ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

потім була сприйнята хасидизмом. Згодом туди приїхав рабі Йосеф Каро (1488). Він працював над створенням енцикло педичного зводу талмудичного права. Скорочена версія цього зводу зветься “Шулхан Арух” (Накритий стіл). Вона у стислій формі розкриває особливості єврейського життя, обряди і ри туали іудаїзму. Нею і тепер послугуються рабини.

У Східній Європі євреї з’явилися ще в римську епоху як купці. У ІХ ст. тюркський народ хазари прийняв іудаїзм і на віть намагався передати його Київській Русі, але згодом самі прийняли християнство. Приблизно в цей час сюди прибули караїми з Вавилонії. Вони й тепер живуть у Причорномор’ї України і в Литві. Але основна маса східноєвропейських євре їв – це переселенці з Німеччини в часи середньовіччя. Засе лення почалося з Польщі. Тут на основі івриту та німецької мови виникла мова ідиш. Рабі Моше Іссерлес (1520–1572) до Шулхан Аруха додав специфічні для цієї частини діаспори положення, які назвав Маппа (“Скатертина”).

Оскільки в XVII ст. у складі Польщі були українські землі, євреї опинилися в Україні. Це було століття бурхливих соціа льних і національних подій. Боротьба українських селян проти польського гноблення зачіпала і євреїв, які розглядалися як спі льники поляків. Звідси – акт знищення євреїв: зруйновано бли зько 700 громад, вбито понад 100 тисяч євреїв. Ці соціальні пот рясіння привели до поширення каббали і відродження месіоні зму. У 1648 р. оголосив себе месією в синагозі Смірни в Туреч чині Саббатай цзі (1626–1676); рух на його підтримку пошири вся по всій Європі. Але він кінчив переходом у мусульманство.

Коли польські землі увійшли до складу Російської імперії, значна частина євреїв опинилась в її юрисдикції. Катерина ІІ дозволила їм проживати лише в Україні і Білорусі, відокреми вши дозволені для проживання території межею осілості.

Хасидизм

В умовах самодержавної Росії життя єврейських громад було дуже обмежене – і матеріальними нестатками, і релігій

163

Лубський В.І., Лубська М.В.

но політичними заборонами. Проте ідейний розвиток про довжувався.

Саме в Україні склалася одна із сучасних впливових те чій в іудаїзмі – хасидизм (від давньоєвр. Хасид – благочести вий). Його засновником був Ісраель бен Еліезер (бл. 1700– 1760). Він почав духовну кар’єру помічником учителя, потім 7 років жив з дружиною в Карпатах, де віддався релігійному спогляданню і дійшов пантеїстичного висновку – Бог існує в природі, в усьому живому, йому треба служити не тільки риту алом, але й серцем. Книг проповідник не писав, його вчення передавалися усно. У нього з’явилося чимало учнів, які про звали його Ваал Шен Тов (Володар благого імені), чи Бешт, себе – хасидами (благочестивими), а своїх керівників – цади ками (праведниками).

Хасиди додержувались законів Тори і Талмуда, визнава ли Шулхан Арух і доповнення Іссерлеса до нього. Вчення Бешта пізніше виклав його учень А.Шохет у книзі Шивхе Хабешт (Молитва Бешта).

Хасиди розробили певні особливості іудейського релігій ного культу, надавши йому екстатичного характеру. Під час обрядів вони застосовують співи і танці.

Проти хасидів спочатку виступив видатний богослов Елі яху бен Шлома (1720–1797). Боротьба була напружена, але згодом суперечності між ворогуючими сторонами втратили свою гостроту і тепер хасидизм мирно співіснує з іншими те чіями іудейської релігійної думки.

Ще одним засновником хасидизму в Україні є раббі На хман з Брацлава (1772–1810). Нахман народився в містечку Меджи божі, вчився у Брацлаві, помер і похований в м. Умані. Він був правнуком раббі Ісраеля Баал Шем Това (того, хто носить добре ім’я) – засновника хасидизму. Суть його вчення полягає в тому, що Бог передбачає найдрібніші деталі життя і духовного розвитку кожного іудея, бо абсолютно все відбува ється за Божою волею. Волю Божу ми взнаємо через одкро вення, яке відбувається і в наш час. Наше прагнення до матері ального добробуту – наслідок відвернення Бога від нас. Ми не

164

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

повинні впадати в злобу, основа тешуви – повернення до Бога. Треба весь час усвідомлювати, що ти духовно зростаєш і тешу ва виникне в тобі. Хоч усе у волі Божій, але людина мусить свідомо діяти відповідно до вчення Бога. Все це можливе, якщо віруючий буде прихильником Цадина. Це і є Сім стовпів віри хасидів. Із цих Семи стовпів віри виходять практичні наста нови для віруючого, які Нахман виклав у творі “День життя брацлавського хасида”.

Сучасний іудаїзм

З XVIII ст. починається новий, четвертий етап розвитку іудаїзму, етап його існування в сучасному суспільстві.

Його відкриває діяльність Моше Мендельсона (1729– 1786). Він був сином переписувача Тори, в німецькому місті Десау самотужки добився високих знань. Він жив у гетто, але все життя прагнув вивести євреїв з гетто не тільки буквально, а й у розумінні виходу єврейства в світову культуру, починаючи з німецької. Він вважав, що до єврейської вченості слід додати європейську. Мендельсон переклав Тору німецькою мовою і видав її алфавітом івриту, щоб кожний єврей зміг читати її і вчи ти німецьку мову. Цей переклад був розповсюджений і в Росії. Так було започатковано гаскалу – рух Просвіти. До Росії, де жило чимало євреїв, цей рух дійшов лише в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Його представляла творчість Іцхака Бер Левінзона (1788–1860), Аврахама Ману (1808–1867), Ісху да Лейб Гордона (1830–1892), пізніше Шолом Алейхема (1859–1916) та Іцхака Лейбуша Переца (1852–1915).

Розвиток капіталізму в Європі і Північній Америці, поси лення демократизму і громадянських свобод висунули перед іудаїзмом ряд нових проблем. Сам процес історичного розви тку руйнував єврейську замкненість, піднесену іудаїзмом на висоту принципів. Посилилися асиміляційні процеси – і від них нікуди було дітися, – ХІХ ст. ставило вимогу змін.

Ці зміни насамперед проявилися в культі. Талмудичні обмеження ускладнювали не тільки побут, а й продуктивну діяльність, участь у виробництві, комерції, культурі. Так, іудею

165

Лубський В.І., Лубська М.В.

всуботу заборонялось користуватися транспортом. А як бути купцеві, який поспішав за кілька десятків кілометрів на ярма рок, що мав відбутися в неділю? Він мав виїхати в суботу. І мудрий рабе згадує, що в Талмуді є пояснення, що коли субота застає єврея мандруючим, тобто на кораблі, то “на воді” можна користуватися транспортом. І на пораду рабе єврей клав у свою бричку сулію з водою, сідав на неї і їхав “на воді”, куди йому треба. Але на таких хитруваннях не проживеш, потрібні були певні культові зміни.

Потреба радикальних змін у культі спричинила появу ре формованого іудаїзму.

Реформований іудаїзм насамперед вніс зміни до культо вої та релігійно побутової практики: богослужіння правиться національною мовою, для жінок і чоловіків одночасно, голов ний убір став не обов’язковим, до богослужіння включалася органна музика, спрощувалися молитви, змінився порядок святкування суботи. Цю роботу з реформування богослужін ня очолив рабин Аврахам Гейгер (1810–1874). Було також під дано сумніву авторитет Талмуду і Шулхан Аруху. Скасовано чимало безглуздих приписів і забобонів. Пізніше було здійс нено спробу зробити догматику більш сучасною, зокрема ви сунуто іншу інтерпретацію месіанізму, що містила відмову від ідеї відродження Сіону.

Вперше ці реформи на початку ХХ ст. було проведено у Німеччині І. Якобсоном, потім їх підтримали євреї США. Пер ша синагога в реформатському стилі (“Темпль”) була освячена

в1818 р. в Гамбурзі. Пізніше реформи торкнулись усього світу. Не лишалася байдужою до цих процесів та частина єврей

ства, яка такі зміни вважала зайвими і шкідливими, утворив ши течію традиційного, або ортодоксального, іудаїзму. Він ґру нтується на буквальному розумінні Біблії, суворому виконанні усіх приписів Талмуда і Шулхан Аруху, категорично форму лює культові, побутові, юридичні та інші норми. Ця історична форма іудаїзму залишається домінуючою в іудаїзмі і в наш час. Серед діячів ортодоксального іудаїзму ХІХ ст. слід виділити німецького рабина Шимона Рафаеля Гірша (1808–1888).

166

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

З’явилась група поміркованих релігійних діячів іудаїзму, які були за деякі зміни в іудаїзмі, але більше прагнули підкрес лити важливість спадковості в розвитку єврейської релігійної

інаціональної думки. Така концепція одержала назву історич ної школи, її яскравим представником був голова Рачинської семінарії в Бреслау Захарія Франкель (1801–1875). На основі історичної школи, як реакція на суперечності між реформова ним і ортодоксальним іудаїзмом, виникає консервативна те чія. Консервативний іудаїзм відкидав і омертвілу ортодоксію,

ізанадто сміливі наміри реформістів, які підтримували асимі ляторські тенденції в єврействі. Ідеологи консервативного напряму поєднали культ ортодоксального і реформованого напрямів в еклектичну суміш, яка задовольняла найрізніші смаки. Так, богослужіння проводиться без поділу на чоловіків

іжінок, але чоловіки повинні надягати головні убори. Іврит залишається мовою богослужіння, проте для проповіді можна використовувати національну мову. Цілком збережено орто доксальне тлумачення догматики, проте допускалася її “інди відуальна інтерпретація”.

На початок ХХ ст. іудаїзм являв собою строкату суміш ортодоксальних, реформованих і консервативних общин, єди ного релігійного центру не було, територіальні органи, що ви никали, були консультативними.

Історія нового часу для єврейства знаменна його поши ренням у Сполучених Штатах Америки. Перші євреїпере се ленці прибули до США в 1654 р. За час до американської рево люції 1776–1783 рр. євреї оселилися в більшості британських колоній. Масова еміграція євреїв до США почалася в ХІХ ст., в 1880 р. їх там проживало 260 тисяч.

Після 1880 р. посилилися еміграція євреїв зі Східної Євро пи. За період 1881–1924 рр. у США з Росії і Польщі виїхало 2,3 млн євреїв. У США єврейські общини дістали всі можли вості для вільного розвитку, тут вони надбали цілковиту релі гійну свободу.

Нині в США проживає близько 6 млн євреїв, діють усі напрями сучасного іудаїзму.

167

Лубський В.І., Лубська М.В.

Якщо в Західній Європі і США відбувався хоч повільний, але постійний процес емансипації євреїв, зникали гетто, роз ширювалися можливості їх громадянської діяльності, то в Росії збереглася “межа осілості” як у географічному, так і в суспіль ному розумінні. У 1844 р. були ліквідовані єврейські органи самоврядування – кагали. У 1827 р. була введена рекрутська повинність для євреїв і влаштовані школи кантоністів. Прав да, в 1856 р. вони були скасовані. А в 1874 р. євреї були урів няні у ставленні до військової служби з іншими громадянами. Олександр ІІ, який провів ці реформи, також послабив вимо ги “межі осілості”.

Але вже при його спадкоємцеві, царі Олександрі ІІІ, в 1881–1882 рр., по Росії пройшла хвиля єврейських погромів, антисемітизм посилився. А 1911 р. відзначився сумнозвісною справою Бейліса. За весь цей час синагоги діяли незаконно.

На початку ХХ ст. в царській Росії проживало близько 6,5 млн євреїв, 4/5 з них жило в маленьких містах і містечках. На території Росії діяли 6 тис. синагог. Допускаючи офіційне існу вання іудейської релігії, царський уряд піддавав євреїв не тільки національному, а й релігійному гнобленню, що не заважало ра зом з тим використовувати іудаїзм у політичних інтересах само державства. Уряд надавав релігійним іудейським общинам ряд прав, рабини навіть мали права і привілеї купця першої гільдії.

В утвореному після Жовтневої революції 1917 р. Радянсь кому Союзі становище євреїв, порівняно зі становищем у цар ській Росії, стало набагато кращим. Але здійснення проголоше ної політики національної рівноправності було вкрай непослі довним. Під приводом боротьби із сіонізмом (для цього теж не було ніяких розумних підстав) надавали підтримку розвитку єврейської культури лише на ідиші, спрямовували її розвиток лише в секуляризованому дусі, нав’язували їй комуністичний ідеологічний зміст, витравляючи зміст національний.

Біробіджанський проект, який передбачав переміщення євреїв у сферу землеробської праці, зазнав невдачі.

При кількості єврейського населення в Радянському Союзі близько 3 млн чоловік, причому переважна більшість їх

168

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

жила в Україні, кількість релігійних іудейських громад не пе ребільшувала 100 на всю колосальну країну. Налічувалось та кож близько 60 млн релігійних груп, які не могли домогтися статусу релігійних громад.

Друга світова війна привела до знищення значної части ни єврейського населення і в Радянському Союзі, і Східній Європі в цілому. У гітлерівських таборах смерті знищили мі льйони євреїв. І, незважаючи на це, як у воєнні, так і післяво єнні роки відбувались антисемітичні акції.

Укінці ХІХ ст. формується єврейський національний рух, який ставив своєю метою повернення на землю предків.

УРосії знаменними були вихід у 1882 р. брошури “Автое мансіпація” одеського лікаря Л.Пінскера (1821–1891) і утво рення руху Ховевей Ціон (“Ті, хто любить Сіон”).

УЄвропі вийшла брошура Т. Герцля (1860–1904) під на звою “Європейська держава – досвід сучасного вирішення європейського питання” (1896). У 1897 р. в Базелі зібрався Перший сіоністський конгрес. Сіонізм не був і не є релігійним рухом. Це чисто політична організація, яка ставить метою утво рення і розвиток єврейської національної держави в Палес тині. Але її основоположні принципи беруть свій початок у Торі.

Уся перша половина ХХ ст. була тяжким випробуванням для єврейського народу. Періодичні сплески антисемітизму в Європі, єврейські погроми, всілякі обмеження і утиски, гено цид, який чинили німецькі фашисти, – усе це тільки підсилю вало бажання євреїв знову мати свою історичну батьківщину. Складний перебіг історичних подій завершився утворенням

у1948 р. держави Ізраїль.

ХХ ст. не принесло особливих змін у догматичних побу довах іудаїзму, хоч розвиток дійсності, прогрес цивілізації не могли не впливати як на будь яку релігію, зокрема і на іудаїзм.

У 30 х роках ХХ ст. виник модерністський напрям – ре конструкціонізм, ідеологом якого виступив М. Каплан. Він проголосив, що іудаїзм – не релігія, а специфічна цивілізація,

169

Лубський В.І., Лубська М.В.

яка століттями прокладає собі шлях у майбутнє. Історія, куль тура, побут, релігія євреїв – елементи цієї цивілізації. Ця нова форма іудаїзму покликана увібрати модернізм реформовано го, фундаменталізм ортодоксального і двоїстість консервати вного іудаїзму. Теологічні уявлення повинні бути реконстру йовані так, щоб вони стали внутрішнім моральним переконан ням євреїв. Обряди визнаються в ортодоксальній формі: це зв’я зок з традицією, віровченням у будь якій іудейській формі – зв’язок з головною ідеєю іудаїзму. Належність до іудаїзму ви значається не обрядами і догмами, а практичною участю в дія льності іудаїстських організацій, поняття “єврей”, “іудаїст”, “сіоніст” проголошуються тотожними.

У 70 х роках у США виник релігійний рух “Євреї за Ісуса”, філіали якого діють тепер в багатьох країнах. Цей рух ставить за мету довести, що Ісус якраз і є той Месія, що був передбаче ний єврейськими пророками. На цій основі має бути поєдна но іудаїзм з християнством.

Але у християн на першому місці – віра, а в іудеїв – спра ви. Різне у них і розуміння Бога. Богословські розбіжності на стільки глибокі, що подолання їх найближчим часом навряд чи можливе.

Можна вважати, що весь цей час іудейська релігія в прин ципі лишалася незмінною.

Іудейські релігійні общини існують по всьому світу там, де проживають євреї. Функціонування ортодоксальних, ре формованих, консервативних і хасидських общин давало мо жливість віруючим євреям задовольняти свої релігійні потре би згідно зі своїми уявленнями і релігійними переконаннями. Ніякої боротьби між цими течіями немає, вони співіснують взаємно поважаючи розуміння віровчення і культу один од ного.

Організаційного духовного центру іудеїв, як в окремих країнах, так і в світовому масштабі, немає. Але синагоги столи чних міст відіграють роль певного авторитету. Таким самим авторитетом користуються духовні школи і навчальні центри як в окремих країнах, так і в Ізраїлі.

170

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Запитання і завдання для закріплення знань

1.Що вас вразило в біблійній історії стародавніх євреїв?

2.Що ви знаєте про Біблію?

3.У чому полягають основні принципи іудейського віро вчення?

4.Які сучасні напрями існують в іудаїзмі?

Теми для рефератів, курсових, дипломних і конкурсних робіт

1.Археологія і Біблія.

2.Тора як компендіум мислення стародавнього єврейства.

3.Тора і сучасність.

4.Талмуд як логіка культового розвитку.

5.Каббала: історія і сучасність.

6.Хасидизм як особливе в іудаїзмі.

7.Сучасний іудаїзм в Україні.

Література

Еврейские праздники. – М.: Корона, 1990.

Пфейфер Д., Телушкин Д. Восемь вопросов об иудаизме. – СПб: Марина, 1988.

Ранович А. Очерки истории древнееврейской религии. – М.: ОГИЗ, 1937.

Самюэлс Р. По тропам еврейской истории. – Тель Авив: Библиотека Алия, 1991.

Штрайнзальц А. Роза о тринадцати лепестках. – М.: Тер ра, 1990.

171