ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Розділ Х. БУДДИЗМ

У Північній Індії в VI–IV ст. до н.е. відбувалися складні історичні процеси. У виробничій практиці почали застосову вати залізо, були винайдені засоби поліпшення його якості додаванням вуглецю. Це, в свою, чергу привело до піднесення землеробства та ремесел. Посилюються торговельні зв’язки між общинами і племенами, між дрібними містами держава ми, з’являється монетний обіг. У середині VI ст. до н.е. в Півні чній Індії існувало 16 махаджанад (“великих країн”). Крім них, було чимало й дрібних. Дослідники називають їх число – 175. Йшов процес їх об’єднання. Центром цього процесу була дер жава Магадха; в її історії особливу роль відіграла династія Маур’я. В історії стародавньої Індії цей період дістав назву Магадахсько Маурійського, він охоплює другу половину І тис. до н. е. Цей час був періодом виникнення першої справді сві тової релігії – буддизму.

Середина І тис. до н.е. в Індії була часом остаточного роз паду сільської общини. Брахманізм, що освячував родопле мінні, але вже і рабовласницькі відносини, своє віджив. У сус пільстві почалися посилені світоглядні пошуки, які виходили з того запасу ідей, якими оперував брахманізм.

Носіями цих пошуків були численні проповідники ман дрівники, блукачі (парівраджали, шамани). Шамани до певної міри підготували буддизм: вони заперечували авторитет Вед і тих соціальних та моральних норм, що виходили з них, поси лено розробляли проблеми етики.

Привертає увагу релігійно філософська течія санкх’я (“та, що перелічує істині принципи”), перші згадки про яку вже є в Упанішаді IX–VIII ст. до н.е. Санкх’я виходить з того, що ос нову світу становить матерія (“пракріті”), яка проходить ряд матеріальних і психологічних стадій. Поряд з практирі існує окреме й незалежне духовне начало – пурушу, воно функціо

211

Лубський В.І., Лубська М.В.

нує в етичній сфері, в душі людини і разом з цією душею бере участь у тривалому процесі існування – сансарі, де зазнає стра ждань. Зіткнення пуршу з практіті викликає у неї прагнення вийти з сансари, набрати стану абсолютної свободи – мокші. Отже – вища мета людини, в якій існує душа, вийти з сансари.

Як цього досягти?

Брахманізм рятує душу людини перед Богом жертвами. Але як ми знаємо, до жертв у ведичному суспільстві допущені далеко не всі. Відомий історик Індії К.М. Паніккар зазначає, що, стародавня ведична релігія, яка ґрунтувалася на жертво приношеннях, втрачала свій авторитет і вже не задовольняла духовних потреб народу. Більше того, навіть у найкращому перевтіленні, потрапивши в тіло якогось бога, душі не гаран товане відключення від сансари, адже боги теж змагаються, діють, перемагають і програють, теж страждають. І навіть заги бель усього світу, яка періодично має відбуватись, не врятовує від страждань, бо із зруйнованого світу відроджується новий і знову з’явиться нова сансара.

Санкх’я проголошує новий шлях рятування – цілковиту відмову від чуттєвого світу і заглиблення душі в істину шля хом споглядання. Хай чуттєвий світ продовжує свою круго верть, душа, заглиблена сама в себе, вийде з неї і спасеться. Причому це спасіння можливе для всіх людей, усі люди рівні в стражданні і в спасінні. Раб стає рівним вільному, варни втра чають своє значення, заміна рабовласництва феодальними ві дносинами – вже не кінець світу, а його поліпшення.

Ці ідеї трапляються і в буддизмі, але в іншій інтерпретації. А сама санкх’я продовжувала існувати як оригінальна філо софська течія аж до XV ст.; у ній співіснують матеріалістичні та ідеалістичні тенденції. Деякі дослідники підкреслюють на віть переважання першої. Згодом санкх’я зливається з ведан тою у філософській її частині.

Санкх’я розглядають як важливого ідейно філософсько го попередника буддизму. Мабуть, це вчення вплинуло на бу ддизм у плані його акцентування на філософських проблемах, про що мова йтиме нижче.

212

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Будда – засновник нової релігії

Релігійні пошуки середини І тис. до н.е. привели до вини кнення нової релігії – буддизму, якому судилося стати пер шою світовою релігією. Засновником її був давньоіндійський мислитель Сіддхартха Гаутама, якому дали ім’я Будда, що озна чає – “просвітлений”. У буддійській релігії це назва людини чи боголюдини, яка досягла найвищої святості; у пантеоні бу ддизму їх чимало.

Питання про реальне існування Будди дехто вважає спір ним. Критики буддизму часто починають свої атаки на нього заявою, що ніякого, мовляв, Будди не було, тому й буддизм як релігія сумнівний. Але в такому міркуванні немає ніякої логі ки. Без автора немає жодної людської думки, жодної ідеї. На початку будь якої ідейної течії завжди стоїть видатна людина, яка бачить далі від всіх і мислить активніше від всіх. Інша річ, подобається його система думок комусь, чи ні.

Дослідник релігії Індії А.Барт не без підстав вважає, що буддизм є справою Будди так само, як християнство, є спра вою Христа, а іслам –Магомета, хоч разом з тим він твердить, що буддизм є явищем чисто індуським, він – природний про дукт часу і середовища, в якому зародився.

І. Франко переклав з французької мови на українську твір буддолога Л. Фера “Будда” і Буддизм”, в якому рішуче запере чується відмова Будді в історичному існуванні. Проте вислов люється думка, що в його життєпису чимало міфічного. Важко також припустити, що він був автором усіх теоретичних поло жень і практичних діянь. Одне безсумнівне, він був автором чотирьох істин, про які мова йтиме далі.

За відсутністю документальних свідчень дуже важливою стороною справи є встановлення особи цього мислителя. Його реальна біографія зазвичай міфологізується, набирає рис фан тастичності, щоб надати йому (а звідси – і його ідеям) більшо го авторитету.

Тому, безумовно, не все, що пишуть біографи Будди, є незаперечним фактом. І це сумнівне – зовсім не підстава для

213

Лубський В.І., Лубська М.В.

оцінювання його вчення, яке слід розглядати за його змістом і висновками, що з нього випливають.

Отже, Гаутама – реальна, історична особа, як здебільшого реальні й ті люди, серед яких, згідно з його біографією, він жив, хоч ми мало що знаємо про його життя.

Видатним біографом Будди є індуський поет Асвагоша, який написав поему “Життя Будди” у 28 ми піснях. Поема була перероблена і доповнена поетом Дгармаракаша. У такому ви гляді вона перекладена російською мовою К. Бальмонтом. Ав тор підручника не наважується його перекладати й цитувати, тому відсилає читача до оригіналу.

Ще одним літературним джерелом, яке заслуговує на ува гу, є поема Едвіна Арнольда (1832–1904) “Світло Азії, чи Ве лике Відродження”, в якій біографію Будди і його вчення ав тор викладає в поетичній формі від імені шанувальника Буд ди. Російською мовою цей переклад прозовий.

С.Рейнак навіть вважає, що, можливо, Будда походив від одного із скіфських племен, що постійно проникали до Індії з північного заходу.

Суперечності про час його життя не мають істотного зна чення. Можна сказати, що він жив і між 550 і 480 рр. до н.е. або 563 чи 566–486 рр. до н.е., чи 567 – 487 рр. до н.е. Такі розхо дження в датуванні нічого не змінюють.

Батько Будди Шуддходана був царем невеликого племені Шак’я в Північній Індії на кордоні з Непалом. Звідси ще одне ім’я Будди – Шак’я Муні (“пустельник з роду Шайя”). Мати – старша дружина царя Махамайя. Згодом міфи про Гаутаму розповідатимуть, що він народився від непорочної цариці Майї надприродним чином, що його чудесне народження передба чали мудреці, що на його народження відбулось 32 затемнен ня, прозріли сліпці, зцілилися каліки, урочистою стала вся при рода, навіть у пеклі на деякий час припинилися катування.

Мати Гаутами померла тоді, коли він був дитиною, вихо вувала його тітка Гаутамі Мага Праджапаті, потім вона стає черницею. В нього був друг дитинства Ананда, його двоюрід ний брат, який був відданий йому аж до смерті.

214

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Був у Будди брат – Девадата. Між ними з дитинства скла лися ворожі відносини. Перші непорозуміння виникли тоді, коли Девадата підстрелив лебедя, який вів свою зграю до Гіма лаїв, щоб там вити гнізда. Царевич Сіддхартха підняв підстре лену птицю і зцілив її. Девадата зажадав віддати йому птицю. Але Сіддхартха сказав, що з цього починається його вчення співчуття, він зупинить потік страждань, і не тільки для лю дей. Девадата ворогував зі своїм великим братом до його смерті.

Біографи Будди розповідають, що дитинство його було щасливим. Коли він виріс, то оженився на царівні Ясодхарі, яка народила йому сина Рагулу.

Будда жив до 29 років щасливим життям у палаці свого батька. Але одного разу він поцікавався – що там за залізними брамами? Йому відповідали: місто, храми, сади, лани, інші во лодіння царя і обширні землі з сотнями тисяч людей. Сіддарт ха сказав, що хоче їх бачити. І на другий день він на колісниці виїхав у світ. Незважаючи на те, що за наказом царя від царе вича приховували будь які ознаки горя і нещастя, все ж стало ся так, що він побачив нещасного старого каліку. Вражений побаченим, царевич вернувся додому. Потім Сіддартха вийшов на прогулянку ще раз і, побачивши хворого, який страждав у пилюці при дорозі, а потім похорон –він взнав, що таке смерть. Це так вразило царевича, що він повернувся додому і через деякий час потай покинув палац батька і пішов у світ, щоб ря тувати його від страждання.

Залишивши сім’ю, він сім років мандрував, потім був пус тельником. У пустелі бився з підступами демона Мари, розмі рковував про світ.

Коли царевич Гаутама пішов у пустелю, щоб разом з п’я тьма вірними учнями віддаватися найтяжчим умертвлінням тіла, він вів виключно аскетичне життя. Бувало так, що він спо живав одне зерно рису на день, затримував надовго своє ди хання тощо. Через шість років він був ослаблений і схудлий, мов скелет. І раптом він зрозумів, що умертвлюване тіло не дає звільнення, що він на хибному шляху.

215

Лубський В.І., Лубська М.В.

У день квітневого чи травневого повного місяця (за буд дійським календарем це був місяць вайшакта) він раптом про зрів і став мудрим, “просвітленим” Буддою.

Іван Франко переклав термін “Будда” словами “збудже ний”, “прояснений”, “такий, що дійшов до зрозуміння”.

Будда заснував першу чернецьку общину (сангху), почав творити чудеса і проповідувати. Вважають, що перші пропо віді він проголосив у місті Бенаресі. Народження, прозріння і смерть Будди трапились у день травневого повного місяця. У буддистів це “тричі святий день”. Скульптурне зображення Будди у вигляді людини з’явилося лише на початку нашої ери, десь через 500 років після виникнення буддизму, в Гандхарі (область Пакистану).

Спочатку в Будди було всього п’ять учнів, вони й засну вали буддійську общину. Коли Будда став главою общини, він вибрав собі долю мандрівника проповідника. Він обійшов усі села і міста долини середнього Гангу. Релігійне вчення, якого він навчав, дістало назву “вчення Будди” (“буддихадаршана”, “буддхагама”, чи “дхарми”; тут під дхармою розуміється “пра ведний закон”). Його проповіді мали великий успіх, число його учнів невпинно зростало. Звали їх “буддхами” – “прибічника ми Будди”, чи “шак’ями”.

К.М.Паніккар каже, що в Будди був співчутливий, люди нолюбивий, м’який характер, енергія його була невичерпною, а вчення напрочуд простим. За Буддою пішли і прості, і знатні люди. Будда в своїх проповідях звичайно користувався мо вою звичайних людей і з метою повчання часто розповідав про свої минулі існування, про минулі й майбутні перевтілен ня своїх учнів та інших людей. А головне – він відкрив можли вість врятуватися кожній людині. Вчення його було для всіх.

Причина смерті Будди привертала увагу його численних біографів.

Англійський дослідник буддизму Беттані, посилаючись на твір “Книга про велику кончину”, яка, на його думку, написана через сто років після смерті Будди, повідомляє, що престарілий Будда, здійснюючи своє останнє мандрування по Індії, захво

216