ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

4.Заздрість – Доброзичливість.

5.Нестриманість – Поміркованість.

6.Гнів – Лагідність.

7.Лінивство – Працелюбність.

Блаженства Євангельські

1.Блаженні вбогії духом, бо їхнім є Царство Небесне.

2.Блаженні ті, хто плаче, бо вони втішаться.

3.Блаженні тихії, бо вони залишать слід на землі.

4.Блаженні голоднії й спраглі справедливості, бо вони вдовольняться.

5.Блаженні милостивії, бо вони помилувані будуть.

6.Блаженні чистії серцем, бо вони Бога бачитимуть.

7.Блаженні миротворці, бо вони синами Божими на звуться.

8.Блаженні переслідувані за праведність, бо їхнім є Царс тво Небесне.

9.Блаженні, коли ганьбитимуть вас і проганятимуть, і на говорюватимуть всяке лихе слово на вас Мене ради.

Усі вони загалом формують систему принципів бого угодного життя віруючої людини, будучи водночас і важ ливими соціальними, моральними регуляторами.

Християнський культ

Одночасно із становленням віровчення відбувався про цес формування християнського культу – сукупності таїнств, ритуалів, свят, звичаїв, обрядів. Релігійні свята і обряди похо дять від первісних вірувань та магічних дій. Безсилі перед мо гутньою природою первісні люди, намагаючись забезпечити собі успішне полювання або рибальство, приплід тварин або врожай, розраховували вплинути колективними обрядами, діями на надприродне. Так поступово склався календар свят і обрядів. Усі вони мають спільну функцію – зміцнюють віру в надприродне, безсмертя душі, загробне життя. Вони є важли вим елементом релігійного культу.

397

Лубський В.І., Лубська М.В.

Християнські таїнства

Найважливіші елементи християнської обрядовості на зивають таїнствами.

Таїнства – обрядові дії в християнстві, через які, за вчен ням церкви, віруючим передається Божа благодать.

Вони є своєрідними видимими ознаками, які передають віруючим невидиму благодать Божу. Вважається, що вста новлені вони Ісусом Христом для забезпечення зв’язку між Богом і людьми. Тому передбачають особливу настроєність віруючого, дотримання відповідного ритуалу.

Таїнства можуть бути одноразовими – прийматися лю диною тільки раз у житті (таїнства хрещення, миропомазання, священства) і багаторазовими – прийматися людиною більше одного разу в житті (таїнства євхаристії, сповіді, шлюбу, єлео помазання); обов’язковими для кожного християнина (хре щення, миропомазання, євхаристія, сповідь, єлеопомазання) і необов’язковими (шлюб, священство).

У християнський культ таїнства запроваджувалися не ві дразу, першими були сприйняті хрещення і причастя. Біль шість протестантських течій з усіх таїнств здійснює лише хре щення і причастя.

Хрещення. Це таїнство означає прилучення людини до християнства зануренням у воду або скропленням. Здій снюється священнослужителем. Слово “хрещений” рівнозначне слову “християнин”. Обряд хрещення символізує звільнення хрещеного від лихого впливу Диявола. В його основі – ідеї про злу силу непокірного Богові Диявола і про “первородний гріх”, від якого слід очищатися скропленням водою. Обряд окроплен ня водою як магічна дія виник дуже давно. Багато народів вва жали, що вода має здатність відганяти від людини “нечисту силу”, тому ще до виникнення християнства існував звичай окроплю вати немовля водою і при зануренні в неї давати йому ім’я. Раннє християнство не знало обряду хрещення. Він впроваджувався поступово, і тільки рішеннями перших вселенських соборів (IV ст.) хрещення було оголошене обов’язковим.

398

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Форма обряду в різних християнських церквах різно манітна: католики обливають свяченою водою, протестанти – окроплюють або занурюють у воду. У православній церкві об ряд хрещення здійснюють над немовлям, якого в перші дні пі сля народження приносять до церкви, де священик тричі за нурює його у “святу” воду. Цією дією він наче змиває “перво родний гріх”, успадкований дитиною від “прабатьків людст ва”, і відкриває перед нею шлях до спасіння.

Причастя (євхаристія). Воно символізує співучасть ві руючого в Таємній Вечері Господній. Формальним його ви явом є частування віруючих, здебільшого після сповіді, хлі бом та вином, які символізують тіло і кров Христа. Причащаю чись, віруючий приймає “подячну жертву” і “прилучається до божественного єства”. Православні причащаються квасним хлібом, бо прісний вживали тільки на Пасху. Католики з огля ду на те, що Христос роздавав своїм апостолам під час Таємної вечері прісний хліб, причащаються саме ним. Тих, хто причас тився, вважають “співтілесниками Ісуса Христа”. У деяких протестантських церквах і сектах (адвентисти, меноніти, п’ятдесятники, євангельські християни баптисти) специфіч ною формою причастя є хлібопереломлення – розламування і роздавання хліба (символу зраненого, замученого тіла Хрис тового) і причащання вином. Але, на відміну від православ’я та католицизму, причастя у них вважається не таїнством, а об рядом, що символізує духовну єдність віруючих у їхній вірі в друге пришестя Христа.

Першоджерелами таїнства причастя також є давні віруван ня та обряди. З появою землеробства хліб і вино почали вважа ти кров’ю рослинницьких духів і божеств, до яких люди “прича щалися”. Християни запозичили таїнство причастя з давніх релігій, пов’язавши його з ученням про жертовну смерть Ісуса.

Миропомазання. Означає воно передавання віруючому “благодаті Святого Духа” змащуванням його ароматичною речовиною – миром, що символізує освячення і зміцнення духовних сил на шляху до спасіння.

399

Лубський В.І., Лубська М.В.

Обряд змащування тіла маслянистими речовинами виник значно раніше від християнства. Зумовлений він вірою людей у магічні властивості речовин. Пізніше помазання здійснюва ли, наприклад, в Індії, при хрещенні, на весіллях і похоронах. У Єгипті застосовували помазання при освяченні жерців.

Запозичивши з давніх релігій обряд миропомазання, хри стиянство оголосило його таїнством. У ранніх християнських церквах миропомазання здійснювали тільки на Пасху.

Таїнство миропомазання у православних і старообряд ців попівців здійснюють, як правило, над немовлям після хрещення, у католиків – над 7–12 літніми дітьми (кон фірмація).

Сповідь. Символізуючи примирення віруючого з Богом, вона відбувається у формі його покаяння у власних гріхах пе ред священиком, який відпускає гріхи. Джерела таїнства спо віді (покаяння, спокути, примирення) – в первісних ві руваннях у зло, гріх, “бісівські сили”, що переслідують людину і яких можна позбутися, розповівши про свої гріхи іншим лю дям або промовляючи слова закляття.

У християнстві сповідь спочатку була прилюдною і лише наприкінці ІХ ст. замінена таємною, тобто сповіддю віруючо го тільки священику, хоч у православ’ї поряд з таємною існує й загальна сповідь.

Якщо православ’я та католицизм вважають сповідь таїнс твом, то протестантизм використовує прилюдне покаяння і таїнством його не вважає.

Шлюб. Символізує освячення подружнього союзу іменем Божим, надання нареченим благодаті, єдинодушності в наро дженні та вихованні дітей.

Обряд одруження сформувався в первісні часи, коли лю ди зверталися до “добрих духів” з проханням допомогти їм народити дітей, відігнавши “нечисту силу”. Лякали її вогнем, димом, водою, шумом. Елементи цього ритуалу збереглися і в сучасному церковному шлюбному обряді.

У християнській релігійній обрядовості таїнство шлюбу утвердилося чи не найпізніше – в XVI ст.

400

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Священство (хіротонія, рукопокладення). Це таїнство символізує передавання Божої благодаті для здійснення та їнств і богослужінь. Процедурно воно є посвятою у сан дияко на, священика або єпископа. У православній і католицькій церквах священство є таїнством, у протестантизмі – обрядом. Рукопокладений служитель культу після цього визнається посередником між Богом і людьми.

Обряд священства існував і в дохристиянських релігіях, християни запозичили його в період утвердження перших релігійних громад. Роль цього таїнства зросла після проголо шення християнства державною релігією Римської імперії, коли почалося становлення церковної ієрархії – священнов ладдя церковних чинів зверху донизу. Усі християнські ре лігії визнають божественне походження церковної ієрархії.

У християнстві священство здійснюється лише чоло віками і має три ступені: диякон, пресвітер (священик), єпис коп. Диякон – священнослужитель першого ступеня. Він бере участь у богослужінні, прислужує при таїнствах, але не має права робити це самостійно. Пресвітер може самостійно про водити богослужіння, обряди і шість таїнств із семи, визнаних у католицизмі й православ’ї, крім рукоположення. Єпископ – священнослужитель найвищої категорії, здійснює всі сім та їнств і має право висвячувати у сан диякона і пресвітера.

Маслосвяття (соборування, оливопомазання, маслособо$ рування, єлеосвячення). Це таїнство символізує зцілення тіла і душі людини. Формально воно відбувається як помазання хворого освяченою оливою – єлеєм. Згідно з ученням правос лавної церкви маслосвяття зцілює духовні й тілесні хвороби, які є наслідком гріхів. Здійснюють його над особами, старши ми 7 років, які хворіють на тілесні або душевні хвороби (від чай, скорбота тощо). Католицизм заперечує лікувальну роль маслосвяття, вважаючи його одним з останніх обрядів пере ходу людини у вічне життя.

Таїнство маслосвяття в православній церкві спочатку здійснювали сім священиків. Вони запалювали свічки, чита

401