Лубський В.І., Лубська М.В.
ли сім молитов про одужання хворого, сім послань апостолів, сім віршів з Євангелія, потім сім разів змащували єлеєм хворо го. Тепер цей обряд здійснює один священик, але, як і раніше, збереглися сім прохань за хворого, сім молитов.
Богослужіння. Це своєрідна форма звернення до Бога через обрядові дії, церемонії з метою одержання від нього під тримки. Воно є важливим елементом релігійного культу, під час якого священнослужителі, віруючі, вважається, “вступа ють у прямий контакт з Богом”. Богослужіння відправляють у культових приміщеннях.
Християнство виробило семирічне, річне, добове кола богослужінь. На кожен день призначені відповідні молитви і співи.
Характерними ознаками богослужінь є їхня урочистість і яскравість, емоційна виразність. Не тільки віруючі, а й далекі від релігії люди, відвідуючи культові споруди, переживають почуття втаємниченості, схвильованості, емоційного піднесен ня. Цій меті служать архітектура та оздоблення храмів, живо пис, музика, співи.
Християнство відводить важливу роль і поховальному обряду, в основу якого покладено віру в існування душі та по тойбічного життя. Його процедура є складною, охоплює пана хиди, читання псалмів над небіжчиком тощо.
Християнські свята
Християнство, як і кожна релігія, у певні дні календаря вшановує святих або відзначає події в житті церкви. Хрис тиянські свята закорінені в давні обрядові традиції, пов’язані з конкретними етапами, видами господарської діяльності, річ ним астрономічним або календарним циклом. Умовно їх поді ляють на всехристиянські (визнані православною, католиць кою, більшістю протестантських церков) та конфесійні (від значаються тільки окремими конфесіями). Найважливіші з них належать до дванадесятих свят – дванадцяти найважливіших після Пасхи свят, які церква відзначає урочистими богослу жіннями.
402
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
Різдво Христове. Це одне з основних свят християнства, пов’язане з народженням Ісуса Христа. У католицизмі воно відзначається 25 грудня, у православ’ї (належить до дванаде сятих свят) – 7 січня. Утверджуючись у різних країнах, це свя то вбирало в себе обряди і звичаї інших релігій, народних свят, набуваючи нових рис, що відповідали християнським догмам.
Сама традиція Різдва своїми джерелами сягає у первісні культові дії. Головну роль у його догматичному змісті церква відводить вченню про народження Ісуса Христа, який з’явив ся, щоб спокутувати гріхи людей, вказати людству шлях до спасіння. Адже у Давньому Єгипті, наприклад, 6 січня святку вали день народження бога води, рослинності, володаря по тойбічного світу – Осіріса. У Стародавній Греції того ж дня святкували народження Діоніса. В Ірані 25 грудня відзначали народження бога сонця, чистоти й правди – Мітри.
До Київської Русі свято Різдва Христового прийшло ра зом з християнством у Х ст. і злилося із зимовим давньосло в’янським святом – святками [тривали упродовж 12 днів – з 25 грудня (7 січня) до 6 (19) січня]. Православна церква всіля ко намагалася замінити їх святом Різдва Христового, але існу ючі у східних слов’ян свята і звичаї вкоренилися настільки гли боко, що вона змушена була поєднувати церковні свята з на родними. Так, колядки церква поєднала з євангельською опо віддю про віфлеємську зірку, що сповіщала про народження Христа. “Язичницькі” колядки перетворилися на ходіння хри стославів із зіркою по домівках. До прославляння Христа ши роко залучали дітей. Віруючі віддячували їм подарунками.
З 1990 р. день Різдва Христового є офіційним святковим днем на території України.
Хрещення Господнє (Водохрища, Водосвяття, Богояв$ лення). Воно є одним з найголовніших свят у християнстві. У православ’ї належить до дванадесятих свят. Католики відзна чають 6 го, православні – 19 січня. Запроваджене воно в па м’ять про хрещення Ісуса Христа в річці Йордан Іоанном Хре стителем. Його ще називають Богоявленням, оскільки, згідно
403
Лубський В.І., Лубська М.В.
з Євангелієм, під час хрещення на Ісуса зійшов з небес Бог Дух Святий у вигляді голуба.
Ухристиянстві воно було запроваджене у 2 ій половині
ІІст., і спочатку відзначалося разом з Різдвом Христовим. У IV ст. цей день почали святкувати окремо. Церква розглядає його як “свято просвіти” народів, оскільки, згідно з ученням, саме з хрещення Ісус почав просвіщати їх світлом євангельсь кої істини.
Це свято завжди відзначали дуже урочисто. Головний його обряд – освячення води в церкві і в ополонках. До ополонки вирушав хресний хід, лунали урочисті молебні. Освячення води в храмах відбувається і в наші дні.
Окроплення водою існувало в багатьох дохристиянських релігіях. Одухотворюючи явища природи, люди одухотворяли й воду – важливе джерело життя. Християнство на ранніх ста діях свого розвитку обряду хрещення не знало, воно його за позичило дещо пізніше з давніх культів, які обряду “очищен ня” людини від будь якої “скверни”, “нечисті” за допомогою води відводили важливу роль. Згідно з давніми віруваннями вода очищувала людей від “нечистої сили”, “злих духів”. Тому в давніх народів існував звичай окроплювати водою новона роджених.
Стрітення. Відзначають його як одне з дванадесятих свят
15 лютого з нагоди зустрічі (стрітення) праведника Симеона з немовлям Ісусом, якого батьки принесли в Єрусалимський храм на сороковий день після народження для представлення Богу. Саме тоді Симеон провістив Ісусові його посланницьку місію Спасителя людей. Про це йдеться в Євангелії від Луки. Запро ваджуючи свято, церква дбала не тільки про поширення ідей християнства, а й про “надання правди фактам” біографії Хрис та, підкреслення обов’язку віруючих приносити до храму немо влят протягом 40 днів після народження. Крім того, церква намагалася відмежувати християн від давніх культів, оскільки римляни в лютому відбували “очищення”, покаяння, до тримувалися посту, вважаючи, що перед початком весняних польових робіт необхідно “очиститися від гріхів” і “нечистої
404
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
сили” жертвопринесеннями духам і богам. Головний очи щувальний обряд припадав на 15 лютого, коли люди із смолос кипами в руках виганяли злих духів зимових холодів і хвороб.
Прихильники православ’я тривалий час не визнавали Стрітення. Пізніше вони надали йому значення свята очи щення. Саме таким воно постало на Русі, утвердившись, в ос новному, як церковне свято. У народній свідомості Стрітення знаменувало кінець зими і початок весняних господарських турбот, про що свідчить і народне повір’я: “на Стрітення зима з літом зустрічається”.
Вхід Господній в Єрусалим. Це дванадесяте свято від значають в останню неділю перед Пасхою. Побутова його на зва – Вербна неділя, яка є передднем страсного тижня, приу роченого “згадкам про страждання Христа”.
За календарем воно безпосередньо примикає до Пасхи і не має постійної дати. Запроваджене воно в IV ст. як важливий етап підготовки до Пасхи. В основі його – біблейська легенда про в’їзд Ісуса Христа з апостолами в Єрусалим, супроводжу ваний творінням див. Народ радісно вітав Сина Божого паль мовими гілками. За день перед тим Ісус здійснив одне з найбі льших див – оживив Лазаря.
На Русі ритуальне значення пальмових гілок перенесене на гілки верби, які розпускаються на цей час, і, згідно з народ ним повір’ям, захищають від злих духів. Святкування входу Господнього в Єрусалим покликане спонукати віруючих від крити свої серця для вчення Христа про воскресіння та вічне спасіння, як це зробили жителі Давнього Єрусалима.
Вознесіння Господнє. Відзначають його на сороковий день після Пасхи. А сам момент вознесіння на небо воскреслого пі сля страти Христа завершує його земну біографію. У побуті не дуже поширене і залишилося суто церковним. Своїм змістом породжує у віруючих думку про тлінність земного життя і на цілює їх на християнське подвижництво заради досягнення “життя вічного”.
Християнська теологія запевняє, що вознесіння Христа відкриває праведникам шлях на небо, до воскресіння після
405
Лубський В.І., Лубська М.В.
смерті. Ця ідея існувала ще задовго до виникнення християн ства. Вірування у вознесіння на небеса людей, героїв і богів були поширені серед фінікійців, іудеїв та інших народів.
Трійця (П’ятдесятниця). Свято, встановлене на честь схо дження Святого Духа на учнів Христа у п’ятдесятий день піс ля його воскресіння, внаслідок чого вони заговорили різними мовами, яких раніше не знали. Покликане зосередити увагу віруючих на голосі церкви, яка несе “слово Боже”, залучити їх до проповідування християнства іншими “мовами”, тобто іншим народам. Відзначається на п’ятдесятий день після Пас хи. У православ’ї належить до дванадесятих свят.
Уявлення про божественну трійцю існували задовго до християнства. У процесі становлення християнської релігії виникла необхідність пов’язати її з оповідями Старого Завіту. Тому в новозавітних книгах Христа представлено як сина да вньоєврейського бога Ягве, як іпостась єдиного Бога, що засві дчило крок християнства від політеїзму до монотеїзму. Відпо відно християнство запозичило й багато іудейських свят, у тому числі свято П’ятдесятниці. У давніх євреїв воно виникло з переходом їх до землеробства і було пов’язане із завершен ням жнив, які тривали “сім седмиць”, тобто сім тижнів, супро водилося жертвоприношенням хліба з нового урожаю місце вим польовим духам і божествам. Християнство дало йому нове обґрунтування.
У більшості східних слов’ян свято Трійці злилося з міс цевим святом – семиком (інша назва – “зелені свята”), запо зичивши його побутовий зміст. Давні слов’яни семик пов’язу вали із завершенням весняних робіт, намагаючись задобрити духів рослинності у період цвітіння і жнив. Важливим елеме нтом православного свята Трійці є поминання духів помер лих родичів (поминальна субота). В Україні з 1990 р. Трійця є офіційним святковим днем.
Спас. Це одне з трьох свят, приурочених Спасителю Ісусу Христу. В його основі – євангельська оповідь про перетворен ня Христа, який наприкінці свого земного життя привів своїх учнів (Петра, Якова, Іоанна) на гору і під час молитви цілкови
406
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
то змінився: обличчя його засяяло, одяг його став білим, блис кучим, а голос із неба підтвердив його божественне походжен ня. Християнське вчення стверджує, що Ісус хотів закріпити в учнях віру і довести їм, що він справді Син Божий.
Саме з цією подією пов’язане свято Преображення (“яб лучний” спас), яке відзначають 19 серпня. В цей день не тільки славлять Ісуса Христа, а й освячують яблука, інші фрукти (за народним звичаєм відтоді їх можна споживати).
Важлива особливість Спасу, як і багатьох інших свят, по лягає в поєднанні християнського пафосу з календарною об рядовістю і звичаями очищення від злих духів. Наприклад, під час святкування “медового” спасу (“маковія”), яке відбуваєть ся 14 серпня, в церкві освячують свіжий мед. Його встановле но в 1164 р. на честь перемоги візантійців над мусульманами. Особливо шанований цей день у вітчизняному православ’ї, оскільки вважається, що саме 14 серпня хрестився великий київський князь Володимир. Третій – “хлібний” спас відзна чають 29 серпня, приурочуючи його до закінчення жнив і по чатку озимої сівби. Християнство пов’язує його із вшануван ням нерукотворного образу Христа, відбитого на рушнику і переданого ним Авгарю – царю Едесси.
У багатьох парафіях Спасові свята є і престольними (хра мовими).
Воздвиження Хреста Господнього. Одне з дванадесятих свят, присвячених культу Хреста як символу християнської віри. З хрестом церква пов’язує кілька подій. За переказами, римський імператор Константин перед однією з найбільших своїх битв мав видіння: на небі осяяний хрест із написом “Цим перемагай!”. Тієї ж ночі імператорові з’явився уві сні сам Ісус Христос і порадив узяти в битву прапор із зображенням хрес та. Константин так і зробив, крім того, наказав своїм легіоне рам намалювати знак хреста на щитах. У битві Константин здобув перемогу і з того часу увірував у чудодійну силу хрес та, хоч історичні факти свідчать, що на ознаменування пере моги Константин звелів викарбувати монети із зображенням
407
Лубський В.І., Лубська М.В.
язичницьких богів, які, як він вірив, допомагали йому в битві з ворогами.
Церква встановила це свято в пам’ять про здобуття маті р’ю римського імператора Оленою в IV ст. хреста, на якому був розіп’ятий Ісус Христос. Щоб його бачив народ, хрест підняли (воздвигли) на горі Голгофі, де Христос був страчений, а на місці, де хрест було знайдено, збудували храм, освячення яко го відбулося 13 вересня 335 р.
Воздвиження Хреста Господнього урочисто відзначається 27 вересня. Воно супроводиться пишними ритуалами. Під час богослужіння виносять прикрашений квітами хрест і вста новлюють його посередині храму. Церемонія супроводиться дзвоном, церковними піснями.
Віруючі вшановують хрест як символ християнства – си мвол спокутування, страждання і спасіння, вважаючи, що ко жна людина, як і Христос, повинна здолати свій “хресний шлях”.
Богородичні свята. Вони охоплюють свята на честь Діви Марії – матері Ісуса Христа (Богородиці). Це – Різдво Богоро диці, Введення в храм Богородиці, Благовіщення Пресвятої Богородиці, свято Першої Пречистої, Покрова (перші чотири відносять до дванадесятих) і багато свят на честь “чудотвор них” ікон Богородиці.
У вшануванні Марії Богородиці наявні сліди вшанування давніми народами богині землі, яка народила спасителя, бо жого сина – бога рослинності. На створення образу християн ської Богородиці вплинули уявлення давніх єгиптян про бо гиню Ізіду. Християнство зображує Богородицю “царицею небесною”, крилатою небожителькою, “оповитою в сонце”. На голові в неї вінок з дванадцяти зірок. Давньоєгипетську боги ню Ізіду також зображували небесною царицею, вважаючи, що вона народила божественного сина – спасителя Гора. Христи янська Богородиця має спільні риси з богинею сирійців і фіні кіян – Астартою. Давні народи поклонялися цим богиням, вва жаючи їх божествами родючості землі і худоби, заступницями землеробства.
408
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
З дохристиянських релігій запозичила церква й ідею не порочного зачаття. Згідно з міфами народів Давнього Сходу від непорочних матерів народилися Мітра, Будда, Заратушт ра. Саме ці міфи й прислужилися до створення християнської легенди про “непорочне зачаття” Діви Марії.
Різдво Богородиці (Мала Пречиста). Церква пов’язує його з давніми землеробськими осінніми святами, приуроче ними до завершення збирання врожаю. У цей день підкреслю ється, що Божа Мати є великою праведницею, помічницею і заступницею людей, покровителькою сільського господарст ва, яка “народженням Христа” зробила перший крок до їх “віч ного спасіння”. Святкують 21 вересня.
Введення в Храм Богородиці. Пов’язане з відданням три річної Марії на виховання в Єрусалимський храм. Вста новлюючи це свято, церква переслідувала насамперед мету переконати батьків у необхідності приводити в церкву дити ну в ранньому віці. Святкують 4 грудня.
Благовіщення Пресвятої Богородиці. Святкують його з нагоди одержання Марією звістки від архангела Гавриїла, що вона народить дитину від Святого Духа. На Русі це свято цер ква пов’язувала з початком весняно польових робіт (“освячен ня” насіння тощо) і прикметами про майбутній врожай. Свят кують 7 квітня.
Перша Пречиста. Церква відзначає його як день пам’яті Божої Матері. Церковне тлумачення цього свята багато чим нагадує давньосирійське сказання про смерть Кібели – бо гині родючості. На Русі свято Першої Пречистої злилося з давньослов’янським язичницьким святом збирання врожаю і принесення хліба й плодів у жертву духам. Святкують 28 серпня.
Покрова Богородиці. Це свято пов’язане з видінням Бо городиці, яке начебто явилося в 910 р. у Влахернському храмі Богородиці в Константинополі. Під час нічного богослужіння юродивий Андрій, прийнятий до сонму святих, і його учень Єпіфаній нібито бачили, як Богоматір, яку обступили ангели і
409
Лубський В.І., Лубська М.В.
святі, з’явилася над ними, помолилась про спасіння світу від бід і страждань, розпростерши над усіма біле покривало.
На Русь свято прийшло разом із православ’ям, церква використовувала його для витіснення осінніх язичницьких свят, що влаштовувалися по закінченні польових робіт. Від значають його 14 жовтня.
В Україні свято Покрови дуже шановане, воно ввібрало традиційне вшанування жінки, матері, жіночого начала зага лом, уособленого в образі землі матері. Особливим було став лення до цього свята в українського козацтва, вояків УПА.
Пасха (Великдень). Це одне з найбільш значущих христи янських релігійних свят. Встановлене воно першими хри стиянами в пам’ять про страждання, смерть і воскресіння Ісуса Христа.
Історично свято походить від звичаю деяких давніх народів Близького Сходу (вавилонян, єгиптян, євреїв), які займалися скотарством, приносити під час весняного свята в жертву духам ягнят, телят з першого приплоду. Вони вірили, що цим задобрю ють злих духів, і ті вже не будуть нищити худобу й насилати на неї хвороби. З переходом до землеробства як спокутну жертву духам приносили випечені із зерна нового врожаю хліб, коржі, фрукти тощо. Ці землеробські свята злилися зі скотарською Пас хою і перейняли її назву. Їх об’єднувало сподівання на чудодійну добру силу божеств, які вмирають і воскресають.
Християнство запозичило цю традицію, втіливши її у вченні про жертовну смерть Ісуса Христа. Але основна ідея – самопоже ртва Бога заради людей – збереглася. Релігійна сутність обряду залишилася такою, як і тисячоліття тому: принесенням жертви очистити людей від зла, хвороб, нещасть і трагедій.
Ідея спасіння, хоч би після смерті, отримала значне по ширення, особливо серед простолюду. Образ Христа, який добровільно прийняв мученицьку смерть, немовби закликає терпіти земні страждання. Утверджуючись і розвиваючись, християнське вчення розробило церемонію святкування Па схи, і з ІІ ст. це свято стало одним з найголовніших.
410
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
Тиждень перед Великоднем називається Великим, або Страсним, оскільки його дні пов’язані зі Страстями Гос подніми. Особливо важливі дні настають із четверга, який на зивають “чистим”. Він пов’язаний з Таємною Вечерею Ісуса Христа з апостолами.
Матеріальним утіленням воскресіння є пасхальні яйця (в Україні – крашанки, писанки) – символ життя, весни, сон ця, у християнстві – символ спокути гріха людини.
УКиївській Русі святкування Пасхи було запроваджено
вХ ст. Тут воно злилося з місцевими слов’янськими вес няними святами. Давні слов’яни навесні перед початком сіль ськогосподарських робіт влаштовували свято сонця, що “вос кресає”. У ті дні вони приносили жертви духам і божествам рослинності, прагнули задовольнити духів померлих предків. Християнська Пасха ввібрала в себе багато з давньослов’янсь ких релігійних обрядів, зокрема громадські сімейні трапези, до яких готували хліб, сир, яйця, копчене м’ясо тощо.
Оскільки в ранньому християнстві святкування воскре сіння Христа збігалося з іудейською Пасхою, на Нікейсько му (325 р.) та Антіохійському (381 р.) соборах було вирішено святкувати Великдень першої неділі після повного місяця, яка наставала або в день весняного рівнодення (21 березня), або після нього. Але обов’язковим було святкування Пасхи іншого дня, ніж в іудеїв. За місячним календарем весняний повний місяць припадає на одне й те саме число, за соняч ним – на різні числа й навіть на різні дні тижня. Тому Велик день не має точно встановленого календаря. Відзначають його у межах 35 днів.
Для точнішого визначення дати святкування Пасхи на кожен рік були зроблені відповідні обчислення, які називають пасхаліями. У православ’ї вони залишилися незмінними до тепер. У католицизмі формула цих обчислень зазнала деяких змін, тому не завжди обидві церкви святкують Пасху одного й того самого дня.
411