ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

вклонятися його богам. Цей універсалізм індуїзму дав йому багато переваг перед іншими релігіями, яким важко позбути ся вікової спадщини релігійної нетерпимості. Одночасно слід згадати і про тяжке звинувачення індуїзму в тому, що релігій на неоднорідність, наявність численних сект і напрямів у ньо му були негативним фактором у боротьбі з іноземними за гарбниками. Це – обвинувачення індуїзму в тому, чого він не зробив. Воно дуже спірне.

Лише об’єктивний історичний аналіз може дати повну картину боротьби прогресивних і реакційних сторін індуїзму.

Другою незаперечною якістю індуїзму є його широкий ду ховний діапазон. Він зачепив і намагався осмислити найширше коло духовних проблем, проблем ставлення людей одне до одно го, до суспільства, природи і Бога. Він заклав традиції філософсь кої думки Індії, глибоко вплинув на мислення індійців, зробив вагомий внесок у розвиток філософської культури людства.

М. Ганді вважав індуїзм пошуками “істини в собі” без на сильницького перетворення світу. Вихідним принципом фі лософської концепції Ганді є ідея божественної реальності, яка ототожнюється з істиною.

Беттані, англійський історик релігій Сходу, дуже влучно характеризував індуїзм, коли назвав його всеохоплюючою ре лігією. Він вважає, що термін індуїзм не означає ні віри, ні раси, ні церкви, ні народу. В нього входять і послідовники ведійсь кої філософії, високородні брахмани, представники нижчих каст, що вклоняються різним богам індуського пантеону, напі вварварські (за його виразом) аборигени, що не знають інду ської міфології і поклоняються під час хвороби чи якої небез пеки будь якому каменю.

Реформізм і індуїзм

Тенденція до реформування індуїзму, яка проявилася зо крема в сикхізмі, супроводилася невпинною появою великої кількості сект.

Утворення сект пов’язане з особливостями соціального і національного розвитку народів Індії, а також з поширенням

197

Лубський В.І., Лубська М.В.

давно вже існуючого в індуїзмі інституту гуру. Цей інститут постійно вдосконалювався і набирав досвіду. Поступово роль гуру зростає. Він уже не тільки індивідуальний наставник, який навчав свого вихованця правил касти, він привласнює собі й певні жрецькі права, стає посередником між віруючими і бо гом, він сам є втіленням бога з належним у такому становищі авторитетом. Гуру стає віровчителем, він коментує традицій не вчення і вносить свої доповнення. І ось він уже віровчи тель, пророк, глава общини зі своїми особливостями віровчен ня і культу. Звичайно такі поправки дуже добре враховують усі соціально політичні обставини, психологічні особливості віруючих, їх інтереси. Багато сект використовують містично епотичні моменти індуїстського віровчення, вони проповіду ють культ жіночого початку всього існуючого, культ шакті. Інші пов’язані з оргаїстичними культами Калі.

Таких дрібних сект, часом розміром з общину, в індуїзмі безліч, часто вони існують стільки, скільки живе й проповідує гуру. Але є й більш стійкі об’єднання, які утворюють цілі течії і мають певне суспільне значення.

Економічний і політичний розвиток Індії в ХІХ ст. в умо вах англійської колонізації і включення країни в орбіту євро пейської цивілізації, зародження і розвитку національно виз вольного руху спричинили в індійській культурі реформаційні тенденції. Ці тенденції виявилися і в галузі релігії, в індуїзмі.

У 1828 р. філософ і релігійний діяч раджа Раммохан Рай (1772 чи І774–1833) заснував у Калькутті Товариство Брах ми (“Брахмо самадж”). Метою цього товариства було поши рення релігійно філософської системи, яка, виходячи з рівності усіх людей перед богом, проголошувала необхідність створен ня єдиної монотеїстичної релігії.

Така релігія стане основою прогресу суспільства і утвер диться лише через освіту. Учасники “Брахмо Самадж” запере чували багато основних положень індуїзму: поклоніння ідо лам, виправдання каст, самоспалювання вдів, дитячі шлюби тощо. До цього товариства пристало багато прогресивних дія

198

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

чів індійської культури, свого часу його головою був відомий індійський письменник і громадський діяч Рабіндранат Тагор.

З початку ХХ ст. діяльність товариства поступово згасає. Другим значним товариством індійських релігійних ре форматорів було “Ар’я Самадж” (Товариство аріїв). Його за сновником був релігійний реформатор і просвітитель Деянда Сарасваті (1824–1883). Традиційну для індійських просвіти телів критичну платформу щодо індуїзму Сарасваті доповнив вимогою повернення до релігії стародавніх аріїв, до Вед. У зв’я зку з цим склалась тенденція алегоричного розуміння Вед, пошуків у них зашифрованих передбачень тощо. “Ар’я Са мадж” слід розглядати також як реакцію індуїзму на поширен ня в Індії ісламу і християнства. Це пояснює його активну мі сіонерську діяльність серед прибічників інших релігій. Нама гаючись реформувати індуїзм, “Ар’я Самадж” залишається ві рним його основним принципам, навіть поділяє індуїстське

ставлення до каст.

Якщо в 1891 р. до товариства входило 40 тис. членів, у 1911 р. – близько 250 тис., то в 50 х роках їх уже було близько одного мільйона.

Одним з видатних реформістів індуїзму в 19 ст. був Рамакрі шна (1834–1886). Справжнє ім’я – Гададхар Чаттерджі. Рамакрі шна був вихідцем з брахманістської родини. Він успадкував від батьків ревний релігійний фанатизм, який створив йому автори тет серед віруючих і сприяв поширенню його вчення. Рамакріш на вчив, що Бог є єдиною реальністю, душа людини – частина Бога, а весь світ – це не більше, ніж ілюзія. Тобто, на його думку, всі релігії однаково істинні і заслуговують поваги, тому можна поклонятися різним богам, і це й буде поклоніння Богові.

Рамакрішна підкреслював, що метою земного життя лю дини є осягнення Бога через бхакті, але не шляхом аскетично го зречення від життя. Потрібна активна участь у житті, вико нання своїх обов’язків. Служити Богові – це служити людині, бо в кожній із них є Бог. Таким чином Рамакрішна обґрунтував ідеї гуманізму, суспільної активності, зокрема в його часи – участі в національно визвольному русі.

199

Лубський В.І., Лубська М.В.

Створена Рамакрішною релігійно філософська система була синтезом індуїзму та індійської філософії. Він викорис товував положення й інших релігій. А головне – він добре від чував характер і потреби індійського національного життя і відобразив їх у своїй системі. Вчення Рамакрішни продовжив його учень Нарендрант Датта (1863–І902), який взяв собі в чернецтві ім’я Вівекананда.

Біографія Вівекананди, який одержав ще за життя титул свамі (святого) добре розроблена в індійській літературі. Так, повідомляється, що він народився 12 січня 1863 р. о 6 годині 49 хвилин на сході сонця. Біограф перелічує безліч фантасти чних пригод і випадків у житті святого, пов’язаних нібито з його зв’язками з потойбічним світом. Він всюди і завжди ви ступає як мудрий і справедливий гуру, ніколи ні в чому не по миляється. Вівекананда вважав учення Веданти найбільш до сконалим досягненням індуїзму і всього релігійного розвитку

вцілому, його логічним підсумком.

УВеданті поєднано суть усіх віровчень, вони цілком від повідають сучасній науці, між ними немає ніяких суперечок. Але людство цього не розуміє, воно ще перебуває в “дитячому сад ку” релігії. Людство має створити живу, міцну та істинну релігію “вклоняючися Духові в Дусі”. Релігії мають об’єднуватися.

Вівекананда чітко висловив своє негативне ставлення до каст, критикував ті релігійні положення, які виправдовували касти і ті релігійні обряди, які підкреслювали кастові відмінності. Він казав, що “наша релігія – на кухні, наш Бог – кухонний гор щик, наша релігія в словах: “не доторкайся до мене, я святий”.

Своїм ученням Вівекананда осучаснив Веданту, бувши ідеологом національної і релігійної рівності, національного ві дродження індійського народу, що боровся за незалежність Індії, вважаючи головним у цій боротьбі ведичне виховання.

Вівекананда активно пропагував індуїзм за межами Індії. У 1893 р. він виїздив до Великобританії, Японії, США, висту пав на Міжнародному релігійному конгресі в Чикаго. У 1897 р. Вівекананда заснував товариство “Місія Рамакрішни”, яке за

200

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

початкувало чимало індуїстських общин і монастирів у Європі і США. Ця “Місія” активно діє і в наші часи, сприяючи поши ренню неоіндуїзму як новітньої релігії в усьому світі. Індуїзм у реформованому вигляді активно підтримується прогресивни ми національними колами країн. До нього зверталися такі ви датні діячі Індії, як М. Ганді, Д. Неру, Індіра Ганді та ін.

Індуїзм – поняття значно ширше, ніж релігія. Це й цілком оригінальний комплекс віровчення і культу, широкий філософ ський погляд на життя, і ціла соціологія, специфічний спосіб життя, який глибоко увійшов у суспільні відносини, в побут. Для індуїстів (індусів) їхня релігія охоплює все, цілком запов нює духовний світ, стає його синонімом. Будь яке явище при роди чи суспільного життя має сакральний характер – і це пере конання індуїста апріорі відкидає будь яке інше пояснення.

Відомий лінгвіст і дослідник Сходу Макс Мюллер ще в середині ХІХ ст. писав про індуїзм, що він як релігія розвалю ється і йому лишилося жити зовсім небагато. Але передбачен ня великого лінгвіста не збулось.

Індуїзм вражає масштабністю свого впливу. 85% населен ня сучасної Індії сповідує індуїзм, він поширений у Пакистані, Бангладеші, Шрі Ланці, Непалі, Індонезії, ряді країн Півден ної Африки. Є прихильники індуїзму серед європейців та аме риканців, які сповідують його найчастіше в реформованих чи модернізованих варіантах.

Проте не все, що виходить з індуїзму, придатне всім і на віть індійському народові. Маленька ілюстрація. Д. Кінг Хіл в книзі “Кінець двадцятого віку” пише, що систематичне голоду вання індійського народу поглиблюється релігійними заборо нами. Їм було б досить, якби не було численних заборон. Тут заборонено вбивати пацюків, бо в ньому може жити те, що було колись людиною, а павуки заїдають майже третину врожаю зер на. А те, що не з’їли павуки, піде на їжу священним коровам.

Історичні масштаби індуїзму – 3,5 тис. років існування і етнографічні – він поширений серед кількох сотень націй, на родностей і племінних груп, які розмовляють 845 мовами і ді

201