Лубський В.І., Лубська М.В.

лігійних процесів: “сакралізація”, “секуляризація”, “церквоут ворення”, “розцерковлення”, “сектоутворення”, “детеологіза ція”, “деміфологізація”, “модернізація”.

Методи дослідження в релігієзнавстві

При дослідженні релігії використовують найрізноманіт ніші методи пізнання: загальнофілософський, соціологічний, спеціальний загальнонауковий, теоретичний, емпіричний. Нерідко вдаються до специфічних методів дослідження. На приклад, у соціології релігії дають плідні результати соціоло гічні методи, використовувані для вивчення релігії як певної соціальної структури, елементу суспільства, з властивими їй структурою, соціальними зв’язками, функціями. Це – вивчен ня документів, різноманітних інтерв’ю, анкетування; методи первинної обробки даних, групування, ранжирування, скла дання статистичних таблиць. У процесі дослідження релігії здебільшого вдаються до інтегрування індивідуальних мето дів і прийомів, що відкриває широкі пізнавальні, дослідницькі можливості.

Генетичний метод. Його мета – відтворити розвиток ре лігії на всіх її етапах від початкової фази. Велику увагу приді ляє пошукові, встановленню проміжних ланок в ланцюгу її еволюції. Але чим глибше занурюється дослідник в історичні пласти, тим менше фактичного матеріалу потрапляє в його розпорядження. В такому разі історизм виступає у формі акту алізму (вивчення минулого через пізнання сучасності).

Історичний метод. Він передбачає вивчення релігійних систем у процесі їх виникнення, становлення та розвитку, а також взаємодію у цьому процесі закономірностей історії та конкретних обставин. Історичний метод може бути реалізо ваний через генетичний підхід, коли дослідник послідовно вивчає всі, в тому числі й проміжні, стадії розвитку релігії.

Порівняльно$історичний метод. Активно використову ються у релігієзнавстві й порівняльно історичні дослідження: порівняння різноманітних етапів розвитку однієї релігії на рі зних відтинках часу, багатьох релігій, що існують одночасно,

38

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

але перебувають на різних етапах розвитку, реконструкцію тенденцій розвитку Завдяки цьому стає доступним багатий науковий матеріал через зіставлення різних сторін й етапів розвитку конкретної релігії, конфесій, які існують одночасно, але перебувають на різних етапах розвитку. На основі порів няльного аналізу сформувалася спеціальна галузь досліджен ня – порівняльне релігієзнавство.

Структурно$функціональний метод. Він спрямований на розкриття структури і функціонування релігій, релігійних ор ганізацій, культів тощо Виділення елементів релігійних сис тем, порівняння з іншими елементами і системою загалом дає змогу глибше пізнати особливості їх функціонування. Релігія в такому разі є підсистемою.

Соціологічний метод. Передусім він надає широкої можли вості пізнання релігії як певної соціальної системи, соціальної підсистеми, що є об’єктом зовнішніх впливів і водночас суб’єк том впливу на різні соціальні інститути, групи, на буття людей. Соціологічний аналіз розкриває механізм функціонування релі гійних вірувань і вчень у різних соціальних групах віруючих, ви світлює головні тенденції розвитку релігійних ситуацій з ура хуванням впливів різноманітних соціальних факторів.

Типологічний метод. Використовуючи його, вдається оха рактеризувати історичні типи релігій, а також типи вільно думства. За допомогою процедур розподілу і групування об’є ктів формуються стійкі статистичні групи ознак. Інваріантність ознак певного об’єкта є підставою для віднесення його до від повідного типу.

Каузальний метод. Сприяє пізнанню причинно наслід кових зв’язків виникнення й еволюції різних релігійних явиш. Головним питанням каузального методу є “Чому релігія не може бути зрозумілою через саму себе, чому вона не є causa sui (причина самої себе)?” Цей метод допомагає пізнати різні ре лігійні та нерелігійні форми, аналізуючи відносини людей в процесі їх життєдіяльності.

Філософсько$логічний метод. Розглядаючи релігію як об’єкт філософських знань, соціально духовний феномен су

39

Лубський В.І., Лубська М.В.

спільства, він досліджує процес відображення релігії у свідо мості людини, формування духовних цінностей, релігійних символів і понять. За такого аналізу об’єктом дослідження є не тільки сама релігія, а й природне та соціальне середовище, яке впливає на її формування.

Вчення про релігію поділяють на релігійні (конфесійні) та нерелігійні (неконфесійні); на нормативні, дескриптивні й історичні.

Релігійні (конфесійні) вчення. Це передусім напрями, представлені теологами, а також дослідниками, які, хоч і не є богословами, але перебувають на позиціях релігійного світо гляду, їх дослідження безпосередньо пов’язані з релігійними інтересами. Вони вважають, що в основі розуміння релігії по винна бути релігійна віра, а знання сутності релігії можливе лише для віруючої душі. Безсумнівно, особистий релігійний досвід дослідника стає об’єктом внутрішнього спостережен ня, який може дати унікальний матеріал для розвитку релігіє знавчого пізнання, але результати самоспостереження вима гають теоретичної інтерпретації.

Нерелігійні (неконфесійні) вчення. Вони базуються на цілком протилежних світоглядних принципах, використову ючи досягнення науки, мають змогу успішно пізнавати різні феномени і сутність релігії. А відсутність релігійної віри запо внюється фундаментальною релігієзнавчою освітою.

Нормативні дослідження. Вони фокусуються навколо істинності постулатів релігії, цінностей, які вона проповідує, тощо.

Дискриптивно$історичні дослідження. Їх предметом є структура релігії, її історичний розвиток та ін. Подібні дослі дження не оперують оцінними судженнями щодо певних ас пектів релігійних доктрин. Релігієзнавство сформувалося на основі дескриптивного підходу, тобто має тенденцію до мак симально допустимої об’єктивності, тоді як дисципліни тео логічного циклу характеризуються нормативним підходом до предмета. В наш час у вивченні релігії переважає саме дескри птивний підхід.

40

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Методологічні принципи релігієзнавства

Релігієзнавство не ставить за мету узгодити погляди на релігію віруючого і невіруючого чи віруючих різних конфесій, воно дає певний обсяг наукових знань і прагне навчити само стійно й об’єктивно оцінювати релігійні явища, релігію як сус пільний феномен, події, що відбуваються в релігійному житті певного суспільства. Тому в своїх дослідженнях воно викори стовує загальнонаукові та специфічні принципи.

Принцип об’єктивності. Будучи вихідним, передбачає сувору об’єктивність, конкретно історичний розгляд предме та, неприйняття абстрактних стереотипів, уявлення в чорно білих тонах явищ релігії чи вільнодумства. Вимагає науково обгрунтованих положень, встановлених фактів, уникнення тенденційності.

Культурологічний принцип. Дає змогу розглядати релігію, релігійну філософію, вільнодумство в контексті розвитку ду ховної культури. А релігієзнавство займається вивченням сво єрідних сфер духовної культури в історичному та сучасному аспектах. вирішуючи низку проблем: з’ясовує особливості ре лігії як феномена культури, властивості релігійно культурних утворень, специфіку релігійної філософії, своєрідність різних проявів вільнодумства в духовному житті суспільства та осо бистості.

Антропологічний принцип. Використання його зосереджує увагу на аналізі світоглядних питань в аспекті проблем буття людини, суті, мети та змісту її життя, смерті й безсмертя, тобто в руслі філософської антропології.

Принцип толерантності й терпимості. Передбачає діалог релігійних і нерелігійних світоглядів про людину, суспільст во, світ. Це стосується пояснення основ буття природи, суспі льства, людини, космосу, біосфери, економіки, політики, пра ва, моралі, мистецтва, психіки, свідомості та ін. Вихідні засади релігійних і нерелігійних світоглядів різні. Різняться в них і пояснення процесів та подій в природі, суспільстві, людині. Але економічні, екологічні, моральні, естетичні, соціально по літичні та інші ідеї, цінності можуть бути близькими.

41