ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

“Наму ме хо ренге ке!” (“О Сутро, лотос таємничого закону!”), яку пропонує він. Мабуть, ця категоричність і перешкодила Нітірену та його послідовникам домогтися єдності в буддизмі.

Дзен9буддизм

Як уже було сказано, буддизм прийшов у Японію з Китаю ще в VI ст. Але буддійський вплив з Китаю мав місце і в подаль шому. І коли в період Суньської династії в X– XIII ст. в Китаї став інтенсивно розвиватися чань буддизм, це відчулось і в Японії.

Чань буддизм (у Японії він дістав назву дзен буддизм) з’являється на арені японського релігійного життя в період Камкура, коли буддизм інтенсивно поширюється, глибоко проникає в японську культуру і починає визначати її специ фіку. Безумовно, дзен не міг змагатися з пропагандою буддиз му Нітіреном, який відразу здобув найпоширенішу підтрим ку в низах. Дзен став надбанням серед самураїв, інтелігенції, міського населення. Відомі два його проповідники в Японії: Ейсай (1141–1215) і Доген (1200–І253). Ідейний зміст цих ні бито різних за назвою течій абсолютно тотожний: заперечен ня пізнання раціональним шляхом і передачі знання через сло во, пошуки пізнання в містичному осяянні.

Але в японського дзену є істотна відмінність від китай ського дзенства: він увів китайську теорію в практику японсь кого життя відповідно до соціальної ситуації в країні і до наці онального менталітету японської нації. У середньовічній Японії дзен став практичною ідеологією людей праці, він був методом діяльності (27, 11). Це забезпечило йому успішне при стосування до буржуазного стилю життя в ХХ ст.

Спочатку дзен у Японії поширився у варіанті школи Рін здай, потім – Сото, ще пізніше – Обану. Вони відрізнялися між собою і методикою досягнення просвітлення – саторі. Так, школа Сото акцентує увагу на суворих правилах поведінки. Під час вправ на досягнення саторі шлунок твій має бути ні порожнім, ні повним, регулюй години сну; щодня мийся, не думай ні про добре, ні про погане; не думай ні про минуле, ні

281

Лубський В.І., Лубська М.В.

про майбутнє, сьогодення – це твій всесвіт і т.п. Це психологі чний тренінг і зосередження на одній думці: ти поза дійсністю, сам у собі, нічого, крім тебе, в світі немає, є тільки твої внут рішні відчуття. Його можна назвати інтелектуальним обмежен ням, пригніченням інтелекту заради досягнення особливого психологічного стану.

Школа Ріндзай головним методом досягнення саторі вва жає вправи на коани, які мають примусити відійти від раціо нального логічного мислення і покладатися лише на інтуїтив ну реакцію. Інтелект тут зовсім не потрібний, істина має бути вгадана і при цьому незрозуміла іншим. Істина прийде згодом. Поза вченням дзен слова неспроможні передати істину, вона може бути лише відчутою.

Отже, дзенівське вчення про особливі шляхи проникнен ня в суть світу у своїй основі орієнтується не на його реальне пізнання, а надають самому пізнавальному процесу містично го характеру.

Існує ще один метод досягнення саторі – це наполеглива праця і споглядання природи. Погодимося, що і перше, й друге справді мають психотерапевтичне значення. Так що викорис тання їх для досягнення саторі цілком виправдане. Лишається з’ясувати, наскільки ефективне саме саторі.

Поширення впливу дзену спричинило появу при бага тьох синтоїстських храмах і монастирях спеціальних шкіл для вивчення методів досягнення саторі. Вони побудовані на принципах цілковитої ізоляції від світу, жорстокої дисцип ліни, суворого режиму і аскетизму. Вони послугували зраз ком для сучасних дзенівських шкіл, що виникли як наслідок моди на дзен в Європі і Америці. Громади дзен буддизму є і в Україні.

Дзен сприяв поширенню монохромного живопису. Зо браження, основу якого становлять почуття, емоції, барви, ста ло символом чисто духовного сприйняття дійсності за допо могою максимально абстрагованого малюнка, до того ж вико наного в одному, здебільшого чорному кольорі. Головними сю

282

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

жетами такого живопису були релігійні. У XV ст. він відійшов від релігійної тематики.

Повертаючись до японського середньовічного дзену, за значимо, що він, в умовах свавілля і насильства в політичному житті того часу, знайшов своє місце в духовному житті суспі льства як виправдання цього свавілля і насильства. Дзен зро бив свій внесок в ідеологію середньовічної Японії.

Посилення політичного значення дзену відкривало йому шлях впливу на мистецтво і літературу. Він сприяв вироблен ню в живопису так званого філософського пейзажу: простий і лаконічний у синтезі гармонії та краси, він водночас був зде більшого фантазією митця, абстрактною композицією реаль них речей. Філософський дзенівський пейзаж виступає анти тезою реалістичного мистецтва. Проявився вплив дзену і на літературу. Це знайшло вираз у появі жанру філософською та естетичного натяку в поезії. Вплинув дзен і на архітектуру, зокрема, паркову. У Японії з’явилися сади каміння, які спону кали до мовчазного споглядання, що стимулює самопізнання. А архітектура чайних будиночків, поєднана з вишуканою це ремонією японського чаювання, навіть стала важливим еле ментом дзенівського впливу.

Слід сказати й про те, що виховна практика дзену була використана в системі підготовки самураїв середньовічного рицарства з його культом насильства і розбою. Дзен став релі гійно філософською засадою самурайського кодексу моралі бусідо – “шлях воїна”, який забезпечував спеціальну бойову підготовку відбірних феодальних військ, що відіграли значну роль у міжфеодальних війнах середньовіччя та у війнах насту пних епох у Японії.

Ці та інші аспекти впливу дзену на культуру свідчать про великі потенціальні можливості релігії в становленні націона льних аспектів цивілізації. Англійський дослідник буддизму в Японії Ч.Еліот школу Дзен назвав найбільш японською з усіх течій буддизму в Японії.

283

Лубський В.І., Лубська М.В.

Релігійний синкретизм у Японії

Синтоїзм і буддизм у Японії мирно співіснували в релі гійному житті Японії. Час від часу співвідношення їх впливу зазнавало змін залежно від історичних і політичних ситуацій. І синтоїзм, і буддизм у феодальній імперії були ідейною осно вою імператорської влади.

Зближення буддизму і синтоїзму почалося в період, коли в державі з’явилася перша столиця в Нарі (710). Буддизм у той час був релігією феодальної верхівки, а синтоїзм – релігі єю народу (в 737 р. в країні було близько 3000 синтоїстських храмів).

Синтоїстські і буддійські храми будувалися поруч. Вини кав рух убасоку – синтоїстські шамани сприймали буддизм і створювали щось подібне до “народного буддизму”. Зближен ня шаманської магії з буддизмом підтримки буддійської верхі вки не одержало. А буддизм тим часом став централізованою державною релігією країни. Буддійські монахи в Японії діста ють назву бозу, пізніше – бонзи.

У 794 р. столицею імперії став Хейан (сучасне Кіото) і був нею до 1868 р. Почався період “миру і злагоди”. Хоч якраз миру і не було, точилася боротьба феодальних кланів, яка заверши лася в 1185 р. встановленням сегунату Міномота (1335–1373), згодом – Асінага (1335–І573).

Вже в період Хейан процес синкретизму буддизму з син тоїзмом проходив в умовах переваги першого. Камі оголошу ються втіленням будд і бодхісатв, синтоїстські боги одержу ють свої зображення (раніше їх не було – вони ототожнювали ся з предметами), синтоїстські святилища стають одночасно і буддистськими. Синтоїстичне духовенство чинило певний опір, але він був надто кволий. А буддизм користувався цим синтезом для проникнення в маси.

На долю синтоїзму істотно вплинуло те, що він як безпо середній продукт родоплемінного ладу не зміг швидко пере будувати себе на потребу особистості в цивілізованій державі того часу. Він був занадто консервативним, щоб швидко стати

284

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

феодальною ідеологією. А поряд уже існував буддизм з доста тнім досвідом такої перебудови, він уже вмів служити новій державності.

Глибокий знавець японського духовного життя О.О. Ро зенберг вважав, що синтоїзм як примітивна народна релігія яка по суті не має системи, була безсила у відношенні до буд дизму, який виступав у філософській всеозброєності. Незаве ршеність синтоїзму як релігії робила його певною мірою “відк ритою системою” для інших релігій. І це було на користь буд дизмові.

Утвердження в 1192 р. влади сегунів і перетворення імпе раторської влади на формальність підвищило соціальне значен ня буддизму, оскільки буддійська церква з її економічно могут німи храмами і монастирями сама була великим феодалом.

Коли в XVI ст. імператорська влада знову посилилась, буддійська церква зазнала утисків. Прихід до влади клану То кугава в 1603 р. знову підніс буддизм як соціальний чинник. Зміцнення авторитету буддизму мало бути досягнуте не усу ненням синтоїзму, історичні корені якого не можна було зруй нувати, а шляхом синкретизму двох релігій при підтримці і наданні переваги буддизмові. Токугави ввели практику буду вання храмів подвійного значення: храм був одночасно буд дійським і синтоїстським.

Незважаючи на причетність до тієї чи іншої буддійської школи, не кажучи вже про їхні відтінки, все населення було приписане до буддійських парафій з установленням обов’яз кового відвідування їх. Парафіяльне духовенство мало певні адміністративні права щодо віруючих, що межувало з відвер тим втручанням у їхнє приватне життя.

Процес синкретизму синтоїзму з конфуціанством, яке йшло до Японії поряд з буддизмом, відбувався непросто, оскі льки конфуціанство було більше домашнім, ніж храмовим ку льтом. Але активна підтримка конфуціанством імператорської чи феодальної влади привертали до нього симпатії правлячих кіл, і конфуціанство формально посіло статус державної релігії.

285

Лубський В.І., Лубська М.В.

Так і йшло релігійне життя феодальної Японії: синтоїзм разом з буддизмом задовольняв релігійні потреби японців, конфуціанство – морально політичні.

Процес синкретизму для вищого духовенства і правлячої верхівки країни був одним із засобів створити єдину японсь ку релігію. Це завдання виникло перед ними ще в раннє серед ньовіччя, коли розвиток синтоїзму загальмувався і він, на від міну від буддизму, перестав бути претендентом на загально національну релігію.

УХІХ ст. внаслідок розвитку буржуазних суспільних від носин феодальні порядки в Японії почали покидати історич ну сцену. Вже тоді опозиційні сили намагалися протиставити буддизму і конфуціанству “справжній синтоїзм”, головним теоретиком якого був Ацутане Хірата (1776–1843), що значно підживив інтерес до синтоїзму.

Після революції Мейозі (1867–1868) синтоїзм став дер жавною релігією. Його головні ідеї: проголошення “загальної родини” японців як особливої нації, твердження про божест венне походження японців; обожнювання імператора як “сина Сонця” цілком відповідали інтересам буржуазної Японії.

Буддизм був трохи ущемлений, але все ж зберіг своє зна чення як паралельна релігія. Конституція Японії І889 р. прого лосила свободу совісті і релігійну рівність. Це створило умови для подальшого релігійного синкретизму. З 1946 р. синтоїзм втратив значення державної релігії.

Усучасній Японії буддійські школи мають таку кількість храмів: Сін – 19 тис., Содо – 14 тис., Сінгон – 12 тис., Дзедо – 18 тис., Рідзай – 6 тис., Нітірен – 4900, Тендай – 450. Отже, необуддійським школам належить більшість храмів.

Запитання і завдання для запитання знань

1.Назвіть конкретні вияви релігійного синкретизму в Японії.

2.Спільне та відмінне у релігійних системах Китаю та Японії.

286

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

3. У чому проявився вплив на західноєвропейську куль туру?

Теми для рефератів

1.Вплив релігійних систем Японії на західноєвропейську культуру.

2.Роль синто в розвитку японського народу.

3.Синто в історії Японії.

4.Релігійні традиції Японії

5.“Кодзикі” – священна книга синтоїзму.

Література

Игнатович А.Н. Буддизм в Японии. Очерк ранней исто рии. – М.: Наука, 1988.

Изнага С. История японской культуры. – М.: Мысль, 1972. Конрад Н.И. Очерки культуры средневековой Японии. –

М., 1988 Сабуров И. История японской культуры. – М.: Прогресс,

1972.

287