Лубський В.І., Лубська М.В.

Розділ VІІІ.

РЕЛІГІЇ СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ

Індійська цивілізація – одна з найдавніших на планеті. На території Індії знайдено чимало пам’яток раннього палео літу. Розкопки поселень Хараппської цивілізації (суч. Пакис тан), початок середини ІІІ тис. до н.е., свідчать, що вже тоді міста мали регулярну забудову, водогін і каналізацію, кам’яне укріплення. Населення займалося зрошувальним землеробс твом і скотарством, використовувало знаряддя праці з брон зи. Держава за формою правління була рабовласницькою дес потією. Вважають, що Хараппську цивілізацію сформували предки дравідів – одного із сучасних народів Індії.

УІІІ–ІІ тис. до н.е. в басейні річки Інд існував ще один центр індійської цивілізації – культура Мохенджо Даро, ство рена давніми дравідійськими племенами. Міста теж мали ре гулярну забудову. Розвивались металургія, землеробство.

Населення, що належало до цих цивілізацій, сповідувало первісну племінну релігію з елементами тотемізму і культу предків. Храмів не було.

Удругій половині ІІ тис. до н.е. в Індії з’явилися кочівни ки скотарі арії (арья – благородний) з Північного Заходу (схі дний потік ірано індійської міграції аріїв), які злилися з місце вим населенням. Тоді розпочалося формування каст. З аріями пов’язують ведичну релігію у Стародавній Індії.

Ведична релігія

Назва ведичної релігії* походить від назви збірника свя щенних пісень, урочистих гімнів, жертовних заклинань Вед (веди із санск. – досл. “священне знання”).

* Для зручності користування підручником ведична релігія і брахманізм розглядаються разом з пізніми національними релігіями Індії.

172

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Це – одна з найдавніших релігій світу, яку, як вважають, принесли у ІІ тис. до н.е. в Індію кочові племена аріїв. То був період розпаду первіснообщинного ладу і формування класо вого суспільства.

У лоні ведичної релігії з часом сформувалися основні за сади індуїзму.

Веди – священні книги давньоіндійських релігій

Початок створення найдавніших книг індуїзму – Вед припадає на ІІ тис. до н.е. Послідовники індуїзму стверджу ють, що вони не є людським творінням, а були почуті мудреця ми від усевідаючого Брахмана як священне знання. Тривалий час вони передавалися усно і тільки в І тис. були записані мо вою санскрит. Вважається, що Веди існують у їх вічній доско налій формі. Насправді ж із плином часу вони зазнали бага тьох змін.

Веди є складним, багатогранним літературним масивом, який утворюють чотири групи текстів, створених у різні істо ричні періоди: Самхити (“Зібране”), Брахмани (“Пояснення Брахмана”), Арах’яни (“Лісова книга”), Упанішади.

Самхити складаються з чотирьох книг: Рігведи (“Веда на співів” – зібрання пісень, які славлять богів і звернених до них молитв), Яджурведи (“Веда жертвоприношень” – збірник же ртовних формул і заклинань, молитв і правил здійснення жер твоприношень), Самаведи (“Веда наспівів” – збірка співів, призначених для ритуальних цілей), Атхарваведи (“Веда за клинань” – збірник магічних заклинань проти злих духів). Спільна ознака їх – славослів’я мудрим, могутнім, милости вим божествам, звертання до них молитов, прохань, жертво приношень.

Найдавнішою серед цих книг є Рігведа, з якої й почина ється давньоіндійська літературна традиція. Зафіксовані в ній міфи і сюжети живили не тільки давньоіндійський епос, а й класичну індійську літературу.

Брахмани – це книги, написані брахманами для брахма нів. Вони містять коментарі до Самхитів, метою яких є зміц

173

Лубський В.І., Лубська М.В.

нення ролі та авторитету жерців, обґрунтування кастового поділу суспільства.

Араньяки й Упанішади – збірки правил для пустельни ків, старців, заглиблених у пізнання природи, буття. Упаніша ди (санскр. – сидіти біля вчителя задля пізнання істини) є сво єрідним завершенням циклу. До них входять 250 богословсь ко філософських творів, поданих у формі роздумів легендар них чи напівлегендарних мудреців. Вони засвідчили рівень духовного розвитку тогочасного індійського суспільства, осо бливості богословських та філософських поглядів. З певною умовністю Упанішади складають шість систем: Веданта, Мі манса, Санкх’я, Вайшешика, Йога і Ньяя.

Один з провідних мотивів Упанішад – походження, роз виток і перспективи людства. У них ідеться й про те, чому лю дина існує то в стражданнях, то в блаженстві, хто спричинює це: час, природа, необхідність, випадковість чи Пуруша (осо ба, яка є Верховним Духом).

Веданта (“Кінець Вед”) і Міманса є суто богословськими творами, які розглядають співвідношення людської душі Ат мана зі світовою душею Брахмою. Світова душа розсіяна в усьо му світі. Для повного злиття Атмана з Брахмою слід застереж но прийняти все написане у Ведах і скурпульозно виконува ти всі ритуали. У цьому мета і сенс життя. Веданта і Міманса оригінально вирішують проблему пізнання світу: Всесвіт – це Брахман, пізнає його Атман, але для цього потрібно спочатку пізнати Атмана. Атман – це людське “Я”. Отже, пізнання світу має починатися із самопізнання, самовдосконалення. Само пізнання – вища форма знання, джерело щастя.

Санкх’я стверджує, що Брахма не розсіяна в природі, а природа існує незалежно від духу. Це засвідчує наявність ма теріалістичної тенденції в розумінні світу. Вайшешика містить думки, близькі до атомістичної теорії.

Йога і Ньяя містять думки щодо практичних проблем са мовдосконалення за допомогою релігійних і філософських принципів. Йога реалізує принципи Санкхья для досягнення

174

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

психічного і фізичного самокерування: потрібно звільнити дух, душу від перероджень, перевтілень. Йога пропонує систе му вправ, особливо дихання і правил поведінки, для очищен ня душі, яка після цього може досягти злиття з Атманом. Ньяя вдається до міркувань щодо логічних засобів самовдоскона лення, розвитку аналітичного мислення, форм пізнання. Пі знанню піддане не тільки матеріальне, а й духовне, в тому числі й Атман. За допомогою логічних побудов Ньяя доводить не обхідність перевтілення, досягнення мокші (спасіння).

Ведична література дає змогу простежити, як поступово увага народів давньої Індії переносилася з явищ зовнішнього світу на людину, її психіку, мислення. Вона мала великий вплив на розвиток індуїстських релігійно філософських шкіл і релігійних течій. Ведичні книги вважають священними й пі зніші ведичні релігії – брахманізм та індуїзм.

Головні особливості ведичної релігії

Ведична релігія містить яскраво виражені патріархальні риси, струнку ієрархію богів, напівбогів, які уособлюють сили та явища природи. Головними її особливостями є обожнення сил природи, анімізм, первісна магія. За своїм характером вона була обрядовою: стрижневим моментом у ній було жертво приношення богам. Велику роль відігравали співи, гімни, мо литви, магічні заклинання. Святилищ, храмів, зображення бо гів у ній не було. Жертвопринесення відбувалися під відкри тим небом на спеціально побудованих вівтарях. Посередни ками між людьми вважали жерців брахманів, які володіли свя щенними знаннями – ведами.

Головними богами ведичної релігії вважались бог неба Варун, богиня матері землі Притхіва, боги сонця Сур’я, Саві тар, Мітра, Вішну, Пушан, бог місяця Сому, бог бурі Рундру, бог громовержень Індра, бог вогню Агні та ін. Матір’ю богів важалася богиня Адита. За тодішніми уявленнями, боги пере бували у стані постійної війни зі злими демонами асурами. І боги, і демони уособлювали відповідні сили природи. Найпо

175

Лубський В.І., Лубська М.В.

пулярнішим богом ведійського пантеону є Індра, якому з 1028 гімнів Рігведи присвячено 250. Його уявляли наділеним найбільшою силою, універсальним володарем світу, а його пі дтримку – запорукою перемоги в бою.

Важлива роль в обрядових дійствах відводилася богу во гню Агні, якого вважали посередником між небом і землею, який передає жертвопринесення богам. З часом боги стали уособлювати не тільки природні, а й суспільні сили. Напри клад, Індра почав уявлятись як цар богів і бог війни, Варун – як охоронець порядку.

Культ богів полягав у жертвопринесеннях, супроводжу ваних гімнами і магічними формулами, які виражали конк ретні прохання людей.

У пізньоведійській релігії з’являється практика аскези. Аскеза (від грец. аскезіз – вправа, подвиг) – світоглядна

концепція, спосіб життя, який передбачає відмову від життє вих благ і насолод.

В пантеоні богів з’являються Кала (час), Кама (любов, се ксуальна практика), а найавторитетнішим серед усіх божеств стає Брахман.

Як цілісна система ведична релігія вже не існує, але її го ловні положення є серцевиною майже всіх релігій та релігій но філософських вчень Індії.

Пізньоведичну релігію називають брахманізмом. Брахманізм – давньоіндійська релігія, що сформувалась у

процесі взаємодії ведійської релігії з місцевими культами, на магаючись пристосувати ведійську духовну традицію до осо бливостей формування в давньоіндійському суспільстві ран ньофеодальних відносин.

Назва її походить від назви збірника ведичних релігійних текстів Брахман (друга книга), написаних у VII–VI ст. до н.е. Вони були призначені інтерпретувати відповідні веди, а за змістом то були міфи, перекази про історію та культуру індій ської давнини, віронавчальні та ритуальні настанови, а також обґрунтування важливої ролі жерців цієї релігії – брахманів.

176

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Пізніше (VII–VI ст.) під їхнім впливом виникла філософ ська література Стародавньої Індії Упанішади, що означає – сидіти біля вчителя, слухати його одкровення, вивчати таєм ну суть тексту. У них ішлося про облаштування світу, взаємо зв’язки людини і Всесвіту, життя і смерть, розмежування в людині духовного і тілесного, про переселення душ і перевті лення, про карму.

Виникнення брахманізму було зумовлене формуванням у І тис. до н.е. ранньофеодальних відносин, яке супроводилося розшаруванням його на чотири стани – варни (пізніше їх стали називати кастами). Кастова структура суспільства була зафік сована приблизно у V ст. до н.е. в збірнику “Закони Ману”.

Отже, в період становлення рабовласницького суспільст ва його соціальну структуру становили чотири касти (варни):

•брахмани – жерці, які тлумачили Веди, здійснювали жертвопринесення та інші релігійні церемонії, брали участь у керівництві державою;

•кшатрії – військово племінна адміністрація. Її предста вники обіймали державні посади, були воїнами, володіли зем лями;

•вайшії – вільні члени общин, які займалися землеробс твом, скотарством, ремісництвом, торгівлею;

•шудри – неповноправні, залежні й підлеглі особи, раби. Сюди належали особи, які прибули до общин, або місцеві збід нілі ремісники, селяни, слуги, дрібні службовці. Вони були обмежені соціально, в тому числі щодо участі у релігійних це ремоніях.

Зафіксований в “Законах Ману” міф так пояснює виник нення варн: Брахма для збереження Всесвіту створив з час тин свого тіла людей: з уст – брахманів, щоб вивчали Веди, здійснювали обряд жертвопринесення, отримували і роздава ли милостиню; з рук – кшатріїв, щоб охороняли підданих, ро здавали милостиню, приносили жертви і вивчали Веди; із сте гон – вайшіїв, щоб пасли худобу, роздавали милостиню, при носили жертви, вивчали Веди, займалися гендлярством, лих

177