ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

гом року не можна ні зрошувати, ні засівати. В дім, де померла людина, вогонь можна запалити чи внести знадвору взимку через 9 днів, а влітку – через місяць.

Багато чого в поховальних обрядах зороастрійці запози чили у своїх предків.

Давньогрецький історик Страбон (64/63 рр. до н.е. – 23/24 рр. н.е.) розповів про поховальні обряди стародавніх ка спіїв, які жили на південному узбережжі Каспійського моря. Вони морили голодом тих, кому виповнювалося сімдесят ро ків. Трупи померлих вони виносили в пустельні місця і спо стерігали: якщо їх з’їдали птахи, то це була ознака посмертно го блаженства, якщо звірі чи собаки – відносне щастя. Але якщо трупи ніхто не чіпав – це вже нещастя для покійника.

Цей принцип поховання успадкували зороастрійці. Мер твих не слід закопувати в землю пускати на воду чи вогонь, бо це оскверняє природні стихії. Їх виносили на високі, сухі, ка м’янисті місця і закріплювали так, щоб не можна було розтяг ти їх кістки. Коли трупи з’їдали птахи – це добре, звірі – це вже погано. Кістки ж складали у спеціальні сховища.

Тепер зороастрійці ховають померлих у круглих вежах мовчання – дакмах, які всередині мають три концентричні амфітеатри із заглибленнями для розміщення мерців: у зовні шньому – чоловіків, середньому – жінок, внутрішньому – ді тей. Голі тіла померлих були поживою шулік. Об’їдені кістки скидалися до колодязя, що був у центрі дакми. Вважалося, що в дакмі збираються на свої бісівські ігри деви, це закляте місце, його можуть відвідувати лише обрані служителі.

Зороастрійський культ як найбільш консервативний бік релігії лишається незмінним уже десятки століть.

Культ Мітри

У стародавньому Ірані, поряд з зороастризмом, досить значного поширення набрав культ Мітри (Міффи). Мітра – один з індо іранських богів, що шанувався в Стародавній Індії і Мітанні. Він висловлював доброзичливе ставлення до люди

119

Лубський В.І., Лубська М.В.

ни, був богом світла, сонця, життя, істини, його функцією було встановлення рівноваги в суспільстві, саме слово “мітра” в індо іранській мові означає “угода”, “згода”.

Виникнення культу Мітри відносять до початку І тис. до н.е. Із становленням і поширенням у Стародавньому Ірані зо роастризму Мітра потрапив до пантеону зороастрійських бо гів. Але мав і самостійне значення. Артакіеркс ІІ (405–362 рр. до н.е.) з Ахеменідів, за кілька десятиріч до загибелі династії від меча Александра Македонського, надав йому статус офі ційного культу, який дістав назву мітраїзм.

Мітраїзм мав виразну гуманістичну спрямованість. Він проголошував рівність, солідарність і взаємну підтримку се ред своїх послідовників, тим, хто сповідував мітраїзм, обіцяв безумовне потойбічне блаженство. Мітрі приписувалися та кож роль рятівника, месії.

Мітраїзм розвивав і поглиблював зороастрійську дуаліс тичну концепцію, а також зороастрійську етику.

Гуманістична спрямованість мітраїзму стимулювала його поширення і живучість. Він продовжував бути популярною релігією в елліністичному світі, в І ст. н.е. – добре відомий ри млянам, а з ІІ го – і в усій Римській імперії. Мітраїзм відіграє роль одного з джерел і серйозного конкурента християнства. Саме з мітраїзму християнство взяло поглиблену ідею потой бічного існування, воскресіння і безсмертя, переміщення ідеї врятування в етичну площину.

Культ Мітри був пов’язаний з поклонінням сонцю. Наро дження цього бога святкувалося в дні найнижчого сонцесто яння, а саме – 25 грудня, коли день починав зростати. У мітра їстів це було головне релігійне свято.

Мітраїсти вчиняли релігійні збори, на які допускалися лише чоловіки з числа посвячених у дійсні члени мітраїстсь ких общин. Збори відбувались таємно. На них справляли об ряд жертвоприношення Мітрі, відбувалися культові трапези.

Культ Мітри особливого поширення набрав в епоху Са санідів у ІІІ–VII ст., а потім був витіснений ісламом.

120

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Розквіт зороастризму

При Ахеменідах зороастризм переживав часи свого пер шого розквіту, хоч цілковиту й повну належність до нього Кіра, Камбіза і Дарія впевнено твердити не можна. Справа у тому, що швидке розширення території світової імперії, яка народжува лася, робило більш доцільною політику віротерпимості, ніж ак тивну підтримку державної релігії і навернення до неї. Кір, який загинув у 530 р. до н.е., не був похований за зороастрійським культом, тіло його забальзамували і поклали до склепу.

Син Кіра – Камбіз, який став царем Ахемегідської держа ви, теж не дуже виявляв прихильність до зороастризму, хіба що утвердив і особисто впровадив у практику шлюб між кровними родичами – хваєтвадату. Коли він вирішив одружитися зі сво єю рідною сестрою, то спитав у суддів, чи є такий закон, який дозволяє чоловікові брати за дружину сестру. Судді відповіли, що такого закону вони не знайшли, але вони знають інший за кон, який дозволяє цареві персів робити те, що він забажає.

І Камбіз, і його спадкоємець Дарій І, та й інші перські царі теж не були поховані за зороастрійською традицією.

Але, тим не менше, за Ахеменідів зороастризм став дер жавною релігією світової на той час імперії.

У331 р. до н.е. в Малу Азію вдерся Александр Македонсь кий і за п’ять років завоював усю Ахеменідську державу. Він виявив достатньо державну мудрість і теж проводив політику віротерпимості, хоч, як видно з історичних джерел, зороаст рійські общини потерпали від звичайних для тих часів воєн них погромів і пограбуваннь.

Після смерті Александра Македонського територія Ірану становила елліністичну державу Селевкидів.

Усередині ІІІ ст. до н.е. між Іраном і Туркменією утвори лась Парф’янська держава. До неї згодом увійшла вся терито рія Ірану.

УПарф’янській державі не було єдиної релігії. Найбільш поширеним був культ сонячного бога, до якого належали боги

121

Лубський В.І., Лубська М.В.

різних релігій. Це семітський Баал, іранський Ахура Мазда, Мітра, навіть Зевс. Отже, релігійні запозичення були цілком дозволені. До того ж у Парф’янській державі поступово почи нає поширюватись християнство, а на сході стверджується буддизм. В умовах такої релігійної конкуренції простору для розвитку зороастризму в Парф’янському царстві не було.

З початку І ст. до н.е. Парфія вимушена була вести боро тьбу з Римом, потім з Персидою і врешті решт увійшла до скла ду утвореної на основі Персиди нової іранської держави Саса нідів. Вона швидко утвердилась і завоювала Південну Аравію, Сирію, Палестину, навіть Єгипет, створила серйозну загрозу Візантії.

Сасанідська держава була державою феодального ладу, який народжувався в іранському суспільстві. Разом із станов ленням феодальних відносин удосконалювався і зороастризм, остаточно склалися його догми, був записаний канон Авести.

ВІрані часів Сасанідів в умовах підсилення централізо ваної державної влади вплив зороастризму невпинно зростає, він тіснить своїх релігійних конкурентів і стає державною ре лігією. У цей період будують пишні зороастрійські храми. Вони були споруджені так, щоб туди не потрапляло сонячне світло, бо у вівтарі підтримувався невгасимий священний вогонь. У храмі відбувались молебні зі співами і читанням священних текстів, які переписували і поширювали переписувачі. Храми володіли чималими землями, а жерці входили до панівної вер хівки населення.

Вепоху Сасанідів у зороастризмі під впливом монотеїз му іудаїзму і християнства виникає тенденція підсилення в ньому монотеїстичної лінії. Так, Ахура Мазду і Ахрімана вже називали породженням якоїсь вищої сили чи то безмежного простору – Тваші, чи безмежного часу – Зрвана.

Втім, як і будь яка інша велика феодальна держава, Саса нідіський Іран весь час зазнавав впливу відцентрованих фео дальних устремлінь, феодальна влада прагнула до політичної незалежності від шахської влади. Це значно послабило держа

122