Лубський В.І., Лубська М.В.
Розбудова християнського культу
У розпорядженні християнства, яке народжувалося, був добре розроблений і усталений іудейський культ. Первісні християни, як і всі іудеї, ходили до Єрусалимського храму, свя ткували іудейські свята, дотримувалися іудейських постів. Але вже відразу була заперечена іудейська жертва. Ісус навчав своїх послідовників новим молитвам, таким як молитва “Отче наш”, що наведена в Євангеліях [Матф. 6:9 13]. Поступово іудейсь кий культ став істотно перероблятися і вже до початку вдос коналення віровчення Павлом мав цілком християнський спе цифічний характер.
Розробка обрядовості продовжується в посланнях Павла: підкреслюється рішуче заперечення язичницьких жертв [1 Кор. 8], категорично заперечується “служіння ідолам” [1 Кор. 10:14], у молитві жінка має поступитися чоловіку, бо “всякому чолові ку голова – Христос, а жінці голова – чоловік” [1 Кор. 11:3; 14:34 35], встановлюється порядок причащання [1 Кор. 11:23 27], впо рядковується розуміння “сходження духовних дарів” [1 Кор. 12:14] тощо. Але цей культ не був абсолютно сталим. Відбиваю чи умови поширення християнства як серед різних соціальних, так і етнічних верств суспільства, широко практикуючи запо зичення з попередніх релігій, християнський релігійний культ дедалі більше вдосконалювався, відповідаючи християнському віровченню і своєму часу. Саме тоді й склалася система христи янського культу, яка дожила до наших днів.
Сучасна система християнського культу складається із специфічних так званих таїнств і пов’язаних з ними обрядів, свят і постів. Магічні дії представлено у ній молитвами, а та кож богослужіннями з великою кількістю церемоній. Молит ви ґрунтуються на стародавніх уявленнях про магічну силу слова і можуть бути як індивідуальними, так і колективними. Організоване проведення молитов здійснюється під час бого служінь. Богослужіння у свята називається літургією.
Система богослужіння визначається річним циклом, в якому кожний день присвячено поминанню найважливіших
372
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
подій із життя Христа або окремих святих. Крім цього, існує седмичний цикл богослужіння, в якому неділя асоціюється з воскресінням Христа, у понеділок згадують ангелів, у вівто рок – пророків, у середу – зраду Христа Іудою, у четвер – свя тителів християнства, у п’ятницю – розп’яття Христа, у субо ту – всіх святих. І, нарешті, існує добовий цикл богослужіння, що складається з вечерні, всеношної, утрені та чотирьох ден них служб. Християнський культ оперує величезною кількіс тю молитов, що відповідають певним службам і подіям людсь кого життя, обрядам і святам.
Упервісному християнстві богослужебною мовою спо чатку була арамейська і грецька, але в умовах поширення хри стиянства серед народів Римської імперії молитви стали за стосовуватися латинською мовою. У католицизмі латинська мова залишалася богослужебною і в наші часи. У православ’ї діє тенденція до переходу в богослужінні на рідну мову. Під час літургійної служби практикуються колективні читання молитов, зокрема молитви кредо “Вірую” і проголошення за кликів віруючими.
Уході богослужінь і поза ними, у повсякденному житті віруючих християн широко застосовується поклоніння свя тим предметам і явищам. Найпоширенішим об’єктом покло ніння є хрест. Він є символом страждань Ісуса Христа. Хрест як магічна емблема виник ще у первісному суспільстві, де він символізував здобування вогню за допомогою тертя двох схре щених паличок. Хрест як символ страждань Ісуса в культову практику християн увійшов у ІІ ст. Його обрядове значення швидко зростає. У IV ст. мати імператора Константина І Геле на здійснює паломництво до Єрусалима і там знаходить хрест, на якому був розп’ятий Христос. З того часу виникає христи янське свято Воздвиження Хреста Господнього, а Гелена була оголошена святою. Поклоніння хресту міцно ввійшло в хрис тиянський культ, розп’яття ж (хрест із постаттю Ісуса) з’яви лося лише у VIII ст.
Досить поширеним об’єктом поклоніння є ікони. Виник ло воно у християнстві наприкінці ІІ ст. (чи трохи пізніше –
373
Лубський В.І., Лубська М.В.
на поч. ІІІ ст.), але тривалий час заперечувалося багатьма об щинами, аж до офіційного визнання іконопоклоніння в 843 р. Бога Отця, відповідно до старозавітної традиції, зображувати було категорично заборонено. Це підтвердив Новий Завіт. “Бога ніхто ніколи не бачив” [Ів. 4:12]. Зображували Бога в образі Ісуса Христа, оскільки він є єдиним зримим явищем незримого Бога. Ця заборона чітко сформульована VII Все ленським собором 787 р., а потім ще раз для православних під тверджена Московським собором 1667 р. Але, незважаючи на це, у середньовіччі набула поширення іконографія Бога Отця, Саваофа, першої особи Трійці, як сивого старого, що врочисто сидить на хмарах. Окремі ікони писалися видатними худож никами і мають неабияку культурно історичну цінність.
Виявом фетишизму, запозиченого з давнини, є віра у свя ту воду – відлуння первісних уявлень про цілющу, покутню силу води.
Таїнства і обряди
Християнське віровчення вважає спілкування з Богом і святими надприродним процесом, таїнством, недоступним раціональному розумінню.
Первісні християни знали лише два таїнства: хрещення і причастя, вони вже існували в кінці І – у ІІ ст. і згадуються в Посланнях і Діях апостолів. Але потім кількість таїнств швид ко зросла, бо встановився християнський культ, хоч остаточ но система таїнств прийнята лише в XV ст.
Таїнств, чи “боговстановлених” священних дій, у яких у видимому вигляді віруючим посилається невидима Божа бла годать, сім: хрещення, миропомазання, сповідь, причастя (євха ристія), священство, шлюб і маслосвяття (соборування). Кож ному з них відповідають певні обряди.
Обряд хрещення означає залучення людини до церкви й передбачає очищення від “первородного гріха”. У перші віки християнства хрещення вважали “другим народженням”, протиставленням належності до громадянської общини, гро мадянського і політичного стану віруючого в країні, де його
374
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
віра якщо не переслідується, то все ж перебуває під підозрою. Оскільки йшлося про вибір, до кого приєднатися, то, природ ньо, хрещення здійснювалося у свідомому дорослому віці. До хрещення була потрібна відповідна підготовка: вивчення по ложень християнського віровчення, піст, промовляння магіч них заклинань. Хрестили у спеціальних водоймах – баптисте ріях, які будували неподалік від храму. Хрещення новонаро джених бере початок з IV ст., коли Августин поширив ідею гріховності першої людини, яка переходить на її потомків, а хрещення виступає вже і як обряд очищення від цього гріха. Сучасні тлумачення та виконання обряду хрещення в різних християнських течіях неоднозначні.
Після хрещення відбувається миропомазання – частину тіла дитини змащують спеціально освяченою ароматичною олією (миром), яке “єднає дитину із Святим Духом”. Миропо мазання проводять і під час здійснення деяких інших таїнств.
Сповідь (каяття) – найважливіше християнське таїнство, під час якого віруючий зізнається священику у своїх гріхах, за що дістає офіційне прощення церкви. На початку християнст ва сповідь була прилюдною і гласною, але були й винятки: мож на було написати в записці свої гріхи та подати її єпископу. Однак з часом сповідь остаточно перестала бути гласною, пос тупившись місцем індивідуальній. Прощення гріхів відбувалось обов’язково, жодних викупних актів збоку віруючого не вима гали. Пізніше з’явився викуп за гріхи. Сповідь має певне вихов не значення. Той, хто сповідувався, і чогось очікував, на щось сподівався, водночас чогось боявся. І отримував душевне поле гшення. Між іншим – як і можливість грішити ще раз.
Сповідь може завершуватися причастям (євхаристією) – вкушанням хліба та вина, які символізують тіло і кров Христа. У християнстві цей обряд мотивується подіями Тайної Вечері перед судом і стратою Ісуса. Історичні корені його сягають пе рвісної епохи.
Таїнство священства (ординації) ґрунтується на уявленні, згідно з яким людина після певної церемонії набуває власти вості бути посередником між Богом і людьми. Обряд супрово
375