теорії походження релігії, які бе руть за основу надприродні причини та обставини цього скла дного процесу. Вони є предметом особливої уваги богословів різних релігійних напрямів, у їх розробці беруть участь видатні філософи, які поділяють релігійну точку зору на світ, вони мі стять чимало глибоких міркувань і їх можна об’єднати загаль ною назвою – теологічні теорії. Це традиціоналістична, теїсти чна і специфічно православна – академічна теорії.
Традиціоналістична теорія
Ця точка зору на походження релігії полягає в тому, що релігію першим людям відкрив безпосередньо сам Бог. У хри стиянстві ця концепція виглядає як біблійна оповідь про спіл кування перших людей – Адама і Єви в раю з Богом, а також про надприродні контакти з Богом Мойсея та інших біблій них персонажів. Цей найортодоксальніший варіант традиціо налізму відкидає будь яку аргументацію, тим більше науково го плану. Він не апелює ні до розуму, ні до визнання особли вих якостей людської душі, яка тягнеться до Бога, заперечує спроби перегляду релігійних цінностей. Він ґрунтується лише на беззастережній вірі.
Традиціоналістичну концепцію знаходимо і в стародавній філософії. Так, давньогрецький мислитель Платон (бл. 427 – 347 до н.е.) вважав, що релігія є наслідком споглядання людсь кою душею в світі ідей єдиного, яке є особливою субстанцією всього світу, його основою і витоком, яке за буття не має ні початку ні кінця, ніяких ознак, ніяких причин, не потребує простору і руху, бо для руху потрібні зміни, а єдине – незмін не. Єдине має всі характеристики Бога. Отже, людська душа, споглядаючи в світі ідей єдине – Бога згадує про нього в нашо му матеріальному світі. Ця згадка і є релігія.
Традиціоналістичне розуміння походження релігії розро бляли мислителі, яких церковна історія називає святими от цями церкви. У православ’ї це Афанасій Олександрійський,
5
Лубський В.І., Лубська М.В.
Василій Великий, Григорій Назианзін, Іоан Золотоустий та Іоан Дамаскін, у католиків – Амвросій Медіоланський, Авгус тин Блаженний, Єроним, Григорій І Великий. Слід також на звати Орігена і Тертуліана і особливо Тому Аквіната (Аквін ського) (бл. 1225–1274), який у своїй головній праці “Сума теології” розмірковував таким чином: людина співвідносить ся з Богом як зі своєю метою, але ця мета не може бути осягну та розумом. Тим часом потрібно, щоб люди завчасно знали цю мету для того, щоб свідомо спрямувати на досягнення її свої зусилля і дії. Виходить, що людина для свого порятунку му сить знати щось таке, чого її розум досягти не може. Але Бог дає людині це знання. Дає шляхом одкровення. На нього й тре ба спиратись, у ньому порятунок. Надаючи безумовну перева гу одкровенню перед розумом, Тома Аквінат поглиблює цю думку зауваженням: навіть те знання про Бога, яке може бути здобуте розумом, має бути подане людині через божественне одкровення, бо істина про Бога, відкрита людським розумом, була б доступна не багатьом, та ще й з домішкою численних помилок, тоді як від володарювання цією істиною цілком зале жить порятунок людини, який вона може знайти лише в Богові. Ці міркування потрібні були Томі для того, щоб ствердити пе ревагу теології, віри над наукою, довести, що істини одкровен ня вищі, ніж істини науки. Але разом з тим Тома Аквінат перес півує засади традиціоналізму: сам Бог відкрив людям усі релі гійні істини, людський розум тут просто непотрібен.
Традиціоналістична теорія походження релігії легко сприймається, не потребує доведення, бо ґрунтується на вірі. Це зумовило її значне поширення і багатовікове існування. Ця теорія у християнському богослов’ї має, так би мовити, вну трішній вжиток, бо стосується лише самого християнства. Сто совно інших релігій християнство згодне вжити будь яких інших пояснень. Але богослов’ю, що вдається до теоретичних міркувань, цієї теорії мало, бо вона містить недооцінку твор чих задумів Бога і зневагу до мислення людини, яка є верши ною творчості Бога.
6
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
Теїстична теорія
Ця теорія походження релігії природно випливає із суті самого теїзму. Теїзм (від грец. theos – бог) визнає буття Бога як істоти принципово протилежної світові скінченних речей і явищ, істоти абсолютної, необмеженої, що вище і людини, і природи; тобто надлюдської і надприродної, живої і особистої, що володіє всіма духовними досконалостями, існує над усім і є джерелом усього, отже, й релігії. Є кілька різновидів теїстич ної концепції, але всі вони єдині в основному – релігія є нас лідком божественного одкровення на певному етапі духовно го розвитку людства. Цілком зрозуміло, що ця концепція ви пливає з беззастережного визнання існування Бога.
Одним з апологетів теїзму був Рене Декарт (1596–1650), що дотримувався дуалістичної концепції співвідношення душі й тіла та концепції вроджених ідей. Декарт висунув онтологічний доказ існування Бога: уявлення про Бога як істоту найдосконалішу обов’язково передбачає і таку обста вину, як існування: ми думаємо про Бога, отже, він існує. Ми ж думаємо про Бога тому, що ідея божества є провідною вро дженою ідеєю, вона існує в свідомості людини від її народжен ня і виявляється як пізнання Бога. Отже, релігія виявляється в ході пізнавальної діяльності людини як розгортання вро дженої ідеї Бога.
Розвивав концепцію Декарта Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646–1716), засновник богословського раціоналізму, за яким ідеї народжуються під впливом досвіду, емпіричних знань, за вдяки чому людство і прийшло до християнства – єдиної ре лігії одкровення.
Особливе місце в розробці теїстичної теорії належить ні мецькому філософу, психологу і педагогу Йоганну Фрідріху Гербарту (1776–1841). Головне в релігії, вчив Гербарт, у тому, що вона визнає доцільність природи, і людина приходить до релігії через усвідомлення цієї думки. Доцільність у природі викликає релігійно естетичні почуття, примушує нас спогля дати велич Бога, породжує релігійні концепції.
7
Лубський В.І., Лубська М.В.
Іммануїл Герман Фіхте (1797–1879) – основоположник умоглядного теїзму, за яким ставлення людини до Бога є ком плексом певних почуттів, що є наслідком дії двох факторів: чуття власної конечності, обмеженості, яка потребує допомо ги; і чуття нашого буття, яке осягнуте нескінченним, якому ми підкорені. З цього народжується благоговіння як вияв тих до вічних причин, що є людською сутністю.
Значною фігурою серед прибічників теїстичної теорії є Фрідріх Шеллінг (1775–1854) – один з творців німецького класичного ідеалізму. Він вважав, що все існуюче є наслідком первинного акту ірраціональної волі, яка не може бути осяг нута раціональним мисленням. Для цього можна застосувати лише емпіричний досвід, який є в міфології та релігії. Там від бувається одкровення. Але пояснити походження релігії од ним одкровенням, як це робили традиціоналісти, неможливо. Якщо допустити, що без одкровення люди не знали Бога, то це було б визнанням наявності атеїзму в початковий період існу вання людства. Такої честі надавати атеїзмові не можна. Лю дина з самого початку свого існування володіла споглядаль ним типом знання і намагалася з’ясувати кінцеві основи світу, тому вона дійшла до єдиного, загального Бога. Потім ця ідея була втрачена і відновлена лише іудаїзмом, християнством та ісламом. Точка зору Шеллінга дістала назву спекулятивного теїзму, оскільки вона ґрунтується на спекулятивній філософії, що оперує споглядальним знанням при аналізі надпочуттєвих принципів буття.
Завершуючи огляд теїстичних концепцій походження релігії, слід звернути увагу на ряд теорій, які для обґрунту вання надприродного походження релігії вдаються до місти чних міркувань, тому їх можна назвати містичними теорія ми. Суть їх у тому, що виникнення релігії є наслідком одкро вення, але не того, що було раз і назавжди дане першим лю дям чи обраним особам безпосередньо Богом, а внаслідок постійного впливу божества на дух людини, що діє і в сього денні.
8
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
Яскрава фігура серед містиків – Фрідріх Генріх Якобі (1743–1819). Якобі вважав, що для пізнання Бога ні почуттів, ні мислення не досить: ні природа, ні розум знання про Бога не дадуть. Природа не стільки відкриває, скільки приховує Бога від нас, бо ми бачимо в ній клубок причин без початку і кінця. Розум діє в світі обмеженому, і сам він обмежений, бо приво дить лише до визнання обмеженості всього існуючого. Визнан ня Бога нам дають лише наші внутрішні почуття, вони є дже релом релігії. Ми споглядаємо Бога в нашому власному духові, але не фізичними, а духовними очима. Це споглядання не по стійне, а епізодичне, воно виникає при певних, дуже специфі чних умовах: воно не потребує розуму, а лише віри. Подібно до того, як наше око, озброєне телескопом, бачить у туманно му Чумацькому Шляху окремі зірки, так і наш розум, озброє ний вірою, може бачити Бога.
Це містичне богопізнання є провідним методом багатьох богословських систем. Воно має багатовікову історію, особли во яскраві сторінки якої написані на Сході, яке й досі взяте на озброєння неорелігіями східного походження як за кордоном, так і в нашій країні.
Для богословів, які оперують логічними міркуваннями і активно звертаються до науки, містика не виступає впевне ним спільником новітніх богословських побудувань. Тому до містичних концепцій православні богослови теоретики став ляться стримано.
Академічний теїзм
У другій половині ХІХ ст. в російському богослов’ї вини кла школа академічної філософії, засновником якої був про фесор Московської духовної академії Ф.О.Голубинський (1796–1854), який розробляв онтологічні проблеми, а також проблеми богопізнання. Його учень В.Д.Кудрявцев Платонов (1828–1891) досліджував проблему походження релігії. Ви никнення релігії Платонов вважає за можливе пояснити дією двох джерел: об’єктивного, що полягає у впливі Бога на дух
9
Лубський В.І., Лубська М.В.
людини, і суб’єктивного, чим є засвоєння людиною цього впли ву. Для аргументації своєї точки зору Кудрявцев посилається на теорію вродженого знання: у свідомості людини є знання, яке існує перед досвідом, незалежно від практики. Воно вини кає тоді, коли душа ще до народження тіла споглядає сутності, які існують за межами фізичного світу, або воно йде від яко гось Абсолюту, який через це знання виявляє своє існування. Кудрявцев вважає, що оскільки вроджені ідеї є продуктом бо жественної волі, вони насамперед мусять містити ідею Бога. Ці ідеї є наслідком промислительного ставлення Бога до світу, яке включає в себе не тільки творення його, а й діяння на дух людини в напрямі повідомлення людині ідей про себе поряд з ідеями про істину, добро тощо. Правда, така точка зору не дає відповіді на запитання про те, а чи є вроджені ідеї зла? І якщо є, то хто виражає себе в цих ідеях?
Розглянемо інше питання. Чим пояснити наявність вели кої кількості невіруючих у світі? Можливо, в них немає при роджених ідей про Бога?
На це Кудрявцев відповідає: не слід припускати, що вро джена ідея Бога з самого початку існує в свідомості кожної лю дини як уявлення або поняття. Вона не існує навіть як здат ність мати таке уявлення, ні як вроджене прагнення до нескін ченного, ні як потреба набуття знань про Бога. А такі припу щення окремі богослови висловлювали. На думку Кудрявцева, усі ці припущення хибні, бо всі вони ґрунтуються на уявленні про одноразовий вплив Божества на дух людини, який згодом нібито припиняється. Насправді ж цей вплив є постійним, він має відкрити людському розуму Бога, тому й зветься одкровен ням. Він має характер відкриття, прозріння, натхнення. Оскіль ки одкровення ґрунтується на природному відношенні між істо тою розумово вільною і Творцем, Кудрявцев називає його при родним і цим хоче уникнути звинувачення в містицизмі.
Можливість одкровення, за Кудрявцевим, має два аспек ти. Перший – це безмежні здібності Бога, який може все, а та
10