ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
месією, що відвідав землю, терпів насильства і страждав, був страчений ганебною смертю, а потім воскрес. Ісус приніс себе як спокутну жертву за “первородний гріх” людства, і такі ж самі покора, смиренність і жертовність вимагаються й від віру ючих. Люди мусять терпіти поневолення і страждання, заво йовувати вірністю християнським Завітам виправдання на Страшному суді, що настане у невизначеному майбутньому.
Соціальний зміст християнського месіанізму полягає у примиренні людей з дійсністю. Водночас у новозавітній міфо логії з особливою силою пролунали ідеї добра та милосердя, ідеї гуманізму, що мають незаперечну моральну цінність.
Ранні єресі
Початок історії християнства позначився активним роз витком богословської думки. Розвиваючи загальні риси віро вчення, накреслені Ісусом Христом, богослови мусили відпо вісти на численні питання, які неодмінно виникали в зв’язку з поглибленням розуміння догматів, уточнення їх змісту. Ви словлювалися різні думки, обумовлені історичними, економі чними, політичними, філософськими і, мабуть, індивідуальни ми факторами. Частина їх була достатньо доведена і визнана ортодоксальними, вони увійшли у вчення церкви та вислов лені у творах отців церкви. Інші стали об’єктом запеклих супе речок, богословських дискусій, багато з них були відкинуті й оголошені єрессю. У богослов’ї єрессю вважається свідоме і навмисне відхилення від догматів віри.
Боротьба з єресями в перші віки існування християнства була впертою і часом драматичною. Це були ранні єресі. Ми їх так назвемо на відміну від єресей наступних етапів розвитку християнства, яких було чимало. Ранні єресі сприяли утвер дженню в християнстві ірраціоналізму. Тут вони неабияк при служилися, доповнюючи Філона Александрійського. Вони, можна сказати, довершили філософську підготовку христи янства при його утворенні. Хоч як парадоксально це звучить, але єресі зробили велику справу в християнстві – вони допо могли генеральному пауліністському напряму, який став ор
361
Лубський В.І., Лубська М.В.
тодоксальним, відшліфуватися в логічну, сталу, всебічно зорієнтовану релігійну систему. До ранніх єресей у христи янстві звичайно відносять іудео християнство, монтанізм і гностицизм.
Перший крок в ідеологічному становленні християнства – остаточний розрив з іудаїзмом. Християнство виникало як секта в іудаїзмі, що мав чітко окреслені етнічні риси. Але воно домоглося визнання лише як космополітична релігія колоса льного конгломерату різних народів світової Римської імперії. Дуже швидко після початку нової релігії християни з язични ків уже становили переважну більшість над християнами з іуде їв. Це дало підставу для подальшого відходу від іудейського віровчення і особливо – культу. Для характеристики цього процесу звичайно посилаються на твір Юстина філософа “Бе сіда з Трифоном іудеєм” (бл. 160 р.), де автор чітко протиста вить себе, християнина, язичникам та іудеям.
Іудео християнство в Палестині було релігійною кон цепцією тих, хто вже відійшов від іудаїзму, але ще не пристав до християнства. Такими були ебіоніти (від грец. ебіон – зли день). Ебіоніти здійснювали обрізання, святкували суботу, вживали лише кошерну їжу й не визнавали пророцьких книг Старого Завіту, а з новозавітних визнавали лише Євангеліє Матвія. Ісуса вважали месією, але заперечували його божест венність і все, що пов’язано з нею, включаючи і надприрод ність народження. Вважають, що способом життя (общиною, зі спільною власністю тощо) вони дуже подібні до есеїв. До іудео християн також відносять назареїв і елкесаїтів (елксаї тів). Християни вважають цю течію єретичною.
Монтанізм
Монтанізм (від імені засновника течії – Монтана) виник у Фрігії близько 156 р. Монтаністи виступали з позицій аске тизму і колективізму, проти церковної верхівки з позицій за перечення збагачування церкви і засудження примирення її з язичницькою державою. Общини монтаністів очолювали не
362
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
єпископи, а пророки. Чекали негайного приходу Ісуса у фрі гійському місті Пепузі, де часто збиралися. Монтан пропові дував у супроводі двох пророчиць Пріскілли і Максімілли, які мали видіння і доводили святість Монтана. Український істо рик релігії П.К.Козик соціальні причини виникнення монта нізму вбачає в тяжкому визиску і непомірних поборах з насе лення Малої Азії, особливо у Фрігії. Це штовхало населення до радикалізму в релігійних пошуках. Звідси і фанатичність прихильників та керівників цієї течії.
Монтаністи широко практикували екстатичні моління, профетизм (пророцтва), говоріння невідомими мовами, чека ли негайного пришестя Ісуса Христа. Можна сказати, що вони були прибічниками християнства, викладеного в Апокаліп сисі. Разом із тим вони заперечували створення єпископаль ної церкви. До монтанізму свого часу приставав Тертулліан. В Африці різновидом монтанізму в IV ст. був ідейний рух агно стиків, які заснували донатистську церкву . Повною поразкою монтанізму завершився ранній період становлення християн ства, хоч залишки монтанізму на сході Римської імперії проіс нували до VIII ст.
Гностицизм
У стійкій і впертій опозиції в християнстві в часи його становлення перебував гностицизм (від грец. “пізнавальний”, “той, хто пізнає”), який намагався поєднувати ідеї раннього християнства з ідеями релігій Стародавнього Сходу та антич ної філософії. Гностичні ідеї були відомі й до християнства – це ідеї містичного пізнання шляхом відкриття, із застосуван ням особливих магічних обрядів. Гностики християни пов’я зали це пізнання із спасінням, з моральним удосконаленням, що властиве лише обраним. Гностицизм тривалий час існував поряд з християнством як його незримий конкурент.
Гностики вчили, що існують три начала: досконале бо жество, Бог Творець і початкова матерія. Досконале божество – трансцендентна істота, абсолют, що виявляє милосердя, лю
363
Лубський В.І., Лубська М.В.
бов, добро. Бог Творець – це старозавітній Ягве. Матерія утво рює наш матеріальний світ. Між нею і Богом діють проміжні сили – еони, що уособлюють Логос. До еонів належить й Ісус. Світ має дуальну (подвійну) будову: добру відповідає зло, сві тлу – темрява, духу – матерія, душі – тіло, життю – смерть. Ці сторони ведуть боротьбу. Слід розумно обрати істину в цій боротьбі. Людство, за вченням гностиків, складається з пнев матиків (вибрані люди, які володіють гносисом), психіків (люди, які перебувають під владою Деміурга, виконують За кон, але не розуміють його) і хоїків (людей, які перебувають у владі плоті, матеріальних інстинктів і вони приречені на заги бель разом із Сатаною). Отже, для гностиків характерними є:
•протиставлення матеріального світу духу, визнання матеріального світу наслідком дій злих сил або помилки Твор ця, але в жодному разі не творчості Божої;
•врятування мирського, тілесного, матеріального немо жливе ні за яких умов; буде врятований лише той, хто є обран цем Божим, в душі кого є часточка божественного духу, пнев ми, світла; розкриття цього духу має відбутися не розумом, а інтуїтивним пізнанням, осяянням;
•це осяяння здійснить посередник між Богом і людьми – Христос.
До числа гностиків відносять Симона із Самарії (його вважають засновником християнського тлумачення гности цизму), його учня Менандра і учня Менандра – Сатурнина. Протестантський історик християнства А.Юліхер засновни ками гностицизму називає Симона Волхва, самаритянина Менандру. Гностицизм розпався на велику кількість сект: офі тів (які поклонялися змію), каїнітів (поклонялися Каїну, що звільнив людей від підлеглості Старого Закону), сетіан (пок лонялися Сифу Сету, третьому сину Ноя як прообразу Ісуса), послідовників Василіда (виступив у 125 р.), Валентина (ви ступив у 140 р.), Карпократа і, нарешті, Маркіона, який був яскравим представником цього руху.
Маркіон (85 – бл. 180) почав cвою релігійну діяльність у себе на батьківщині, в м. Сіноп на Чорноморському узбережжі
364
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
Малої Азії. Багата людина, судновласник, син синопського єпископа добре розумів релігійні потреби свого часу. Коли він у 139 р. прибув до Рима, то зробив великий вклад (200 тис. сестерцій) у римську християнську общину. У Римі прояви лась його схильність до гностицизму.
Гностицизм настільки віддаляється від суто християнсь ких ідей, що дехто навіть не вважає його християнською єрес сю, а окремим релігійно філософським напрямом, якимсь спла вом піфагорійства і східної релігійної мудрості. Богослов К.В.Сомов (1920–1968) вважав, що гностики настільки далекі від християнства, що про них не можна говорити, ніби вони – течія в християнстві. У цілому про гностицизм можна так ска зати, але в маркіонівському виконанні гностицизму христи янські ідеї настільки виразні, що маркіонізм нікуди не дінеть ся від єретичної причетності до християнського вчення.
Соціальною платформою гностиків була соціальна па сивність, консерватизм, примирення з існуючою соціально політичною дійсністю. Зло – довічне, це властивість матерії. Перебудова світу неможлива, революційний демократизм Ісу сового християнства – зайвий. Але дотримуючись вчення про Логос як посередника між Богом і людьми, вони високо ціну вали Ісусову діяльність, особливо діяльність антиіудейської спрямованості.
Маркіон перший намагався встановити канон Нового Завіту у складі Євангелія Луки і 10 послань Павла. Наближен ня Маркіона до Павла видно з того, що його вважають першим публікатором Павлових послань. Про це пишуть Р.Ю. Вінер, А. Древи, А.Б. Ранович. Але у Маркіона були й глибокі розхо дження з Павлом: він був занадто радикальним щодо іудейст ва, Старого Завіту, піддавав сумніву тілесне існування Ісуса. Для пауліністів це було послаблення авторитету нового вчен ня, яке спиралося все ж на старозавітну традицію. Щоб утвер дити нове вчення, нову церкву, треба було знищити маркіо нізм. І це було зроблено.
365