ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

рів на дизентерію. Він стійко переносив страждання і до остан ньої хвилини життя навертав у свою віру нових учнів.

Будда помер у місті Кушінарі. Перед смертю він запові дав: “Усі складові буття минущі; ретельно працюйте для вашо го спасіння”.

Будду поховали з почестями, як царя царів. Його тіло за горнули в п’ятсот паперових і вовняних саванів, поклали у дві залізні скрині і спалили на духмяному вогнищі на березі Ган гу. Після спалення не було ні попелу, ні сажі, а лише одні кіст ки. На останки кісток, як на реліквії, претендувало немало пра вителів і народів Індії. Було вирішено поділити їх на вісім час тин. Вони зберігаються й тепер у буддійських каплицях –сту пах, збудованих царями Ашока і Кацішка, які славилися як ревні послідовники Будди.

Історичні умови буддизму

Вчення, яке запропонував Будда, відразу знайшло відгук у бурхливому індійському суспільстві, бо воно заперечувало брахманістське освячення кастового ладу, приречене еконо мічним і політичним розвитком країни на забуття. Ідея рів ності всіх людей незалежно від касти і можливість спасіння для всіх зробила буддизм прийнятним для найширших мас, він відразу став народною релігією. Раби і вихідці з нижчих каст вбачали в буддизмі шлях до звільнення хоч і в нереально му майбутньому житті, так у наступних перевтіленнях (а буд дизм цілком успадкував брахманістське вчення про перевті лення душ після смерті), а все ж таки звільнення. Водночас буддистська проповідь соціальної пасивності, відмова від бо ротьби, покірність долі, приреченість, цілковите нехтування дійсністю зумовили підтримку буддизмові вищих варн, що вже почали розвиватися завдяки ініціативі, яку давала приватна власність, що набувала чітких форм, звільняючись від первіс них пережитків колективної власності общини на землю та іригаційні споруди. Буддизм виявився спроможним задово льнити потреби всіх верств суспільства, за Буддою пішли чис

217

Лубський В.І., Лубська М.В.

ленні учні, він швидко став найпопулярнішою особою, навко ло імені якої ще за життя складалися легенди і міфи. Він помер у славі, оточений учнями, задоволений успіхом свого вчення.

Після смерті Будди поширення буддизму відбувалося в дуже сприятливих для цього умовах. Економічний розвиток вів до посилення товарно грошових відносин, раби перетво рювались на ефективну продуктивну силу, розквітало рабовла сництво. Рівновагу в суспільстві могли забезпечити лише мо гутні держави, тож виникають рабовласницькі деспотичні дер жави. Серед них особливо успішні з’явилися на сході Індії, в долині Гангу. Це – Мага, Камі, Котала та ін. Вони вели активні війни для поповнення кількості рабів, розширення територій.

УVI ст. до н.е. держава Магадха володіла майже всією до линою Гангу, в ній правили династії Нандів, потім Маур’я.

Уцей період Індія зазнала іноземного вторгнення. У 330– 325 рр. до н.е. Александр Македонський здійснив похід до Пі внічної Індії і повернувся річкою Інд до узбережжя Аравійсь кого моря. Але вже близько 305 р. до н.е. цар Чандрагупта (З17– 293 до н.е.), засновник династії Маур’я, повернув землі, заво йовані Александром Македонським, Індії. Цар Ашока (268– 232 до н.е.) з цієї династії під своєю владою мав уже всю Індію

інавіть частину нинішнього Афганістану. Він виявився рев ним адептом буддизму, сприяв його зміцненню і поширенню в Індії. Ашока добре розумів здатність буддизму долати пле мінну роздрібненість, утверджувати державну єдність. За його царювання буддизм став державною релігією.

Але вже з ІІ ст. до н.е. держава Маур’ї починає розпада тись. У І ст. н.е. на півночі Індії утворюється царство (кін. І–

ІІІ ст. н. е.), в IV ст. знову зростає держава Магадхі, при ди настії Гуптів вона стає могутньою імперією. Але це вже був період початку наближення Індії до феодального ладу.

Увесь цей грандіозний історичний період з VI до V ст. н. е. індійської стародавності був періодом переможного розквіту і стрімкого занепаду буддизму в боротьбі з брахманізмом, джай нізмом, а потім – з індуїзмом, який усунув буддизм із суспіль ної арени Індії.

218

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Буддизм виявився невідповідним до особливостей індій ського національного мислення, яке вимагало більшої духов ності і більших можливостей для уяви. Для індійців були пот рібні етичні принципи, які ствердили б феодальне розшару вання і одночасно вирішили проблеми багатоетнічного поді лу народу, численність релігійних розгалужень. Уже з ІІІ ст. до н.е. активно діють буддійські місіонери, до середини

Ітис. н.е. вони поширили буддизм на Цейлоні , в Індонезії та в Індокитаї, в перші століття н.е. буддизм з’являється в Китаї і Тибеті, в IV–VI ст. – в Кореї та Японії, в XVI– XVII ст. в Мон голії, у XVIII ст. – в Бурятії. У цих країнах буддизм надбав свою другу батьківщину, справивши колосальний вплив на долю їхніх народів. Він створив буддійську цивілізацію, впли нувши на політичну історію цих народів, на їх культуру, мис тецтво, літературу, філософію, науку.

Однак у Китаї незабаром його серйозно потіснило кон фуціанство, а в Японії – синтоїзм.

Ана своїй першій батьківщині, в Індії, буддизм з початку

Ітис. н.е. поступово втрачав вплив, постійно відчуваючи і сприймаючи авторитет індуїзму і до ХІІ ст. зливаючись із ним. Ортодоксальних буддистів стає все менше й менше, в сучас ній Індії їх близько 1,7% всього населення.

Безумовно, що Будда – це непересічна особа в історії люд ства, а буддизм неперевершена релігія за своїми масштабами: грандіозне нагромадження ідей, колосальна кількість послі довників і географія поширення, вражаюча етнічна різномані тність віруючих, відмінна стійкість у часі – усе це робить буд дизм світовою релігією достойною глибокого вивчення.

Махаяна і хінаяна. Тантризм

Ще за життя Будди його послідовники намагалися допо внити і прокоментувати його вчення. Були у Будди і явні про тивники. Так, колишній учень і навіть родич Будди Девадата відділився від Будди, створив свою секту, що вимагала біль шої аскетичності в сангхі, суворіших вимог до бхіккху. Згаду ється також і якийсь Кокаліко, який спочатку був разом з Де

219

Лубський В.І., Лубська М.В.

вадатою, а потім відокремився і від нього. Одне слово, ще за життя Будди сангху роздирали суперечки, існували певні ню анси нового вчення.

Проблема єдності у віровченні і культі дуже непокоїла буддійських богословів, і вже в перші століття існування нової релігії відбулись два собори. Перший – у Раджагрихі (бл. 477 р. до н.е.), продемонстрував безперечну неоднорідність буд дистського руху. Другий – у Вайталі (бл. З67 р. до н.е.) виявив активну діяльність секти махасангхиків, які вважали, що одер жати краще переродження душі, а потім і досягнення нірвани (про це докладніше буде сказано далі) можуть усі, хто увійде до общини і вони були прибічниками принципу “великої об щини”. Це вже був розкол у буддизмі. Понад п’ятсот років то чилися богословські дискусії, релігійне вчення буддизму в цей час ускладнювалося, й виникала обширна буддійська літера тура, буддизм поширювався поза Індією, зазнаючи впливу мі сцевих культів і національної ідеології. У наступні п’ятсот ро ків склалися дві основні релігійно філософські школи будди зму: хінаяна і махаяна. Пізніше в середині цих двох основних течій утворились більш дрібні і незначні.

УІ ст. н.е. сформувалася хінаяна, що означає “мала коліс ниця”, або “вузький шлях спасіння”. Прибічники хінаяни вва жали себе ортодоксальними послідовниками Будди і його пер шої общини. Хінаяну ще називають буддизмом тхеравади (“вчення старійших”, “істинне вчення”). За її вченням, вряту ються тільки ті, хто цілком віддався релігії, служить лише їй. Це – ченці. Усі інші спасіння не матимуть. Але це обмежувало вплив буддизму, бо всі ченцями стати не можуть. До того ж якщо всі підуть жебракувати (а саме це – головна справа чен ців), то хто ж буде працювати?

Хінаяна утвердилася на півдні Індії і в Південно Східній Азії.

Усередині І ст. утворилася друга течія – махаяна (“широ ка колісниця”, або “високий шлях спасіння”). За махаяною – врятуються всі, хто виконуватиме вимоги вчення Будди і жи тиме своїм звичайним життям. Але необхідна й допомога чен ців, якими керують святі і боги.

220

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Махаяна міцно утвердилася на півночі Індії і звідти пі шла в країни материкової Азії. Цар Кушанської держави Ка нішка (78–123) заохочував махаяну, для затвердження її принципів домігся скликання 4 го буддійського собору в Кашмірі. Засновником махаяни вважають буддійського фі лософа, поета і богослова Ашвагхоша (бл. 80–150), але най видатнішим діячем махаяни був богослов Нагарджуна. На гарджуна вважається засновником махаяни, дехто датує його життя приблизно ІІ–ІІІ ст. н.е. Він вважається бодхі саттвой і канонізований буддійською іконографією. Буддій ська традиція приписує йому авторство понад 200 праць найрізно манітнішого змісту: від богословських до медич них та металургійних посібників. Мабуть, за цим ім’ям сто їть кілька різних авторів, до того ж розділених між собою майже шість ма століттями.

Махаяна набувала відмінностей від хінаяни об’єктивно, в ході поширення на північ і північний схід від Індії. Вона акти вно засвоювала місцеві вірування, вводила місцевих богів і демонів до свого пантеону і демонології. Будда особливо на полягав на шануванні чужих богів.

Особливе значення в махаяні набрало вчення про вищих анімістичних сутностей будд і бодисав. Святі буддизму, які завдяки глибокому знанню вчення і праведному життю ста ли архатами, тобто впритул наближалися до нірвани, але не дійшли до неї, стали називатися бодісатвами. Це щось на ранг нижче від Будди, тобто будди, що незримо присутні в світі, щоб рятувати інших. Особливо шанується бодісатва Авало кітешвара. А будд стало багато: найбільш поважний заснов ник вчення Будда Шак’ямуні, але він тепер в нірвані і ні в що не втручається; Будда Майтрейя – майбутній Будда, що має правити світом і ось ось прийде; Будда Ваджарапана – остан ній з тисячі будд; Будда Адібудда – творець нашого світу; Будда Амітаба – володар раю та багато інших. Буддійські бо гослови нараховують 995 будд, які правили чи будуть прави ти світом, 35 будд, які прощають гріхи. Дехто вважає, що існує 1000 будд.

221

Лубський В.І., Лубська М.В.

Буддами стали боги індуїстського пантеону Шива, Віш ну, Ганеша, богиня Тара та ін. Буддизм упевнено набрав ви гляду цілком закінченої політеїстичної релігії.

Широко стало практикуватися зображення цих будд, утвердилися їх канонічні образи. Розгорнулося будівництво храмів і ступ (каплиць) на честь богів цього дуже численного пантеону. Це, між іншим, стимулювало розвиток мистецтва і архітектури. Почався період розвитку буддійської цивілізації.

Махаяна активно розвинула буддійський культ: розши рюється фетишизм, удосконалюється магія, з’являється без ліч молитов, заклинань, обрядів і церемоній. Храми і монас тирі набирають пишності.

Хінаяна поширювалась на південь і південний схід. В основ ному вона повторювала риси розвитку махаяни, може, тільки менш інтенсивно і в більшому пристосуванні до місцевого мен талітету народів Індокитаю та Малайського архіпелагу. Але прин ципово підкреслюється пріоритет чернецтва в справі спасіння, стимулюється хоч би тимчасове перебування в стані ченця.

У середині І тис. н.е. у надрах махаяни зародилося і вини кло ще одне вчення буддизму – варджаяна (“алмазна колісни ця”). Ще одна назва цього вчення – буддійський тантризм чи тантраяна.

Основу варджаяни становлять тантри (санскр. – хитро сплетіння, потаємний текст) давньоіндійського походження, спільні як для буддизму, так і індуїзму, а також специфічні бу ддійські. Вони містять у собі настанови до підготовки і прове дення магічних обрядів, які забезпечують добре здоров’я, ус піх у справах (що підкреслює їх практичне магічне спряму вання), а також краще перевтілення і спасіння.

Користуючись спогляданням і дарані – особливими магі чними заклинаннями, можна досягти нірвани відразу, без пе рероджень. Справа лише в тому, щоб знайти це дарані. Обряди тантризму звичайно виконують поруч з йогичною практикою.

Тантрійські обряди просякнуті духом еротики, відобража ють первісно магічні уявлення про зв’язок родючості землі і пло дючості худоби із статевою активністю людини, особливо з фун

222