ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

бавлені; більш того – він може згадувати про минулі народжен ня усіх інших живих істот. Саме на цих архатських здібностях побудовані “Джатаки” – Будда розповідає про свої минулі на родження і народження інших людей і цим пояснює сучасні ситуації і проблеми. Нарешті, шосте знання – це цілковита впе вненість у досягненні архатом нірвани.

Звернемо увагу на те, що досягнення нірвани вже тут, у земному житті, є запереченням потойбічності визволення, спасіння. Нірвана – це певний психічний стан особистості, яка припиняє свою життєдіяльність, дхарми душі людини при пиняють своє хвилювання, із стану духовного активного бут тя переходять у стан неактивного, невиявленого, яке є істин ним буттям. Людина виключається з життя – і в цьому величе зний соціальний смисл буддійського вчення, це і є його прак тичне спрямування.

Буддистські богослови намагаються всю суть буддизму викласти у трискладовій формулі, яка дістала назву тріратни: “Будда – дхарма – сангха.” У цьому є певний сенс: віруючий для спасіння має покладатися на Будду, старанно виконувати його вчення, додержувати правил вчення, поведінки в колек тиві, общині. Буддист має якнайчастіше повторювати формулу “ом маніподмехум”, що буквально означає “хвала коштовному каменю в лотосі”, алегорія до “хвала незрівнянному Будді”.

Буддійський культ

Ранній буддизм виступав з критикою і запереченням склад ного брахманістського культу з жертвоприношеннями, та ще й з допущеннями до нього лише вищих варн. Він практикував про стий доступний усім культ. Але такий уже закон розвитку всякої релігії, що в неї неодмінно відбувається ускладнення культу як із широким запозиченням з інших релігій, так і зі створенням своїх оригінальних культових положень. Так сталося і з буддизмом.

Буддійський культ складався і розвивався разом із ви никненням і розвитком сангхи – чернечої общини.

За Буддою, та й тривалий час після нього, на спасіння могли претендувати лише ті, хто переходив у ченці. “Людина, яка хоче

239

Лубський В.І., Лубська М.В.

стати Моїм учнем, мусить залишити свій дім, своє товариство і свою маєтність. Той, хто все це залишить заради Мого вчення, Мій спадкоємець. Його звуть монахом”, – каже Будда [33, 176].

Релігійна община (сангха) складається лише з монахів. Чернечі общини в Індії становлять могутню релігійну органі зацію, монастирі зосереджують у своїх рунах велику власність і є своєрідними політичними центрами.

Кандидатів у ченці готують з 8 річного віку. Вони завчають тексти священних книг і коментарі до них до 20 років. На два дцятому році, за згодою батьків, їх посвячують у ченці. Канди дат повинен бути здоровим, з правильною статурою, не мати боргів. Буддійському ченцю бікшу (жебраку) може належати всього вісім предметів: одяг (три предмети), пояс, віяло, миска, бритва для гоління і ситечко для води. Їсти дозволяється тільки двічі на день, взагалі ж приписується аскетичний спосіб життя. У розмові з жінкою чернець може сказати тільки п’ять слів, за криваючись від неї віялом. Обов’язково слід голити голову, об личчя, навіть брови. Живуть ченці за рахунок пожертв, біль шість із них бродяжить, однак кожний є членом певної сангхи.

Сангхи бувають як чоловічі, так і жіночі. Черниці звуться бікшуні (жебрачки).

Сангха мала демократичний характер, керувалася вона зборами. Будда ретельно розробив правила проведення цих зборів: мають бути присутні не менше десяти (у виняткових випадках – п’ять) монахів; новачки і жінки не мали права го лосу, питання для обговорення вносилися у порядок денний, рішення приймалися більшістю голосів. Будда розробив де тальні правила життя сангхи. Головним обрядом у ній була упосата – молитовні збори ченців, які проходили у мовчазній молитві всіх і в читанні священних текстів. Спочатку збори проходили у дні молодика і повного місяця. Потім ще з різних приводів. Особливими днями упосати були день народження Будди і день його першої проповіді.

Але якби буддизм обмежився своїм функціонуванням лише сангхою, вплив його був би незначний: адже не може все населення стати ченцями, треба комусь і хліб здобувати. Тому

240

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

утворилися буддійські общини і поза сингхою, з числа будди стів мирян. Такі общини звичайно перебувають під наглядом і культовим обслуговуванням якоїсь сангхи.

Послідовники Будди, які залишилися жити мирським життям, але зобов’язалися виконувати мінімум буддійських вимог, звуться упасаками (послідовниками), жінки – упасіка ми. Вони мають матеріально підтримувати сангху.

Буддизм визнав необхідність шанування Будди та інших численних божеств. Звідси – складний культ поклоніння цим богам, що охоплює і особисте, і громадське життя віруючих. Це щоденні молитви і жертвоприношення статуям Будди Гаута ми та іншим буддам, паломництво до святих місць, кругові обходи ступ (меморіальних і поховальних куполоподібних каплиць). Поклоніння буддам і бодхісатвам – це обов’язкова плата за допомогу у спасінні, без якого воно недосяжне.

Значне місце в буддійському культі належить поклонін ня численним реліквіям. Це мощі Будди і святих, речі, що їм належали чи були виготовлені на їхню честь. До реліквій та кож належать предмети природи, дерева, гаї, річки, пагорби та споруди, які пов’язані з життям Будди і святих. Кількість та ких реліквій необмежена. Але особливо священними є місця, де Будда народився (Капілавасту), де став просвітленим (Гайа), де він виголосив першу проповідь (Бенарес) і місце його смерті (Кушінар), де він перейшов у нірвану.

Згодом виникло поклоніння статуям і зображенням Буд ди, вони стали найбільш популярними об’єктами поклоніння як у публічних місцях, так і в садибах і будинках віруючих.

УГонконзі, на острові Ванцао, споруджено статую Будди за ввишки 34 м, вона важить 27 т. Це найбільша статуя Будди у світі.

Убуддизмі розроблено специфічну форму культової прак тики бхавани – самозаглиблення у свій внутрішній світ з ме тою роздумів про вчення Будди.

Поширення буддизму

У буддизмі немає єдиної централізованої церкви, є об’єд нання лише в національних чи державних межах. Але це не

241

Лубський В.І., Лубська М.В.

виключає існування загальновизнаних авторитетів і активно го спілкування. Були намагання подолати теоретично бого словські розбіжності. Адже ще в V ст. до н.е. в буддизмі вже було 18 сект. Для подолання богословських і культових розбі жностей між ними були скликані собори: перший – у Раджаг рихі (бл. 477 р. до н.е.), другий – у Вайшалі (бл. 367 до н.е.), третій – у Паталіпутрі (ІІІ ст. до н.е.). Ці собори повної єдності не досягли, як, власне, і церковної організації не створили, але, безумовно, сприяли активізації поширення нової релігії.

Після свого виникнення буддизм перші три століття мир но співіснував з брахманізмом і джайнізмом (про що мова йти ме далі). Бувало, що в одній релігійній общині мирно ужива лися віруючі трьох релігій. Але згодом все ж чітко визначилась перевага буддизму, що як релігія більше відповідав тому ча сові. Буддизм не був опозиційним до жодної влади. Швидко він став державною релігією багатьох впливових держав, на які була поділена в той час Індія. Розквіт державності Індії за царя Ашоку в ІІІ ст. до н.е. був початком розквіту і вдоскона лення буддизму. За царя Ашоку відбувся буддійський собор у Паталіпутрі (це місто в той час було столицею держави Ма гадхі), який впорядкував Тіпітакі. Відтоді й почалося інтенси вне поширення буддизму.

Кінець ІІ тис. до н.е. був періодом стрімкого поширення буддизму в Пенджабі, Сінді, Гуджераті, Кашмірі –територіях, які з розпадом держави Магадахи увійшли в межі Греко бакт рійського царства. Квітне буддизм і в Кушанському царстві. У ті часи хінаяна була витіснена з Північної Індії в Південну. Махаяна ж утвердилась і стала поширюватися за межі Індії.

Наприкінці І тис. до н.е. буддизм утверджується на Цей лоні (з 1972 р. – Шрі Ланка).

Вже в перші століття нашої ери буддизм стає світовою релігією, охопивши території Середньої, Центральної і Пе редньої Азії. Починається переможний марш буддизму по Східній Азії: у І ст. н.е. – Китай; IV ст. – Корея; VI ст. – Япо нія; VII ст. – Тібет; XIII–XIVст. – Монголія; XVIII ст. – Бу рятія і Тува.

242

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

У Південно Східній Азії буддизм укорінюється з VIII– IX ст. У XIX–XX ст. він стає відомим у Європі і Америці як релігія, що має послідовників і храми.

Тріумфальна хода буддизму по азіатському континенту зумовлена його соціальним змістом – він виявився дуже пот рібний людям і суспільству.

Буддизм високо оцінив особу людини. Він відкинув ста ру оцінку її за належністю до певного роду, племені, нації, вар ни так, як це робив брахманізм та індуїзм. Він став цінити лю дину як особистість залежно від її поведінки: ставлення її до природи, інших людей, до самої себе. Врятуватись могла будь яка людина – від царя до раба. Для цього вона мусить суворо дотримуватися вчення Будди, поводитись відповідно до цьо го вчення. В умовах жорстокого рабовласництва гуманістич ний зміст буддійського вчення в кінці І го тис. до н.е. був спра вжнім одкровенням. І це відкрило йому шлях у душі людей. Будда поселив у цих душах надію на спасіння. Не в теперіш ньому земному житті, а у невизначеному майбутньому. Але все ж таки воно буде, його слід чекати, слід докласти зусиль у теперішньому житті, піти по шляху, який вказав Будда, вико нувати його настанови, жити за його вченням.

Отже, Будда, засудивши сучасний людський світ, високо поставивши особу людини, переніс її спасіння в нереальний потойбічний світ.

Звернемо увагу на те, що Будда зовсім не був ні революці онером, ні навіть реформатором. Він ні в чому не збирався змі нювати суспільство, він тільки підказував, як людині самовдо сконалюватись. Він оголосив усіх рівними перед спасінням, але не закликав до руйнування кастового ладу. Лише брахма нів він вважав зайвою Варною. Усі інші повинні були діяти в суспільстві так, як вони це робили й раніше. Будда відкрито закликав до покори володарям, а вони, зі свого боку, підтри мували буддизм і як державну релігію, і в його поширенні за межами Індії.

На початку І тис. н.е. буддизм охоплює своїм впливом усю південну частину Євразійського материка. На кінець цього

243

Лубський В.І., Лубська М.В.

тисячоліття він уже має територію впливу від Каспійського моря до Тихого океану, від Якутії до Індонезії. Цей масштаб ний вихід на історичну арену відбувається в умовах зіткнення з місцевими культами, що не проходить для буддизму безслід но, бо супроводиться взаємними асимілятивними процесами. Цьому сприяють і пластичність віровчення буддизму і нероз робленість його культової сторони. Такий характер поширен ня буддизму сприяв утворенню досить чітких особливостей його напрямів, до того ж раніше запрограмованих наявністю течій хінаяни та маахаяни.

Єдиного буддизму, як і єдиного християнства чи ісламу, не існує. Численні секти і напрями можна поділити на три течії:

•південний і південно східний буддизм, тхеравада, індо буддизм (це все можливі синоніми), який виріс на хінаяні;

•далекосхідний дао буддизм, який ґрунтується на ма

хаяні;

•центральноазіатський тантричний буддизм, що має в основі ваджраяну.

Розглянемо їх детальніше.

Тхеравада, як нам уже відомо, надає в релігійній справі пріоритет нагромадження релігійних заслуг у повсякденному житті і не сподівається на досягнення духовного просвітлен ня віруючого. Духовенство виступає як необхідний наставник

ікерівник, а монастирі – як необхідні центри соціально релі гійного життя. Цей буддизм ніс індіалізовану культуру всім тим народам, серед яких він поширювався. Він дуже органіч но поповнював політичні системи азіатського середньовіччя в Шрі Ланці, Бірмі, Таїланді, Камбоджі, Лаосі, В’єтнамі, Ма лайзії, на Філіппінах, в Індонезії.

Далекосхідний буддизм активно розроблював ідею бод си хатви – мудреця, що веде людей до спасіння. У ньому релі гійні общини автономні і відіграють певну соціально культур ну роль. У ньому утворилася велика кількість шкіл і течій, які, наполягаючи на загальному спільному духові вчення, деталі

244

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

зують його, виходячи з особи вчителя. Він легко співіснує з місцевими релігіями. Цей вид буддизму поширився в Китаї, Кореї, Японії.

Центральноазіатський буддизм формувався вже на поча тку ІІ тис. н.е., коли почався занепад буддизму. Головною ме тою релігійної практики він вважає вдосконалення особи під керівництвом гуру – вчителя, наставника. Він швидко рефор мувався в ламаїзм. Поширений у Тибеті і Монголії.

Хоч буддизм і зник в Індії, але його спадщина наклала до вічний відбиток на культуру цієї країни. Індійський історик Д. Косамбі зауважує, що буддизм залишається на всі часи най важливішим відкриттям Індії, її внеском у цивілізацію Азії.

Один із засновників сучасної буддології О.О.Розенберг писав про те, що яким буддизм був спочатку, таким, по суті, він і залишився. Його основні положення, основний погляд на життя та його загадки лишилися такі самі, які були при його формуванні.

Існують численні релігійні організації буддистів, здебіль шого вони мають національний характер. Єдиної буддійської церкви, як і єдиного вчення, немає. У Таїланді, наприклад, бу ддійську церкву очолює король, так само було раніше і в Лаосі, а в Бірмі і Шрі Ланці взагалі відсутня централізація общин. Існують міжнародні організації буддистів. Найбільш впливо ва з них – Всесвітнє братство буддистів, утворене в 1950 р. на Міжнародному конгресі буддистів у Коломбо.

Розділення буддизму на численні течії і школи, які часто дуже неточно називають сектами, мають більше значення для вченого духовенства, буддійських філософів, ніж для широ кого кола віруючих. Тому історія цих шкіл і течій збігається з історією буддійської філософії. Що ж до популярного, просто народного буддизму, то його течії і відтінки – не наслідки дог матичного мислення, а пристосування загальнобуддійських положень до специфічних елементів, які породжені політич ними, етнічними, культурними та іншими особливостями істо ричного розвитку.

245

Лубський В.І., Лубська М.В.

Чим же, врешті, є буддизм? Релігією, філософією чи ети кою? Одні кажуть – перше, інші – друге, ще інші – третє. На нашу ж думку, це і перше, і друге, і третє.

Запитання і завдання для закріплення знань

1.У яких історичних умовах започатковувалися основні положення буддійського віровчення?

2.У чому різниця між махаяною і хінаяною?

3.Який зв’язок філософії та етики буддизму?

4.Як поширювався буддизм?

Теми для рефератів, курсових, дипломних та конкурсних робіт

1.Будда – історична особа.

2.Джатакі як матеріали для біографії Будди.

3.Поширення буддизму в Південно Східній Азії (за окре мими країнами на вибір).

4.Історія джайнізму.

5.Цзонкоба – реформатор чи революціонер у релігії?

6.Сучасний ламаїзм.

Література

Джаммапада / Пер. с палі. – М.: Изд. вост. л ры., 1960. – 160 с.

Джантаки. – М.: Худож. л ра., 1979. – 351 с.

Кочетов А.Н. Буддизм. Изд. 2 е. – М.: Наука, 1983. – 176 с. Ильин Г.Ф. Религии древней Индии. – М.: Изд. АН СССР,

1953. – 47 с.

Гусева Н.Р. Джайнизм. – М.: Наука, 1968. – 125 с. Кочетов А.Н. Ламаизм. – М.: Наука, 1973. – 198 с. Учение Будды. – Элиста. МП “БОТХН”, 1992. – 256 с.

Рампа Т. Лобсанг. Третий глаз. – Л.: Лениздат, 1991. – 192 с. Далай'лама XIV. Буддизм Тибета. – Москва – Рига: Нар

танг Угунс, 1991. – 103 с.

246

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Розділ ХІ.

РЕЛІГІЯ В СТАРОДАВНЬОМУ КИТАЇ

Перші проявлення цивілізації в Китаї звичайно відносять до XIV ст. до н.е. Це початок епохи Шан (Інь). Тоді існувала держава Інь в середній течії р. Хуанхе. Державу очолював спа дковий монарх Ван, вже було майнове розшарування, зачатки рабовласництва, але збереглися залишки первісно общинних відносин. Тоді з’явився місячний календар. Первісна релігія як культ природи і культ предків почала трансформуватися в системну релігію.

Кожна община мала своє божество – фанді, яке було пок ровителем і предком общини, воно підтримувало родючість землі і плодючість худоби. Місцеві божества очолював верхо вний бог Шанді. Своїм богам і предкам шанці приносили жер тви, в тому числі й людські – чоловіками з полонених (жінок залишали живими як робочу силу). Людські жертвоприношен ня бували масовими. В епоху Шань виникає уявлення про Небо як верховну істоту, володаря всього існуючого.

В ХІ ст. до н.е. державу Інь завоював народ чжоу.

Епоха Чжоу тривала з ХІ ст. до н.е. Тут уже з’явилося бор гове рабство, але основу суспільного рабства створювали вільні общинники, що одержували землі від Вана. Держава склада лася з окремих царств, які поступово набирали незалежності і воювали між собою. До кінця епохи утвердилась приватна вла сність на землю. Значно поліпшилася технологія оброблення землі, утвердилось ремісництво, розквітала торгівля. У цей час виробляється специфічна стародавня релігія.

У чжоусців була богиня Праматір з роду Барана – Цзянь Юань, потім її місце посів Правитель Просо (“Володар Зерно”).

Коли ж унаслідок завоювання держави Інь та ряду сусід ніх племен сяормувалася держава Чжоу, виник і культовий міжплемінний союз, у якому поклонялися спільному богові Гуню.

247