Лубський В.І., Лубська М.В.

Стародавня римська релігія в імперії

З 27 р. до н.е. починається період існування Римської імперії. Після вбивства в 44 р. до н.е. Юлія Цезаря через де який час до такої ж необмеженої влади прийшов його спадко ємець Октавіан (63 – 14 р. до н.е.). З народження він мав ім’я Гай Октавіан Фурін, з 44 р. до н.е. після усиновлення Юлієм Цезарем – Гай Юлій Цезар Октавіан, із 40 р. до н.е. – імператор Цезар, згодом до його імені було додано “Август”, що означає “звеличений богами”, “рівний богам”.

У творі “Громадянські війни” історик Аппіан зазначає: “...Цезар перший став в очах римлян священним і одержав від них ще за життя титул Августа”.

Одержавши цей титул, він встановив державний лад прин ципата, фактично це була необмежена імператорська влада, погано замаскована під аристократичну олігархію.

Сам Август був помірковано релігійним і забобонним, він побоювався грому і блискавки, вірив у сни і прикмети. До часу встановлення його влади в римському суспільстві було пану вало скептичне ставлення до традиційної релігії, поширюва лася елліністична філософія, містичні вчення і східні культи. Август намагався в руслі свого загального консерватизму від родити староримську релігію. Він поновлював і будував нові храми. У “Діяннях Божественного Августа” від імені Августа пишеться: “...храм на Капітолії Юпітера Феретрія і Юпітера Громовержця, храм Квірина, храм Мінерви і Анони цариці і Юпітера визволителя на Авентіні, храм Лаврів на Священно му шляху, храм богів Пенатів у Велії, храм Юності, храм Вели кої матері на Палантині я побудував”. Там же повідомляється про те, що він був верховним жрецем – великим понтифіком, авгуром (жрецем птаховорожієм), членом колегії П’ятнадця ти (квіндецемвірів), що зберігали Сивілині книги, членом ко легії Семи епулонів (що організовували релігійні трапези), членом Аральського братства з дванадцяти жерців, що навесні обходили римську міську смугу з молитвами про врожай, чле ном колегії Тіціїв і феціалів (дванадцяти жерців, що вирішува

306

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

ли міжнародні проблеми). Це – в той час, коли він посідав усі вищі посади в начебто демократичному республіканському Римі. Август до культу Юпітера додав культ Венери, що вва жалася праматір’ю роду Юліїв.

Про те, як Цезар Август поважав своїх божественних пре дків, свідчить повідомлення Светонія, який писав, що після здобуття Перузії Август “відібрав із тих, хто здався, триста чоловік усіх станів і в іди березня біля вівтаря на честь божес твенного Юлія перебив їх, як жертовну худобу”.

Клятва Генієм Августа (Геній був божественною силою – носієм усіх здібностей людини, її душею) вважалася найсвя щеннішою поряд з клятвою Юпітером. Це ще раз свідчило про необмеженість і винятковість релігійної влади Августа.

Зміцнюючи авторитет римських імператорів, Август вніс поправки в римський юліанський календар: місяцю секстилію він дав своє ім’я (“август”), ще раніше місяць квінтілій одер жав родове ім’я Юліїв (“іюль”).

Свій культ Август поширював і в підлеглих Риму країнах. У Єгипті Август вважався фараоном і сином бога Сонця – Ра. На честь Августа був присвячений храм Кесаріон в Алек сандрії. Численні храми були присвячені Августу в інших міс тах. День народження Августа святкувався в усій імперії.

Імператор Август посилено насаджував культ своєї особи. Таціт в “Анналах” наводить думки деяких римлян, що “богам не лишилось ніяких почестей, після того як він побажав, щоб його зображення в храмах були встановлені фламінами і жерцями як божества”. Після смерті Августа в 14 р. н.е. його спадкоємцем став Тіберій Клавдій Нерон (42 – 37 р. н.е.). Почалася боротьба сенатської опозиції з імператорами, спочатку династії родичів Августа і Тіберія – Юліїв (до неї належали ще Калігула, Клавдій і Нерон), а потім з династії Флавіїв та Антонінів.

Розповідаючи про події в Римі останніх десятиріч перед нашою ерою і початку нашої ери, які сповнені насильства, жо рстокості, вбивства, ненависті, переслідувань, Таціт пише: “Ніколи ще боги не давали римському народові більш очевид

307

Лубський В.І., Лубська М.В.

них і більш жахливих доказів того, що їх справа – не піклува тися про людей, а карати їх”.

Стародавня римська релігія чудово обслуговувала римсь ке суспільство. Особливо слід відзначити її комунікаційні якості. Римляни, під багатовіковим впливом демократичних принципів поважали колегійність не лише в управлінні дер жавою, а й у повсякденному житті. Релігія давала їм можли вості повсякденного спілкування. Принесення жертв, напри клад, завжди було колективним. Усі релігійні, суспільні, ділові, побутові справи вирішувалися спільно, відповідними група ми. Релігійні збори полегшували спілкування. Ось тому релі гія органічно входила в спосіб римського життя. Гастон Го цасьє, характеризуючи римську релігію, зазначає, що порівня но з давньогрецькою вона привчає до дисципліни і підлеглості, вона моральна, краще піддається філософському тлумаченню, тому без неї римляни просто не уявляли свого існування.

Обожнювання імператора було головним змістом римсь кої релігії. Зі свого боку імператорська влада здійснювала без посереднє управління всіма релігійними справами, і в таких умовах потреби в сталій системі церковного управління, в церкві – не було.

В імператорському Римі посилюється вплив східних ку льтів. Особливо активно вони сприймалися народними низа ми, які були пригнічені поневоленням і злиденністю. Ці східні культи обіцяли нужденним потойбічне щасливе життя, якого вони не могли одержати бодай в обіцянках від численних рим ських богів, які відверто покровительствували їхнім визиску вачам. Шанувалися східні культи й у вищих колах. У І ст. до н.е. великої популярності зажив Аполлон Тіунський, якого вважали чи то філософом, чи то магом, чи просто шарлатаном. Астрологія, магія, ворожіння стали повальною модою.

Імператорська влада, намагаючись зберегти політеїстичну релігію стародавності, де і їй знаходилося місце в обширному пан теоні, намагалася обмежити вплив східних культів. Але природ ний процес релігійного взаємовпливу робив свою справу, і вже імператор Калігула, що правив з 37 по 41 р. н.е., будує богині Ісіді

308

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

храм на Марсовому полі, де римляни з ентузіазмом споглядали релігійну драму вбивства Осіріса Сетом і його воскресіння. Його спадкоємець Клавдій (41–54) звеличує фригійську Кібелу.

Друге століття нової ери характерне поширенням у Рим ській імперії мітраїзму. Прагматично мислячи, римляни захо плюються міркуваннями про добро і зло. Зло у них стає не на слідком невдоволення богів, а дією бога Арімана. Мітраїстські містерії, які відбувалися таємно, стають особливо привабли вими. А за імператорів Діоклетіана (284–305) і Максиміана (286–305) культ Мітри входить до числа державних культів.

Серед східних культів з’явилась і нова релігія, яку чекало велике майбутнє. Це було християнство. Воно зародилося в першій половині І ст. н.е. в Палестині як одна із сект іудейської релігії. З огляду на цілий ряд якостей і специфічних історич них умов розвитку воно поступово набрало великого значен ня в центрі імперії – в Римі. Велику роль в утвердженні хрис тиянства в Римі відіграв проповідник Савл з Тарса, відомий згодом як апостол Павло. Процес поширення християнства в Римі був досить складний. Його то дозволяли, то забороняли, християни зазнавали жорстоких гонінь, до християнства при ставали й імператори. А вплив стародавньоримської релігії тим часом ставав дедалі меншим. Нарешті, в 313 р. імператори Кон стантин (306–337) і Ліціній (308–324) надали християнству офіційної рівності з усіма іншими релігіями. У 324 р. христи янство було оголошене державною релігією Римської імперії. Почалося нищення релігійного попередника християнства – стародавньої римської релігії. Храми і святилища руйнували, статуї богів розбивали, сама стара релігія одержала назву язи чества – тобто релігія “язиків”, народів, підлеглих Риму, оскі льки поширення християнства з центру імперії Рима в про вінції було не таким уже й швидким. Під гаслом боротьби з язичеством (ще вживається термін “поганство”, але він є вира зом зверхності християнства над старими релігіями, презир ливою назвою їх, тому вживання його має відверту ідеологіч ну спрямованість) відбувалося нищення античної культури, це були ідеологічні видатки ствердження нової релігії.

309

Лубський В.І., Лубська М.В.

Але вплив стародавньої римської релігії на розвиток ку льтури неоціненний. Як і вся культура Стародавнього Риму, вона залишила глибокий слід в історії всесвітньої цивілізації, її вплив ми відчуваємо і донині.

Запитання і завдання для закріплення знань

1.Обґрунтуйте взаємозумовленість спільних рис старо давньогрецької та стародавньоримської релігій.

2.Які культи були поширені в стародавньогрецькій та ста родавньоримській релігіях?

3.Які елементи ранніх національних релігій наявні в релігій них системах, культурі, побуті, інших сферах сучасного світу?

4.Дайте порівняльну характеристику стародавньогрець кої і стародавньоримської релігій.

Темидля рефератів

1.Боги та герої у міфології Стародавньої Греції.

2.Основні риси римської релігії.

3.Проблема людини і світу у стародавньогрецькій міфо

логії.

4.Основні чинники становлення релігії Стародавнього

Риму.

Література

Лубський В.І., Козленко В.М., Лубська М.В. Історія релігій. – К.: Тандем, 2002.

Історія світової релігієзнавчої думки. – К., 1997. Малерб М. Религия человечества. – СПб., 1997. Религия: история и современность. – М., 1998.

Токарев С.А. Религии в истории народов мира. – М., 1986.

310