Лубський В.І., Лубська М.В.

Уже говорилося, стосунки між синтоїзмом і буддизмом у Японії складалися повсякому: були часи зближення, як у ІХ–Х ст., і загострення. Так чи інакше, а процес релігійного культового синкретизму в Японії не минув, і ось уже майже тисячу років японці сповідують принаймні дві релігії. При народженні дити ни, шлюбі, святкуванні місцевих свят – вони синтоїсти, а хова ють померлих за буддійськими звичаями. Крім того, паралель но існують завезені з Китаю конфуціанство і даосизм, їхні куль тові елементи також проникають у щоденне життя японців.

Буддизм у Японії

З VI ст., поряд з становленням синтоїзму, відбувається процес сприйняття впливу конфуціанства в релігійній формі і буддизму. Ще до цього, в V ст., було сприйнято китайську писемність, посилився китайський культурний вплив. Кон фуціанці і буддійські ідеї впали на сприйнятливий грунт, вони були потрібні державі, що йшла шляхом об’єднання земель. Кланова боротьба, яка супроводила це об’єднання, часом ускладнювала шляхи релігійного розвитку, але тенденція ре лігійного синкретизму невпинно пробивала собі шлях. Син тоїзм, конфуціанство і буддизм – усе визнавалося державою, владою, і державна влада при потребі коригувала відносини між ними. Поширювались у Японії і даоські ідеї, але без особ ливого успіху.

Оскільки конфуціанство не мало спеціальної церковної організації, воно не змогло виявитись у Японії інакше, як про сто ідейним впливом без особливих наслідків. Даосизм був занадто китайським, щоб знайти собі грунт для розвитку в японському суспільстві.

А от буддизм з його досвідом активного прозелітства, з гнучкими організаційними принципами вперто шукав собі в Японії ще однієї батьківщини.

Своєрідність феодального розвитку Японії проявлялась

уборотьбі окремих кланів за владу. Вона тривала століття.

Укінці VI ст. до влади прийшов клан Сога, який уже ви знав буддизм і використав його для перемоги над іншими фе

276

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

одальними угрупованнями. З початку VII ст. розпочалася пе реможна хода буддизму по всій країні.

Клан Сога в 545 р. втратив владу, це був відомий переворот Тайна (30, 64) (35,11), владу поділили клани Сумерачі і Нака томі. Перші одержали формальну владу, всі “імператорські пре рогативи”. Накатомі, в особі свого глави Каматарі, одержують роль фактичного правителя (33, 11). Буддизм при цьому поси лив свій вплив, храми і монастирі зміцнюють свою економічну могутність і стають центрами політичних інтриг. За указом імпе ратора Сінму 741 р. в кожній провінції було споруджено буд дійські храми. Імператриця Сетоку в 765 р. поставила буддизм на один рівень з релігією синто. Буддійські монастирі одержу вали щедрі пожертвування, ставали великими землевласника ми, претендували навіть на владу, мали свої збройні сили і захи щали свої привілеї і власність зі зброєю в руках.

Такий успіх буддизму пояснюється дуже просто: як за значає М.Й. Конрад, буддійська церковна ієрархія надавала Японії готову модель феодального суспільства, буддійські хра ми і монастирі могли бути і стали опорними пунктами центра лізованої системи управління. Так і сталося. В Японії церков не і адміністративне районування збігалося, управлінню про вінції (коку фу) відповідав провінціальний монастир (коку бундзі) (30, 67).

До часів міграції в Японію буддизм у Китаї вже роздріб нився на кілька великих і чималу кількість дрібних сект.

Поширення буддизму в Японії пов’язано з діяльністю двох значних буддійських шкіл – Тендай і Сінгон.

Школа Тендай – “Опора неба” ще в Китаї при своєму ство ренні ставила завдання об’єднати всі існуючі буддійські на прями. Її діячі активно синтезували вчення старих і нових шкіл на основі сутри Лотоса, яка твердила, що будь яка людина, будь якого соціального стану, рівня освіти тощо може здобу ти осяяння, нірвану і піднятися на рівень Будди. Безумовно, це не так просто. Треба людині перейти через 10 фаз віри, 10 – знання, 20 – релігійної практики, 10 – пізнання істини, а дві останні дадуть бажане осяяння.

277

Лубський В.І., Лубська М.В.

Релігійний культ, який практикує Тендай, дуже складний. Адже Тендай вклоняється всім богам буддизму, а їх чимало. Жерці секти створюють собі особливе становище і високий авторитет. Школу Тендай у Японії започаткував Сайте (767 – 822), відомий згодом як святий Денге Дайсі. Він домагався створення єдиної державної церкви в Японії, включаючи і синто, яка мала стати підвалиною імператорської влади. Така політична тенденція за безпечувала школі Тендай належне суспільне визнання.

У 788 р. на горі Хіей поблизу Кіото було побудовано голо вний монастир школи Гненсай – Енрякудзі (35, 19). Ця школа

ів наші часи найвпливовіша в Японії, вона має понад 4300 храмів, більше як 4 млн віруючих.

Школу Кінгон – “Істинні слова” започаткував буддійсь кий ченець Кукай (774 – 835), (34, 159, 168), що також одержав посмертний статус святого з ім’ям Кобо Дайсі. Ця школа при йшла в Японію безпоседерньо з Індії, а потім уже з Японії пот рапила до Китаю, Тибету і на Яву. Це пізній індійський буд дизм, який поступився індуїзмові і вже зазнав нашарування відкритого містицизму.

Сінгон вважає, що існує два вчення Будди: кенге – зви чайне, для всіх віруючих і всім відоме, і міке – лише для посвя чених, воно існує лише у формі усної традиції.

Вчення міке передусім сповідує найширший пантеїзм – увесь Всесвіт, що є тілом будди Вайрочани. У ньому є шість елементів: земля, вода, вогонь, повітря, ефір і свідомість, вони

істановлять Всесвіт. У світі є три таємниці: думки, слова і дії людей. І тут усюди присутній Вайрочана. Людина може відчу ти цю присутність через містичні обряди, тоді вона здобуває осяяння. Обрядів три: хімміцу – складання пальців у симво лічні фігури, гоміцу – твердження містичних формул, гоміцу – глибоке споглядання і забуття. Ці обряди найкраще здійсню вати перед малюнком мандали – графічним зображенням Все світу в різних стадіях його існування з різними елементами, які символізуються різними буддами і бодісотвами. Безумов но, мандали не охоплюють весь пантеон сінгонських богів, але вибір для поклоніння і прохань є.

278

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Проханню до богів у школі Сінгон приділено належну увагу. На кожне бажання, прохання є своє божество і свої нор ми звернення до нього. Тож віруючий може подбати не лише про майбутнє досягнення нірвани, а й про свої земні справи. Релігія набирає корисного практичного значення – гендез рі яку, що зіграло позитивну роль у поширенні буддизму.

Школа Сінгон дожила в Японії до наших днів. Їй нале жить 12 тис. храмів, у неї 11 млн послідовників.

Між школами Тендай і Сінгон ніколи не було ворожих відносин. Вони також охоче йшли на зближення з синто. І го ловне – вони активно підтримували феодальні порядки.

Школа Сінгон спорудила на початку ІХ ст. монастир на горі Койя (Койясан), який відігравав значну не тільки релігій ну, а й політичну роль. Як і монастир школи Тендей – Енря кудзі, Койя мав озброєні загони монахів з кількох тисяч чоло вік, які брали участь у справжніх воєнних сутичках.

У кінці ХІІ ст. феодальна боротьба в Японії посилюється. Влада імператора має формальне значення. Фактично влада перебувала в руках представника клану феодалів, який захо пив владу і здобув звання сегуна – полководця. Сегун спира вся на своїх васалів, а ті – на дрібне військове дворянство – самураїв. Поступово зміцнюється велика феодальна земельна власність. Буддизм ще з ІХ –ХІ ст. у феодальній Японії стає державною релігією, його сповідує вся феодальна верхівка, але він ще не стає загальнонародною релігією. Це завдання вирі шив амідаїзм – буддійське вчення, яке проповідувало відро дження в іншому житті в “чистій землі” – в раю, де править будда Амітаба (Аміда). Потрапити в рай до Амітаби дуже про сто, треба лише ревно вірити в Будду.

Проповідували нове вчення дві школи: дзедо сю – школа чистої землі, яку очолював Хонену (1132–1212), та дзедо сін сю – школа істинно чистої землі проповідника Сінрапу (1173–1262).

Обидві школи надавали пріоритет віри перед релігійним культом, у жодному разі не заперечуючи останнього. Рятуван ня людині може принести і принесе лише віра. Для цього не потрібні ніякі хитромудрі вчення, ніякі знання. Врятується

279

Лубський В.І., Лубська М.В.

останній дурень, аби лише він щиро вірив – так любив повто рювати Хонену.

Культовий обряд, який ввів Хонену, був досить простим. Слід було раз по раз повторювати заклик: “Наму Аміда буцу!” (“О Аміда Будда!”). Добре при цьому ще дзвонити в дзвін, щоб привернути до себе увагу Будди і заохотити його до акту спа сіння. Ревні послідовники Хонену повторювали магічну фор мулу 70 тисяч разів на добу, використовуючи для лічби чотки.

Допомагають справі і кудоку – добродійні вчинки, що, без умовно, подобаються Будді. До них належало переписування буддійських сутр, які потім роздавалися іншим. Це був дієвий засіб поширення буддійської літератури. Кудоку вважалось і майстрування мініатюрних п’ятиповерхових буддійських хра мів пагод. Ці моделі часто бували справжнім витвором мистец тва і прикрашали храми. Таким же священним даром храму є і скульптурні зображення будд. Вони часто теж мали високоху дожнє значення. Але частіше були продуктом масового тира жування, звичайного ремісництва. Отже, шлях завоювання симпатій божества був не такий уже й важкий. Це приваблюва ло до буддизму простих людей. Спростивши до мінімуму об ряд, проповідники амідоїзму вчили, що “чистої землі” може до сягти кожен, незалежно від суспільного становища, бо перед Буддою всі рівні. Саме це й зробило буддизм у Японії масовим.

Ще одну спробу спрощення і пристосування буддизму до японських умов зробив проповідник Нітірен (1222 – 1282). Будда, за Нітіреном, має космічний характер, він розчинений у Всесвіті в будь чому, що є в ньому. Ось тому і в кожній лю дині є Будда. І щоб звернутися до Будди, далеко ходити не треба, треба звернутися до людей, до себе. Така постановка питання робила вчення Нітірена більш демократичним. Ра зом з тим Нітірен спростив віровчення і культ буддизму, щоб зробити їх більш зрозумілими.

Нітірен вважав, що велика кількість течій і шкіл у буддизмі знижує його дієвість. Він рішуче засуджував амідаїстську фо рмулу “Наму Аміда буцу” і вважав, що кожен, хто так скаже, неодмінно потрапить у пекло. Єдина рятівна формула – це

280