Лубський В.І., Лубська М.В.

УГомера ще немає ідеї потойбічного осягнення. Померлі продовжують своє існування в підземному царстві, і лише деякі

зних, за волею богів, стають безсмертними і живуть у земних формах.

Ідея потойбічної спокути виникає у грецькому полісі, при чому її доля багато в чому визначається поховальними обря дами і піклуванням про душу померлого тих, хто залишився живим. Це свідчить про розвиток анімістичних уявлень на цьому етапі вдосконалення давньогрецької релігії.

Релігія стародавніх греків звеличувала фізичну працю, без якої неможливо було б досягти матеріального добробуту. Ось тому у греків така велика кількість богів покровителів різних видів праці: Артеміда наглядала за полюванням, Гермес, Апол лон і Пан – за скотарством, Деметра з її елевсинськими містері ями дбала про землеробство, Діоніс – за виноградарство, Афіна Паллада – за ремісництвом, Гефест допомагав ковалям, Гермес

– торговцям тощо. Були боги покровителі і розумової праці. Ще одним значним культурним явищем, тісно пов’яза

ним з релігією, були спортивні ігри, і головні серед них – Олім пійські. Перша з них влаштована в 776 р. до н.е. на честь Зевса Олімпійського. Ці ігри прославляли фізичні якості людини, заохочували фізичний розвиток, який потрібен був аристок ратії для панування над рабами і утвердження власної соціа льної ваги. Це робилося з посиланням на богів.

Уафінян і спартанців були спільні боги і спільні храми. Час то ця спільність використовувалась у політичних інтересах. Так, стародавній історик Фукідід у своєму творі “Історія” згадує, що при вирішенні питання про владу македоняни (спартанці) умо вили жрицю в Дельфах зробити передбачення, вигідне їм.

Стародавньогрецька міфологія

Міфологія стародавньої Греції була одним з найяскраві ших явищ, що відбились на всій світовій цивілізації. Вона з’яв илася уже в первісному світогляді давньогрецьких племен ще в період матріархату. Міфологія відразу увібрала в себе анімі стичні і фетишистські уявлення.

292

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Міфологічному обґрунтуванню були піддані культ пред ків і тотемів, без яких теж не обійшлися стародавні греки. Отже, релігія стародавніх греків почалася з міфології, знайшла свій кращий вияв у міфології, своєї довершеності досягла в олім пійській міфології.

Олімпійській міфологія – це вже загальногрецька міфо логія періоду патріархату. Дослідники відзначили цікавий момент: імена місцевих богів чи місця їх шанування ставали епітетами загальних богів.

Олімпійський пантеон очолює “батько всіх богів і людей” Зевс, він живе на горі Олімп, усі боги цілком підлеглі йому. Всі олімпійські боги антропоморфні не тільки як загальний образ, а, так би мовити, в деталях; вони фізично тотожні людям, ма ють усі людські якості, в тому числі й негативні, які іноді гань блять цих богів. Вони їдять і п’ють, сваряться і милуються, на роджуються і вмирають.

Поряд з олімпійським пантеоном богів виникає значна кількість міфічних героїв, які приборкують чудовиськ, які шко дять людям. Антропоморфізм давньогрецької міфології був усвідомленням людьми свого місця в світі, зростання їхньої влади над силами природи, відчуття її суспільної значимості.

Згодом антропоморфні грецькі боги дедалі більше й біль ше набирають значення уособлення абстрактних сил приро ди і суспільства.

В елліністичну, а потім і в римську епоху міфологія, крім релігійного, набирає також літературного і мистецького зна чення, вона дає матеріал митцеві для алегорії і метафор, ство рює сталі образи, типи і характери.

Але головним для стародавньогрецької міфології є її релі гієутворююча функціональність – вона стає основою для фор мування анімістичних уявлень, зумовлює фетишизм і магію давньогрецької релігії.

Стародавньогрецька міфологія, сповнена гармонії і від чуття реального життя, стає підвалиною реалістичного мисте цтва не тільки в часи античності, а й пізніше, в добу Відро дження, аж до наших часів.

293

Лубський В.І., Лубська М.В.

Виховані на суворому дотриманні законів і норм, старо давні греки ретельно ставилися до виконання культових по ложень. Великого значення в них набрав культ бога Сонця, світла, мудрості і мистецтва Аполлона, йому було присвячене святилище в Дельфах. Дельфійські жерці і оракули Аполлона мали великий авторитет, могли втручатися в державні справи і серйозно впливати на події.

Ще одним значним культом того часу був культ Деметри, богині родючості і землеробства, а також законодавства, оскі льки землеробство вимагало осілості і стабільності в житті. Їй було присвячено святилище в Елевсіні, поблизу Афін. У цьо му святилищі традиційно, сотнями років відбувалися містерії, таємничі обряди з участю лише посвячених. Першим ступе нем освячення були пісні і танці вночі на свято Великих Елев сіній. На другому ступені збиралися в самому святилищі, де виконувалася драматична вистава про викрадення богом пі дземного царства Аїдом дочки Деметри – Персефони (Кори). Персефона стала дружиною Аїда. Але щовесни вона поверта лася до матері, а потім – знову до підземного царства. Це була символізація вмираючого і проростаючого зерна, символічно го акту родючості, таїнства вічного життя. Посвячені в культ Деметри здобували право на вічне життя після смерті. Правда, при цьому практичні греки не забували і про вимоги благоче стивого, добродійного життя. До елевсинських містерій не до пускали, наприклад, тих, хто пролив чиюсь кров. Вимагалось також виконання державних і суспільних обов’язків. Згодом Великі Елевсінії були визнані загальнодержавним святом.

В архаїчну епоху істотно змінився культ Діоніса, який став богом рослинності, виноградництва і виноробства, його поставили нарівні з Аполлоном, він став уособлювати ідею безсмертя людської душі.

З культом Діоніса і Деметри пов’язана релігійно філо софська течія орфіків, яку начебто заклав міфічний співець Орфей, син бога річок Еагра і музи Калліопи. Міф розповідає про смерть його дружини Еврідіки, яку вкусив змій. Бажаючи повернути кохану дружину до життя, Орфей спустився в пі

294

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

дземне царство. Грою на кіфарі і співом він зачарував стража підземного царства Кернера, а також Персефону, дружину Аїда. Орфею було дозволено забрати Еврідіку з собою з умо вою, що, ведучи її нагору, він не повинен оглядатися назад. Проте цікавість перемогла, він таки оглянувся (чи не на красу ню Персефону?) і втратив свою дружину. Але Орфей здобув знання про душу. Він розповів людям, що душа – це початок добра, часточка божества, а тіло – це темниця душі. Після виз волення душі із смертного тіла вона продовжує існувати, пе ревтілюється. Орфею навіть приписують вчення про метем психоз – переселення душі з одного тіла в інше.

Вчення орфіків згодом було сприйняте філософами (піфа горійцями та неоплатоніками) і християнськими богословами.

Міфологія архаїчної епохи була пов’язана з філософією, про що свідчить давньогрецьке вчення про безсмертну душу. Міфологічна, пишно художньо оздоблена давньогрецька ре лігія не встигла набрати застиглих догматичних форм так, як це було, наприклад, в іудаїзмі. Вона не встигла різко відокре митися від філософії, та й від науки в цілому. Жрецтво не утво рило окремої соціальної групи, не стало кастовим. Раціональ не мислення, яке стало істотною ознакою культури того періо ду, не минуло релігійної думки і проявилось у міфології. Вна слідок цього відбулося оригінальне поєднання космогонічних і теогонічних уявлень. Народження космосу і богів ототожню валось. Творцем усього був бог Хронос, він з хаосу та ефіру створив срібне яйце, з якого вийшов бог Діоніс, він же – Ерос. Діоніс породив Ніч, Землю і Небо. Земля і небо породили Оке ан, Федіту (одну з нереїд – морських німф), Крона і Рея. Син Крона – Зевс – домігся влади над усіма богами і людьми, пог линув Діоніса, увібравши в себе його силу. Але богиня Персе фона народила від Зевса нового бога вина і радості, теж Діоні са. Так боги народжуються і переходять один в іншого, і з роз витком Космосу розвивається, переплітається, ускладнюєть ся божественний пантеон. Безумовно, тут існує багато супе речностей. Адже цей міф, приписуваний Орфею, творився в

295