Лубський В.І., Лубська М.В.

“середні жертвоприношення” Конфуцію “великими жертво приношеннями”.

Культ Конфуція зберігся і після падіння династії Цін у 1912 р., хоч жертвоприношення Небу, Сонцю і Місяцю були скасовані. Культ Конфуція припинив своє існування на дер жавному рівні лише в Китайський Народній Республіці, але в побуті він зберігся і донині.

Філософські концепції конфуціанства та даосизму

До часів Конфуція стародавньокитайська релігія вже оста точно сформувалась, це було вчення про Небо, духів і душі пред ків. Було розроблено відповідну систему релігійного культу. Кон фуцій усе це сприйняв як незмінну істину. Він не вважав себе релігійним реформатором. У систему анімістичних і фетишист ських уявлень з дуже бідною міфологією, але з розвиненою магі єю він вніс ідеї, що їх конче потребувало суспільство, яке постій но відчувало соціальне напруження і гостроту соціальних проти річ. Його вчення не стільки філософське й релігійне, скільки ети ко політичне. Інакше кажучи, в релігійно філософському вченні він зробив наголос на етико політичних проблемах.

Конфуцій нічого не змінив в обрядах тієї релігії, яка існу вала до нього. Навпаки, він дбайливо збирав усі обрядові пра вила і норми докупи, поважно поставився до найменших дрі бниць традиції, вважався знавцем культу, ревно виконував усі обряди сам і навчав цього інших.

Національний менталітет китайців, їх любов до порядку і нормування зробили релігійний культ добре впорядкованим.

Історик релігії А. Мензіс зауважував, що в жодній іншій релігії в світі не знаходимо такого зразкового порядку і, дода мо від себе, стабільності, як у китайській.

Але, з іншого боку, рівень розвитку цієї релігії був невисо кий. У неї застиглі, дуже стародавні вірування, немає ніякої організації і духовенства, немає священного писання і бого слов’я. Головне в цій релігії – зовнішні дії, які визначаються

254

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

звичаєм і переказом. Очевидно, її розвиток колись зупинився, вона застигла і в такому вигляді існувала в часи Конфуція. Але Конфуцій не вважав за потрібне вдосконалювати її. Віддаючи належне культу Неба, він нічого конкретного не сказав про духів, уникав проявів своєї релігійності. Він пунктуально ви конував релігійні церемонії та обряди, підкреслював свою від даність традиції і дивився на це, як на суворе дотримання по рядку. Історик А.Мензіс зауважує, що наприкінці життя він заявив, що не молився вже багато років. Можливо, це так. Але це зовсім не було запереченням релігії.

Віра в надприродне незмінно присутня в усіх міркуван нях Конфуція про природу, суспільство і людину. Він скепти чно ставився до деяких релігійних норм, які вважав за потріб не замінити.

Ніхто з китайських філософів стародавності чи середніх віків не створив такої вдалої картини суспільної гармонії, як Конфуцій, – зазначає відомий китаєзнавець С.Л.Тихвинський.

Релігійно філософська концепція Конфуція має виразне соціальне спрямування, її центральна теза – співвідношення людини, держави і суспільства.

Початкове конфуціанство, на думку відомого сходознав ця М.Й. Конрада, становить морально політичне вчення.

Конфуцій визнає існуючий суспільний устрій непоруш ним і досконалим. Ніяких змін бути не може. Людина має пі знати існуючий лад і суворо дотримуватися його порядків.

Держава, яка організує цей лад, вища за все, особа – ніщо перед державою. Це й повинна утверджувати і підтримувати релігія.

Таким чином, конфуціанський консерватизм виступав за незмінність феодальних порядків, їх зміцнення.

Конфуцій не заперечував застосування війни у вирі шенні міждержавних проблем, але він вважав можливою аль тернативу їй – поширення на ці країни його вчення, які за безпечили б безконфліктну гармонію під егідою китайських імператорів.

255

Лубський В.І., Лубська М.В.

Основою всіх суспільних відносин Конфуцій вважає Жень – гуманність. Дуже важливим, за Конфуцієм, є вчення “про імена”: будь тим, хто ти є за своїм становищем у сус пільстві, – хлібороб має бути хліборобом, чиновник – чинов ником, раб – рабом.

Для кожної соціальної групи є свої норми поведінки – лі, кожен повинен дотримувати свого лі. І треба поважати пред ків. Державу мають очолювати мудрі люди, щоб особистим прикладом виховувати підлеглих. При потребі вони мусять “виправляти імена”: ставити кожного на своє місце в сус пільстві. Як бачимо, Конфуцій стояв за стабільність і незмін ність суспільного життя.

Конфуцій не приховував соціального спрямуванняі сво їх поглядів. Він вчив, що різниця між аристократами і простим народом не може бути стерта, бо як же тоді показати велич і авторитет панства? Що то буде за держава, якщо не буде різ ниці між благородними і простими людьми?

Знатні люди – мудрі люди. Само Небо надало їм владу. А прості люди – нерозумні. Вони мають працювати на ланах і годувати благородних панів. За вченням Конфуція, суспільс тво поділяється на “благородних мужів” (цзюньцзи), які ма ють високі моральні якості, і “нікчемних людей” (сяожень), обов’язком яких є відданість першим – чжун.

Щоб суспільство було впорядковане, а держава діяла без доганно, треба послідовно впроваджувати принципи гуман ності – жень. Конфуцій детально розглядає сутність жень.

Це, по перше, сяо – поважання батьків. Потім – ті – пова га до старших за віком і суспільним станом. Далі йдуть: чжун – вірність, відданість; шу – прощення; лі – доброчесність; чжі – знання; юн – хоробрість; гун – шанобливість; куань – велико душність; сінь – вірність; мінь – кмітливість; чуй – доброта. Як бачимо, усе це зовсім непогані моральні якості, вони, безумов но, прикрасять людину, створять розумні умови людського існування. У них чітко виступають принципи загальнолюдсь кої моралі. І це утвердження принципів загальнолюдської мо ралі є безсумнівним вагомим вкладом конфуціанства в людсь

256

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

кий прогрес, у загальнолюдську цивілізацію. Саме це забезпе чило конфуціанству стабільний успіх протягом двох з поло виною тисяч років.

Релігійно філософське вчення Конфуція за двісті–триста років міцно вкоренилося в свідомості китайського суспільст ва, але в нього були серйозні опоненти. Так, опонентом Кон фуція був філософ наступного покоління (він народився в рік смерті Конфуція) – Моцзи (479–381 р. до. н.е.). “Енциклопе дія Нового Китаю”, видана у Пекіні в 1987 р., повідомляє інші роки життя Моцзи – 468–376 р. до. н.е.

Моцзи заперечував вчення Конфуція про імена і про лі. Він учив, що в основі всього має бути принцип загальної лю бові – цзянь ай. Але він також виправдовував суспільний по діл на бідних і багатих і визнавав владу Неба.

Послідовники Моцзи – моїсти (мочже), розвиваючи ма теріалістичні тенденції його вчення в галузі теорії пізнання, вели ідейну боротьбу з конфуціанцями.

Критикували конфуціанство так звані законники, чи ле гісти. Один з них, Шан Ян (390–338 р. до н.е.) написав у IV ст. до н.е. трактат “Шан цзюнь Шу” (“Книга правителя області Шан”), яку присвятив обґрунтуванню принципів необмеже ної монархії, засудженню народної освіти, схваленню війни як найкращого способу вирішення економічних і політичних проблем. Легізм став ідейною основою диктаторських імпера торських режимів. Стародавній китайський імператор Цін Шіхуан (259–210 р. до н.е.), відомий як деспот, що правив дер жавою за допомогою свавілля і терору, схвалював легізм і був запеклим антиконфуціанцем. У 213 р. до н.е. він закопав жив цем 460 конфуціанців і спалив конфуціанські книги.

Та все ж конфуціанська проповідь покірності, суворого дотримання суспільної ієрархії, суспільного консерватизму за безпечувала йому відповідний авторитет в очах правлячої вер хівки. Уже в ІІ ст. до н.е. конфуціанство зближається з легізмом. У подальшому воно набирає абсолютно чітких ідеологічних рис, які зробили його офіційною ідеологією феодального Китаю.

257

Лубський В.І., Лубська М.В.

За зберігання забороненої конфуціанської літератури в часи Цінь Ші Хуана злочинця піддавали карі на горло типу Цзу, тобто знищували весь рід злочинця.

Лаоцзи, згідно з переказом, жив одночасно з Конфуцієм, чи може трохи раніше. Сучасна історична наука не фіксує дати його життя. Вважають, що він народився в царстві Чу, що справжнє його ім’я Дань Лінер і він був архіваріусом при дворі чжоуських царів, навіть зустрічався з Конфуцієм. Але все це не має історичних підтверджень. Вважають, що саме він є ав тором праці “Дао децзи” (“Книга шляху і доброчесності”), більш поширена її назва – ”Лаоцзи” (“Старий філософ”). У цій книзі викладено вчення даосизму.

Аналіз мови та стилю трактату “Дао децзи” дає підстави припускати, що він створений у IV–III ст. до н.е.

Про те, що даосизм створений після конфуціанства, свід чить його чітко підкреслений моральний характер. Акценту вання на моральному аспекті релігійного вчення – це риса дру гої половини І тис. до н.е.

Більш реальним даосистським мислителем був Чжуанц зи (бл. 369 – 286 рр. до н.е.).

Моральні принципи даосизму заслуговують на увагу. Вважають, що вони до певної міри навіть перевершують кон фуціанство своєю гуманністю.

До наших днів дійшов переказ про дискусію між Лао і Конфуцієм. “Плати за кривду добротою”, – заявив Лао. Кон фуцій на це відповів, що за доброту слід платити добротою, а за кривду – справедливістю, причому право на визначення справедливості він надавав державі. Такі повчання Лао, як: “Не бажай мстити за наругу”, “Той, хто перемагає себе – могутній”, “Той, хто знає, що в нього досить – багатий”, “Найбільш кволі речі в світі підкоряють собі найсильніші” – свідчать про висо кий моральний рівень відчуття добра, злагоди, миру в сус пільстві, які наполегливо пропонує своїм послідовникам дао систське вчення.

258