Лубський В.І., Лубська М.В.

Розділ ХVІІ. ПРОТЕСТАНТИЗМ

Реформація в Європі. Розклад феодального способу ви робництва й поступове визрівання капіталізму в надрах фео дального ладу спричинило в Європі ідеологічний рух у формі боротьби проти католицизму. Феодальні відносини освячу валися католицизмом і, цілком природно, “для того щоб мож ливо було нападати на існуючі суспільні відносини, треба було зірвати з них ореол святості”. Однак релігія була звичною фо рмою ідеології і для буржуазії, і для трудящих. Так виникла потреба в реформації християнства, внаслідок якої виникла нова течія – протестантизм.

Урусі Реформації релігійні мотиви тісно перепліталися з політичними, дуже швидко визначилися два табори: плебей сько революційний, представлений Томасом Мюнцером (бл. 1490–1525), ідеали якого були близькі соціалістичним і фактично вели до заперечення не тільки католицизму, а й ре лігії в цілому, та бюргерсько поміркованим на чолі з Мартіном Лютером (1483–1546), який далі реформаторства в галузі ре лігії не пішов; з останнього й розпочався протестантизм.

Він увібрав цілий ряд течій. Їх поріднюють такі релігійно дог матичні особливості: заперечення верховної влади Папи, а звідси

–заперечення авторитету “Священного переказу”, акцентування на внутрішній релігійності як основі особистого спасіння (“випра вдання вірою”), позбавлення духовенства привілейованого ста тусу “посередника між людиною й богом”, спрощення обрядів і культу (відмова від поклоніння іконам і мощам, заперечення куль ту богоматері і святих, зменшення кількості свят та ін.), ліквідація чернецтва, здешевлення церкви, надання їй національного харак теру (богослужіння національною мовою).

УXVI–XVII ст. склалися релігійні напрями, умовно на звані раннім протестантизмом: лютеранство, цвінгліанство, кальвінізм, англіканство, квакерство, унітаризм, соцініанство, анабаптизм і менонітство.

486

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Ранній протестантизм. У 1517 р. німецький теолог М.Лютер на дверях Замкової церкви в м.Віттенберзі вивісив тези проти торгівлі індульгенціями. У цих тезах він виклав основний зміст нового релігійного вчення, що заперечувало багато догматів католицизму й пристосовувало християнство до умов життя буржуазного суспільства. Лютер висунув прин цип “виправдання вірою”, за яким духовенство не є посеред ником між людьми та Богом, не може давати “відпущення грі хів”. “Спасіння” людини залежить не від виконання обрядів, дотримання свят і пожертвувань на церкву, а лише від віри у “спокутну жертву” Христа. Були відкинуті християнські таїн ства, за винятком хрещення та причащання. Заперечення вер ховної влади Папи тягло за собою визнання як авторитетного джерела віри тільки Святого Письма, особливо Євангелій (звід си назва лютеранської церкви – євангелічна).

Під наглядом М.Лютера богословом Ф.Меланхтоном був складений документ “Аугсбурзьке віросповідання”, яке Ф.Ен гельс назвав “конституцією реформованої бюргерської церкви”, оскільки він скасовував пишну обрядність, спрощував церковну ієрархію, запроваджував богослужіння національною мовою. Захищаючи основні положення цього документа, Меланхтон написав “Апологію” – теологічне обгрунтування сповідання. Потім були складені Великий і Малий катехізиси. Усе це разом з деякими іншими творами увійшло до “Книги згоди” (1580), яка й досі є головним джерелом лютеранського віровчення.

Лютеранство відразу ж виявило свій соціальний зміст, зайнявши праве крило буржуазної опозиції феодальному уст рою. К.Маркс писав про Лютера, що той “переміг рабство з набожності тільки тим, що поставив на його місце рабство з переконання. Він розбив віру в авторитет, відновивши авто ритет віри; обернув попів у мирян, обернувши мирян у попів; звільнив людину від зовнішньої релігійності, зробивши релі гійність внутрішнім світом людини; емансипував плоть від кайданів, надівши кайдани на серце людини”.

Лютеранство поширене у ФРН та НДР, Швеції, Данії, Фінляндії, Норвегії, Ісландії та США, число його прихильни

487

Лубський В.І., Лубська М.В.

ків становить близько 70 млн чоловік. Лютеранські церкви ді ють в Естонії, Латвії й Литві. З 1947 р. існує Всесвітня люте ранська федерація.

У Швейцарії боротьбу з католицькою церквою спершу очо лив Ульріх Цвінглі (1484–1531), який проголосив ще в 1522 р. основою християнства тільки Святе Письмо. Цвінгліани заперечували всі християнські таїнства і всі обряди католици зму, визнавали цілковиту самостійність кожної общини і вве ли виборність духовенства. Цвінглі загинув в одній із битв у релігійній війні. Його справу продовжив Жан Кальвін (1509– 1564), який у 1536 р. опублікував “Настанову в християнсь кій вірі”. Він висунув фаталістичне вчення про “абсолютне приречення” та мирський аскетизм, заклав теоретичні підва лини ще однієї течії раннього протестантизму – кальвінізму.

За кальвіністичним ученням, Бог ще при створенні світу наперед визначив долю кожної людини у справі спасіння, і воля його незмінна. Та це не означає, що треба пасивно сприй мати свою долю – людина ділами повинна довести, що вона є “божою обраницею”. Успішна професійна діяльність, добро порядність, набожність, працелюбність, покірливість владі – все це вияви обраності. Тут маємо релігійне обгрунтування буржуазної підприємливості, корисливості й гендлярства – таким є кальвіністське “мирське покликання”. Підкорення на живі, скнарості в поєднанні з обмеженням потреб і відмовою від багатьох свят для збільшення числа робочих днів станови ли “мирський аскетизм”.

Кальвіністи кардинально спростили релігійну організа цію: общину очолює обраний віруючими пресвітер, а професіо нальні проповідники (пастори) – це не більше і не менше, як службовці общини. Пресвітер і пастор входять до консисторії – органу управління общинами на певній території. В общині панують сувора дисципліна, релігійна нетерпимість. Община контролює громадське та особисте життя віруючих.

Сучасний кальвінізм представлений трьома напрямами: реформаторством (кальвіністи Європи: у Франції, Голландії, ФРН, Угорщині, скандинавських країнах, частково в країнах

488

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Балтії та на Закарпатті), пресвітеріанством (англо шотландські кальвіністи “Вестмінстерського віросповідання”, пуритани) й конгрегаціоналізмом (кальвіністи, які визнають цілковиту неза лежність общин, відсутність спільного для них керівництва). Пресвітеріанство й конгрегаціоналізм дуже поширені у США.

Реформатори й пресвітеріани об’єднані у “Всесвітній аль янс реформаторських церков”, діє також “Інформаційний кон грегаціоналістський собор”. Число кальвіністів у всьому світі становить 45 млн чоловік.

ВАнглії історичні обставини боротьби з католицизмом зумовили створення ще одиного специфічного напряму про тестантизму – англіканства.

Реформація в Англії проходила з ініціативи дворянства та буржуазії. Конфлікт англійського абсолютизму з папством завершився актом 1534 р. про суперматію (верховенство), згід но з яким церква Англії оголошена незалежною від Рима; її гла вою став король, а сама вона – державною. Пізніше, в 1671 р., парламент прийняв “39 статей”, які формулюють англікансь кий символ віри, що містить принципи протестантизму. Од нак зберігалося повне значення таїнства хрещення й прича щання, багато католицьких обрядів, єпископська ієрархія, звід си ще одна назва цієї церкви – єпископальна.

Єдиної церковної організації немає, усі церкви поділяють ся на три групи: висока, близька до католицизму, низька – пу ритансько пієтичного спрямування, і широка – панівна, яка прагне до об’єднання з усіма християнськими течіями.

Консультативний орган сучасного англіканства – Лам бетські конференції, які скликаються раз на 10 років його при масом – архієпископом Кентерберійським. У 1968 р. створено Англіканську консультативну раду з 50 членів, яка виконує функції синоду. Англіканство, крім Англії, поширене в Шот ландії, Ірландії, Канаді, Індії, Австрії, США. В усьому світі на лічується близько 30 млн англіканців.

ВАнглії в XVII ст. виникає секта квакерів (від англ. quake – трястися), які заявили, що істинна віра полягає не в церковно му вченні, а у “внутрішньому осяянні”, яке свідчить про те, що в

489

Лубський В.І., Лубська М.В.

кожному віруючому присутній Христос і він виявляє себе цим осяянням. Квакери відмовилися від обрядових атрибутів і духо венства, проповідь читає той, хто в даний момент “осяяний”, вони вимагають дотримання високих норм моралі, схильні до аскетизму, проповідують пацифізм. Квакерські общини діють нині в Англії, США, Канаді, країнах Східної Африки, чисель ність їхніх послідовників становить близько 200 тис. чоловік.

Водночас з основними напрямами протестантизму в XVII ст. з’явився анабаптизм – система релігійних переконань “селянсь ко плебейської єресі” лівого крила Реформації, представленого Т.Мюнцером. Анабаптисти вимагали повторного хрещення з ме тою свідомого прийняття віри, підкреслювали пророцтва близь кого другого пришестя Христа (есхатологія) і встановлення його тисячолітнього царства (хіліазм). Під час селянської війни в Ні меччині в 1524–1525 рр. анабаптисти підтримували Мюнцера, навіть намагалися на принципах зрівняльності створити “Царство Боже” в Мюнстерській комуні, але зазнали поразки.

На основі анабаптизму після поразки Мюнцера з’явився ряд дрібних сект: мельхіоритів, гуттерських братів, меннонітів та ін. Менноніти (за ім’ям засновника Менно Сімонса, що виступив у 1632 р. з “Декларацією головних статей нашої спі льної християнської віри”) проповідували примирення з дій сністю, відмову від насильства і моральне самовдосконален ня. Секта збереглася до нашого часу з чисельністю близько 300 тис. чоловік; існує Всесвітня конференція менонітів. У ко лишньому СРСР об’єдналися з баптистами.

У XVI ст. відродилася секта унітаріїв, які заперечують догмат про троїстість Бога, вважають, що Бог єдиний, Христос не є Богом. Бог – щось на зразок “світового розуму”, тотожний природі. Тут унітаризм близький до пантеїзму та деїзму. Крім трійці, унітарії заперечували вчення про гріхопадіння люди ни, проголошували невтручання релігії у справи науки, віротерпимість, заперечували зв’язок моралі з релігією. До уні таріїв приєднувався М.Сервет (1511–1553), спалений згодом кальвіністами, які вважали унітаріїв єретиками.

490

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Ранній протестантизм відобразив буржуазне прагнення реформувати релігію феодального суспільства для пристосу вання її до виконання охоронної соціальної ролі в нових умо вах. Утвердившись, він набув консерватизму.

Пізній протестантизм. Баптизм. Євангелізм. Розвиток капіталізму висував перед релігією дедалі нові завдання, це й спричинило появу нових протестантських напрямів, які умо вно можна назвати пізнім протестантизмом. До нього нале жать баптизм з євангелізмом, адвентизм, єговізм, п’ятидесят' ництво та інші дрібніші течії.

З переходом капіталізму в стадію імперіалізму буржуазна ідеологія звертається до відкритої реакції, посилюється її увага до релігії. Усі релігійні трансформації всередині традиційних напрямів християнства в ХІХ–ХХ ст. визначені ідеологічним розвитком буржуазного суспільства. У післяжовтневий період на релігію покладалося особливе завдання – протистояти мар ксизмові ленінізмові й прямим осудом, і перекрученням, і на віть релігійною фальсификацією. Звідси – поява нових релігій них течій і напрямів у християнстві, зокрема в протестантизмі.

Серед цих напрямів найзначнішим є баптизм. Баптисти цілком поділяють основні принципи протестантизму, але осо бливого значення надають таїнству хрещення: вважають, що включення в релігійну общину має здійснюватися за свідомо го ставлення до віри, тому хрещення здійснюють над доросли ми; того, хто переходить у баптисти з інших християнських церков, перехрещують. Право тлумачення Біблії, на їхню дум ку, належить усім членам общини.

Частина баптистів вважає, що головним джерелом віро вчення є євангелія, вони називають себе євангелістами, або євангельськими християнами (в межах баптизму). До сучас них баптистів дуже близькі квакери.

До баптистського напряму примикають і методисти. Ме тодизм відокремився від англіканства ще у XVIII ст. Його за сновниками були брати Веслей, Джон і Чарльз. Назва цієї течії пішла від головного принципу: методично виконувати релі гійні вимоги. Особливістю методизму є широка пропаганда

491

Лубський В.І., Лубська М.В.

терпіння й покори. Організація будується на основі суворого централізму: громада складається з класів по 12 чоловік, гро мади об’єднані в округи, на чолі яких стоїть суперінтендант або єпископ. Систематично відбуваються окружні конфе ренції. Існує Всесвітня методистська рада, яка включає 55 на ціональних церков, найбільша – методистська церква США. Численні громади в англомовних країнах, колишніх британ ських колоніях. В Україні методисти мають 8 громад.

У Росії баптизм був першим протестантським напрямом, що поширився серед місцевого населення. В 1867 р. німець кий баптист Кельвейт заснував громаду в Тбілісі. Тоді ж про повідник Унгер організував громаду в с.Карпівка на Херсон щині. Незалежно від них у 1888 р. проповідник Мюллер з Англії заснував громаду в Петербурзі. Російська буржуазія, що народжувалася, купецтво та заможне селянство охоче сприй мали баптистські ідеї як форму опозиції самодержавству.

Наприкінці ХІХ ст. в Росії пустив коріння і євангелізм. Він знайшов собі притулок у колах аристократії. Засновниками єван гелічних груп були лорд Редсток, поміщик Пашков, граф Бобрин ський, графиня Шувалова та ін. Пізніше в російському євангелізмі з’явився інженер із купецтва Проханов, який разом з Пашковим виявив велику організаторську активність. Ось чому євангелістів у Росії часто називали пашковцями або прохановцями.

Баптистський рух у Росії тривалий час був роз’єднаним. Оскільки баптизм був критичним стосовно руського правос лав’я, церква й самодержавна влада ставилися до нього вороже, баптистів утискували, а церква вела серед них “місіонерську” діяльність, часто супроводжувану насильством. Але для бага тьох віруючих – трудящих баптизм був релігійною формою вираження опозиційності самодержавству, і це сприяло його зростанню. Баптистські громади з’явилися в Україні, на Ку бані, Дону, в Закавказзі та Поволжі, в північних і центральних губерніях Росії поширювався євангелізм.

У 1884 р. в с. Нова Василівка на Таврії відбувся перший з’їзд російських баптистів, що утворив “Всеросійський бапти

492

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

стський союз”, який з 1905 р. увійшов до “Всесвітнього союзу баптистів” при його заснуванні. У 1908 р. перший з’їзд єванге лістів утворив “Всеросійський союз євангельських християн”. Між двома союзами розгорілася жорстока боротьба на грунті віронетерпимості. Ці організації створили мережу общин, ви давали релігійну літературу, в тому числі журнали й газети, готували свої кадри проповідників. До 1910 р. в Росії налічу валося близько 37 тис. баптистів.

З поширенням баптистського руху в Росії відбувалися серйозні еволюційні процеси, в ході яких відживали опози ційні настрої щодо самодержавства, посилювалася реакцій ність політичної платформи баптизму. В результаті він став цілком терпимою для царизму релігією й використовувався в боротьбі з революційним рухом.

Керівництво баптистів вороже сприйняло Жовтневу ре волюцію 1917 р. Користуючись встановленою радянською дер жавою свободою совісті, а також кризовим станом пpaвослав’я в 20 х роках, баптизм помітно розширив свій вплив серед ві руючих. У 1926 р. баптистське керівництво заявило про лоя льне ставлення до радянської влади й зобов’язало баптистсь ку молодь служити в Червоній армії, однак на ділі баптистські керівники чинили опір соціалістичному будівництву.

У роки Великої Вітчизняної війни баптизм перейшов на позиції лояльного ставлення до радянської влади. У 1944 р. баптисти і євангелісти об’єдналися в Союз євангельських хрис' тиян'баптистів (ЄХБ). При цьому ніяких складних проблем розв’язувати не довелося: йшли суперечки про те, необхідно при хрещенні покладати руки на голову, чи ні? При хлібопе реломленні освячений хліб відразу ділити на дрібні частини, чи спершу на дві три частини? Вирішили, що можна й так, і так. Боротьба йшла за керівне становище в релігійній органі зації. Це питання погодили компромісом, що було закріплено створенням Всесоюзної ради євангельських християн бапти стів (ВРЄХБ). У 1945 р. до ВРЄХБ на підставі “серпневої уго ди” приєдналася частина общин п’ятидесятників (“християн віри євангельської”), в 1963 р. до союзу вступили меноніти.

493

Лубський В.І., Лубська М.В.

У 1986 р. в складі церкви ЄХБ було близько 3 тис. громад. Од нак наприкінці 80 х років явно визначилася тенденція вихо ду п’ятидесятників з баптистських громад і створення влас них незалежних. ВРЄХБ має управлінський апарат, здійснює зв’язки з іншими релігійними організаціями, видає журнал “Братский вестник” та іншу релігійну літературу, молодіжна редакція ВРЄХБ видає “Информационный бюллетень”, зок рема в Україні видається газета “Християнське життя”, скли кає наради і з’їзди, здійснює контакти з міжнародними та наці ональними організаціями баптистів, готує необхідні кадри на дворічних Біблійних курсах.

Баптистська церква побудована нібито на відновлених демократичних принципах первісного християнства. На від міну від католицьких і православних громад, баптистські ма ють фіксоване членство. До громад, створених за територіаль ним принципом, входять лише повнолітні, що пройшли хре щення за баптистським обрядом; вони вважаються “братами” й “сестрами”. Ті, хто готується до вступу в громаду й прохо дить відповідну підготовку та перевірку, називаються “набли женими”, по завершенню підготовки їх хрестять.

Більше половини членів баптистських громад – це люди старшого віку; усі вони пережили труднощі війни й післявоєн ного часу. До громади прийшли з різних причин: під впливом релігійних ідей, не витримали психологічної напруженості тяжкого часу й т.ін. Але їхні політичні позиції залишилися та кими самим, як у всіх радянських людей. Осіб середнього віку (30–40 років) в громадах мало. Останнім часом дещо збільши вся приплив молоді. Вона має вищий освітній рівень, веде ак тивну соціальну діяльність поза громадою.

У зв’язку з міграційними процесами прискорилося зрос тання міських баптистських громад, які ведуть повсюдну релі гійну пропагандистську діяльність. Особливу увагу баптисти приділяють зміцненню релігійної сім’ї та релігійному вихован ню дітей. З’їзд ЄХБ (1985, Москва) йшов під девізом: “Хай сві тить світло ваше перед дітьми”. У 1989 р. відбулася Всесоюзна молодіжна конференція ЄХБ, яка розглядала проблеми етич

494

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

ного виховання молоді, християнської сім’ї, милосердя, музи чно хорового служіння і баптистської літературно поетичної творчості. У лютому 1990 р. був скликаний ХLIV з’їзд ЄХБ, цього разу під девізом “Наслідуйте Бога як улюблені діти”. У 1988 р. до громади ЄХБ вступило понад 10 тис. чоловік.

Громада має сильні соціально психологічні засоби закріп лення релігійного впливу, виробленого в сім’ї. Духовенство воло діє відпрацьованими прийомами психологічного впливу на віруючих, воно навчилося управляти їхніми почуттями й по мислами. Богослужіння та зібрання в громадах, обряди й цере монії з участю віруючих включають механізми навіювання, на слідування, конформізму. Збудження страху, погрози чергують ся з утішанням та заспокоєнням, психологічна напруженість знімається радісним почуттям надії, створюється ілюзія спілку вання з Богом, негативні емоції витісняються позитивними.

У баптистських громадах широко практикуються заходи взаємного контролю, до порушників релігійних норм застосову ються різні форми покарання (викриття, умовляння, зауважен ня, відлучення від церкви), які змінюють статус віруючого в гро маді (відсторонення від проповідей, від спільного співу тощо).

Особлива роль у баптистській громаді належить пресвіте рові, посвяченому в духовний сан пожиттєво, його влада ана логічна владі єпископа в православ’ї чи католицизмі. Він веде богослужіння, проповідує, здійснює обряди, керує життям об щини. Його опора – вчитель церкви, диякони й диякониси. Перші двоє висвячуються в духовний сан, але не пожиттєво, а на певний час. Диякониси права на сан не мають. Учитель цер кви – це помічник пресвітера, він веде пропаганду і роз’яснен ня віри, допомагає вивчати Біблію, здійснювати активну вихо вну діяльність. У разі необхідності може заступати пресвітера.

Диякони переважно виконують господарські функції, вони – обов’язкові члени церковної ради. Диякониси ведуть роботу серед віруючих жінок, займаються матеріальним забез печенням громади. Крім матеріальних проблем, на дияконів і дияконис покладається контроль над життям віруючих, відві дування їхніх домівок, поради й т.д.

495

Лубський В.І., Лубська М.В.

У кожній баптистській громаді обираються проповідни ки, які під керівництвом пресвітера або вчителя церкви готу ють і проголошують проповіді. За наявності хору й оркестру в громаді обирають регента й диригента, після обрання вони пі длягають пресвітерському посвяченню. Дуже важливим у ба птистській громаді є посада керівника молоді, що обирається нею за представленням пресвітера. Він зобов’язаний доводи ти до пресвітера необхідну інформацію про духовні настрої молоді. Є також посада церковного касира, який зберігає та веде облік грошових коштів, підлягає пресвітерові та дияко нам. Охоронець порядку регулює процес богослужіння, роз саджує віруючих і всіх відвідувачів, стежить за освітленням, вентиляцією, дисципліною.

З усіх посадових та інших осіб складається церковна рада общини, цілком підпорядкована пресвітерові, який має право скасувати її рішення навіть розпустити раду з тих чи інших міркувань. Часто ці ради узурпують функції виконавчого ор гану, зареєстрованого владою.

Богослужіння у баптистів складається з трьох частин. Пер ша – підготовча: спільні співи, читання літератури, привітан ня, розсаджування присутніх. Пресвітер або проповідник вирі шують питання про послідовність богослужіння та його учас ників. Друга частина – основне богослужіння: спільна молит ва, кілька проповідей (3–5), індивідуальні молитви з місць, співи, декламація віршів, театралізовані виступи, напучуван ня пресвітера, привітання від інших громад, оголошення. У заключній частині богослужіння пресвітер бесідує з окреми ми членами громади, гостей влаштовують на ночівлю в сім’ї членів громади, віруючі спілкуються, гуртом прибирають при міщення. Святкові богослужіння особливо урочисті. Моли товні зібрання включають проповіді, спільні молитви, співи, читання літератури. Їх можуть проводити групи віруючих. Практикуються спеціалізовані зібрання: членські (тільки чле нів громади для вирішення особливо важливих питань), мо лодіжні, жіночі, дитячі, батьківські і т.д.

Одним із способів посилення релігійного впливу на віру ючих у баптистів є активізація міжгромадських зв’язків. Об

496

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

мін делегаціями, спільні богослужіння, вечори зустрічі молоді з метою міжгромадських шлюбів, гастролі виїзних півчих груп, хорів та оркестрів – усе це об’єднує віруючих, активізує релігій ний конформізм.

Для сучасного баптизму характерний новий підхід до нерелігійного світу: не ізоляція, не протиставлення себе сві тові, а прийняття його на основі нібито наявності своєї духов но моральної переваги.

Починаючи з 1961 р., Союз ЄХБ переживає серйозну кри зу, спричинену появою екстремістської течії “ініціативників”. Останні утворили Раду церков ЄХБ, яка проводить обструк ціоністську діяльність серед місцевих громад. У ініціативни ків важливу роль відіграють “благовісники”, обрані з’їздом пресвітерів. Це – роз’їзні наглядачі за громадами певного регі ону. Вони дбають про посилення найреакційніших сторін ба птистського вчення, підігрівають містико есхатологічні на строї, закликають віруючих до відмови від участі в громадсь ко політичному й культурному житті, провокують порушен ня законодавства про релігію, збуджують релігійну ворожне чу й нетерпимість, їх заохочує частина зарубіжних реакцій них баптистських діячів. Ця кризова ситуація в баптизмі пос тупово долається. Громади ЄХБ в Україні утворюють Всеук раїнський союз об’єднань євангельських християн бабтистів, який має свої друковані органи, навчальні заклади.

Адвентизм. Адвентизм в основі свого віровчення має тве рдження про близькість “другого пришестя” Христа, який вста новить своє “тисячолітнє царство” і здійснить “Страшний суд”, при цьому душі грішників загинуть, а душі праведників знай дуть вічне блаженство. Це вчення з’явилося в 1833 р.: баптист Вільям Міллер (1782–1849) у США опублікував свої “дослі дження”, в яких через тлумачення пророцтв Старого Завіту визначив, що “друге пришестя” Христа відбудеться в 1843 р. Соціальні умови життя дрібної буржуазії у США стимулюва ли песимістичні настрої, очікування “кінця світу”, прирече ності. Тому у Міллера знайшлося чимало послідовників. Нев довзі стала очевидною абсолютна неспроможність цього про

497

Лубський В.І., Лубська М.В.

роцтва, довелося призначати нові строки “кінця світу”. Однак адвентистський (від лат. adventus – пришестя) рух вижив, бо в містичній формі відображав реальний страх дрібної буржуазії і трудящих перед стихійною дією економічних законів антаго ністичного суспільства. Найбільша течія адвентизму виникла в 1863 р. – це адвентисти сьомого дня, які вважають святко вим днем тижня суботу. Вони надають особливого значення творам американської пророчиці Г. Уайт (1827–1916), яка об стоює положення “санітарної реформи” (досягнення віруючи ми фізичної досконалості до “другого пришестя” Христа), це рковної десятини й активної місіонерської діяльності.

Адвентисти об’єднуються в громади, які утворюють “сою зи”, що входять до 10 дивізіонів, розподілених по європейсь кому, азіатському та американському відділеннях. На чолі всієї структури – Генеральна конференція, яка обирає Виконавчий комітет, розташований у Вашингтоні (США). Вважають, що число адвентистів становить близько 4,5 млн чоловік. Ця ор ганізація швидко зростає, в 1978–1982 рр. вона збільшилася на 800 тис. чоловік. На 54 й сесії Генеральної конференції (1985) прийнято програму “Жнива 90”, за якою за п’ять років організація має збільшитися на 2 млн чолові.

У нашу країну адвентизм проник із США ще в ХІХ ст., але тривалий час він був релігією тільки для німецьких колоністів, по тім поширився серед місцевого населення. У 1908 р. створено само стійний союз російських адвентистів. Жовтневу революцію 1917 р. й соціалістичне будівництво в СРСР адвентисти зустріли воро же, але в 20 х роках сталася їхня політична переорієнтація.

В Україні нині діє Уніонна конференція Церкви АСД (близько 500 громад, понад 40 тис. членів) – складова Євро Азійського дивізіону. Адвентистські громади дуже активні. Проповідник – довірена особа для управління громадою – призначається старшим проповідником області без об меження строків і наділяється якнайширшими повноважен нями. Для керівництва проповідниками проводяться консу льтативні наради. Пресвітер та інші служителі культу в гро маді висвячуються проповідником.

498

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Єговізм. Єговізм відокремився від адвентизму в 1872 р. Проповідник Ч.Руссель почав твердити, що пришестя Христа відбудеться невдовзі, що до його приходу необхідно готувати ся вже тепер. У 1884 р. Верховний суд штату Пенсільванія (США) зареєстрував релігійне “Товариство Сторожової вежі, Біблії та брошур”. Це поклало початок рухові єговістів. Зго дом їм було дозволено вербувати послідовників, проводити зібрання, мітинги, створювати навчальні заклади, засоби інфо рмації й т. ін.

Назва єговістської організації кілька разів видозмінюва лася й уточнювалася. Один час вона називалася “Міжнарод ним товариством дослідників Біблії”. Його послідовники вва жають метою й змістом свого життя проповідь Біблії, вони “сві дчать істинність” слова Єгови й тому називають себе “свідка ми Єгови”.

Єговістське богослов’я полягає в модерністському, соціа льно політичному коментуванні Біблії, в тлумаченні її сюже тів і міфів відповідно до мислення сучасної людини. Таке тлу мачення втілене у “Перекладі Біблії Нового світу” (1963).

Єговізм заперечує християнське вчення про Трійцю, безсмертну душу, пекло й чистилище, всі християнські таїнст ва та обряди. На думку єговістів, Христос і дух святий – поро дження Єгови, але Христос виконував лише покутну місію. Єгова – центр Всесвіту, від нього походить увесь світ, що роз вивається за законами еволюції. Сучасний світ – арена боро тьби Єгови й Христа із Сатаною, вона виявляється у війнах, політичних, економічних та екологічних кризах, катастрофах, міжнародній напруженості, злочинності, занепаді моральності

іт.д. Ця боротьба завершиться всесвітньою битвою – “армаге ддоном”, після чого настане Царство Боже – для праведників

ієговістів, решта –”сатаністи” загинуть.

Усі труднощі суспільного розвитку й пороки суспільства єговісти пояснюють гріховністю людей і підступами Сатани. Вони виключають наукові шляхи вдосконалення суспільства, його революційне перетворення і, що дуже важливо, боротьбу за мир. Зразком державності вони визнають США.

499

Лубський В.І., Лубська М.В.

Центр єговістської організації міститься в Брукліні (США). На чолі її стоїть “керівна корпорація” з її членів і комі тет директорів на чолі з президентом та секретарем. Йому під порядковані численні окружні бюро та філіали в багатьох кра їнах світу. Видаються журнал “Сторожова вежа” тиражем кі лька мільйонів примірників, інша література 163 мовами сві ту. Місцеві організації здебільшого нелегальні, добре налаго джені конспіративні зв’язки з керівництвом, використо вується величезна інформація від низових ланок.

Общинами свідків Єгови керує “корпорація старійшин” у складі затвердженого Бруклінським центром голови громади, служителя території (контролює місіонерську діяльність чле нів общини), керівника піонерського служіння (пошуки й за лучення до еговізму неофітів), керівника повторних відвіду вань (завершення вербувальної роботи), служителя теократи чного навчання (контроль за вивченням і правильним тракту ванням віруючими єговістської літератури), служителя літе ратури (бібліотекаря). Кожен член єговістської громади має конкретні завдання у тих чи інших галузях діяльності, щороку всі, у тому числі й старійшини, звітують про свою роботу, оде ржують оцінку, потім нове призначення чи завдання.

Є припущення, що кількість свідків Єгови в усьому світі становить близько 6 млн чоловік.

В Україні перші громади свідків Єгови з’явилися в 20 ті роки ХХ ст. У західних областях українські емігранти, що пове рнулись із США й Канади, започаткували поширення цього ві ровчення. З 1991 р. є зареєстрованою, вільно діючою релігійною організацію. Кількість громад – понад 500, членів – до 60 тис.

П’ятидесятники. Дуже близькі до баптизму християни євангельської віри, які утворили релігійний напрям, названий п’ятидесятництвом. Він виник у США в 1901 р. Його догмати чною особливістю є віра в те, що, подібно до того, як на 50 ий день після “воскресіння Христа” на його учнів апостолів “зій шов Святий Дух”, вони заговорили різними мовами й пішли в усі країни проповідувати християнство, так і тепер невпин ною й ревною молитвою можна добитися сходження на віру

500

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

ючого Духа Святого й “говоріння іншими мовами”, а це озна чає, що Святий Дух дарує людині одкровення. Це – друге, піс ля водного хрещення в дорослому віці, “духовне хрещення”. Досягається воно груповими багатогодинними моліннями, нестямним вигукуванням, що призводить до істерії, яка й ви дається за осяяння Святим Духом.

Крім сходження Святого Духа, п’ятидесятники вважають свою обраність підтвердженою наявністю у них дев’яти “духо вних дарів”: слова мудрості (знання Біблії), слова знання (ми стецтво проповідувати), віри (яка дається Святим Духом), зцілення (лікування хворих), чудотворення (в буквальному розумінні слова), пророцтва, розрізнення духів (уміння роз пізнавати в людині нечисті духи й виганяти їх), говоріння “іншими мовами” (глосолалія), витлумачення “інших мов” (як найвищий дар).

Серед п’ятидесятників значне поширення мають ідеї швидкого “другого пришестя” та хіліазму, практикується про роцький культ, у громадах є пророки і зцілителі.

П’ятидесятники проповідують релігійну і громадську ізольованість, вимагають відмови від активного суспільного життя, визнання вічної й неокупної провини перед Богом, аб солютної покірності пресвітерам.

У сучасному п’ятидесятництві немає ідейної та органі заційної єдності. Існує багато різних напрямів: воронаївці, смородинці, мурашківці, трясуни, сіоністи, асамблеї Бога, Це ркви Бога та ін.

Общину п’ятидесятників очолює пресвітер, якого висвя чують ієрархи вищого рангу – єпископи, котрі за своєю “святі стю” є апостолами, вони володіють усіма “дев’ятьма дарами”. Пресвітери підлягають єпископам, котрі висвятили їх, незале жно від територіальної належності общини.

В общині є також диякони й диякониси, проповідники, пророки, зцілителі (останні дві посади виконуються анонім но). Існують адміністративні посади: секретарі, касир, поміч ник касира, керівник і секретар місіонерського відділу, керів ники секції ciм’ї, відділу молоді. У кожній общині функціону ють жіночі відділи, або сестринські ради, які контролюють при

501

Лубський В.І., Лубська М.В.

ватне життя віруючих, подають допомогу їхнім сім’ям, займа ються благодійництвом (відділ Тавіфи).

У сучасних великих общинах діють хори й оркестри, є регенти, диригенти, органісти.

В Україні більшість п’ятидесятників (близько 900 громад) об’єднано в Союз християн віри євангельської України, що має церковну будову. Загальна кількість віруючих п’ятидесятни ків у світі – понад 50 млн.

Інші протестантські напрями. В ХІХ ст. триває поява но вих протестантських течій і церков у результаті деталізації, уточнень, різних тлумачень окремих положень віровчення.

У 1830 р. у США виникла Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, заснована Джозефом Смітом (1805–1884). Її представники – мормони оселилися й досі живуть у м.Солт Лейк Сіті (штат Юта).

Віровчення мормонів полягає в тому, що Смітові начебто явився ангел Мороні і вказав, де знайти золоті платівки з пись менами Мормона, останнього ізраїльського пророка, якому Христос, нібито побувавши після воскресіння в Америці, запо вів заснувати общину й виклав особливе вчення. Було складе но “Книгу Мормонів” – книгу ізраїльтян, що перебралися ко лись до Америки. Вона містила витяги з Біблії, в яких нібито викладається історія першожителів Америки. У книзі стверджу ється, що світ прагне досконалості за “законом прогресу” (най вищий його вияв – капіталізм), заперечення цього прогресу є непокорою Богові. Скоро грядуть кінець світу і битва Бога з са таною, спасенними будуть тільки мормони. Ці мотиви успадку вало багато інших сучасних протестантських течій. Згідно з ученням мормонів релігія повинна нести людям радість, вчити працелюбства, бути розвагою. Тому в їхньому культі поєдну ються і молитва, й пісні, і навіть танці у церкві. Насправді ж учен ня мормонів, як і всяка інша релігія, несе людям жорстку життє ву регламентацію. Мормонську церкву очолює президент, він же пророк, при ньому діє президентська рада й апарат управ ління церквою. Активно використовуються засоби масової

502

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

інформації, мистецтво. В останні десятиріччя мормони поши рюють своє вчення в багатьох країнах світу.

У70 х роках ХІХ ст. у США виникла релігійна течія – хри стиянська наука. Її основоположниця Мері Бекер Едді (1821 1910) опублікувала книгу “Наука і здоров’я” (1875), що містить концепцію “божественного зцілення хвороб” без медицини, за допомогою віри, як це робив Христос. Ця течія рішуче запере чує матеріалізм, вважає все матеріальне ілюзорним. Справж ньою реальністю, основою й причиною всього є дух. М.Бекер Едді заснувала “Першу церкву Христа вчителя” (1879), тепер рух очолює правління директорів. Зібрання його послідовни ків включають вивчення праць Бекер Едді, співи гімнів та ви слухування звітів про зцілення від хвороби молитвою.

Своєрідним відгалуженням методизму, яке набуло харак теру загальнопротестантського руху, є “Армія спасіння”. Про повідник У.Бутс у Лондоні в 1865 р. організував рух за мораль не відродження суспільства, який набрав специфічних форм: у ньому є свої генерали, офіцери й солдати, вони об’єднані в ди візії, корпуси, форпости, носять уніформу. “Армія спасіння” діє як релігійно філантропічна організація, активно викриває со ціальні пороки. На свої кошти вона утримує школи, виробничі компанії, їдальні, лікарні, різні благодійні установи тощо. “Ар мія спасіння” налічує понад 30 тис. членів і має свої організації майже в 100 країнах, в т.ч. в Україні. Керує організацією Міжна родний штаб, Верховна і Консультативна Ради.

Урелігієзнавчій літературі до протестантів також зарахо вують старокатоликів – течію, що відкололася від католициз му в 1871 р. на ґрунті невизнання непогрішності Папи, його верховної влади в церкві, догмату про непорочне зачаття діви Марії та “філіокве”. Однак старокатолицтво правильніше було

бвважати однією з католицьких сект.

Запитання і завдання для закріплення знань

1.Які історичні передумови Реформації?

2.У чому полягають релігійно догматичні особливості протестантизму?

503

Лубський В.І., Лубська М.В.

3.Схарактеризуйте ранній протестантизм.

4.Виникнення й поширення баптизму.

5.Що являє собою адвентизм?

Теми для рефератів

1.Вчення М. Лютера.

2.Соціально політичні орієнтації в сучасному протестан

тизмі.

3.М. Вебер. “Протестантська етика і дух капіталізму”.

4.Сучасний протестантизм в Україні: динаміка і тенденції розвитку.

5.Зародження Реформації.

6.Історія протестантизму в Україні.

7.Основні течії, деномінації і конфесії в протестантизмі.

Література

Адвентисти сьомого дня в Україні. – К., 1996.

Вебер М. Протестантсткая этика и дух капитализма / Из бра. произведения. – М.: Прогресс, 1990.

Гараджа В.И. Протестантизм. – М.: Политиздат, 1971. Еленский В. Современный протестантизм: динамика, про

цессы, тенденции. – К.: Знание. История баптизма. – Одесса, 1996.

Каретникова М. Протестантизм. – СПб., 1995. Книга Мормона. – М., 1988.

Любащенко В. Історія протестантизму в Україні. – К., 1996. Лютер М. Избр. произведения. – СПб., 1993.

Митрохин П.Н. Баптизм: история и современность. – СПб., 1997.

Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Л.М. Гуманістичні і реформаторські ідеї на Україні. – К., 1999.

Очерки истории западного протестантизма. – М., 1995. Протестантизм: Словарь. – М.: Политиздат, 1990.

504