Лубський В.І., Лубська М.В.

варством і землеробством; з ніг – шудрів, які повинні покірно служити всім іншим варнам. Дотримання кожним свого зако ну забезпечує шлях на небо й у вічність, порушення – до заги белі від змішання варн.

Народжені в перших трьох варнах після досягнення пев ного віку (брахмани – семи років, кшатрії – десяти, вайшії – одинадцяти) відбували ритуал посвячення у свою варну й отримували шнур, який клали на ліве плече і пропускали під правою рукою. Ця церемонія вводила людину в коло своїх спі льників по варні, її називали другим народженням, а членів варн – двічі народженими.

Віровчення брахманізму

Написання текстів Брахмана звичайно відносять до VIII– VI ст. до н. е. і вважають їх найяскравішими зразками давньо індійської прози. У Брахмані містяться міфи і перекази, які мають ведичне коріння. Є чимало і про історію та культури індійської стародавності. Головне ж в них – це віроповчальні і ритуальні настанови, обґрунтування особливої ролі і стано вища жерців цієї релігії – брахманів.

Брахманізм – це нова, вища ступінь релігійної свідомості, оскільки він є новим кроком в опануванні людським розумом суті дійсності, має певний онтологічний і гносеологічний зміст. Як і ведична релігія, це культ природи і обожнення соціальних порядків. Про це свідчить пантеон брахманістських богів. Їх очолює тріада богів – трімурті. На чолі їх – Брахма, творець Всесвіту. Поруч з ним – добротворний бог охоронець Вішну і грізний бог Шива. Ці боги мають багато різних імен, пов’яза них з їх властивостями і атрибутами або з їхніми подвигами.

Боги трімурті в минулому були племінними богами, вони потрапили у ведичний, а потім брахманістський пантеон по мірі утворення ієрархії богів. Вони антропоморфні, мають жі нок, дітей, родичів. Наприклад, жінка Шіви – богиня Калі (Ду рга), це племінна богиня матір, вона уособлює народження і смерть, нагороджує і карає. Діти Шиви – бог Ганеша, людина з

178

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

головою слона, це бог мудрості і добробуту, успіху і розвитку; бог Сканда – бог війни, захисник від ворогів і злих духів.

Особливо слід зупинитися на брахманістському розумінні Вішну.

Вішну уособлює вічну благодійну природу, що доброзич ливо ставиться до людини. Як бог охоронець, він дбає про долю людства і в будь який час може прийти йому на допомогу. У його образі закладено індійське розуміння рятівника, месії людства. Вішну здійснює свої рятівничі функції шляхом уті лення в конкретну людину, тварину, явище чи річ природи і таким шляхом стає людині в пригоді в потрібний час. Це вчен ня потім детально і конкретно розробив індуїзм. Брахманізм називає десять втілень Вішну, зокрема в богорівних людей героїв Раму і Крішну.

До пантеону брахманізму входять також і численні пле мінні боги, боги окремих місцевостей, сіл і навіть родин. Саме цим богам надається найбільш активна роль у боротьбі із зли ми духами, демонами.

Анімістичні погляди у брахманізмі досягають високого розвитку: уся природа одухотворена, всюди існують духи і душі. Душа людини вічна. Після смерті людини вона не вми рає, а перевтілюється в іншу людину чи тварину, навіть у пре дмети природи. Таке перевтілення зветься сансарою. Перевті лення людських душ відбувається як наслідок оцінювання людського життя, це нагорода чи відплата за добро чи зло в житті – карма. Для кожної людини є своя карма, це означає неминучість, збіг невідворотних причин. Ця карма має свій характер, свої правила для кожної варни, бо Брахма встано вив для них дхарми – норми, закони життя. Виконання чи нехтування дхарми і є проявом карми.

У брахманізмі одержує застосування традиційна релігійна ідея потойбічної відплати. Після смерті людини бог Яма старан но оцінює життя людини. Якщо людина вела праведне життя, душа її переселяється в тіло більш “благородної” людини, а якщо грішила – в тіло “нижчої”, а то й тварини чи комахи. За найбільш

179

Лубський В.І., Лубська М.В.

праведне життя людина може досягти мокші, тобто спасіння, або “звільнення”. Досягнення цього “звільнення” іменується нірва ною. Досягнути нірвани, вчили ранні буддисти, можуть лише монахи, хоч прагнути до неї повинен кожен віруючий.

Брахманістський культ

Брахманізм як нова ступінь релігійного розвитку виявив себе і в розробленні релігійного культу.

Усі боги набирають націоналізований скульптурний ви гляд. Так, Брахма зображується чотириликим і чотирируким, що має підкреслити його фізичну досконалість: він усе бачить, усе чує, все може, він набагато вищий за інших богів, не кажу чи вже про людину.

Цей фантастичний вигляд Брахми брахманістська міфо логія пояснює так: Брахма створив жінку Сарасваті і закохав ся в неї, але вона, вважаючи його своїм батьком, всіляко уника ла його, ховалася від нього. Тоді, щоб бачити її всюди, Брахма став чотириголовим.

Сарасваті піднялась угору, на небо. Брахма надбав і п’яту голову. Сарасваті змушена була стати його дружиною. П’яту голову Брахма все ж утратив у боротьбі з Шівою.

Богиня Сарасваті є богинею мудрості, наук, письма, музи ки та співів. Це вродлива жінка з чотирма руками, які трима ють книгу, квітку лотоса і барабан. Так унаочнювали сфери її діяльності.

До особливостей брахманістського культу слід віднести поклоніння тваринам. Це були залишки первісного тотеміз му. Майже кожне божество ототожнювалося з якоюсь твари ною. Вішну – з міфічним птахом Іарудою, Шива – з биком, його дружина Калі – з тигром і т. ін. Священними тваринами у брахманізмі є корови і мавпи, священною рослиною – лотос.

У період існування брахманізму культові споруди ще були примітивними. Здебільшого це були ритуальні майданчики з постійним чи тимчасовим вівтарем чи просто жертовним вог нищем. Цю ж роль могло виконувати і домашнє вогнище.

180

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Головною культовою дією було жертвоприношення. Жер твоприношення, згідно з брахманістським віровченням, ста новлять сенс життя, вони є головним засобом досягнення кра щого перевтілення, це якраз і є те добро, яке відкриває шлях до нього, а непринесення жертв – це і є те зло, яке непереборно перешкодить кращому перевтіленню. Отже, віруючий брах маніст весь час дбав про добрі жертви. Жертвоприношення супроводили всі більш менш значні події в житті віруючого. Укладання шлюбу, народження дитини, посвячення в члени своєї варни, поховання – усі ці і багато інших подій потребу вали вкрай регламентованих пишних церемоній і жертвопри ношень, і тут уже без брахмана не обійтися. Дехто з дослідни ків вважає, що в брахманізмі, принаймні в перші часи його існу вання, коли він особливо відчував вплив арійської родопле мінної релігії при своєму формуванні, були людські жертви. Арії своїм богам жертвували не тільки худобу, причому у ве ликій кількості, сотнями голів, а й людей з місцевого населен ня. Брахмани утвердили пурушамедху – принесення в жерт ву людини. Без брахмана жертви були недійсні, вона має бути принесена у відповідний час, у відповідному місці і у відпові дному порядку з застосуванням відповідних гімнів, молитов, магічних формул і дій. Ритуал жертвоприношень детально викладений у книзі Брахман. Оскільки ведичний ритуал був сприйнятий індуїзмом, цей виклад залишився священним і для індуїзму.

Одночасно з жертвоприношенням великого значення надавалося обрядам очищення. Дотримання ритуальної (а вод ночас і фізичної чистоти) було неодмінною умовою успішно го жертвоприношення.

Ритуальна практика обов’язково включала в себе приго тування та вживання соми. Для цього з рослини (назву якої точно ще не встановлено), вимоченої у воді, вичавлювали сік за допомогою давильних каменів, проціджували, змішували з водою та молоком і вживали під час релігійних церемоній. Вживання соми давало галюциногенний ефект, викликало

181

Лубський В.І., Лубська М.В.

екстатичний стан. Згодом цей напій одержав свого бога тієї ж назви. Бог Сома – всезнаючий, небесний, все збуджуючий тощо. Його викликали і йому вклонялися при приготуванні священної соми.

З розвитком релігійного мислення особливо виросла роль жерців брахманів. Вони монополізували практично всі сфе ри життя давньоіндійського суспільства. З утворенням дер жавного апарату в дрібних феодальних державах брахмани виконували не тільки релігійні функції, а й світські, вони були чиновниками, суддями, управителями, утворивши основу індійської інтелігенції і цим відігравши певну роль у розвитку індійської культури. Ця традиція існує і в сучасній Індії.

У стародавні часи в релігійній практиці брахманізму ви никає інститут гуру (від санскр. guru – духовний наставник, учитель). Для кожного брахманіста гуру є найвищим автори тетом, провідником і представником Бога на землі.

Ще однією особливістю брахманістського культу було пустельництво. Пустельник, який покидав свій дім, родину, свою діяльність, жив у самоті, був аскетом, для брахманіста був ідеалом закінчення життєвого шляху. Пустельництво було також необхідною умовою для одержання вищого знання, на дбання слави святого мудреця.

Ці і багато інших культових положень брахманізму увій шли в індійський побут, набули стійкої традиції і живуть у сьо годнішній Індії.

Запитання і завдання для закріплення знань

1.Проаналізуйте спільні та відмінні риси вчень, сформу льованих в Авесті та у Ведах.

2.Яку роль відігравали брахмани в Стародавній Індії?

3.Проаналізуйте джайністське вчення про сансару, дхар му, карму, нірвану.

182

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Теми рефератів

1.Морально етичні засади джайнізму.

2.Спільне та відмінне в джайнізмі та буддизмі.

3.Священні тексти джайнізму, їх особливості.

Література

Васильев Л.С. История востока. В 2 х т. – М., 1998. Васильев Л.С. История религий Востока. – М., 1988. Великие мыслители Востока. Выдающиеся мыслители,

философские и религиозные произведения Китая, Индии, Японии, Кореи, исламского мира / Под. ред. Я.П. Мак Грила. – М., 1998.

Индуизм. Джайнизм. Сикхизм. Словарь. – М., 1996.

Лысенко В.Г., Терентьев А.А., Шохин В.К. Ранняя буддийс кая философия. Философия джайнизма. – М., 1994.

Ольденбург С.Ф. Культура Индии. – М., 1991. Религии Древнего Востока. – М., 1995.

183